Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

На Головне управління державної служби покладається прогнозування і планування потреб державних органів та їх апарату в кадрах, забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті, розробка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проектів нормативних актів з питань державної служби, розробка, координація і контроль здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби та вирішення інших питань організації і правового регулювання державної служби.

Оскільки питання функціонування державної служби в державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішується цими органами, то є важливим створення та функціонування Координаційної ради з питань державної служби при Президентові України для визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів у сфері державної служби, об’єднання зусиль усіх державних органів щодо підвищення ефективності державної служби.

Правовий статус державних службовців є спеціальним відносно правового статусу громадянина. Згідно із Законом України “Про державну службу”, державним службовцем може бути лише громадянин України. Таким чином, громадянство як політико-правова категорія виступає необхідною умовою для зайняття посади державного службовця в Україні. Оскільки правовий статус громадян розглядається як сукупність їх прав, свобод, обов’язків, відповідальності, то правовий статус державних службовців не може аналізуватися поза змістом і обсягом їх основних прав, свобод, обов’язків і відповідальності. Статус державних службовців, обсяг їх повноважень обумовлені посадою у структурі відповідного державного органу щодо практичного виконання завдань і функцій цього органу, держави в цілому.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У практику державного будівництва України законодавчо введено інститут патронатної служби. Правом добирати собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів, згідно із Законом “Про державну службу”, наділені Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України – так зване політичне керівництво країни, а також голови місцевих державних адміністрацій [293].

Важливість цього інституту і необхідність його законодавчого закріплення не викликає заперечень. Разом з тим хотілось би зазначити, що включення положень про патронатну службу в ст. 15 (прийняття на державну службу) Закону не зовсім вдале. Адже у ст. 9 говориться, що правовий статус вищих керівників регулюється спеціальними законами. Навіть якщо допустити, що в Законі “Про державну службу” визначені засади діяльності посадових осіб будь-якого рівня, все ж було б доцільним виділити статтю про патронатну службу в самостійну. А взагалі – це стаття для більш загального Закону “Про державну службу”. Звичайно, норми про патронатну службу потрібно помістити і в закони про окремі державні органи – “Про Президента України”, “Про Кабінет Міністрів України” та ін. Крім того, доцільно законодавчо визначити права голів обласних державних адміністрацій на патронатну службу.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу, складають Присягу, про що робиться запис у трудовій книжці. Текст Присяги наводиться у ст. 17 Закону “Про державну службу”.

При прийнятті на державну службу може встановлюватись випробування терміном до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування до двох місяців, з метою набуття практичного досвіду та перевірки ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця [289; 391].

Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України. Втім, особливість діяльності цієї категорії працівників у деяких випадках потребує, щоб вони виконували свої обов’язки у вихідні, святкові та неробочі дні. Для виконання невідкладної або непередбаченої роботи державні службовці за розпорядженням керівника органу повинні з’явитися на службу. Робота в такі дні компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. За рішенням керівника відповідного органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки надається державному службовцю у будь-який час відповідного року або приєднується до відпустки в наступному році.

Законом України “Про державну службу” в практику державної служби в Україні введено поняття відсторонення від виконання повноважень за посадою без рішення відповідних правоохоронних органів. Відсторонення може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в якому працює службовець, якщо невиконання службових обов’язків призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі чи об’єднанню громадян. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування – двох місяців. Якщо правомірність рішення про відсторонення від виконання повноважень за посадою не підтверджується службовими розслідуваннями, то воно скасовується [295]. Відсторонення не може бути підставою для звільнення особи з державної служби, переведення на іншу посаду чи в інших випадках, які б призвели до зміни правового статусу службовця.

Для державних службовців будь-якої категорії чи рангу є обов’язковими до виконання акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень. Акти, що встановлюють особливості правового статусу державних службовців, не можуть обмежувати права і свободи державного службовця, встановлювати для нього не передбачені законом пільги або інші переваги, скасовувати чи змінювати встановлені законом обмеження, а також заборони щодо державної служби.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

За таких умов всі державні службовці можуть поділятись на тих, що займають “політичні посади”, і тих, що займають “адміністративні посади”.

Політична посада – це визнана Конституцією та законами України посада в органах державної влади, яка обіймається внаслідок обрання на неї українським народом або призначення всенародно обраними носіями державної влади на визначений законом термін чи з метою реалізації політичної програми. Адміністративні посади – це посади (професійна діяльність осіб) в органах виконавчої влади (державної влади, якщо законодавство про державну службу буде поширюватись і на працівників апаратів судів, прокуратури та інших органів) щодо практичного виконання їх функцій і завдань та які отримують заробітну плату за рахунок коштів Державного бюджету України. Державні службовці, що обіймають адміністративні посади, наділені державно-владними повноваженнями для здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Правовий статус державних службовців відображає сутність і зміст державно-службових відносин, поєднує елементи інституту державної служби від вступу на неї до завершення. Він являє собою сукупність правил проходження державної служби – прав, обов’язків, обмежень, заборон, гарантій, соціального захисту, відповідальності. Через названі категорії статус розвивається, а відтак зміна державно-службових відносин веде до зміни правового статусу державних службовців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА

ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

 

3.1. Організаційно-правові  засади та принципи кадрового  забезпечення державного управління

 

Ключовою ланкою у вирішенні функцій, спрямованих на організацію і регулювання найбільш важливих сфер життя суспільства, є кадри апарату державного управління. Від їх складу, кваліфікації, культури, раціонального використання залежить, насамперед, ефективність управлінської діяльності, а вирішення будь-якого питання забезпечується рівнем кваліфікації кадрів, правильністю їх розстановки на тих чи інших ділянках, ставленням до дорученої справи, вмінням забезпечити виконання поставлених перед ними завдань.

Значна частина завдань по реалізації ідей розбудови правової, соціальної, демократичної держави України покладається на державних службовців, що складають апарат державних органів. Від того, хто і як працює в апараті, багато в чому залежить успіх справи. К. Маркс зазначав, що для здійснення ідей потрібні люди, які повинні застосувати практичну силу [211, с. 442]. У цьому зв’язку продумана, заснована на конституційних принципах, така, що відповідає сучасним вимогам кадрова політика є надійним інструментом проведення в життя положень Конституції України та її законів, однією із вирішальних умов успіху по керівництву державними та суспільними процесами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Призначення має свої позитивні і негативні сторони. Воно дає змогу вільно переміщувати кадри, планувати їх підготовку і розподіл, не потребує великої попередньої організаційної роботи. Водночас при призначенні колектив, в який направлена особа на роботу і діяльністю якого вона керує, не бере участі в її доборі, не має права ставити питання про відкликання з посади. Вживаються заходи до вдосконалення цього способу комплектування кадрів. Так, працівники міністерств і відомств призначаються і звільняються з посади міністрами і керівниками відомств, як правило, після розгляду цих питань на колегії.

Удосконаленню роботи державних службовців, підвищенню ефективності їх праці, ділової кваліфікації, вихованню, посиленню відповідальності за доручену справу сприяє атестація керівних кадрів і спеціалістів. Атестація проводиться комісією з числа керівних працівників, висококваліфікованих спеціалістів, представників громадських організацій. При атестації враховуються знання працівника, його внесок у виконання завдань, додержання державної і виробничої дисципліни.

При проведенні атестації поряд з діловими треба враховувати і моральні якості працівників, рівень їх культури і здатність працювати з людьми [190, с. 1].

Таким чином, діяльність по формуванню кадрів державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування розпочинається з виявлення кількісних та якісних потреб у кадрах, для чого здійснюється визначення посад у відповідних органах та їх апараті, закріплення їх у штатних розписах, встановлення та затвердження посадових окладів.

Елементами процесу комплектування державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування також є: підготовка, добір, розстановка кадрів службовців (визначення способів зайняття посад), встановлення правових засад проходження державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування, визначення засад перевірки виконання службовцями покладених на них завдань. За останні роки здійснена значна робота по підготовці і вихованню кадрів для державного апарату, однак держава повинна завжди мати кадровий резерв для заміщення посад різних рівнів, а відповідно підготовка і виховання кадрів продовжують займати вагоме, якщо не найголовніше місце в системі формування державного апарату та апарату органів місцевого самоврядування (апарату органів публічної влади).

Законодавством передбачаються підстави і регулюється порядок припинення державно-службових відносин. Він встановлений з таким розрахунком, щоб не порушувати управлінського процесу, забезпечити заміну службовців у найкоротші строки. Шляхи і способи вирішення кадрових проблем у сфері державної служби і служби в органах місцевого самоврядування полягають у створенні і забезпеченні загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, що включає здобуття вищої освіти та освіти за спеціальністю “Державне управління” на базі повної вищої освіти. Мета такої системи – забезпечити підготовку молоді до державної служби, безперервність і обов’язковість навчання всіх службовців для професійного зростання, реалізації кар’єри, просування по службі, що давало б можливість планувати процеси підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, забезпечити потреби державних органів і їх апарату, органи місцевого самоврядування кадрами, враховувати особисті інтереси працівника. Тому одним із напрямків впровадження наукової організації праці державних службовців є не лише опрацювання вимог, що висуваються до особи службовця, а і вимоги до підготовки фахівців відповідного рівня.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Навчальними закладами системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування є вищі навчальні заклади післядипломної освіти або вищі навчальні заклади відповідного рівня акредитації, наукові установи, які у своєму складі мають структурний підрозділ післядипломної освіти, галузеві та регіональні центри.

У необхідних випадках навчальні заклади системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування здійснюють навчання керівників державних підприємств, установ та організацій; осіб, які не є державними службовцями та посадовими особами органів місцевого самоврядування, але зараховані до кадрового резерву на ці посади, депутатів всіх рівнів та їх помічників, інших фахівців і посадових осіб, які беруть участь у формуванні та забезпеченні основних напрямів і аспектів державного управління і державної служби.

 

3.2. Система підвищення  кваліфікації службовців та формування кадрового резерву державних органів

 

Невід’ємна частина кадрової роботи – підвищення кваліфікації державних службовців та створення кадрового резерву. Держава проводить заходи по створенню умов для навчання та підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах), центрах підвищення кваліфікації та шляхом самоосвіти.

Важливе значення для вирішення проблем комплектування органів виконавчої влади всіх рівнів та органів місцевого самоврядування висококваліфікованими кадрами, спроможними забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, мають Програма кадрового забезпечення державної служби та Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ, організацій. Ці документи передбачають створення єдиної цілеспрямованої державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій. З цією метою формується мережа галузевих навчальних закладів із широкою міжгалузевою і регіональною кооперацією.

У структурі всіх органів виконавчої влади створюються підрозділи або визначаються окремі посадові особи, що займаються питаннями кадрового забезпечення, які здійснюють організаційно-методичне керівництво формуванням кадрового резерву, контроль за виконанням планів підвищення кваліфікації фахівців, узагальнюють практику формування кадрового резерву та вносять керівництву пропозиції щодо його поліпшення.