Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

У системі посад особливе місце займають ті, що пов’язані зі здійсненням адміністративної влади, а особи, що їх займають, наділені владними повноваженнями за межами службового підпорядкування. Їх виділення в самостійний вид посад державних службовців пояснюється тим, що за характером компетенції вони вправі давати обов’язкові вказівки не лише підлеглим, але й іншим особам, незалежно від їх службового становища. Деякі представники адміністративної влади наділені повноваженнями із застосування примусових заходів в адміністративному порядку, в тому числі адміністративних стягнень. Незважаючи на те, що термін “представники адміністративної влади” не знайшов свого законодавчого закріплення, його застосування обґрунтовано, оскільки він найбільш повно відображає особливості даного виду посад на державній службі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Таким чином, зміна Глави держави, Прем’єр-міністра призводили фактично до зміни всієї керівної ланки міністерств. А така ситуація може виникати кожні п’ять років. Постає питання про інституційну пам’ять, організаційний досвід, стабільність і наступність роботи органів державної влади, державної служби. Все може бути забезпеченим при збереженні інституту перших заступників і заступників міністрів, і лише посада керівника апарату буде належати до посад державних службовців. На непослідовність, хаотичність певних заходів, можливість зворотності змін на концептуальному рівні при проведенні реформ уже звертали увагу науковці [101, с. 43, 47].

З цього приводу є обґрунтованим рішення Президента України, який своїм Указом, з метою оптимізації кількісного складу керівництва у системі центральних органів виконавчої влади, ліквідував посади перших заступників міністрів – керівників апарату міністерств. Це рух в напрямку визнання посад перших заступників як політичних і необхідності введення посад керівників апарату міністерств, які мають належати до державних службовців [423].

Не повністю, на нашу думку, узгоджувалося з логікою державного управління та системою підпорядкування діяльності у сфері виконавчої влади положення, згідно з яким працівники патронатної служби в центральному апараті міністерства призначалися на посади та звільнялися з посад держсекретарем за пропозицією міністра, оскільки працівники патронатної служби – це фактично патронатна служба міністра.

Закон України “Про державну службу” наводить класифікацію посад державних службовців. В її основу (як основні критерії) покладено організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу.

Безперечно, законодавча класифікація посад державних службовців позитивно вплинула на становлення та розвиток державної служби в Україні, наблизила інституту державної служби в Україні до європейської моделі, що свідчить про збіг напрямів модернізації національної системи державної служби і зарубіжних країн. Звичайно мова не йде про запозичення моделі державної служби нашою країною в інших, як і про те, що вона відповідає повною мірою зарубіжним зразкам. Це стосується і класифікації посад державних службовців.

У першу чергу слід визначити на рівні закону перелік політичних посад. Які з посад належать до політичних? В основу їх визначення слід покласти положення ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну службу”. Однак постає питання щодо віднесення до політичних посад суддів всіх судів, надання статусу політичних посадам голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, особливо в контексті конституційних змін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Безумовно, наша країна не може прямо запозичити модель побудови державної служби жодної іншої країни світу чи Європи. Без врахування національних особливостей, сучасних умов соціально-економічного і політичного розвитку таке запозичення може мати лише негативні наслідки. Однак європейські наробки теоретичного, методологічного, практичного характеру, законодавчого регулювання порядку формування та проходження державної служби є корисними і можуть враховуватись у нашій національній системі публічної (державної і в органах місцевого самоврядування) служби та в законотворчій діяльності.

2.4. Державні службовці: поняття та види

Функції державного управління покладаються, в першу чергу, на органи виконавчої влади, які мають свій власний апарат – апарат державного управління, наділений оперативною самостійністю для реалізації виконавчої і розпорядчої діяльності, що виражається в компетенції – предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах, певному обсязі державної діяльності, покладеної на конкретний орган, або в колі питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати у процесі практичної діяльності [11, с. 70].

Державний апарат організує виконання державних функцій у політичній, господарській, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливий цілеспрямований вплив на всі сторони життя суспільства, вирішення найбільш важливих справ державного та громадського життя. Апарат виконавчої влади, який складає сукупність посад, що їх займають державні службовці, реалізує поставлені перед ним завдання різними способами, має специфічні особливості в побудові і діяльності.

В умовах державотворення в Україні, а відповідно і ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Законодавчими та виконавчими органами проведені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин, організації державної служби та правового статусу державних службовців. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової діяльності: про місцеві державні адміністрації [320], про Державну прикордонну службу України [272], про прокуратуру України [335], про Збройні Сили України [302], про освіту [323], про міліцію [318] та ін. Всі вони тією чи іншою мірою торкаються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Прийнятий у грудні 1993 р. Закон України “Про державну службу” [273] спрямований на врегулювання суспільних відносин, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. В преамбулі Закону стверджується, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок, що він практично регулює діяльність службовців органів виконавчої влади.

Процес розвитку державної служби полягає в послідовному, системному здійсненні заходів правового, організаційного, інформаційного, фінансового, матеріально-технічного характеру, спрямованих на забезпечення єдності всіх елементів, що складають інститут державної служби, чіткий комплексний взаємозв’язок усіх інституцій, кожного її рівня та виду. Відомо, що на основі визначеної законодавчим органом – Верховною Радою України політики у сфері державної служби реалізація цих процесів покладається на корпус державних службовців, від професіонального складу яких залежить рівень організації, демократичність, результативність, ефективність та правове забезпечення державного управління.

Правовий статус державного службовця похідний від змісту державної служби як правового та організаційного інституту, особливостей державної служби, яка забезпечує нормальне функціонування кожного державного органу чи організації, і складається з певного персоналу – спеціально професійно підготовлених державних службовців.

Основи правового статусу державного службовця закріплені у Законі України “Про державну службу”. Щодо деяких груп державних службовців, то їх правовий статус, крім названого Закону, врегульований законами, що стосуються окремих галузей та сфер державної діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

– професіоналізація державної служби [312].

Нову схему класифікації посад потрібно прийняти як державний стандарт (у загальних рисах), закріпивши в Законі “Про цивільну державну службу в Україні”, а потім конкретизувати в законах, що регулюють окремі види державної діяльності. Слід зазначити, що зараз в органах внутрішніх справ, у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прокуратурі діє схема, де виділяються чотири категорії посад – найвищий особовий склад, вищий, середній і молодший (у Збройних Силах та інших військових формуваннях виділяють ще і сержантський, який фактично є молодшим).

Класифікація державних службовців на види (групи) може здійснюватися за різними критеріями (ознаками). Залежно від такого критерію, як виконання спеціальних професійних обов’язків, та характеру державної служби, виділяються цивільні та мілітаризовані державні службовці. Перші – крім відповідних рангів, що належать до певних категорій посад державних службовців, інших звань не мають. Їх правовий статус регулюється в повному обсязі Законом України “Про державну службу”, що, однак, не виключає можливості встановлення деяких особливостей проходження державної служби в окремих галузях та сферах.

Стосовно державної мілітаризованої служби та її службовців у чинному Законі “Про державну службу” говориться лише, що регулювання правого положення державних службовців, які працюють в апараті органів Служби безпеки України, внутрішніх справ, митної служби та інших, здійснюється відповідно до Закону про державну службу, якщо інше не передбачено законами України. Однак вже те, що таким службовцям присвоюються не ранги, а спеціальні звання, говорить про необхідність врегулювання правового статусу цієї групи державних службовців іншими законами, а не Законом України “Про державну службу”. Фактично в нашій державі правове положення осіб, що перебувають на мілітаризованій службі, регулюється так званими “спеціальними” законами – “Про Службу безпеки України”, “Про міліцію”, “Про загальний військовий обов’язок та військову службу”, Митним кодексом України та ін.

Залежно від гілки влади (відповідно до конституційного принципу поділу влади на гілки), державних службовців можна віднести до службовців, що займають посади в апараті законодавчого органу, органах виконавчої влади та їх апараті, апараті судових органів.

Якщо в основу поділу державних службовців покласти такий критерій, як вид діяльності (виконуваної роботи), то доцільно сказати про державних службовців, крім вже названих, які працюють в апараті органів прокуратури, Вищої ради юстиції України, Центральної виборчої комісії, Рахунковій палаті, оскільки ці державні органи не належать до жодної з визначених у Конституції України гілок влади.

Положення Закону України “Про державну службу” дають можливість виділити дві групи державних службовців. Так, виходячи зі змісту приписів ч. 1 ст. 1 названого Закону, державними службовцями є особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і отримують заробітну плату із державних коштів. Критерієм поділу державних службовців на види у даному випадку виступають виконувані функції та повноваження. Одні службовці реалізують політику, визначену в тій чи іншій галузі (сфері) державного управління, інші забезпечують цю діяльність або ж діяльність судових, прокурорських органів, Рахункової палати та ін. При цьому перші, як правило, завжди виступають як посадові особи, другі ж можуть бути як посадовими особами, так і просто державними службовцями. Державні службовці, які не належать до посадових осіб, обіймають посади спеціалістів різних галузей і сфер державного управління, але не наділені державно-владними, розпорядчими повноваженнями, їх функції полягають у виконанні дорадчих, консультативних повноважень, забезпеченні ефективного вирішення питань, що стосуються діяльності відповідного державного органу. Спеціалісти різних департаментів, управлінь, відділів міністерств, місцевих державних адміністрацій готують рішення, надають допомогу у вирішенні тих чи інших питань як керівництву органу, так і нижчим за посадою особам: секретаріати судів, помічники суддів, працівники апарату прокуратури забезпечують нормальне функціонування цих органів. Керівники апаратів відповідних органів безумовно є посадовими особами, оскільки, крім виконавських, здійснюють ще і розпорядчі повноваження.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У спеціальній літературі зустрічається класифікації державних, “публічних” службовців залежно від місця проходження служби – державні службовці та службовці органів місцевого самоврядування, виборні та такі, що призначаються на посади безстроково, на певний термін, на невизначений термін, з випробувальним терміном, за кваліфікаційними розрядами, по групах державних посад державної служби та ін. [110, с. 467 – 470]. На наш погляд, для законодавчого закріплення видів державних службовців, встановлення категорій та рангів не всі наведені класифікації мають однакове значення. Деякі є переважно теоретичними, але, безумовно, цікавими для наукових розробок.

2.5. Правовий статус державних  службовців та особливості проходження  державної служби

Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України. Її основними напрямками є визначення цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективності роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції. Для проведення державної політики та функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України та Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України, положення про яку затверджене Указом Президента України від 21.03.2000 р. [316].