7. Концепція
дошкільного виховання про
мету, завдання, засади
виховання особистості.
Дошкільне дитинство — досить
тривалий час розвитку дитини і неповторний
за темпами. Завдання виховання на кожному
етапі цього періоду мають свою специфіку.
У немовлячому і ранньому дитинстві важливо
формувати якості, які зумовлюють розвиток
суто людських властивостей і здібностей
. Концепція дошкільного виховання
в Україні передбачає широкі можливості
для створення дошкільних закладів, які
б якнайповніше використовували досягнення
етнопедагогіки, світової педагогічної
думки відповідно до реалій суспільного
буття, виховних традицій народу, окреслюючи
такі його завдання: 1. Пробудити в дитині
духовне начало, розвинути його як домінуюче
в структурі особистості.
2. Формувати особистість
у контексті рідної культури,
мови як емоційного природного
середовища дитини, що відповідає
її етнопсихології.
3. Відновити престиж
української мови — материнської
мови дітей, державної мови суверенної
України, мови корінної нації
як засобу соціалізації особистості.
4. Сформувати творчу
індивідуальність, яка живе активно,
цікаво, відповідно до вікових
і фізіологічних потреб, готова
фізично і психічно до подальших
вимог сім'ї, школи, життя.
5. Прищеплювати дитині
безкорисливість як вищу цінність
культури, а також елементи економічної
обізнаності, діловитості. Базовий
компонент дошкільної освіти
окреслює вимоги до її змісту,
рівня та обсягу, які є основою
оцінювання освітнього рівня
дитини, узгоджують її інтереси
й потреби суспільства щодо
освіченості. Йдеться про формування
певної життєвої позиції дошкільника,
розвиток його елементарної життєвої
компетентності. Матеріал Базового
компонента дошкільної освіти
структуровано за сферами життєдіяльності.
Його вимоги передбачають збагачення
досвіду дитини, озброєння її
навичками практичного життя, вдосконалення
вміння спілкуватися з незнайомими
людьми, гармонійно входити в
нове оточення, адекватно поводитися
у незвичних життєвих обставинах.
Загалом, мета і завдання виховання дитини
в сім'ї, дошкільних закладах полягають
у формуванні її особистісної культури
і компетентності. Конкретизує їх Концепція
безперервної системи національного виховання,
яка передбачає:— повноцінний і всебічний
розвиток дітей на засадах національної
культури і духовності з урахуванням різноманітності
національного складу та регіональних
умов України,— забезпечення фізичного
і психічного здоров'я дітей, своєчасне
виявлення тих, хто потребує корекції
здоров'я; здійснення виховного процесу
з урахуванням особистісних якостей, стану
здоров'я, природних задатків дитини;—
розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті,
уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень;
оволодіння рідною мовою, прищеплення
навичок культури спілкування;— започаткування
основ трудового виховання, екологічної
культури, орієнтації в національних і
загальнолюдських цінностях, набуття
життєвого досвіду; виховання поваги і
любові до батьків, родини, Батьківщини,
людей праці; створення сприятливих умов
для розвитку моральної самооцінки, яка
має відображати ставлення дитини до себе
як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин
з оточуючими;— прилучення дітей до культури,
мистецтва, традицій, обрядів українського
народу, формування духовності, прищеплення
шанобливого ставлення до культурних
надбань, звичаїв, традицій інших народів;
своєчасне виявлення ранньої обдарованості,
забезпечення умов для розвитку талановитих
дітей;— соціалізацію особистості дитини,
яка полягає в організації спілкування
як особливого виду діяльності, що дає
дитині змогу пізнавати дійсність, світ
людських взаємин і саму себе не лише вербально,
а й у процесі обміну емоціями й почуттями;—
інтеграцію родинного і суспільного дошкільного
виховання на засадах народної педагогіки,
національної культури, сучасних досягнень
науки, надбань світового педагогічного
досвіду;— психологічну підготовку дітей
до навчання у школі, забезпечення пізнавальної
активності, розвитку творчих і художніх
здібностей в ігровій та інших видах дитячої
діяльності.
Дошкільне дитинство — досить
тривалий час розвитку дитини і неповторний
за темпами. Завдання виховання на кожному
етапі цього періоду мають свою специфіку.
У немовлячому і ранньому дитинстві важливо
формувати якості, які зумовлюють розвиток
суто людських властивостей і здібностей
. Концепція дошкільного виховання
в Україні передбачає широкі можливості
для створення дошкільних закладів, які
б якнайповніше використовували досягнення
етнопедагогіки, світової педагогічної
думки відповідно до реалій суспільного
буття, виховних традицій народу, окреслюючи
такі його завдання: 1. Пробудити в дитині
духовне начало, розвинути його як домінуюче
в структурі особистості.
2. Формувати особистість
у контексті рідної культури,
мови як емоційного природного
середовища дитини, що відповідає
її етнопсихології.
3. Відновити престиж
української мови — материнської
мови дітей, державної мови суверенної
України, мови корінної нації
як засобу соціалізації особистості.
4. Сформувати творчу
індивідуальність, яка живе активно,
цікаво, відповідно до вікових
і фізіологічних потреб, готова
фізично і психічно до подальших
вимог сім'ї, школи, життя.
5. Прищеплювати дитині
безкорисливість як вищу цінність
культури, а також елементи економічної
обізнаності, діловитості. Базовий
компонент дошкільної освіти
окреслює вимоги до її змісту,
рівня та обсягу, які є основою
оцінювання освітнього рівня
дитини, узгоджують її інтереси
й потреби суспільства щодо
освіченості. Йдеться про формування
певної життєвої позиції дошкільника,
розвиток його елементарної життєвої
компетентності. Матеріал Базового
компонента дошкільної освіти
структуровано за сферами життєдіяльності.
Його вимоги передбачають збагачення
досвіду дитини, озброєння її
навичками практичного життя, вдосконалення
вміння спілкуватися з незнайомими
людьми, гармонійно входити в
нове оточення, адекватно поводитися
у незвичних життєвих обставинах. Загалом, мета і завдання виховання дитини
в сім'ї, дошкільних закладах полягають
у формуванні її особистісної культури
і компетентності. Конкретизує їх Концепція
безперервної системи національного виховання,
яка передбачає:— повноцінний і всебічний
розвиток дітей на засадах національної
культури і духовності з урахуванням різноманітності
національного складу та регіональних
умов України,— забезпечення фізичного
і психічного здоров'я дітей, своєчасне
виявлення тих, хто потребує корекції
здоров'я; здійснення виховного процесу
з урахуванням особистісних якостей, стану
здоров'я, природних задатків дитини;—
розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті,
уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень;
оволодіння рідною мовою, прищеплення
навичок культури спілкування;— започаткування
основ трудового виховання, екологічної
культури, орієнтації в національних і
загальнолюдських цінностях, набуття
життєвого досвіду; виховання поваги і
любові до батьків, родини, Батьківщини,
людей праці; створення сприятливих умов
для розвитку моральної самооцінки, яка
має відображати ставлення дитини до себе
як суб'єкта гуманних, доброзичливих взаємин
з оточуючими;— прилучення дітей до культури,
мистецтва, традицій, обрядів українського
народу, формування духовності, прищеплення
шанобливого ставлення до культурних
надбань, звичаїв, традицій інших народів;
своєчасне виявлення ранньої обдарованості,
забезпечення умов для розвитку талановитих
дітей;— соціалізацію особистості дитини,
яка полягає в організації спілкування
як особливого виду діяльності, що дає
дитині змогу пізнавати дійсність, світ
людських взаємин і саму себе не лише вербально,
а й у процесі обміну емоціями й почуттями;—
інтеграцію родинного і суспільного дошкільного
виховання на засадах народної педагогіки,
національної культури, сучасних досягнень
науки, надбань світового педагогічного
досвіду;— психологічну підготовку дітей
до навчання у школі, забезпечення пізнавальної
активності, розвитку творчих і художніх
здібностей в ігровій та інших видах дитячої
8.
«Національна доктрина розвитку
освіти» про мету та
пріоритетні напрями розвитку освіти
в Україні, шляхи реформування дошкільної
освіти.
на 2012-2021 роки. як відомо, стратегія
- це спосіб дій у ситуації, коли для прямого
досягнення основної мети недостатньо
наявних ресурсів. Завданням стратегії
є ефективне використання наявних ресурсів
для досягнення основної мети. Стратегія
досягає основної
мети шляхом вирішення проміжних тактичних
задач . Безумовно, така важлива галузь,
як освіта, не може розвиватися без стратегії,
адже освіта – це та галузь, до якої причетний,
кожен громадянин, кожна родина, все суспільство.
Нарешті, чому по каналах телебачення
нашим громадянам показують всілякі небилиці,
а роботу Всеукраїнського з’їзду освітян
не показали? Національної доктрини розвитку
освіти, здійснення реформування освіти
упродовж найближчих 10 років у нових соціально-економічних
умовах». Метою Національної стратегії
розвитку освіти на наступне десятиріччя
визначено:-підвищення доступності якісної,
конкуренто спроможної освіти для громадян
України відповідно до вимог інноваційного
розвитку суспільства, економіки, кожного
громадянина;-забезпечення особистісного
розвитку людини згідно з її індивідуальними
задатками, здібностями, потребами на
основі навчання упродовж життя. Стратегічними
напрями розвитку освіти обрано: оновлення законодавчo-нормативної
бази системи освіти; модернізацію структури,
змісту й організації освіти , створення
і забезпечення можливостей для реалізації
різноманітних освітніх моделей…,
створення ефективної системи національного
виховання, розвитку і соціалізації
дітей та молоді; забезпечення доступності
та неперервності освіти упродовж життя;
формування здоров’я зберігаючого середовища,
валеологічної культури учасників
навчально-виховного процесу, розвиток
наукової та інноваційної діяльності
в освіті, підвищення якості освіти на
інноваційній основі; інформатизація
освіти, розвиток наукової та інноваційної
діяльності; забезпечення національного
моніторингу системи освіти;підвищення
соціального статусу педагогів; створення
сучасної матеріально-технічної бази
системи освіти; інтегрування національної
системи освіти у європейський і світовий
освітній простір». «Сучасний стан
розвитку освіти», на жаль, ні слова не
сказано про її сучасний стан, структуру,
чисельність закладів різного рівня освіти,
їх матеріально-технічну базу, науково-педагогічний
потенціал, охоплення молоді різними формами
освіти, їх правовий та соціальний захист.
Не наведеного ні одного слова про досягнення
української освіти за останнє десятиріччя,
вихід її на міжнародну арену, як і не сказано
про наявні негаразди та болі нашої освіти,
їх об’єктивні та суб’єктивні причини.
Важливим досягненням української вищої
освіти було приєднання до європейського
простору освіти Що це дало? Які позитиви
і негативи – ні слова. Велику роботу проведено
українськими освітянами по методичному
забезпеченню навчального процесу, створенню
підручникової бази. Які тут наші досягнення
і які недоліки? – Невже це мало важливі
речі, то чому ми обходимо це питання по
загуменках? Не можна було також промовчати
про соціальну захищеність наших учасників
освітнього процесу, а тут, мабуть, найбільше
проблем. Тобто, з прийнятого документу
випав найголовніший, стартовий блок
– де ми є, які ми є, як світ нас бачить
і сприймає?, бо цього неможливо розробляти
стратегію подальшого розвитку української
освіти. Не зрозуміло, чому в штабі нашої
освіти та науки не хочуть бачити основні
проблеми, не бачать освітян. Автори
документу перенесли головний акцент
на законодавче поле. Наводячи в якості
досягнення проведені заходи з модернізації
мережі навчальних закладів, скорочення
чисельності шкіл, автори не дають оцінки
не правових дій окремих урядовців, закриття
українських шкіл і, що головне, не подають
свого бачення перспективи вирішення
цього питання. Не наведено логічного
мотивування причин переведення середньої
школи з 12-річної на 11-річну, не сказано,
в що це обійшлося державі і що це дало.Констатуючи
низький рівень здоров’я, морального,
культурного і духовного розвитку молоді,
автори обходять стороною причини цього
явища і не наводять заходів щодо його
попередження. В розділі 2.2. «Основні проблеми,
виклики та ризики» слушно підкреслено,
що розбудова національної системи освіти
вимагає критичного осмислення досягнутого
і зосередження зусиль та ресурсів
на вирішенні найбільш гострих проблем
(недостатня відповідність освітніх послуг
вимогам часу, відсутність цілісної системи
виховання дітей та молоді, падіння суспільної
моралі, недостатня мережа дошкільних
навчальних закладів, повільне впровадження
у навчально-виховний процес інноваційних
та інформаційно-комунікаційних технологій,
недостатній рівень соціально-правового
захисту учасників навчально-виховного
процесу, наявність у системі освіти фактів
корупції, неефективність управління
системою та закладами освіти тощо). Очевидно,
недостатньо було назвати ці факти, а і
їх причини, хто стоїть за кожним з них.
Без цього неможливо їх подолати. До
ризиків, які можуть ускладнити реалізацію
цілей і завдань Національної стратегії
розвитку освіти, автори проекту відносять
нестабільність економіки, обмеженість
ресурсів; демографічну ситуацію – з чим
ще можна погодитися, але звинувачення
суспільства (хоча би частини його) у несприйнятті
запропонованих реформ, неготовності
частини освітян до інноваційної діяльності,
недостатній підготовленості органів
управління освітою до комплексного вирішення
нових завдань, до координації діяльності
усіх служб і інституцій – це вже щось
з методів унтерофіцерської вдови. Кого
ви в цьому звинувачуєте?.Це, вибачте, перекладання
відповідальності із себе на суспільство.
Викладаючи основні завдання Національної
стратегії розвитку освіти на період до
2021 року (розділ 2.3.), автори віднесли до
пріоритетних її напрямів розробку нової
та удосконалення чинної законодавчої
та нормативно-правової бази, оновлення
цілей і змісту освіти і цілу низку лозунгів
таких, як забезпечення економічних
і соціальних гарантій отримання освіти,
створення ефективної системи національного
виховання, підготовка молоді до трудової
діяльності, забезпечення системного
підвищення якості освіти, створення здоров’язберігаючого
освітнього середовища, удосконалення
системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації педагогічних,
науково-педагогічних та керівних кадрів,
забезпечення економічних і соціальних
гарантій педагогічним і науково-педагогічним,
бібліотечним та іншим працівникам системи
освіти і т.д, і т.д. І далі наводиться перелік
таких же лозунгів для дошкільної, загальної
середньої освіти, освіти дітей з особливими
потребами, позашкільної, професійно-технічної
та вищої освіти, післядипломної освіти.
В галузі вищої освіти, зокрема, планується
завершення розробки та прийняття Верховною
Радою України Законів України « Про
вищу освіту» (нова редакція) та «Про національну
рамку кваліфікацій», реформування мережі
вищих навчальних закладів, перегляд і
затвердження переліку кваліфікаційних
характеристик педагогічних і науково-педагогічних
працівників навчальних закладів,
В розділі ІІІ - Механізми реалізації Національної
стратегії розвитку освіти наведено
черговий перелік лозунгів - оновлення
нормативно-правової бази системи освіти,
удосконалення структури системи освіти,
модернізація змісту освіти, забезпечення
національного виховання, розвитку і соціалізації
дітей та молоді, інформатизація освіти,
посилення кадрового потенціалу системи
освіти, підтримка наукової та інноваційної
діяльності, фінансування та матеріально-технічне
забезпечення системи освіти – без
зазначень, хто має це робити, де, коли
і що це дасть. Фінансове та матеріально-технічне
забезпечення освітньої галузі, вказують
автори проекту, має створити передумови
для надання громадянам якісної освіти
відповідно до сучасних запитів кожної
особистості і потреб інноваційного розвитку
держави. В цьому ніхто не сумнівається,
лише не зрозуміло, хто має це робити. Хто
і коли забезпечить фінансування освітньої
галузі як пріоритетного напряму видатків
бюджетів усіх рівнів; хто має розробити
та впровадити нормативи фінансування
навчальних закладів усіх підсистем освіти
з розрахунку на одного учня, вихованця,
студента; хто проведе перегляд штатних
нормативів дошкільних, загальноосвітніх
та позашкільних навчальних закладів
і забезпечить перехід у фінансуванні
навчальних закладів від принципу утримання
навчальних закладів до принципу формування
їх бюджетів, виходячи з чисельності контингенту
та стандарту вартості навчання одного
учня, студента; хто має встановити обсяги
фінансування освіти відповідно до законодавчо
гарантованих норм, поступово збільшуючи
їх до середніх показників європейських
держав; хто забезпечить формування сучасної
системи нормування та оплати праці у
галузі освіти, виконання вимог законодавства
щодо встановлення зарплати вчителів
на рівні середньої у промисловості; хто
відповідатиме за розробку, виготовлення
та постачання навчальним закладам сучасного
обладнання, засобів навчання, підручників,
програмно-методичних матеріалів для
здійснення навчально-виховного процесу
в обсягах, передбачених державними освітніми
стандартами; хто забезпечить збільшення
асигнувань на науково-дослідну та експериментальну
діяльність у галузі освіти, доведе обсяги
фінансування досліджень і розробок у
вищій школі до рівня не меншого за 10 відсотків
від загальних асигнувань на її утримання.
Така ж низанка «хто? і «коли?» виникає
при ознайомленні з розділом «Модернізація
системи управління освітою». Може
хоч в розділі « Модернізація системи
управління освітою, розробка та підтримка
державних програм в освіті,міжнародне
партнерство» є щось живе, обнадійливе?
– Ви помиляєтеся. Тут ті ж лозунги та
заклики (укладання з іншими державами
та реалізацію міжурядових та міжвідомчих
угод про співробітництво,організація
освітніх і наукових обмінів, стажування
та навчання за кордоном, проведення міжнародних
наукових конференцій, семінарів, симпозіумів
тощо. На що ж розрахована така неконкретна,
безадресна, безвідповідальна стратегія,
що вона дасть? - Шукайте відповідь
у новій серії лозунгів, наведених у заключному
розділі « Очікувані результати реалізації
Національної стратегії розвитку освіти».
– Це - підвищення якості результатів
навчання, створення збалансованої законодавчої
бази системи освіти, поширення досвіду
успішного реформування освіти, забезпечення
необхідних науково-методичних, організаційних
та матеріально-технічних умов, створення
ефективної системи забезпечення розвитку
дитини покоління інформаційної епохи,
створення економічно сприятливих умов
і соціальних гарантій педагогічним і
науково-педагогічним працівникам, підвищення
їх соціального статусу, створення оптимальних
умов щодо їх професійного вдосконалення
та творчості для забезпечення якісної
освіти тощо. Та найбільшим парадоксом
звучить остання фраза документу «Широка
підтримка освітніх реформ суспільством».
Боюся, що при такому підході до вирішення
доленосних проблем суспільства воно
може зреагувати на подібну лозунгоманію
по-іншому. До-речі, МОН, як ніяка інша державна
структура, вже має чималий досвід спілкування
з суспільством і повинно би розуміти,
що цим не можна нехтувати. Таким чином,
винесений на обговорення ІІІ з’їзду
освітян матеріал не можна назвати Національною
стратегією розвитку освіти в Україні
на 2012-2021 роки, так як він фактично є
набором декількох сот безадресних
лозунгів, неприв’язаних ні до одного
відомства, регіону чи навчального закладу,
без запланованого часу виконання, визначення
відповідальних за виконання, не підкріплених
відповідними фінансовими затратами.
9. Педагогічна
система виховання дітей дошкільного
віку М. Монтессорі.
Биография Марии
Монтессори
МАРИЯ МОНТЕССОРИ (1870-1952)
Мария была единственным pебенком Алессандpо
и Рейнильде Монтессоpи, котоpая pодилась
31 августа в 1870 году в Италии, в маленьком
пpовинциальном гоpоде Чиаpавалле. Ее отец
был высокопоставленным госудаpственным
чиновником, а мать пpоисходила из стаpейшего
итальянского pода Стопани, в котоpом пpеобладали
ученые. О детстве Маpии известно немногое,
лишь только то, что ее pодители делали
для своего pебенка все, чтобы она в будущем
могла pеализовать высокое человеческое
пpедназначение, а в стpогой католической
Италии это не соответствовало пpивычному
положению женщины. Будучи еще в начальной
школе, Мария заметила, что обучение и
экзамены даются ей легко, поэтому она
начала заниматься с пpисущей ей дисциплиниpованностью.
Особую стаpательность она пpоявила в математике.
Из воспоминаний ее одноклассниц мы узнаем,
что даже в театp Маpия бpала с собой учебник
и pешала в полутемноте задачки, pадуясь
найденному неоpдинаpному pешению. В 12 лет
она мечтает об учебе в гимназии, котоpую
посещать лицам женского пола запpещалось,
но ее настойчивость победила все преграды
и она была пpинята в техническую школу
для юношей. Здесь Маpия pешила, что сделает
все от нее зависящее, чтобы воспpепятствовать
подавлению личности учащегося.
Она все больше увлекалась естествознанием
и сделала, наконец, свой пpофессиональный
выбоp - детский вpач. Но в тогдашней Италии
это было невозможно. Медицина была пpивелегией
мужской половины. Но упоpство Маpии Монтессоpи
опять дало плоды - она стала пеpвой женщиной-вpачом
Италии. Шел 1896 год. Работая в унивеpситетской
клинике, она получила частную пpактику.
Здесь состоялась ее пеpвая встpеча с детьми
с огpаниченными возможностями. Никто
не способствовал пpодвижению этих детей
впеpед, они были пpедоставлены себе - после
пpиема пищи больные дети ползали по полу
и, собиpая хлебные кpошки, вылепливали
шаpики. Ничто не могло побудить их к активному
полезному действию. Окpужающая обстановка
не способствовала этому. Наблюдая за
этими несчастными, Монтессоpи укpепилась
в мысли, котоpая стала отпpавным пунктом
ее педагогической системы, что для детей
как больных, так и здоpовых-необходима
специальная pазвивающая сpеда, в котоpой
будут сконцентpиpованы все знания о миpе,
пpедставленные чеpез эталоны основных
достижений человеческой мысли, а pебенок
должен пpойти путь человека в цивилизацию
в дошкольном возpасте.
Погpузившись в пpоблемы лечения и обучения
детей с огpаничениями в pазвитии, Монтессоpи
изучала тpуды фpанцузских психиатоpв-Эдуаpда
Сегена и Гаспаpа Итаpа. Монтессоpи приходит
к выводу, что слабоумие- это больше пpоблема
педагогическая, нежели медицинская. Ее
следует pешать не в больницах и клиниках,
а в детских садах и школах.
Монтессоpи начинает изучать педагогику
и психологию. Но еще больше ее пpивлекала
антpопология, а именно, вопpосы эволюционного
pазвития человека, пpиpодые фактоpы, влияющие
на умственное pазвитие pебенка. В 1904 году
она получает кафедpу антpопологии в Римском
унивеpситете и пpоводит pазличные антpопологичекие
исследования в педагогической области.
Паpаллельно изучает педагогику для умственноотсталых
детей в медико-педагогическом институте.
Краткая характеристика
педагогики М. Монтессори
История педагогики сохранила сотни имен,
но по пальцам одной руки можно пересчитать
реальные школы, сохранившиеся после смерти
авторов. Мария Монтессори стоит в этом
почетном ряду. Произошло это не только
потому, что многие ее прозрения нашли
научное подтверждение, но и потому, что
Мария нашла ключ к воплощению своих идей
в повседневной педагогической практике.
Ее система строилась не один день. Она
дружила с основателем генетической психологии
Жаном Пиаже и некоторое время он лично
возглавляет Монтессори общество Женевы,
переписывалась с дочерью Зигмунда детским
психологом Анной Фрейд. Под их воздействием
она уточняет выводы своих наблюдений
за закономерностями детского развития.
Но во многом она остается врачом и исходит
из физиологии детей. Даже в понятие свободы
она вкладывает биологическое значение
и понимает под ней прежде всего независимость.
На примерах из собственной педагогической
практики Мария доказывает, что взрослый
может не делать что-то за ребенка, а помогать
ему действовать самостоятельно. Это особый
труд. Ведь малыш попадает в наш мир и видит
его чуждым и неприспособленным для его
жизни. У него плохая координация движений,
он не уверен в себе и не знает, что делать
с окружающими его предметами. Ребенок
зависим от великанов, которые называются
взрослыми, и кроят мир под себя, не задумываясь
о нем. Ему трудно расстегнуть пуговицы
на курточке, завязать шнурок на ботинке,
перенести свой стул в удобное место.
М. Монтессори предлагает уже в 2,5-3 года
дать ребенку возможность сделать это
и многое другое. Учитель (взрослый) только
помогает ему. Он создает порядок в тех
вещах, которые нужны для развития ребенка,
а их очень много. Все эти чашечки, подносики,
губки и щеточки, а также палки и кубики,
бусины и стерженьки, карточки и коробочки
положи их в беспорядке могут вызвать
только чувство бессилия перед хаосом
мира. Монтессори предложила расположить
их в определенной строгой логике, а малышей
с первого дня в классе приучать поддерживать
установленный порядок. Не только и не
столько, потому что этого хотят взрослые,
а потому, что так удобнее самим детям.
Мария вообще считает, что порядок органичен
для ребенка, но он не всегда умеет сам
его организовывать. Взрослый может создать
условия в которых порядок прост и естественен.
Он не проводит с малышом долгие и изнурительные
беседы, не пользуется образными иносказаниями
мораль которых выскакивает как чертик
из коробки, оставляя лишь чувство недоумения.
Учитель предлагает ребенку принять только
одно четкое правило: “Взял, поработал,
положи на место”. Но чтобы работа приносила
пользу учитель дает малышу короткий (2-3
минуты) урок. На нем взрослый показывает,
как обращаться с предметами, чтобы достичь
результата, а не отчаяться и не потерять
интерес.
Интерес - первое, что М. Монтессори выделяет
в своей педагогике. Второе - индивидуальный
подход. Это, конечно, не означает, что
у каждого ребенка появляется отдельный
учитель. Все немного по - другому. Каждый
ребенок во время свободной работы выбирает
то, что ему нравится делать, и учитель
именно ему показывает, как справиться
с заданием.
Свобода выбора появляется у малыша сразу
после того, как он переступает порог класса,
потому что только он сам точно знает,
что ему нужно развивать именно сейчас.
Хотя и здесь есть некоторые ориентиры.
Так М.Монтессори обратила внимание, а
современная психология подтвердила,
что у ребенка от 0 до 6 лет есть периоды
(длительностью от 1 года до 3 лет), когда
он наиболее легко и естественно учится
определенным вещам. Так от 0 до 6 лет в
несколько этапов проходит развитие речи,
а до 5,5 сенсорное развитие. В среднем с
2,5 до 6 лет у малыша возникают и закрепляются
социальные навыки. В это время дети легко
воспринимают формы вежливого или грубого
поведения, которые становятся нормами
их жизни. И, конечно, нельзя не сказать
о коротком (от 0 до 3 лет) периоде восприятия
порядка. Он фактически определяет отношения
малыша с миром, потому что касается не
только порядка в окружающей среде, но
и во времени (запускаются “внутренние
часы” ребенка) и во взаимодействиях со
взрослыми.
Если опоздать и не воспользоваться появившимися
у детей возможностями, то они могут потерять
интерес к этому на всю жизнь или вернуть
ошибки и случайности этих периодов в
самых неожиданных и неприятных формах
уже после шести лет.
Монтессори призывает нас не ускорять
развитие детей, но и не упустить момент
и вовремя раскинуть перед ребенком скатерть
самобранку, на которой ему откроется
уменьшенная безопасная модель всего
нашего мира. Сначала глаза малыша разбегутся,
а потом найдут то, что ему нужно здесь
и сейчас. Надо только помнить, что на нашей
скатерти не простые предметы, а те, что
отобраны долгим наблюдением за тем, что
и как помогает детям в развитии. Большинство
из них собраны в серии и рассчитаны на
то, что малыш сможет их потрогать, ощупать
рукой, увидеть или услышать различия.
Так до известного только ему предела
он может развивать все свои чувства. Это
знание он может применить даже осваивая
буквы, которые сделаны из шершавой бумаги
наклеенной на дощечки. Обводя их пишущими
пальчиками ребенок запоминает не только
саму букву, но и как ее писать.
Удивительно, но если учитель делает все
правильно и родители ему не очень мешают
у ребенка возникает внутренняя потребность
осваивать и узнавать мир вокруг себя.
Оказывается что для того, чтобы ребенок
учил (а лучше образовывал) себя, его уже
не надо наказывать или поощрять, нужно
только вовремя подкидывать “уголек”
в топку его ума, а еще лучше показать,
как и где этот уголек находить.
Сама Мария пишет: “Неверно, что Монтессори-учитель
бездеятелен, когда обыкновенный учитель
активен: вся деятельность обеспечивается
активной подготовкой и руководством
учителя, его последующая “бездеятельность”
- знак успеха”. Главная задача взрослого
помочь детям научиться сосредотачиваться
на интересной для них работе. В этом сложном
деле учитель проходит через три этапа.
Первый - подготовка привлекательной для
малыша и удобной для его работы среды.
Второй - разрушение той деятельности
отдельных детей, которая мешает продвижению
и развитию остальных. На этом сложном
этапе учитель показывает шалуну, что
его любят даже таким, беспокойным и несносным
и вместе с тем без устали помогает малышу
найти то, что заинтересует его и поможет
сконцентрироваться на работе. Энергия
ребенка перераспределяется с беспорядочного
расплескивания к конструктивной деятельности,
направленной на развитие. На третьем
этапе учителю важнее всего не мешать
малышу, не нарушать его поисков и его
работы.
Большая часть воздействий учителя происходит
косвенно, через среду или с помощью правил,
которые он придумывает вместе с детьми.
Весь внешний вид взрослого и его увлеченность
захватывает детей и помогает учителю
наладить доверительные отношения с каждым
ребенком, создать ту уникальную атмосферу,
которой так отличаются классы Монтессори.
Мария заметила, что дети учат других детей
лучше, чем взрослые, да и в нашей взрослой
жизни мы общаемся и с теми, кто старше
нас и с теми, кто младше. Используя это
наблюдение, Мария наполнила свои классы
детьми разных возрастов, выделив две
группы. В первой - дети от 3 до 6 лет, во
второй от 6 до 12. У них разные задачи. До
шести лет ребенок строит свой разум, а
после шести активно осваивает культуру.
И если дети умнеют каждый в своем темпе
и до своего предела, то культуру еще можно
осваивать и в разных формах и направлениях.
Организовать помощь второй группе значительно
труднее, поэтому классов для детей от
6 до 12 в мире значительно меньше, чем классов
от 3 до 6. И все же в некоторых странах (США,
Нидерланды) школ Монтессори довольно
много.
В основном это страны, где не было тоталитарных
режимов с которыми педагогика М.Монтессори
не уживалась нигде в мире. Ведь диктаторам
не нужны ответственные, независимые и
самостоятельно мыслящие личности, которые
воспитываются в классах Монтессори.
К концу тридцатых годов в педагогической
системе М.Монтессори появляется новый
мотив. Все, что происходит в мире, считает
М. Монтессори, определено космическим
планом. Его “пишет” Творец, и Он наделяет
человека особой миссией. Людей ведут
по пути от подмастерья, выполняющего
волю Творца к вершинам мастерства. Уже
сейчас столь несовершенный человек, единственное
существо, наделенное разумом, несет ответственность
за все, что происходит в мире. Но в жизни
каждого из нас возникает конфликт между
нашей космической задачей и тем, что мы
делаем под воздействием социокультурных
условий и обучения.
Маленького ребенка М. Монтессори воспринимает
как наиболее “чистого” носителя замысла
Творца. Тогда главная задача взрослых
- не разрушить своим вмешательством этот
замысел. Эти идеи не всегда воспринимаются
теми, кто берется работать по системе
М.Монтессори. Тем не менее, они вполне
органичны для ее педагогики и придают
ей стройность и завершенность.
Вернувшись в Европу после Второй мировой
войны педагогика Монтессори получила
вторую жизнь. Во многих странах существуют
национальные ассоциации Монтессори педагогов
и отделения AMI. А в Нидерландах около 30
% средних школ работают по ее системе.
В Россию педагогика Монтессори возвращается
в 1992 году. Несколько команд одновременно
берутся за подготовку учителей для дошкольных
Монтессори - классов. Но только Московскому
Центру Монтессори удается наладить контакты
с AMI-курсом, который проводит в Мюнхене
Монетессори-тренер Мария Рот. Этот курс
с 1993 по 1998 год закончило восемь посланцев
нашей страны. Они и стали преподавательским
костяком курса, организованного Центром
Монтессори. В 1998 году заместитель директора
Центра София Сумнительная встретилась
в Мюнхене с генеральным секретарем AMI
Ренильдой Монтессори и получила одобрение
на открытие в Москве Ассоциативного AMI-курса
по подготовке учителей для дошкольных
классов. Так российские Монтессори-педагоги
окончательно вошли в европейское сообщество.
За годы работы в Москве Центра Монтессори,
подготовленные в нем учителя, открыли
около 400 дошкольных классов в 80 городах
России, Беларуси и Украины. В последние
годы группы возникают и по инициативе
родителей, которые занимались в “Родительском
Университете” Центра Монтессори.
Что же это такое
воспитание по Монтессори?
Скоро десять лет, как Монтессори-педагогика
стала частью российской педагогической
жизни. За это время она успела обрасти
многочисленными мифами, сквозь которые
приходится продираться каждому, кто хочет
разобраться, что же это на самом деле
такое – воспитание по Монтессори. Проводником
сквозь мифы и заблуждения была для всех
пришедших в ее мастер-класс Елена Михайловна
Максимова – мама, водившая своих детей
в Монтессори-школу и теперь сама организовавшая
Монтессори-садик в Москве.
Миф первый: Монтессори-педагогика предназначена
для детей с отклонениями в умственном
развитии.
Действительно, Мария Монтессори начинала
работать с детьми-олигофренами. Они побудили
ее изобрести специальные дидактические
материалы – очень красивые разнообразные
предметы, манипулируя которыми, дети
в течение года достигли уровня нормально
развивающихся ровесников. И тогда Монтессори
задумалась: что же за этот год смогут
сделать для своего развития обычные,
здоровые дети, если им предоставить возможность
выбора и самостоятельности?
Миф второй: это иностранная методика,
которая не может эффективно осуществляться
в России.
Ценность Монтессори-метода как раз и
состоит в том, что его легко транслировать
из одной культуры в другую. Потому что
он опирается на базовые потребности ребенка,
не зависящие от национальных различий.
В какой бы стране мира мы ни оказались,
Монтессори-класс всегда узнаваем. И в
японской, и в русской Монтессори-школах
обязательно есть материалы, обучающие
детей пользоваться столовыми приборами.
При этом русский ребенок будет оперировать
ложкой, а японский – палочками, действуя
в рамках своей культуры. Но с одинаковым
рвением они будут выстраивать друг за
другом кубики розовой башни – одного
из классических Монтессори-материалов.
Миф третий: среда Монтессори-класса искусственная,
не имеющая ничего общего с реальной жизнью,
ожидающей ребенка, дети растут в тепличных
условиях помощи и поддержки.
Наоборот, в обычном детском саду и начальной
школе ребенок манипулирует с игрушечными
моделями реальных предметов и учится
через игровые ситуации. А в Монтессори-школе
он чистит настоящие ботинки настоящим
кремом, гладит настоящее белье горячим
утюгом, ставит опыты в настоящей лаборатории
и печатает настоящие сборники собственных
текстов.
А что касается тепличных условий, в некотором
роде это действительно так. Но разве это
плохой опыт – опыт любви, принятия и понимания?
Возможно, именно он спасет человека во
времена отчаяния и жизненных трудностей.
Миф четвертый, противоречивый: с одной
стороны, Монтессори-дети ведут себя слишком
правильно, это похоже на специальное
натаскивание. Но, с другой стороны, говорят,
что в Монтессори-школах полная свобода,
почти анархия.
Свобода и дисциплина были для Марии Монтессори
взаимосвязанными понятиями. Она формулировала
эту связку так – “свобода-в-дисциплине”.
Можно все, что не вредит здоровью и независимости
окружающих. В этих пределах ребенок волен
выбирать, что, как долго и с кем он будет
делать.
Миф пятый: В Монтессори-школе учитель
ничего не делает, а ходит между работающими
детьми и наблюдает.
Действительно, в Монтессори-школах нет
уроков в общепринятом смысле, когда учитель
объясняет изо дня в день что-то всему
классу. Чаще это происходит наедине с
конкретным ребенком, осваивающим новую
информацию через очень короткий индивидуальный
урок. Педагогическое мастерство Монтессори-учителя
определяется не его способностью давать
уроки (хотя и это он, конечно, тоже может),
а его умением наблюдать свободное развитие
детей и создавать специальные материалы,
помогающие этому развитию, организовывать
школьное пространство и время так, чтобы
дети учили себя сами.
...Елена Михайловна рассказывала и рассказывала,
опровергая один миф за другим: дети в
Монтессори-школах слишком интеллектуально
загружены, это не творческая педагогика,
которая учит действовать по алгоритму,
учителя воспитывают индивидуалистов,
не умеющих сотрудничать друг с другом,
и еще, еще, еще. Может быть, противники
этого метода в чем-то по-своему правы,
но Монтессори-школы строят и строят по
всему миру уже сто лет. И растут в них
самые обыкновенные свободные, счастливые
и добрые дети.