Становлення електоральної демократії

План:

Вступ………………………………………………………………………………...

I. Становлення електоральної демократії…………………………………………

1.1 Інститут виборів в  політичній системі суспільства………………………….

1.2 Вибори в політичній  системі України………………………………………...

II. Парламентські вибори в України………………………………………………

2.1. Становлення виборчої  системи в Україні……………………………………

2.2 Еволюція виборчого  законодавства………………………………….………..

III. Шляхи вдосконалення виборчої системи в Україні………………………….

3.1 Вдосконалення виборчого  законодавства…………………………………….

3.2 Вдосконалення системи  виборів………………………………………………

Висновок…………………………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Вступ

Перш ніж починати роботу потрібно дати визначення виборам. Вибори – це передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування). Також треба зазначити , що актуальність даної роботи полягає в тому, що внаслідок конституційних змін та політичної реформи в Україні відбулись значні інституційні перетворення, які стосуються не лише перерозподілу повноважень та політичної відповідальності, а важливості виборів в Україні. Для того щоб краще зрозуміти, яким чином ці зміни вплинуть на систему виборів необхідно розглянути нову систему правил, за посередництвом якої обиратиметься парламент, більшість якого формуватиме уряд. Новизна такого дослідження зумовлена тим, що на відміну від європейської практики, конституційно-інституційні зміни в Україні відбулись впродовж настільки короткого періоду часу, що його об’єктивно не вистачило для належної оцінки всіх реальних та потенційних наслідків цих змін як для українського суспільства в цілому, так і для політичних виборів зокрема.

Виборча система України  постійно зазнавала трансформацій: від мажоритарної до змішаної та від  змішаної до пропорційної.

Єдине, що може викликати  занепокоєння у зв’язку з трансформацією виборчої системи – це незлагодженість  стосунків між впливовими політичними  силами українського суспільства та регіональний характер політичної конфронтації. Поза всяким сумнівом, наслідки партійних  виборів у різних регіонах України  істотно відрізнятимуться одні від  інших. Політична різновекторність органів місцевого самоврядування різних регіонів в умовах гострої  конфронтації неодмінно породжуватиме  сепаратистські настрої та конфлікт між центральними органами влади  та місцевим самоврядуванням певних регіонів.

Об’єктом роботи є вибори та їхня роль в житті суспільства, а предметом – суть виборів в Україні

Мета роботи – визначити яку роль відіграють вибори в Україні та їх роль на життя громадян.

У процесі написання курсової роботи були використанні матеріали фахівців з різних галузей знань - політології,соціології,економіки серед них відомі такі імена – Ставнійчук, Бебик, Кирилюк , Панін , Примуш

Розуміння динамічності політичного  життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму розвитку, не лише нинішнього стану елементів і структури, а й попереднього та тенденцій майбутнього досягалось за допомогою історичного і порівняльно-ретроспективного методу політичних досліджень.

Курсова складається з  трьох розділів,об’ємом в 44 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          

         I. Становлення електоральної демократії

     1.1 Інститут виборів в політичній системі суспільства

Вибори до органів влади  становлять серцевину демократичного політичного процесу і є закономірним результатом процесу історичного  пошуку суспільством кращої моделі формування і функціонування держави. У нас  час демократичні вибори в органи державної влади стали природним  процесом у політичному житті  багатьох країн світу. Вони являють  собою формування органів влади  та управління за допомогою вираження  за визначеними правилами політичної волі громадян відповідно до виборчої системи. У результаті виборів обрані кандидати наділяються владними повноваженнями.

Вибори проводяться в  різних демократичних організаціях: партіях, профспілках, добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних товариствах. І завжди вони пов’язані з голосуванням. Незважаючи на близькість понять вибори і голосування вони мають істотні  відмінності. Вибори розуміються як закріплений у конституції й  інших законах відносно регулярний, періодичний процес обирання складу органів держави. А голосування  не завжди пов’язане з виборами. Воно використовується в різних формах прямої демократії: у референдумах, опитуваннях, прийманні колективних  рішень на зборах.

Вибори як невід’ємний  елемент демократії несуть на собі відбиток її різних форм і відіграють у її різних моделях нерівноцінну роль. У політичних системах, що базуються  на прямих формах демократії, на особистій  участі громадян у підготовці і прийнятті  найважливіших державних рішень порівняно низька значимість виборів. У таких випадках владні повноваження керівників, яких обирають громадяни  держави, дуже обмежені, а це знижує і політичну значимість самих  виборів. Прикладом такого роду держави  була стародавньогрецька Афінська республіка в періоди безпосереднього правління більшості, прийняття найважливіших рішень безпосередньо громадою на площах, зокрема щодо питань розміру податків, війни і миру, зміни суддів і воєначальників.

В умовах сучасної демократії,  вибори -  це стрижневий механізм, головна  форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Також вибори служать для представлення  в органах влади інтересів  різних суспільних груп. Загальні вибори передбачають право участі в них  кожного громадянина. Для багатьох, а в деяких країнах – і для  більшості громадян це єдина форма  їхньої реальної участі в політиці. Вони дають змогу здійснювати  найбільший вплив на владу: зберігати  чи змінювати парламенти й уряди, забезпечувати їхню відповідальність перед народом, змінювати політичний курс.

У світі важко знайти країну, в якій не проводилися б вибори до органів державної влади. Однак  далеко не всі вибори демократичні. Це безпосередньо залежить від типу політичної системи , зокрема від  наявності в суспільстві системних  гарантій їхньої демократичності: від  поширеності сприятливої для  демократії політичної культури, поділу влади, організованої та впливової  опозиції, незалежного й авторитетного  суду, тобто від характеру взаємодії  держави і громадянського суспільства [1.23].

У деяких випадках важливою чи навіть вирішальною гарантією  дотримання демократичних принципів  виборів можуть бути зовнішні чинники: міжнародний контроль, окупаційні війська  демократичних держав, як це було у  ФРН після Другої світової війни, у Югославії після етнічних сутичок. Однак такого роду ситуації – рідкісне явище. Звичайно характер виборів визначається внутрішніми для країни умовами.  Вибори як відносно самостійна політична  процедура можуть використовуватись  в далеких від демократії і  навіть у прямо протилежних їй цілях. У сучасному світі вибори широко застосовуються авторитарними  і тоталітарними режимами. Головним соціальним призначенням виборів в умовах авторитаризму чи тоталітаризму є зміцнення відповідних типів політичного панування за допомогою маніпулювання свідомістю своїх громадян чи міжнародною суспільною думкою. Хоч у такому випадку вибори й не визначають складу уряду, проте вони, виступаючи витонченішим, порівняно з методами прямого примусу, інструментом стабілізації і збереження влади, в політичній системі виконують важливі функції. При всій подібності соціального призначення виборів їхні функції в тоталітарній і авторитарній політичній системах значно відрізняються. [25.15]

Тоталітарна політична система  за ідеологічними прикриттями ховає  свій дійсний зміст і претендує на вираження народної волі втіленням демократії вищого типу. Вона використовує так звані безальтернативні форми демократії, які створюють видимість всенародної підтримки, але не дають змоги реально впливати на процес ухвалення рішення. Тоталітарні режими використовують неконкурентні вибори, головною особливістю яких є наявність одного кандидата (чи одного виборчого списку), який виставляє правляча група або партія. Такі вибори не ставлять під сумнів існуючий політичний режим і навіть персональний склад тих, хто тримає владу.

В авторитарних державах вибори виступають демократичним фасадом, красивою декорацією, яка прикриває  монополію на владу вузької групи  чи обличчя однієї людини. Тут застосовуються як неконкурентні, так і напівконкурентні вибори. Останнім звичайно притаманні такі риси, як допущення до виборів  лише бажаних чи принаймні лояльних до влади кандидатів і партій, обмеження  компетенції виборних інститутів влади. Усі основні рішення – про  склад депутатів, про зміст передвиборних  програм – приймає заздалегідь  політичне керівництво країни (хунта, олігархія, монопольна партія). Кандидати, як правило, анонімні, тому виборці  не знають ні їх самих, ні їхніх програм. Вони виступають не як представники виборців, а як представники правлячих партійно-державних  структур.

Класичним прикладом функціонування виборчої системи в умовах авторитарної держави є практика, що існувала в плині десятиліть у СРСР, країнах  колишнього “соцтабору”, Пакистану, Індонезії, Філіппін і ряду інших країн.

Сучасні недемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів  виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання, самообману своїх громадян і для введення в оману міжнародну спільноту. У таких політичних системах вибори виконують функцію зміцнення  легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації усередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і  приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою  інтеграції опозиції й частково врахування її вимог.

Вибори забезпечують найменш  болісний для громадян і всього суспільства  мирний перехід до демократії. За своєю  суттю вони виключають політичне  насильство. Здійснювані за їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людських жертв, руйнувань. Крім того, вибори – найефективніший  засіб ліквідації авторитарного  режиму і приходу до влади демократичних  сил. Однак здійснюється це при хитливій рівності сил держави і громадського суспільства. Таке часто трапляється  в країнах, де демократичні режими ще не мають глибокого коріння, а  демократичні прагнення лідерів  держави наштовхуються на протидію антидемократичних сил.

Перехід суспільства від  авторитаризму до демократизму пов’язаний з вирішенням політичної дилеми: поступовість переходу колишнього режиму до нового режиму в умовах втрати підтримки  населення. Для розв’язання цього  непростого завдання потрібна оптимізація  переходу через ряд етапів, через політичні технології, в тому числі і через багаторазово повторюваний виборчий процес.

Переваги такого процесу  полягають у тому, що конкуруючі сили одержують час, щоб звикнути до атмосфери демократичних виборів, а опозиційні партії і політики одержують  можливість знайти власне політичне  обличчя, відчути конкуренцію й  управлінську роботу на місцевому рінні. 

Революційні насильницькі форми  боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише зміною авторитарної влади. Політичне  насильство, як правило, має свою логіку. Породжуючи численний шар звиклих  до використання сили і відвиклих  від творчої праці людей, прагнення  переможців одержати привілею як компенсацію  за свої жертви і позбавлення, їхня нетерпимість до переможених — усе  це може провокувати запеклий опір останніх. Взагалі політичне насильство не сумісне з демократичним ладом, гальмує його утвердження навіть тоді, коли до влади приходять послідовні прихильники демократії. А вибори виключають негативні для демократизації суспільства наслідки зміни влади.

Поступовий перехід до демократії пов’язаний з виборами до органів державної влади різних рівнів: обрання місцевих структур самоврядування, формування політичної арени передвиборної боротьби на місцевому й регіональному рівнях шляхом створення партій і рухів, вибори їхніх керівних органів, обрання керівників виконавчої влади.

Отже, формування громадянського суспільства відбувається через демократичні вибори. А тривалість переходу від авторитаризму до демократії обчислюється десятиліттями, поколіннями і серіями демократичних виборів. Чим менше практичного   досвіду  багатопартійності, чим несприятливіші соціально-демократичні умови, що позначаються на виробленні політичної терпимості, тим потрібен більший часовий інтервал. Поспішність деяких країн, які вважають, що перехід до демократії відбувається в мить, яку не можна упускати, найчастіше приводить до швидкою відновлення авторитаризму в квазідемократичному вигляді. Тож для таких країн кожні дійсно демократичні вибори представляють собою необхідний крок на важкому шляху становлення правової демократичної держави.

 

 

1.2 Інститут виборів в  політичній системі суспільства 

Стаття 69 Конституції України  визначає, що народне волевиявлення  здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Вибори як форма народного  волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної  влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких  органів законодавчої влади –  парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування. Вільні вибори є однією з основних ознак демократичності будь-якого  суспільства. Практично неможливо  уявити собі демократичну країну, в  якій не існує виборів. Вибори дають  змогу народу формувати владу, здійснювати  контроль за виконанням її функцій [20.191].