Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

Елементами процесу комплектування державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування є виявлення кількісних та якісних потреб у кадрах, їх підготовка, добір, розстановка, визначення способів зайняття посад, встановлення правових засад проходження державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування, шляхів підвищення кваліфікації, визначення засад перевірки виконання службовцями покладених на них завдань. Держава повинна завжди мати кадровий резерв для заміщення посад різних рівнів, а відповідно підготовка і виховання кадрів продовжують займати вагоме, місце в системі формування державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування (апарату органів публічної влади). Кінцевим результатом цієї діяльності є створення управлінського колективу, здатного успішно розв’язувати різнобічні завдання, що стоять перед державним органом, галуззю, регіоном, тобто певною сферою людської діяльності або територією. При доборі i розстановці кадрів слід враховувати закріплені у правових нормах правила підпорядкування посад, науково обґрунтовані пропорції i поєднання кадрового складу за рівнем кваліфікації, віком, освітою, досвідом роботи, психологічними даними та ін. Додержання таких вимог є неодмінною умовою правильного функціонування державного апарату.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

За певних обставин статус службовця може не виникнути. Так, якщо особа пройшла конкурсний відбір, обрання і вперше зараховується на службу, але відмовилась від складання присяги, то вона не може бути призначена на посаду за результатами конкурсу. До складання присяги така особа, на погляд автора, не може розглядатися як державний службовець чи посадова особа органу місцевого самоврядування, оскільки вона ще не зарахована на службу, а відмова у складанні присяги є підставою для припинення державної служби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4

ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА

СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

 

4.1. Основні напрямки  розвитку та підвищення ефективності  державної (публічної) служби

 

Адміністративно-правові норми є найважливішим інструментом реалізації державної політики у сфері управління, оскільки створюють правові засади його функціонування. Через відносини з органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування (їх посадовими особами) громадяни мають можливість скористатись конституційними положеннями про пріоритетність їх прав і свобод. Адміністративне право є галуззю публічного права, регулює управлінські відносини в галузі публічної влади, а саме ті, участь в яких беруть громадяни (їх об’єднання), органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування [1; 5; 56; 195; 197, с. 224 – 269]. Адміністративно-правові норми застосовуються при реалізації делегованих державою функцій і повноважень та внутрішньо-організаційної діяльності не лише органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, а всіх державних органів, адміністрацій державних підприємств, установ і організацій. Від ефективності управлінської діяльності саме і залежить рівень забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян, виконання покладених на них обов’язків, як і повноважень службовців органів публічної влади.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Перспективним напрямом має стати послідовне проведення принципу поділу політичних та адміністративних функцій в органах виконавчої влади, хоча абсолютних рекомендацій, як про це свідчить світовий досвід та й сам зміст управлінської діяльності, тут бути не може. В контексті даної проблематики це має призвести до позбавлення державних секретарів політичних функцій, міністр для тимчасового делегування своїх повноважень повинен мати політичного заступника (заступників) на зразок організації системи виконавчої влади в Угорщині, яка теж недавно стала на шлях демократії [409].

У зв’язку з цим ще раз хочеться наголосити, що посади керівників апарату міністерств (назва неважлива) можуть мати місце і повинні бути, однак при збереженні посад перших заступників і заступників міністрів (як політичних посад). Держсекретарі (керівники апаратів) повинні підпорядковуватися міністрові та його заступникам [275], а їх статус як керівників державної служби, завдання якої по суті зводяться до забезпечення діяльності державного органу, має бути вивільненим від будь-яких політичних чинників, зокрема, не пов’язуватися зі строком повноважень Глави держави, Прем’єр-міністра, міністрів, їх перших заступників та заступників, що покликано зміцнити одну з основних засад організації професійної державної служби – її стабільність та наступництво.

Для підвищення ефективності праці державних службовців важливе значення має правильний, науково організований підбір кадрів, їх розстановка, підготовка спеціалістів необхідної кваліфікації. Чисельність службовців повинна визначатися необхідністю витрат часу на виконання окремих операцій та обсягів робіт, бути взаємопов’язаною з чисельністю підпорядкованих їм безпосередньо працівників, обсягом повноважень, виконуваних функцій і завдань. Уже говорилося про значення вдосконалення системи, структури і штатів управлінських органів для поліпшення роботи кадрів. Правильний, раціональний розподіл форм і кооперації управлінської праці на рівні галузі чи сфери відіграє істотну роль у чіткому визначенні компетенції апарату управління й окремих посадових осіб у розмежуванні прав і обов’язків державних службовців у кожному окремому органі, між різними ланками апарату.

Здійсненню управлінської діяльності сприяє і організація та естетичне оформлення робочих місць службовців, умови праці та відпочинку, стан техніки безпеки, виробничої санітарії. Ефективність трудової діяльності підвищується з упровадженням передових методів реалізації функцій управління на базі комп’ютерної техніки. Інформаційні технології своєрідно впливають на суспільство і виробництво на складну систему управління господарським і соціальним будівництвом [226]. Водночас вони підвищують оперативність управління, вимагають підготовки висококваліфікованих спеціалістів найрізноманітніших напрямків соціального і господарського будівництва, оскільки впровадження досягнень науково-технічної революції значною мірою залежить від кадрів.

Проблеми підвищення ефективності діяльності державних службовців пов’язані з упровадженням у повсякденну практику їх роботи елементів наукової організації праці, поліпшенням інформованості, впровадженням в управління обчислювальної техніки, вдосконаленням системи і структури органів державного управління та ін. [377, с. 263 – 264].

Цьому сприяє створення і впровадження у практичну діяльність різного роду автоматизованих систем інформування керівників та їх підсистем з правового інформаційного забезпечення. Ці підсистеми мають на меті забезпечити керівників необхідною правовою інформацією при прийнятті управлінських рішень для найбільш ефективного використання чинного законодавства, спростити процес пошуку потрібних нормативних актів і скоротити витрати на це часу, забезпечити законність й обґрунтованість нормативних актів та інших рішень, які приймаються.

Важливі елементи ефективної організації управління, досягнення високих результатів при мінімальних затратах – належна система стимулювання праці державних службовців та встановлення відповідальності за результати роботи.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Особлива роль належить керівникам державних органів і організацій. Їх здатність правильно організовувати роботу, вислухати людей і дати слушну пораду, надати оперативну допомогу і взяти особисту участь у вирішенні проблем, увійти в суть питання, душевність сприяє розвиткові ініціативи виконавців, реалізації управлінських рішень, формуванню відносин дружби і товариської взаємодопомоги у колективі [26, с. 95 – 129; 237]. Тому навчання службовців державного апарату, органів місцевого самоврядування – важливий шлях викорінення недоліків у їх роботі.

У виховній діяльності важливий напрямок – правове виховання. Створення правових засад державного і громадського життя як бази для підтримання верховенства права, режиму законності потребує неухильного виконання чинних законів та інших правових актів при їх реалізації.

Практика роботи державних органів свідчить про те, що службовці недостатньою мірою знають чинне законодавство. Це приводить до порушень законності і дисципліни, прав і законних інтересів громадян, корупції. Організація у країні юридичного навчання має здійснюватися на основі єдиної комплексної загальнодержавної програми, що охоплює всі верстви населення. Не є таємницею, що відстоювати, правильно реалізовувати свої права та обов’язки можуть лише громадяни, які їх знають.

Правове виховання тісно пов’язане з моральним. Воно покликане виробляти у громадян внутрішнє переконання в необхідності сумлінно виконувати закони, пов’язане з вирішенням важливих проблем удосконалення демократії і державності, становленням громадянського суспільства.

 

4.2. Суть та критерії оцінки ефективності праці державних службовців

 

Підбір, підготовка, перепідготовка, розстановка кадрів, підвищення їх кваліфікації не завершують процес формування та проходження служби. Правильне використання кадрів не закінчується і заповненням вакантних посад, оскільки це постійний процес, який полягає в пошуку найбільш компетентних, висококваліфікованих фахівців, їх висуненні на відповідні посади, перестановці в разі необхідності.

Результати підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, визначення ефективності діяльності керівників і спеціалістів по виконанню покладених на них завдань і функцій, обов’язків, відповідності їх за діловими та моральними якостями займаним посадам або посадам, на заміщення яких вони претендують, здійснюється шляхом періодичної оцінки їх діяльності.

Оцінка діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється у двох формах: поточна оцінка – кожного року, та загальновизнана організаційно-правова форма, яка проводиться періодично, – атестація [55].

Щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на них обов’язків і завдань проводиться, по-перше, з метою здійснення регулярного контролю за проходженням державної служби та професійними досягненнями державних службовців, а, по-друге, – для поліпшення добору й розстановки кадрів, розвитку ініціативи і творчої активності державних службовців, визначення їх потенціалу, потреб у підвищенні кваліфікації та особистому розвитку, для планування кар’єри, вдосконалення процесу організації діяльності як державного службовця, так і державного органу в цілому, виявлення організаційних проблем та оперативного реагування на них, аналізу виконання посадових інструкцій. Вона проводиться безпосередніми керівниками шляхом перевірки якості діяльності державних службовців відповідно до посадових інструкцій і особистих планів роботи [285].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова. Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати, у разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду. За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді. Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті на посаду на визначений строк.

 

4.3. Особливості контролю у сфері державної служби

 

Свої функції державні службовці виконують у певних формах, відповідно до розподілу обов’язків, використовуючи владні повноваження. Жоден із державних службовців не наділений правом чи обов’язком виконувати компетенцію органу в повному обсязі. Однак певна частина із них при виконанні поставлених завдань пов’язується з використанням владних повноважень і виданням актів управління (керівник, його заступники). Інші державні службовці такого права, як видання правових актів управління, не мають.

Однією з функцій органів виконавчої влади, а відповідно їх службовців, є контроль, під яким розуміють перевірку виконання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, додержання законності і дисципліни у сфері суспільної і державної діяльності. Контроль передбачає можливість втручання контролюючих в оперативну та господарську діяльність підконтрольних.

Функції контрольної діяльності В. М. Горшеньовим та І. Б. Шаховим. поділяються на загальні і власні (спеціальні). Загальні функції контролю, на думку авторів, характеризують його як елемент наукового управління суспільством, а власні відображають місце контролю в системі форм здійснення державного керівництва суспільством. До останніх віднесені функції коригування, соціальної превенції та правоохоронна [103, с. 23 – 35].

Слід зазначити, що питання стосовно функцій державного контролю науковцями вирішується залежно від виду контролю (парламентський, судовий, відомчий та ін.), органів, що його здійснюють, наслідків контролю, обсягу, сфери тощо. Виділяють управлінську, коригуючи, правоохоронну, інформаційну, превентивну [27, с. 43]; інформаційну (фактовстановлюючу), оцінюючу, регулятивну, превентивну, комунікативну, сигнальну, виховну [437, с. 9]; відновлюючу, констатуючу, спрямовуючу [398, с. 28] та ін. Контрольна діяльність, таким чином, має також функціональне призначення.

Функції державного управління здійснюються за допомогою застосування відповідних методів і форм.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Слід зазначити, що Державний секретар також самостійно виконує контрольні функції стосовно виконання працівниками Секретаріату Президента України Закону України “Про державну службу” та законодавства про працю.

Контрольні повноваження Кабінету Міністрів України закріплені у ст. 116 Основного Закону. Безумовно, вони повинні знайти свою конкретизацію та деталізацію у Законі України “Про Кабінет Міністрів України”, проект якого розроблений та розглянутий Верховною Радою ще в 1997 р. (розглядався вісім разів), але не був підписаний Президентом України і так і не знайшов свого місця серед нормативно-правової бази функціонування державних органів. Уряд працює без належного обґрунтування своєї діяльності, закріплення функцій і повноважень. У той же час контроль, боротьба з корупцією в системі державного апарату мають бути пріоритетними напрямками діяльності органів виконавчої влади і, безумовно, Кабінету Міністрів України та Президента України.