Становлення електоральної демократії

Якщо раніше партій та блоки  долали планку у 4% голосів виборців, сьогодні пропонується подолання 3-відсоткового бар'єру народної любові Це фактично розмиває провідну ідеологію пропорційного  голосування - політичну структуризацію суспільства та відкриває двері  до парламенту маловпливовим партіям  та квазіпартійним об'єднанням. Але  зменшення відповідного відсотка має  свій сенс в контексті політичної компромісної доцільності, адже представляє  намагання залучити на свій бік мажоритарників, яких у парламентській більшості  нараховується 177. Разом з тим, наслідки ухвалення закону про вибори до парламенту на пропорційній основі оцінюються та аналізуються нині в середовищі української  політичної еліти не стільки з  точки зору того, а що ж врешті-решт виграє від пропорційної системи  суспільство загалом, якими будуть наслідки цього рішення для розвитку партій, підвищенню їх значення, перетворенню партій на механізм лобіювання суспільних інтересів українських громадян, а не політико-економічних еліт, як це відбувається сьогодні у більшості  випадків вітчизняної квазіпартійності.

Перспективи ж влади у проведенні політичної реформи напряму залежать від того, чи зможе влада вагомо аргументувати для всіх політичних сил України (в першу чергу - для провладних фракцій) необхідність проведення реформи. Причому ці аргументи повинні бути не тактичного та суб’єктивного характеру, а стратегічного, тобто ясно ілюструвати користь для всієї держави. Однак протягом всього процесу реформи чітка концепція цієї конституційної реформи у влади була відсутня. Більше того, конституційна реформа залишилася у планах влади вузькоспеціалізованою, тобто не передбачала комплексного продовження, а саме реформи політичної.

 Суть же політичних реформ – перехід від нинішньої президентсько-парламентської до парламентсько-президентського.

Тому на даному етапі для більшості  політичних сил (як опозиційного, так  і провладного спрямування) головною метою стає висунення свого прохідного кандидата на президентські вибори і забезпечення його перемоги. Головна  ж проблема полягає у тому, що у разі непроведення конституційної реформи до жовтня 2004 року владні повноваження не будуть перерозподілені, через що після виборів можливість громадян впливати на владу ще більше зменшиться.

Що стосується майбутніх перспектив політичної реформи в Україні, то наступні варіанти,  збігаються в  основному як для опозиції, так  і для влади й будуть зависить від майбутніх президентських виборів.

За значної підтримки населення, наявності харизматичних рис  у політичних лідерів, потужної команди, політичних і громадських структур та можливої кадрової ротації можливо.

1). Переформувати парламентську  більшість у Верховній Раді, призупинити  реформу (під закликом захисту  інтересів громадян) або ж змінити  її вектори розвитку.

2). Новий Президент за наявності  вище зазначених ознак змінює  вектори політичної реформи, наповнюючи  власним розумінням перспективи  реформи на найближчі п’ять  років у вигляді пакету з  9 законів або ж проводячи в комплексі конституційну, судову, адміністративно-територіальну реформи та реформу правоохоронних органів.

3). Новий Президент стає  ініціатором нових політичних  змін, спираючись на рейтинг, отриманий  на виборах та психологічну  легітимність, та пропонує свій  варіант політичного бачення  майбутнього України і проводить  вже "свою  політичну реформу".

По суті вибори слугують правовим механізмом реалізації суспільних санкцій або заохочень, замінюючи неформальні акції на кшталт революцій, заколотів, демонстрацій тощо.

Можливість громадян демократичним шляхом впливати на поведінку своїх правителів має кілька важливих наслідків.

1. Вибори формалізують  і фундаментальне змінюють характер суспільного впливу на дії уряду, хоча, звичайно, громадська думка може впливати (і впливає) на державних діячів задовго до проведення виборів.

Створення механізму  демократичних виборів, однак, свідчить, що і за умов, коли правляча еліта має змогу силовим шляхом примусити до покори, значення громадської думки не знижується. Просто вибори сприяють інституціалізації впливу громадської думки, певною мірою "випускають пару", знімають соціальне напруження в суспільстві.

2. Вибори є  засобом урахування масових настроїв, які можна формально й неформально контролювати. У кожній країні правила та процедури виборів є інструментом політичної боротьби, який дістав назву виборчої інженерії (її особливості детальніше розглянемо пізніше). Виборчі процедури можуть використовуватися також для зменшення й навіть виключення впливу громадян на їх результати. Численні випадки проведення безальтернативних виборів свідчать про те, що й хорошу ідею проведення виборів можна вихолостити до такої міри, що демократична процедура втратить будь-який сенс. У демократичному суспільстві намагаються не заважати волевиявленню електорату шляхом прямих і рівних виборів, а, скоріше, впливати на суспільну думку, використовувати її силу задля зміцнення політичного режиму.

3. Вибори обмежують вплив широких верств населення на політичні та управлінські процеси, оскільки на певний період дають змогу політичним і державний лідерам правити від їхнього імені. Крім того, вибори не завжди спрацьовують на кшталт референдуму щодо оцінювання    тієї чи  іншої політичної лінії. Надто часто суспільний загал зосереджує увагу не на тому, що мають робити президент, парламент, уряд, а  на тому, хто обіймає високі державні посади.
4. Вибори обмежують інтенсивність масової політичної діяльності. Вони сприяють перетворенню останньої із засобу інституціалізації своїх вимог на колективну заяву стосовну дозволу на що-небудь.

Підсумовуючи, варто  зазначити, що, даючи змогу електорату формально добирати й усувати політичних лідерів, вибори уможливлюють співіснування суспільного впливу й державної влади. Це є принциповим у відносинах між громадянами та державою. Вибори  - засіб  контролю народу над суспільством, але вони є засобом контролю народу над державою, що контролюється самою державою.

                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Висновок:

По суті вибори слугують правовим механізмом реалізації суспільних санкцій або заохочень, замінюючи неформальні акції на кшталт революцій, заколотів, демонстрацій тощо.

Можливість громадян демократичним шляхом впливати на поведінку своїх правителів має кілька важливих наслідків.

1. Вибори формалізують і фундаментальне змінюють характер суспільного впливу на дії уряду, хоча, звичайно, громадська думка може впливати (і впливає) на державних діячів задовго до проведення виборів.

Створення механізму  демократичних виборів, однак, свідчить, що і за умов, коли правляча еліта має змогу силовим шляхом примусити до покори, значення громадської думки не знижується. Просто вибори сприяють інституціалізації впливу громадської думки, певною мірою "випускають пару", знімають соціальне напруження в суспільстві.

2. Вибори є  засобом урахування масових настроїв, які можна формально й неформально контролювати. У кожній країні правила та процедури виборів є інструментом політичної боротьби, який дістав назву виборчої інженерії (її особливості детальніше розглянемо пізніше). Виборчі процедури можуть використовуватися також для зменшення й навіть виключення впливу громадян на їх результати. Численні випадки проведення безальтернативних виборів свідчать про те, що й хорошу ідею проведення виборів можна вихолостити до такої міри, що демократична процедура втратить будь-який сенс. У демократичному суспільстві намагаються не заважати волевиявленню електорату шляхом прямих і рівних виборів, а, скоріше, впливати на суспільну думку, використовувати її силу задля зміцнення політичного режиму.

3.Вибори обмежують вплив широких верств населення на політичні та управлінські процеси, оскільки на певний період дають змогу політичним і державний лідерам правити від їхнього імені. Крім того, вибори не завжди спрацьовують на кшталт референдуму щодо оцінювання    тієї чи  іншої політичної лінії. Надто часто суспільний загал зосереджує увагу не на тому, що мають робити президент, парламент, уряд, а  на тому, хто обіймає високі державні посади.

4.Вибори обмежують інтенсивність масової політичної діяльності. Вони сприяють перетворенню останньої із засобу інституціалізації своїх вимог на колективну заяву стосовну дозволу на що-небудь.

Підсумовуючи, варто  зазначити, що, даючи змогу електорату формально добирати й усувати політичних лідерів, вибори уможливлюють співіснування суспільного впливу й державної влади. Це є принциповим у відносинах між громадянами та державою. Вибори  - засіб  контролю народу над суспільством, але вони є засобом контролю народу над державою, що контролюється самою державою

 

 

 

 

            

 

 

 

 

 

Список використаної літератури :

1. Геттінг Д., Міхаелі В.-Д.  Складові демократії – К.: Либідь, 1993 С.24

2. Політологічний енциклопедичний  словник. Навч. посібник для студентів  ВНЗ. – К.: Ґенеза, 2004 – 400 с

3. Закон України про  вибори народних депутатів України. - К.: Атіка, 2004. - 128 с.].

4. Ставнійчук М. Законодавство  про вибори народних депутатів  України: актуальні проблеми теорії  і практики //К.: Факт, 2004. – 66 с

5. Закон України "Про вибори народних депутатів України" //  Урядовий кур'єр. -   1997. - 25 жовт. - С. 1-13

6. Політична історія України.- К.:Академія. 2001.-488 с

7. Бебик  В.М.Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика.-К, 2001.-С.383

8. Кирилюк Ф.М. Політологія  Нової доби: Посібник.- К.:Академія, 2003.-303с

9. Бондаренко В. Більшість.  Між власним сумлінням і командами  згори: Деякі аргументи до дискусії  про систему виборів .Віче. - 2004. - N1. - C. 3-10.

10. Мельвиль А. О траекториях  посткоммунистических трансформаций  // Полис. - 2004. - № 2(79).- 230 с

11. О чем свидетельствуют региональные выборы 2006?: Аналитический доклад. – К.: Центр социальных исследований «София», 2006. – 60 с.

12. Бурковський П. Вибори 2006 року: політичний клімат та  суспільні очікування.// www.fppr.org.ua

13. Паніна Н. Українське  суспільство 1992–2006: соціологічний  моніторинг. – К.: Інститут соціології  НАН України, 2006. – 94 с.].

14. Всеукраїнський громадський моніторинговий комітет. http://www.monitor.org.ua

15/ Примуш М. Політичні партії у виборчому процесі.Трибуна.2004.с 42.

 16. Хімченко О. Г. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства. - К.: ВД «Професіонал», 2006.- 3 с

17. Ставнійчук М. Вдосконалення законодавства про вибори Президента України //Право України. - 2003. - N12. - C. 11-19.

18. Потульницький В.А. Теорія української політології:Курс лекцій.-К.:Либідь.-191с

19. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. - К.: Центральна виборча комісія, 2001. - 360 с

20. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку: Навч. посібник. - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 327 с.

21. Орієнтири виборця 2002:Довідник.-К.:Міленіум, 2002.-309 с

22. Бондаренко В. Більшість. Між власним сумлінням і командами згори: Деякі аргументи до дискусії про систему виборів //Віче. - 2004. - N1. – 10 с.

23. Кагарлицкий Б. Выборы прошли, политическая борьба начинается / /Свободная мысль. - 2004. - N1. - C. 13-15.

24. Гавриш С. Потрібно законодавчо закріпити виборність усіх інститутів влади, пов'язаних  з життям територіальних громад //Віче. - 2003. - N9. - C. 9-10.

25. Адаменко А. Парламентські електоральні цикли. Випробування виборчого законодавства // Віче.-2004.-№4.- С.5-8.

26. Вюртемберг Т. Тенденції розвитку реорганізації парламентаризму в Європі. Парламентаризм в Україні: Теорія і практика. - К., 2001. – 308 с.