Погляди В.О.Сухомлинского та А.С.Макаренко на естетичне виховання учнів

  У процесі естетичного  виховання формуються і розвиваються  здатність людини до сприйняття  і співпереживання, її естетичні  смаки й ідеали, здатність до  творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві  та поза ним (у сфері трудової  діяльності, побуті, у вчинках і  поведінці). Таким чином, естетичному  вихованню властиві дві основні  функції:

- формування естетично-ціннісної  орієнтації особистості;

- розвиток її естетично-творчих  потенцій, які визначають місце  естетичного виховання в суспільному  житті та зв`язок з іншими  видами виховної діяльності. Естетичне  виховання розкриває всі духовні  здібності людини, що необхідні  у різноманітних галузях творчості.

Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо. 
Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі .У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Структура естетичної свідомості:

1. естетичне почуття;

2. естетичний смак;

3. естетичний ідеал;

4. естетичні погляди і

 

     теорії.

Естетичне почуття - безпосереднє емоційне переживання людиною свого естетичного відношення до дійсності, що закріплюється естетичною діяльністю у всіх її різновидах, не обминаючи художню творчість. В процесі засвоєння індивідом соціального досвіду починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. До таких належить естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

 

   Естетична потреба виникає лише за наявності естетичного почуття – підвалини духовного ставлення до світу.

   Естетичне почуття є тим духовним утворенням, що визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

  Засвоєні ним у процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що є панівними у суспільстві, - для нього орієнтир в естетичному ставленні до дійсності, еталон формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи. Ступінь розвиненості естетичного почуття справляє істотний вплив на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це виявляється в потязі до краси, довершеності, гармонії. Саме як сутнісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні устремління. Чи впливає мистецтво на розвиток естетичного почуття?  Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культурно розвинутого споглядання. Мистецтво розвиває найвищі форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка стає тим підгрунтям, на якому постають особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення.

   Отже, естетичні почуття є підвалиною естетичної свідомості, на якій можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства.

Естетичний смак - здатність людини згідно з почуттям задоволення чи незадоволення ("подобається” – "не подобається”) диференційовано сприймати та оцінювати різні естетичні об’єкти, вирізняти прекрасне від потворного у дійсності та у мистецтві, відрізняти естетичне та неестетичне, знаходити у явищах риси  трагічного та комічного (почуття гумору).

Категорія естетичного смаку з’явилась в європейській науці в ХVІІ ст. як результат розвитку нових течій мистецтва, що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в універсальних критеріях їх оцінювання.

   Водночас розвиток  індивідуальності, започаткований  епохою Відродження, ставив питання  про можливість суб’єктивної, самостійної  оцінки художнього твору, що грунтується  на почутті естетичного задоволення  або смаку. Термін "смак” в естетичному значенні вперше вжив іспанський мислитель ХVІІ cт. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності людського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінки творів мистецтва.

    Проблема смаку набула надзвичайної популярності у французькій суспільній думці ХVІІ-ХVІІІ ст. (Ларошфуко, Буало, Монтеск’є, Вольтер, Гельвецій та ін.).

    В естетиці класицизму та Просвітництва категорія смаку тлумачиться як категорія пізнавальна, як певна здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю та розумом.

   Д.Юм, англ. філософ вважав, що істинні  судження смаку можливі лише за наявності загальної його "норми”, якою володіють лише деякі люди з витонченим смаком. 

  І.Кант, нім.філософ вважав естетичний смак як центральну категорію, визначав смак як "спроможність естетичної здібності судження робити загальнозначущий вибір”. .

Отже, естетичний смак не є природженою властивістю людини, його не можна зводити до психофізіологічний реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у процесі виховання і  навчання.

Становлення особистості -процес тривалий, який не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа – від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, зокрема й естетичний смак. Неповторність, своєрідність кожної людини досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає повний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється унікальність умов формування кожної людини, і естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її суспільного самоутвердження

  Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів.

  Таким чином, естетичне  виховання- це педагогічний процес, спрямований на формування і  розвиток естетичних почуттів, потреб  сприймати, оцінювати прекрасне  та творчо діяти у всіх сферах  життя, зокрема й у мистецтві. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі .У визначенні категорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторона естетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, що опирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.

Таким чином,структура естетичної свідомості складається з таких елементів:

1. естетичне почуття;

2. естетичний смак;

3. естетичний ідеал;

4. естетичні погляди і

 

     теорії.

1.2 Зміст естетичного виховання.

  Важливою складовою  всебічного гармонійного розвитку  особистості є естетичне виховання.Зміст  естетичного виховання, орієнтованого  на формування естетичної культури  школярів, передбачає: розвиток у  школярів здібності сприймати  в природі, в праці, в творах  мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці  людей, які бажають насолоджуватися  цим прекрасним.

  Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об'єктивних законів розвитку краси.

  Естетичне сприйняття  є початковим моментом у формуванні  естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній  спостережливості, в здібності помічати  прекрасне і звертати на нього  увагу. Що саме сприймається і  як - визначається особистісними  особливостями школяра. Тонка поетична  натура по-особливому бачить світ.

  Хоча естетичні враження  виникають тільки в результаті  безпосереднього контакту людини  із значущими об'єктами, досвід  показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та  бачити його красу - речі різні.

  Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично. Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного. Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

  Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в  собі величезну силу впливу  на особистість. Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

   Починаючи з несміливих  і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не  подобається”, оцінки поступово  набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність  людини правильно розуміти і  оцінювати прекрасне.

   Найбільш повна  і закінчена форма естетичного  судження знаходить вияв у  естетичному ідеалі - основному зразку, з позиції якого людина оцінює  навколишню дійсність, людей, їх  вчинки. Естетичний ідеал відображає  уявлення людини про красу, тобто  це мета, до досягнення якої  прагне людина, і разом з тим  це основний критерій, з позиції  якого оцінюється навколишня  дійсність, особистість людини, її  поведінка, вчинки.

   На базі конкретних  естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується  естетичний смак, під яким розуміємо  стійке емоційно-оцінне ставлення  людини до прекрасного, що носить  вибірковий характер. У відповідності  з особливостями розвитку і  виховання у кожної людини  виробляється свій особистий  смак в тій чи іншій галузі.

   Якщо предмет не  залишає дитину байдужою, його  емоційне відношення переходить  в активно-дійове відношення, прагнення  зберегти те, що подобається, помножити  красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку  і таке інше). Так з'являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

  Тому естетична діяльність - важливий компонент змісту естетичної  культури особистості.

    На основі аналізу основних показників рівня естетичної культури особистості ми можемо підійти до питання про головні фактори, що впливають на молоду людину в процесі його естетичного виховання і самовиховання. Вплив творів мистецтва є лише одним, хоча і часто визначальним, чинником естетичного виховання.

До основних факторів естетичного виховання молодої людини в розвиненому суспільстві належить виховання:

-виховання у праці  та інших видах людської діяльності;

-виховання під впливом  навколишнього предметного середовища;

-виховання через вплив  творів мистецтва;

-виховання в ході занять  художньою самодіяльністю;

- виховання теоретичне  естетичне виховання.

 Спробуємо розглянути  перераховані фактори більш докладно.

   Для сучасної людини  становлення почуття прекрасного  буде одностороннім, неповним і  пасивним, якщо він тільки милується  красою природи, творами мистецтва  або вчинив результатами матеріальної  людської діяльності. Лише здобуваючи  свободу в будь-якому вигляді  предметно-трудової і взагалі  людської практики, індивід безпосередньо  стикається з витоками прекрасного  в суспільстві і вже не умоглядно, а дієво долучається до творчості  за законами краси.

   Тому естетичне  виховання у процесі праці  є абсолютно необхідний компонент  у формуванні високої і багатосторонній  естетичної культури.

   Важливу роль в  естетичному вихованні відіграють  і ті, кому доручена охорона  лісів, водойм і заповідників, хто  відповідає за збереження і  розмноження багатьох видів птахів  і тварин, словом, ті, хто піклується  про збереження екологічної рівноваги  природи в умовах бурхливого розвитку промислового виробництва, сучасної науково -технічної революції і урбанізації.

   Радості безпосереднього  естетичного спілкування з природою  не замінять людині ніякі книги, симфонії плі кінофільми, А прямо  чи опосередковано втягнута в  людську практику природа володіє  величезним потенціалом облагораживающим  у своєму естетичному впливі  на особистість.

   Мистецтво шляхом  узагальнення та передачі непрямого  досвіду допомагає молодій, людині  відчути естетичні моменти, моменти  свободи і творчості в власній  праці. Художнє опис таких моментів, присутніх в найпростіших і  фізично важких трудових операціях, може послужити поштовхом для  зміни ставлення до праці, постійних  пошуків у ньому творчих, естетичних  аспектів. Те ж саме стосується  навчання, наукових досліджень, організаторської  діяльності та громадської роботи.