Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва

Ці знання, на наш погляд, можуть бути корисними у процесі  оволодіння деякими способами виготовлення виробів за зразками народних і допомогти повніше розкрити секрети майстерності художників-умільців, викликати бажання у учнів до здійснення самостійної творчої діяльності.

З цією метою молодші  школярі повинні засвоїти певний обсяг інформації такого орієнтовного змісту:

• Народне мистецтво – важлива галузь художньої культури народу. Воно виникло у процесі трудової діяльності.
• Народні художні промисли – це товарне виготовлення художніх виробів з обов'язковим використанням ручної праці. Вони мають багатовікову історію.
• Традиції у народному мистецтві – навички, прийоми, технологія, певні сюжетні та мотивні уподобання. Це духовні естетичні цінності, здобуті колективним художнім досвідом народу та передані наступним поколінням. Традиції примушують робити народного майстра декоративно-прикладного мистецтва на рівні зразків, найвищих досягнень, не стримуючи при цьому творчу ініціативу.
• Народний майстер – людина, яка володіє секретами народного мистецтва, створює високоякісні твори. Він відзначається розвинутими естетичними почуттями, високим художнім смаком.
• Декоративно-прикладне мистецтво – різновид народного мистецтва.

Воно характеризується видовими та регіональними особливостями та                                                 зосереджує у собі основи і принципи багатьох видів народного мистецтва.

• Декоративно-прикладне мистецтво можна поділити на кілька видів: ткацтво, килимарство, вишивка, кераміка, різьблення по дереву, лозоплетіння, художнє скло, писанкарство, декоративний розпис. Вироби декоративно-прикладного мистецтва відмінні за технікою, формою, кольором, оздобленням, візерунком відповідно до регіону їх виготовлення та авторських задумів. Найвідоміші осередки виготовлення виробів і творів декоративно-прикладного мистецтва - Прикарпаття (Косів, Кути), Львівщина (Яворів, Стара Сіль), Полтавщина (Опішне, Хомутець), Дніпропетровщина (Петриківка), Волинь (Ковель). Є свої майстри декоративного мистецтва на Київщині,  Хмельниччині, Вінниччині, Одещині.
• У багатьох країнах світу відомі імена та прізвища найкращих майстрів-умільців України: Василини Данилюк, Марії Грепиняк, Катерини Білокур, Олександри Селюченко, Гаврила Пошивайло, Юстини Яків'юк, Параски Копчук, Докії Хим'як, Насті Іщук, Якова Бацуца, Мотрі Біляк та багатьох інших.
• Також необхідно розрізняти інструменти та пристосування для виготовлення виробів з того чи іншого матеріалу.

Доцільно ознайомити молодших школярів з назвами орнаментальних мотивів і елементів розписів виробів декоративно-прикладного мистецтва.

Вироби декоративно-прикладного мистецтва розписується певною системою елементів та мотивів орнаменту. Для цього використовуються різні прийоми та способи, різні технічні засоби, матеріали – фарби, ангоби, глазур, ритування, тиснення. Розпис, як і пластична форма відображають особливості місцево-етнічного існування людини у природі з її явищами, стихіями та ритміко-пластичними ландшафтними акцентами. Все це, до того як і кольорово-колористичні уподобання, творить певний образ світоустрою, що у різних місцевостях має специфічні риси, особливий вигляд.

      Систематизоване  опанування декоративно-прикладним мистецтвом робить можливим комплексне сприйняття даного різновиду народного мистецтва, глибоке збагачення особистості дитини естетичним досвідом, стимулювання її творчого потенціалу.

При системному та цілеспрямованому підході до навчально-виховного  процесу передбачається, що найширше використання комплексу різноманітних  форм методів, які б сприяли стимулюванню та ефективному формуванню творчої  активності молодших школярів в процесі оволодіння традиційними прийомами створення та оздоблення виробів декоративно-прикладного мистецтва і під час самостійного їх виготовлення.

Основною і найбільш значною формою здійснення керівництва  процесом формування творчої активності виступають уроки образотворчого мистецтва і трудового навчання. В умовах особистісно-орієнтованого підходу суттєво змінюється його мета, форма організації. І.С. Якиманська визначає, що мета такого уроку – виявлення пізнавальної активності учнів [104].

Проведення уроків на основі інтеграції змісту, є одним із напрямів методичного збагачення уроків Це об’єднання має на меті інформаційне й емоційне збагачення сприймання, мислення і почуттів учнів завдяки залученню цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності  знань, робить можливими системне формування у свідомості школярів картини гармонії навколишнього світу.

Нами у процесі дослідження  передбачалося проведення різних типів  уроків, серед яких:

1.Уроки ознайомлення з творами народного мистецтва. Метою цих уроків стало ознайомлення з різновидами декоративно-прикладного мистецтва, що спрямоване, передусім, на задоволення пізнавальних інтересів та формування у молодших школярів уявлень про місце та значення даного виду мистецтва у житті людини і суспільства, його вплив на розвиток культури особистості. Акцент робився на особливостях діяльності народних майстрів, які створюють ці вироби.

2. Уроки сприйняття  та оцінки творів декоративно-прикладного мистецтва. Основною метою цих уроків є формування в учнів навичок оцінки творів декоративно-прикладного мистецтва, цілісного емоційного відгуку про них; усвідомлення єдності змісту та форми твору, орієнтація на естетичну цінність даного різновиду українського народного мистецтва.

У ході таких уроків молодші школярі мали можливість ознайомитися з творами декоративно-прикладного мистецтва, взяти участь у бесіді-обговоренні, спрямованої на здійснення аналізу, оцінку та вираження у довільній формі власного ставлення до художньо-естетичної цінності декоративних виробів.

3. Уроки оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних виробів декоративно-прикладного мистецтва. Мета даних уроків полягала у навчанні молодших школярів основним традиційним прийомам виготовлення виробів з різних природних матеріалів та традиційним способам їх оздоблення. Роботи учнів здебільшого мали характер навчальних вправ.

4. Уроки вивчення творчості окремих майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Основною метою них уроків стало ознайомлення молодших школярів з творчістю відомих народних майстрів, які виготовляли вироби та роботою майстрів-умільців; безпосереднє спілкування (по можливості) з майстрами декоративно-прикладного мистецтва в осередках народних промислів; навчання традиційним прийомам виготовлення виробів конкретними майстрами.

5. Уроки створення самостійних художніх робіт. Головна мета цих уроків – актуалізація набутих знань, умінь і навичок в процесі включення молодших школярів у різні види художньо-декоративної діяльності у галузі декоративно-прикладного мистецтва та створення самостійних художніх робіт.

6.Інтегровані уроки. Метою таких уроків було створення передумов для всебічного вивчення учнями початкових класів декоративно-прикладного мистецтва у контексті зв'язку цього різновиду народного мистецтва з іншими видами мистецтва (театр, музика, кіно), що позитивно впливає на розвиток сприймання, мислення і збагачення почуттів, стимулювання творчої активності молодших школярів.

 Доцільною та ефективною  формою роботи з формування  творчої активності молодших школярів було проведення екскурсій. Під час однієї екскурсії можна розв'язати декілька завдань, не забуваючи про основне – індивідуальні спостереження і практичні завдання для кожного учня. Основна мета екскурсій – збагатити (розширити, поглибити) чуттєве й логічне пізнання дітей, їхній соціальний досвід, сприяти розвитку, мислення, зорової пам'яті, мовлення, уяви. Найважливіше завдання екскурсії – розвиток спостережливості учнів. Спостережлива дитина, сприймаючи об'єкти, прагне всебічно зрозуміти їх, зіставити з відомими подіями та речами, робить певні висновки. Не випадково К.Ушинський підкреслював, що від якості спостережень дітей залежить і якість їхніх думок [95].

В аспекті організації  екскурсій, музейних форм роботи актуальними  для нашого дослідження є погляди Н. Ганнусенко. Визначаючи основні напрями естетичного виховання засобами музеїв художнього профілю, дослідниця підкреслює, що "...в основі його повинні лежати систематичні, цілеспрямовані і контакти дітей з високохудожніми творами, а також активна художньо-творча діяльність." Необхідною умовою розв'язання поставлених завдань, на думку дослідниці, є "...залучення школярів:

- до естетичних ситуацій, що вимагають від дітей тієї чи іншої форми естетичної активності та ставлять їх перед необхідністю виразити своє особистісне  ставлення до естетичних предметів і явищ, дати суб'єктивну оцінку об'єктивної естетичної цінності конкретного твору образотворчого мистецтва;

- до творчих ситуацій, що вимагають розв’язання різноманітних творчих завдань, тобто естетичного перетворення дійсності. Результатом їх розв'язання може бути створення реальних матеріальних предметів – творів мистецтва виконаних за критеріями творчої діяльності;

- причетності маленького  творця до мистецтва, творчого  розкріпачення формування оцінки і самооцінки у творчості та ін.".

У контексті даного експерименту вибір музеїв і головні напрямки роботи    зумовлювалися метою  та задачами дослідження, серед яких були такі:

• Пробудження у дітей інтересу до декоративно-ужиткового мистецтва на матеріалах Славутського краєзнавчого музею; музею декоративно-ужиткового мистецтва СШ №9 ІКТ «Успіх» м. Славути.
• Підвищення рівня знань учнів про культурне надбання народу (на базі Славутського краєзнавчого музею, музею декоративно-ужиткового мистецтва СШ №9 ІКТ «Успіх» м. Славути).
• Розкриття  перед дітьми   гармонії  і  досконалості   виробів майстрів-умільців (на зразках із Славутського краєзнавчого музею, художнього салону м. Нетішин, будинок дитячої творчості).
• Пробудження в учнів потреби у художній творчості, відтворенні та примноженні народних традицій (на прикладах художніх салонів, осередків декоративно-прикладного промислу, творчих майстерень).
• Розвиток зорово-слухового і тактильного сприймання дитини.
• Формування творчо активної особистості молодшого школяра.

До такого комплексу  було введено орієнтований перелік  варіантів тем уроків по вивченню декоративно-прикладного мистецтва у краєзнавчому музеї.

Пропонуємо орієнтований перелік тем для проведення під  час екскурсій:

1. Фольклорні витоки основних образів і сюжетів декоративно-прикладного мистецтва (“Народні уявлення та вірування українців, пов’язані з декоративно-прикладним мистецтвом”, “Місце декоративно-прикладного мистецтва у народних святах, заснованих за народним аграрним календарем”).
2. Художні традиції та творчі знахідки подільських майстрів-умільців („Поділля – край талановитих людей”. „Майстри декоративно-прикладного мистецтва”).

Запропоновані теми уроків дають можливість наочного розширення уявлень дітей про витоки, сюжетику, регіональні особливості, творчість майстрів декоративно-прикладного мистецтва.

Ефективність відвідування музею у значній мірі залежить від підготовчого та заключного етапів роботи. Підготовчий етап спрямований  на активізацію учнів, покликаний підготувати  дітей до візуального сприймання експонатів музею, до висловлювання ціннісних суджень. Безпосередньо у залах музею вчитель або науковий працівник проводить екскурсію. У формі бесіди, організує ігрові ситуації.  

Одне із завдань проведення уроків у музеях – створення можливості для  художньої діяльності молодших школярів безпосередньо біля музейних експозицій. Наприклад: 1). Замалюй народний виріб. 2). Замалюй елементи орнаментації будь-якого виробу декоративно-прикладного мистецтва (кожен учень одержує конкретний виріб або твір декоративно-прикладного мистецтва). 3). Знайди на кількох виробах і замалюй різні варіанти одного й того ж мотиву оздоблення.

Замальовки виробів декоративно-прикладного мистецтва та елементів з натури є не тільки основною умовою оцінки й відображення ознак об’єктів, але й сприяють розвитку зорової пам’яті. На основі пам’яті вдосконалюється художній задум, народжуються асоціації, без яких неможливі образне сприйняття та образне мислення.

Значне місце у проведенні екскурсій до музею відводиться завершальному етапу, який може бути організований безпосередньо у музеї або у класі. Важливо закріпити результати екскурсій і дати дітям можливість застосувати нові знання, враження, індивідуальні почуття, розкрити свій творчий потенціал у різноманітній творчій діяльності.

Крім наведених вище, на завершальному етапі екскурсії  корисні такі види навчально-творчої  діяльності: 1). Узагальнююча бесіда з  демонстрацією робіт, які виконали діти у музеї. 2). Складання усних  розповідей. 3).Написання творів про  бачені вироби декоративно-прикладного мистецтва. 4). Оформлення тематичних книжечок. 5). Проведення дидактичних ігор. 6). Створення різних видів виробів за мотивами українських народних, бачених у музеї. 7). Проведення рольових ігор із виставкою дитячих робіт („У музеї декоративно-прикладного мистецтва”, „Експозиція виробів, створених нашими руками”).