Історія та передумови розвитку туризму

3.Туризм  в СРСР

3.1. Розвиток туризму в СРСР в  20-30-і рр. XX століття

У перші роки радянської влади туризм розвивався, здебільшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянського уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.          Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'явилося Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу.     У 1918 р. Ленін підписав декрет «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції». Цей декрет поклав початок створенню об'єктів пролетарської ідейної символіки, які в подальшому стали об'єктами екскурсійних і туристичних маршрутів.        Декретом 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» більшовицький уряд проголосив націоналізацію курортів і передачу їх до рук трудящих та спрямував зусилля на організацію лікувального туризму та відтворення системи курортно-санаторного обслуговування.           В грудні 1920 р., одразу після встановлення влади більшовиків у Криму, Ленін підписав декрет Ради Народних Комісарів «Про використання Криму для лікування трудящих», згідно якого всі великі дачі та особняки передавалися для використання в якості санаторіїв і здравниць для робітників та селян.            В 1921 р. з цією ж метою підписано декрет «Про організацію будинків відпочинку».

Для покращання харчування, під відомство  санаторіїв передавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і палацові в Лівадії та Масандрі. Матеріальною базою для створення перших радянських здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіонати, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі.           У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською владою, функціонувало лише 5 курортів — Стара Руса, Липець, Сергієвські Мінеральні Води, Ельтон і Кашин, потім до них приєднались курорти Чорноморського узбережжя Кавказу: Анапа, Сочі, Гагри, Сухумі, почалась відбудова курортів Боржомі, Абастумані, а також запрацювали курорти Забайкалля та Далекого Сходу.        У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.           З 1925 р. у колишньому царському палаці в Лівадії почав функціонувати перший санаторій для селян, а в Гурзуфі — Всесоюзний санаторний піонерський табір «Артек». Відбудова курортних зон Криму та Кавказу, будівництво нових санаторіїв та будинків відпочинку продовжувалось протягом всіх перших п'ятирічок.    Наприкінці 1920-х рр. курортні заклади створювалися вже не лише в дореволюційних будівлях, але й в нових, спеціально побудованих для розміщення туристів. Наприклад, у 1928 р. поблизу Ялти було побудовано перший корпус для санаторію «Долоссы».      У 1920 р. при Наркомпросі створено Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро з метою пропаганди пролетарського туризму.    Керівництво туристично-екскурсійною справою було покладено на Головний політико-просвітній комітет Наркомпросу, за рекомендацією якого почали розроблятись «науково-революційна» та «виробнича» тематики для екскурсій, з метою підвищення ідейного змісту всіх заходів в сфері туризму та екскурсій.

Для відвідання Москви та Петрограду були створені «Будинки екскурсантів», які приймали туристів з усієї країни. Для туристів, які зупинялись в «Будинках екскурсантів», читали лекції, організовували екскурсії. Умови проживання в таких будинках були спартанськими, малокомфортними. Проіснували «Будинки екскурсантів» недовго. Однією з форм екскурсійної роботи були різноманітні станції. У Москві було створено Центральне бюро шкільних екскурсій (1919 р.). У Петрограді працювала Центральна станція гуманітарних екскурсій.  У 1921 р. в Петрограді відбулась перша конференція з екскурсійної справи, в роботі якої взяли участь відомі вчені, педагоги того часу. Зокрема, Іван Гревс, який обґрунтував освітньо-виховне  значення екскурсій та подорожей. Він казав, що подорож є одним із важливих чинників розвитку культури.            У 1923 р. при Наркомпросі створено відділ дальніх та близьких подорожей, який став складовою Центрального музейно-екскурсійного інституту, відкритого в Москві.        В 1920-і рр. було створено три науково-дослідні заклади, які займались музейно-екскурсійною справою: у Москві Центральний музейно-екскурсійний інститут та Інститут методів позашкільної роботи, а в Петрограді — Науково-дослідний екскурсійний інститут, який з травня 1922 р. почав видавати «Екскурсійний вісник». Пізніше розпочалося видавання журналу «На суші та на морі», який виходив двічі на місяць з додатком «Бібліотечка туриста». Цей журнал був орієнтований на широку читацьку аудиторію. Видання «Всесвітній турист» та «Турист-активіст» повинні були сприяти підвищенню кваліфікації туристичних кадрів, підготовку яких у 1932 р. у Москві почав здійснювати перший туристично-екскурсійний технікум.            В цей період створено державне видавництво «Фізкультура і туризм», яке друкувало науково-дослідні праці по узагальненню досвіду туристично-екскурсійної справи в країні. Також існували періодичні спеціалізовані видання в інших регіонах СРСР: газета «Турист-дальневосточник», журнал «Турист Закавказья».          В 1924 р. в Харкові почався серійний випуск вітчизняних велосипедів, що сприяло активізації велотуризму в державі.      Для розвитку туристичного руху та стимулювання його активістів, у 1939 р. Всесоюзний комітет зі справ фізкультури та спорту при Раді народних комісарів затвердив положення про значок туриста. Комплекс значка «Турист СРСР» мав на меті «сприяння розвитку серед трудящих самодіяльного туризму як однієї з кращих форм активного відпочинку, який паралельно з фізичним розвитком трудящих підвищував їх культурний рівень, сприяв пізнанню соціалістичної Батьківщини і оволодінню оборонними навичками, необхідними кожному захиснику країни». Введення цього положення сприяло розвитку спортивного туризму. В березні 1941 р. нормативи для отримання цього кваліфікаційного значка здали 5 тис. чоловік в СРСР. У цьому ж році перші значки «Турист СРСР» були вручені активістам туристичного руху на V з'їзді московських туристів. До здачі норм на даний значок допускались усі бажаючі у віці від 14 років. В 1954 р. бюро ЦК ВЛКСМ затвердив положення про значок «Юний турист» для заохочення молоді, яка брала участь у туристичних походах і подорожах по країні.            Наприкінці 30-х рр. туризм в СРСР (як і в багатьох інших країнах світу) набув великого розмаху, став звичним засобом відпочинку для мільйонів людей. В одному лише Криму і за один лише сезон 1940 р. у курортних закладах відпочили близько 300 тис. чоловік.

3.2. Створення та діяльність найбільших  туристичних організацій в СРСР

Період з 1918 до 1929 рр. більшість  істориків вважає «золотим десятиліттям»  розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.          В наступні десять років також швидко розвивалися організаційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався самодіяльний туризм. В 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціонерне товариство «Радянський турист» («Совтур»), яке стало активно витіснювати приватні туристичні контори та бюро. Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові право голосу в акціонерному товаристві.   «Радянський турист» почав створювати свою матеріальну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій території Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. «Совтур» був першою організацією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму. Через рік після створення «Совтур» вже пропонував платні путівки по 29 маршрутах по всій країні, аж до Паміру.        Важливу роль в розвитку масового самодіяльного туризму зіграв комсомол (ВЛКСМ ), який займався організацією дозвілля молоді.  В роки НЕПу відновило свою роботу Російське товариство туристів. У 1927 р. комсомол провів кампанію по залученню до нього робітничої молоді, оскільки Російське товариство туристів було малочисельною організацією, і до нього входила переважно інтелігенція. Вже у 1929 р. Російське товариство туристів створило розгалужену мережу своїх представництв: у Москві, Ленінграді, Ростові-на-Дону, Самарі, Новосибірську, Астрахані, Севастополі, Владивостоці. Також були створені туристичні осередки на заводах і фабриках, в клубах та військових підрозділах. За сприяння Бюро туризму при Московському комітеті ВЛКСМ (створене у 1927 р.) і за підтримки туристів-робітників Російське товариство туристів було перейменовано у 1929 р. на Товариство пролетарського туризму РРФСР (ТПТ), основним гаслом якого стало: «Пролетарський туризм — засіб підвищення культурного рівня народних мас!»          Головою Товариства Пролетарського туризму був призначений Микола Васильович Криленко (1885-1938). Він отримав якісну освіту (в 1914 р. закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету), воював на фронтах Першої світової війни, був досвідченим революціонером. В першому складі Радянського уряду займав посаду наркома військових і морських справ. За його ініціативою у 1925-1936 рр. проводились міжнародні шахові турніри. Криленко особисто здійснював сходження на вершини, за що в подальшому його звинуватили в тому, що він, займаючись альпінізмом, нехтував своїми безпосередніми обов'язками державного діяча.  Діяльність ТПТ була спрямована на розвиток широкого суспільного туристичного руху, сприяння патріотичного виховання населення країни, підготовку кадрів для сфери туризму. Через рік після створення в лавах ТПТ вже нараховувалось 50 тис. чоловік.       Різниця в діяльності «Совтура» і ТПТ полягала в тому, що перший обслуговував групи відпочиваючих по раніше встановлених маршрутах, які мали в основному краєзнавчий і загальноосвітній характер, а ТПТ займалось організацією самодіяльних походів. «Совтур», будучи комерційною організацією, орієнтувався на заможні верстви населення, будував комфортабельні готелі та бази відпочинку, хоча профспілки і зобов'язали його обслуговувати групи ТПТ за пільговими тарифами.    У 1930 р. Рада Народних Комісарів Радянського Союзу прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства «Радянський турист» з Товариством пролетарського туризму і створила Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій, до якого ввійшли, крім «Радянського туриста», акціонерні товариства «Українське міжпаєве екскурсійне товариство» та «Турист Грузії». Всесоюзному товариству передавались державні туристичні організації, які існували в державі, доручалась уся туристично-екскурсійна діяльність, оскільки вона розглядалась як специфічна форма ідейно-патріотичного та соціалістичного виховання народних мас. Очолив нову організацію М. В. Криленко. Дитячим туризмом безпосередньо займалась Центральна дитяча екскурсійно-туристична станція Нарком-просу. Для найбільш активних юних туристів регулярно проводились різноманітні зустрічі, організовувались походи, краєзнавчі екскурсії, конкурси і таке інше.     У квітні 1932 р. відбувся перший Всесоюзний з'їзд Товариства пролетарського туризму та екскурсій; на ньому було підбито підсумки розвитку туристично-екскурсійної справи в СРСР. Важливим напрямком роботи був визначений розвиток самодіяльного туризму як найбільш цінної форми туристичної подорожі.         В середині 1930-х рр. Товариство пролетарського туризму та екскурсій, як і всі масові добровільні туристичні товариства, що існували в країні, було ліквідовано Постановою уряду. Керівництво самодіяльним туризмом було передано Всесоюзній раді фізичної культури при Центральному виконавчому комітеті СРСР.          Одночасно Всесоюзній центральній раді професійних спілок (ВЦРПС) було доручено керівництво організацією туризму та екскурсій. ВЦРПС була передана вся матеріальна база туризму. Для здійснення керівництва туристичною діяльністю, в структурі ВЦРПС був створений новий підрозділ — Туристично-екскурсійне управління (ТЕУ ВЦРПС). За п'ять років до Великої Вітчизняної війни його матеріально-технічна база збільшилась в два рази, а надання послуг втричі.        В СРСР напередодні війни функціонувало 165 Будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних туристичних таборів, сотні наметових містечок. Курортна індустрія у 1939-1940 рр. складала 1270 будинків відпочинку і 1828 санаторіїв.                  Починався новий етап вітчизняного туризму, сутність якого полягала в розвитку системи державного управління сферою туризму, створенні державних організацій.         Розвиток іноземного туризму потребував упорядкування прийому туристів із-за кордону. В 1929 р. рішенням Ради праці і оборони створено Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР (ВАТ «Інтурист»), яке підпорядковувалось Наркомату зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР. Цій організації призначено було розвивати два напрямки: внутрішній і зовнішній туризм.       Перший напрямок — зовнішній — був пов'язаний з продажем на іноземних ринках турів до Радянського Союзу. Представники «Інтуриста», за підтримки закордонних представництв інших радянських організацій, торгових представництв, консульств, посольств Радянського Союзу за кордоном, проводили рекламу турів, виїжджали на переговори, розробляли умови співробітництва. „Інтуристу” було надано виключне право виходити на закордонні туристичні ринки, відкривати свої відділи та представництва за кордоном.            Другий напрям діяльності «Інтуриста» — внутрішній був пов'язаний з необхідністю організації прийому іноземців у Радянському Союзі (розміщення, організація екскурсій, перевезення, продаж сувенірів та творів мистецтва, відвідання театрів та концертів). З цією метою розроблялись туристичні маршрути по містах і республіках СРСР. Для забезпечення якісних послуг на маршрутах формувалась відповідна інфраструктура: готелі, мотелі, кемпінги, ресторани. З метою залучення іноземних туристів у країні відроджувались народні ремесла (Гжель, Хохлома, Палех та ін.). Діяльність «Інтуриста» була багатопрофільною.      «Інтурист» першим із туристичних організацій відкрив свої фірми за кордоном: Moscow LimitedIntourist GmbH (Німеччина). З 1934 р. «Інтурист» починає працювати з такими відомими в світі компаніями, як American Express Co (США), Thomas Cook & Son (Великобританія).   Практично в цей же час «Інтурист» почав забезпечувати свої закордонні представництва рекламною продукцією на іноземних мовах, давати ілюстрований журнал Soviet travel (тиражем 10 тис. примірників), який розповсюджувався в ряді країн Європи і Америки. Найбільша інтенсивність відвідування СРСР іноземцями спостерігалась у 1934-1937 рр., коли їх кількість сягнула 70 тис. чоловік.       По лінії «Інтуриста» Радянський Союз відвідували громадські діячі, журналісти і письменники, художники та політики. У 20-30 рр. СРСР відвідали Теодор Драйзер, Бернард Шоу, Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Рабіндранат Тагор, численні делегації.      Основною формою виїзду радянських громадян за кордон були відрядження. Своєрідними «звітами» про деякі з них були «Одноэтажная Америка» І. Ільфа і Є. Петрова, «В Западную Европу» і «Наши за границей» В. Катаєва. За кордоном побували С. Єсенін, В. Маяковський, М. Горький, М. Цвєтаєва.            В 1930 р. Всесоюзним добровільним товариством пролетарського туризму і екскурсій був організований круїз 257 ударників (передовиків) праці навколо Європи із заходом у Гамбург, Неаполь, Стамбул. Товариство не залишало поза увагою дитячий туризм, який розглядався як одна з форм комуністичного виховання підростаючого покоління.     В цілому, до Другої світової війни обсяги в'їзного туризму перевищували кількість виїздів радянських громадян за кордон. Наприклад, у 1938 р. з СРСР виїхало 4,3 млн радянських громадян, а в'їхало (іноземців) більше 6 млн. осіб.          В 1964 р. при Раді Міністрів СРСР створені Управління з іноземного туризму і Рада з іноземного туризму, куди увійшли представники з 17 міністерств, комітетів і відомств. Управління і Рада повинні були координувати роботу різних організацій для подальшого розвитку іноземного туризму в СРСР.

Управління іноземного туризму  з 1966 р. виступало як офіційна туристична організація Радянського Союзу, було членом Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій і Міжнародної федерації туристичних агентств.         «Інтурист» залишався єдиною в СРСР комерційною організацією в системі Управління Ради Міністрів СРСР з іноземного туризму. Акціонерний статутний капітал «Інтуриста» у 1969 р. складав 15,6 млн. крб. З 1964 р. «Інтурист» почав приймати іноземців у найвідоміших курортах країни: у Сочі, П'ятигорську, Кисловодську, Єсентуках.      З 1936 р. керівництво внутрішнім туризмом почало здійснюватися профспілками. До початку Другої світової війни в СРСР, завдяки діяльності профспілок, була створена мережа з декількох тисяч .туристичних осередків на підприємствах та в навчальних закладах.      В 1962 р. в системі ВЦРПС відбулась реорганізація, і було створено Центральну раду з туризму та екскурсій ВЦРПС, яка стала в СРСР головним відомством з організації внутрішнього туризму. Саме в її підпорядкуванні знаходилась найбільша кількість туристичних готелів. У 1985 р. їх налічувалось 174, з загальною кількістю місць 80 тисяч.   Організація молодіжного туризму спочатку знаходилась під керівництвом ВЛКСМ. Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).   «Інтурист» і «Супутник» у другій половині XX ст. стали монополістами на туристичному ринку Радянського Союзу, вони мали свої готельні ланцюги в усіх союзних республіках, у ряді туристичних центрів. Система управління туризмом базувалась на жорстких партійно-державних засадах і реалізовувала концепцію планового туризму в СРСР.

Висновок

Розвиток  цивілізації тісно пов'язаний з  розвитком і зміцненням контактів  між окремими державами, народностями, територіями. Численні - з самого початку розвитку людського суспільства - подорожі спочатку грали суто практичну роль: виявлення характеру сусідів - їх дружнього або ворожого настрою - обмін досвідом, пошук ринків збуту і придбання товарів і т.п. В цьому плані подорожі повторили долю предметів побуту, які поступово набули крім утилітарної ще й естетичну функцію, несуттєву для виживання, але важливу для людини в психологічному плані. Так і подорожі з часом отримали новий статус - також не грав особливої ​​ролі для життя даного племені / міста / держави, але опинився настільки істотним для кожної окремої людини, що він не тільки не втрачено до цього дня, а й продовжує активно використовувати, складаючи одну з важливих статей розвитку економіки фактично будь страни.

Ітак, крім людей, для яких подорожі були професійної  необхідністю (мореплавці, дослідники та вчені, купці, пізніше - священики), з'явилися  люди, які хотіли просто подивитися нові землі і отримати нові враження. З'явилося таке поняття як туризм.

Для розвитку туризму у всіх країнах стимулюючими факторами є науково технічний  прогрес, стабільна економіка, інтенсивний  розвиток транспорту, розвиток телеграфу, фотографії, телефону, мережі інтернет - тобто засобів зв'язку та інформації. Стабільна політична обстановка, підвищення добробуту населення, рівень розвитку інтелекту і грамотності  населення, розвиток готельного сервісу  й індустрії розваг, розширюють географію  туризму і збільшують масовість  індустрії.

З'являються  все більше і більше різні, види туризму, з розвитком технологій зростає  і туризм. Факторами перешкоджають  розвитку туризму у всіх країнах  були в першу чергу війни - регіональні, територіальні, цивільні, світові, а  також і революції. Економічні кризи, нестабільна політична обстановка, різні політичні режими і "закритість" країн. Це все негативно відбивалося на розвитку міжнародного туризму.

Але в  наш час туризм набирає величезні  обороти

Література, яка використовувалась

1. Александрова А.Ю. Международный туризм Учебник. - М.: Аспект Пресс, 2002. – 470 с.

2. Воскресенский В.Ю. Международный туризм М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 255 с.

3. Квартальнов  В.А. “Туризм” М.: Финансы и статистика, 2002. - 320 с.

4.  Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. - 300 с.

5. Устименко Л. М., Афанасьєв І.Ю.” Історія туризму” - Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес,2005. – 320 с.: іл..

Ресурсы

1. http://tourlib.net/books_tourism/petrasov1-1.htm

2. http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-39950/

3. http://tourlib.net/books_history/makarenko.htm