Форми роботи з лікарського контролю у фізичному вихованні та спорті

Медичне забезпечення осіб, які займаються спортом і фізичною культурою, реабілітацію та оздоровлення здійснюють спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, лікарсько-фізкультурні диспансери і під їх організаційно-методичним керівництвом - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я.

До складу лікарсько-фізкультурної служби входять: Київський державний центр спортивної медицини, обласні, міські, районні (міжрайонні) лікарсько-фізкультурні диспансери; відділення (кабінети) СМ та лікувальної фізкультури загальної лікувально-профілактичної мережі. Спеціалізовані медичні служби спортивних товариств, клубів, спортивних баз, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ фізичної культури здійснюють свою роботу під організаційно-методичним керівництвом лікарсько-фізкультурного диспансеру.

Медико-біологічне забезпечення та диспансеризація осіб, які займаються фізичною культурою та спортом, здійснюють у такому порядку:

1. Дітей дошкільного віку  обстежують лікарі дитячих закладів (поліклінік).

2. Учнів загальноосвітніх  шкіл, студентів вищих навчальних  закладів, які займаються за державними  програмами фізичного виховання, обстежують і раз протягом  року лікарі, котрі обслуговують  зазначені навчальні заклади (на  основі даних про стан здоров'я  та фізичний розвиток їх розподіляють  для занять фізичними вправами  на медичні групи: основну, підготовчу, спеціальну).

3. Членів колективів фізкультури обстежують не рідше ніж 1 раз на рік лікарі зі СМ, які обслуговують ці колективи. Осіб, які обрали шлях спортивного вдосконалення, не розподіляють на медичні групи, їм дають індивідуальний висновок про допуск до занять у спортивних секціях.

Осіб, які займаються у госпрозрахункових секціях з видів спорту, оздоровчих кооперативах, професіональних спортивних клубах тощо, обслуговують лікарсько-фізкультурні диспансери на госпрозрахунковій основі.

Особи середнього та похилого віку, які займаються фізичною культурою, можуть проходити медичне обстеження в поліклініках за місцем проживання.

Провідних спортсменів збірних команд, учнів дитячо-юнацьких спортивних шкіл, училищ олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності та ветеранів спорту мають обстежувати в лікарсько-фізкультурних диспансерах за територіальним принципом. Персональну відповідальність за допуск спортсмена до тренувань і змагань за станом здоров’я несе спортивний лікар.

1.2. Методи лікарського контролю

1.    Розпитування дітей застосовується для визначення стану здоров'я. Він дає можливість зібрати зведення про медичну і спортивну біографію спортсмена, довідатися про його скарги в даний момент.

2.    Огляд дозволяє по сумі зорових вражень одержати загальне представлення про фізичний розвиток, виявити деякі ознаки можливих травм і захворювань, оцінити поведінку обстежуваного і т.д.

3.    Обмацування основане на одержанні дотикальних відчуттів про форму, обсяг досліджуваних частин тіла чи досліджуваної тканини. Цим методом визначають фізичні властивості, величину, особливості поверхні, щільність, рухливість, чутливість і так далі.

4.    Вислуховування  легень, серця допомагає проводити  дослідження шляхом уловлювання  звукових явищ, що виникають при  роботі органів.

Педагогічний контроль.

Педагогічна діяльність у вузі висуває високі вимоги до викладачів усіх посадових категорій кафедри фізичного виховання. Безпосередня педагогічна діяльність жадає від викладача не тільки глибокого знання свого предмета, але і визначеної системи, послідовності дій.

Головною особливістю викладачів фізичного виховання є специфіка праці. Об'єктом діяльності педагога служить особистість студента.

Педагогічна діяльність викладача складається з визначених елементів, що спільно утворять своєрідну психологічну структуру.

І, безперечно, при цьому кожен студент повинний:

•    систематично відвідувати навчальні заняття по фізичному вихованню (теоретичні і практичні) у дні години, передбачені навчальним розкладом;

•    проходити медичне обстеження у встановлений термін, здійснювати самоконтроль за станом здоров'я і фізичного розвитку, спортивної підготовленості;

•    активно опановувати знання по основах теорії і методики фізичного виховання, використовуючи відповідну літературу;

•    дотримувати раціональний режим навчання, відпочинку і харчування;

•    самостійно виконувати фізичні вправи, регулярно займатися ранковою і виробничою гімнастикою, спортом і туризмом, дотримувати необхідний тижневий руховий режим, використовуючи консультації викладача;

•    активно брати участь у масових оздоровчих фізкультурних і спортивних  заходах у навчальній групі і на міжвузівському рівні.

Успіх викладання залежить і від того, якої буде контакт між викладачами і студентами.

У роботі зі студентами викладач повинний уміти чітко і грамотно виражати свої думки, уважно спостерігати за навчальною групою, відчувати її і знаходити з нею загальну мову, правильно використовувати наочні прилади й ілюструвати матеріал. Для успішної роботи кожен педагог повинний:

•    досконально знати матеріал викладаючої  дисципліни в обсязі програмних вимог, а також основні положення педагогіки і психології вищої школи;

•    володіти методикою підготовки і проведення відповідних видів практичних занять;

•    чітко, ясно і грамотно викладати свої думки;

•    мати представлення про зміст і обсяг матеріалу, викладаючого по суміжних дисциплінах, і про місце фізичної культури в загальній системі підготовки фахівця;

•    вести наукову працю і володіти сумою практичних навичок, необхідних фахівцю для ведення навчальної дисципліни;

•    знати сучасний рівень науки і поточну літературу в обсязі практичних занять;

•    представляти загальний розвиток і тенденції у фізкультурі і спорті;

•    проводити консультації в межах курсу практичних занять.

Метою фізичного виховання у вузі є формування  фізичної культури студента як системної і інтегрованої якості особистості студента, невід'ємної компонента загальної культури майбутнього фахівця, здатного реалізувати її в навчальній, соціально-професійній діяльності й у родині.

Курс фізичної культури  передбачає рішення наступних задач:

•    включення студента в реальну фізично-спортивну практику по творчому освоєнню фізичної культури, її активного використання у всебічному розвитку особистості;

•    сприяння різнобічному розвитку організму, збереженню і зміцненню здоров'я, підвищенню рівня товариськості, фізичної підготовленості, розвитку професійно важливих фізичних якостей і психомоторних здібностей майбутніх фахівців;

•    оволодіння системою упорядкованих комплексних знань, що охоплюють філософську, соціальну, природничо-наукову і психолого-педагогічну тематику.

•    формування потреби студентів у фізичному самовдосконаленні і підтримці високого рівня здоров'я через свідоме використання всіх організаційно-методичних форм занять фізкультурно-спортивною діяльністю;

•    формування навичок самостійної організації дозвілля з використанням засобів фізкультури і спорту;

•    оволодіння основами сімейного фізичного виховання, побутової фізкультури.

Фізичне виховання у вищих навчальних закладах проводиться протягом усього періоду теоретичного навчання і здійснюється в наступних формах:

Навчальні заняття:

•    обов'язкові заняття (практичної, теоретичні, консультації), що передбачаються в навчальних планах по всіх спеціальностях в обсязі чотирьох годин у тиждень, які включають в навчальний розклад у плані всього періоду навчання понад установлений педагогічний обсяг навчального навантаження;

•    консультативно-методичні заняття, спрямовані на створення для студентів методичної і практичної допомоги в організації і проведенні  самостійних занять фізкультурою;

•    індивідуальні заняття для студентів, що мають слабку фізичну підготовку чи відстають в оволодінні навчальним матеріалом, що організуються за особливим розкладом кафедри в плані навчального року, канікул, у період виробничої практики;

Позаурочні заняття:

•    фізичні вправи в режимі навчального дня (малі форми самостійних занять у виді комплексів «хвилина бадьорості» і подібних);

•    заняття в секціях, неформальних групах і клубах по фізичних інтересах;

•    масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи.

Комплексне використання усіх форм фізичного виховання повинне забезпечити включення фізкультури в спосіб життя студентів, досягнення оптимального рівня фізичної активності.

Розділ ІІ. Методи та організація дослідження

Найважливіші в соціальному плані оздоровча та виховна функції фізичної культури можуть бути забезпечені лише за умови раціональної системи занять і гігієнічного режиму, регулярного контролю за здоров'ям ефективної організації науково-медичного забезпечення.

  Знання лікарем закономірностей змін організму у зв'язку із заняттями спортом необхідно для правильної діагностики здоров'я та функціонального стану спортсмена, тим більше, що при нераціональних заняттях (невідповідність навантажень підготовленості, віковим та індивідуальним особливостям спортсменів), порушення режиму тренування можливі і несприятливі впливу, розвиток особистих перед - і патологічних станів. Своєчасне виявлення та попередження таких станів, вміння віддиференціювати їх від закономірних адаптивних змін тренованого організму - дуже важлива і не завжди легка задача. Успішне виконання зазначеної роботи вимагає глибоких і різнобічних знань лікаря в області теорії і методики фізичного виховання, фізіології спорту, спортивної медицини, функціональної діагностики, травматології та ряду інших суміжних медичних спеціальностей.

Мета курсової роботи  - систематизувати основні теоретичні та методичні положення щодо організації лікарського контролю у процесі фізичного виховання.

 Мета дослідження досягається через розкриття змісту, функцій і методики лікарського контролю, через аналіз способів діагностики і спостереження за фізіологічними змінами в організмі осіб, які займаються фізичною культурою і спортом.

 

2.1. Зміст, завдання і методика комплексного лікарського контролю.

Основою ефективного лікарського контролю у фізичному вихованні та спорті є правильно організована система лікарських спостережень, яка складається з комплексного  обстеження, поточних спостережень і обстежень безпосередньо в умовах тренування і змагань (так званих лікарсько-педагогічних спостережень). Всі ці розділи роботи лікаря з фізкультурниками і спортсменами тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного і повинні представляти собою єдиний процес. Разом з тим кожен з них має свої завдання, зміст, організаційні форми і методи.

  Основою цієї системи є комплексне лікарське обстеження, яке повинно дати найбільш повну характеристику стану людей, що займаються фізичною культурою і спортом і на цій основі вирішити питання допуску до занять, визначити найбільш адекватні для кожного обстежуваного форми занять, режим і методику тренування.

Завдання комплексного обстеження це -  діагностика стану здоров'я; визначення та оцінка фізичного розвитку; визначення функціонального стану та індивідуальних особливостей організму; призначення необхідних лікувально-профілактичних заходів, адекватних засобів відновлення, раціонального режиму харчування, особистої гігієни; рекомендації з вибору характеру занять, режиму і методики тренування .

 Результати комплексного обстеження є основою для планування роботи зі спортсменами.

 Все це обумовлює необхідність використання при комплексному лікарському обстеженні фізкультурників і спортсменів різнобічних методів клінічного і функціонального дослідження, що дозволяють найбільш повно характеризувати стан їхнього здоров'я, морфологічні та функціональні особливості організму.

Методика комплексного лікарського обстеження грунтується на загальних принципах фізіології та клінічної медицини. У той же час вона має і свої специфічні особливості, зумовлені необхідністю дослідити людину стосовно її рухової діяльності, виявити функціональний стан, функціональні резерви організму, а нерідко і ранні ознаки порушень, які можуть бути викликані як звичайними для людини захворюваннями, так і нераціональним режимом фізичних навантажень.

  Оздоровчий ефект занять фізичною культурою і спортом (а це їх основне завдання) забезпечується лише при повній відповідності застосовуваних навантажень функціональним можливостям організму. У свою чергу функціональний стан організму відображає ефективність і раціональність використовуваної системи тренування. Тому лікарське обстеження спортсменів має бути особливо ретельним, комплексним, з тим, щоб забезпечити своєчасне виявлення всіх, навіть незначних, недоліків у їх здоров'ї і фізичному розвитку, а також рівня функціональних можливостей організму.