Тлумачення договору: основні види і цілі

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Апреля 2014 в 11:53, курсовая работа

Краткое описание

Метою роботи є визначення сутності, особливостей та значення тлумачення договору.
З метою дослідження пов’язані постановка і вирішення таких задач:
аналіз поняття “тлумачення права” з урахуванням великої кількості існуючих підходів;
дослідження тлумачення права і праворозуміння в їхніх взаємозв’язку і взаємообумовленості;
виділення різновидів тлумачення права та організаційних форм інтерпретаційної діяльності у правовій сфері;

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Сутність та правова природа тлумачення
1.1. Поняття та наука тлумачення права
1.2. Способи, прийоми та правила тлумачення
РОЗДІЛ 2. Особливості тлумачення договору
2.1. Договір, як правова категорія та правила його тлумачення
2.2. Тлумачення цивільних, адміністративних та міжнародних договорів
ВИСНОВКИ........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вложенные файлы: 1 файл

переделанний.doc

— 126.00 Кб (Скачать файл)

 

 

  • 2.2. Тлумачення цивільних, адміністративних та міжнародних договорів

  •  

    Спостерігаються різке зростання свободи волевиявлення і можливість  широкої модифікації такої свободи волевиявлення сторін, розширення меж диспозитивного регулювання цивільно-правових відносин, а також ускладнення цивільного договору і, відповідно, проблеми його тлумачення. При цьому зростання і домінування суб’єктивного фактора у тлумаченні цивільного договору визначає наперед його процесуальну характеристику. У цьому процесі зростає роль оцінок, сформульованих і сформованих судовою практикою і теорією права, які спроможні змінити, істотно доповнити, розширити або навіть зламати законодавчі уявлення про інтерпретацію цивільних договорів, які склалися.

    Процес тлумачення цивільного договору характеризується пошуком закладеного у договорі компромісу, необхідного для “примирення” протиборчих інтересів сторін (до тлумачення угоди звертаються, щоб знайти рішення, якщо контрагенти не прийшли до єдиного розуміння умов договору). Способи і правила тлумачення цивільно-правових договорів в основному відповідають способам і правилам тлумачення нормативно-правових актів, але з певними модифікаціями й особливостями, обумовленими специфікою договору й особливостями тлумачення.

    Одним із ведучих компонентів тлумачення цивільно-правового договору є висновки тлумачення, які часто-густо виступають як висновки юридичної кваліфікації. Юридична оцінка договору складається, в кінцевому результаті, на основі оцінок окремих його елементів (суб’єктів, волі і волевиявлення, змісту, предмета і форми). Цілі і задачі тлумачення цивільного договору виявляються у процесі з’ясування дійсної волі сторін. Визначальне значення в тлумаченні цивільно-правового договору має його результат, що втілює в собі певну кількість операцій і дій, способів і прийомів, а також інтелектуально-вольових зусиль його учасників.

    Змістом договору є його умови, які мають бути чітко визначені та зрозумілі. Окрім визначеності, до змісту договору повинна висуватися вимога про здійсненність того зобов'язання, яке встановлюють у договорі сторони. Договір не може вважатися таким, що має юридичну силу, якщо особа бере на себе зобов'язання виконати дії явно неможливі.

    Умови договору визначаються при його укладенні сторонами, як правило, на власний розсуд, але законодавство може висувати певні вимоги до них (ст. 628 ЦК України). Тому умови договору бувають ініціативними або обов'язковими. Ініціативні умови договору можуть бути різноманітними, адже це відповідає принципу свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Обов'язковими є ті умови договору, стосовно яких сторони зобов'язані досягти згоди, оскільки це продиктовано цивільним законодавством. Нехтувати цим приписом не можна у зв'язку з імперативністю відповідних норм.

    Обов'язковими є істотні умови договору, досягнення згоди з яких необхідно для того, щоб вважати договір укладеним (ч. І ст. 638 ЦК України). Попри те, що наслідки відсутності в договорі істотних умов у ЦК не встановлюються, судова практика пішла шляхом визнання цих договорів неукладеними. При цьому на відміну від визнання правочину недійсним (ч. З ст. 215 ЦК України) окремого судового рішення для цього не потребується. Суд при розгляді певного спору з посиланням сторін на договір, в якому відсутні істотні умови, виходить з його неукладеності і, вирішуючи справу, не бере його до уваги, вважаючи його як юридичний факт відсутнім. Встановивши, що правочин є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК. Відповідно підстав для його задоволення немає.

    Отже, істотні умови договору можуть бути трьох видів: загальні для всіх договорів; спеціальні, тобто передбачені законом для конкретного виду договору, та індивідуальні, тобто такі, що висуваються однією зі сторін договору при його укладенні..

    Загальною для всіх договорів істотною умовою є їх предмет, тобто те, про що, власне, сторони домовляються, з приводу чого вони вступають у правовідносини. Предметом договору може бути залежно від вигляду договору майно або дії. Найчастіше під предметом договору розуміється майно, яке одна сторона зобов'язалася передати іншій стороні (наприклад, товар у договорі купівлі-продажу). Предметом договору можуть бути також майнові права (наприклад, право оренди, сервітут, емфітевзис, суперфіцій); дії з виконання робіт (підряд та ін.) або надання послуг (транспортних, комісії, доручення і інш.); виключні права (авторський договір) тощо. У статті 980 ЦК України вказані як предмет договору страхування майнові інтереси, які не суперечать закону.

    Якщо предмет договору становить майно, то варто його максимально індивідуалізувати і передбачити найбільш важливу для сторін інформацію про його властивості.

    За загальним правилом, ціна не є істотною умовою договору навіть у разі, коли укладається оплати ми договір. Умова про ціну є звичайною як така, що необхідна для будь-якого оплатного договору або конкретного договору, але якщо звичайна умова не включається сторонами до договору, це не впливає на договір, адже вони містяться в цивільному законодавстві. Якщо ціна в договорі не визначена і не може бути встановлена за допомогою аналізу його умов, це не впливає на дійсність договору (ст. 691 ЦК України). Ціна може бути визначена, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).[1]

    Так само не є істотною умовою договору його строк, який сторони можуть принципово не вказувати, пов'язавши його моментом пред'явлення вимоги однією з них про виконання обов'язку іншою стороною і тим самим - припинення договору. Так, зазвичай саме такий підхід характерний для договору позики, коли згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

    Індивідуальні істотні умови важливі для тієї сторони, яка їх висуває. При цьому друга сторона, розглядаючи запропоновані умови договору, приймає рішення про їх прийнятність, і лише тоді досягається домовленість між ними. Випадковими вважаються такі умови, включення яких до договору свідчить про реалізацію сторонами права встановити для себе інше, ніж передбачено в законі, або обрати один із варіантів, пропонованих законом, або іншим чином скористатися правом вільно формувати умови договору. Наприклад, сторони можуть передбачити, що ризик випадкової загибелі речі до її одержання покупцем несе не власник (ст. 323 ЦК України), а продавець, право ж власності переходить до покупця в загальному порядку, передбаченому ч. 2 ст. 334 ЦК України.

    Зміст договору може визначатися з повною ясністю і точністю при його укладенні, а може й згодом, але тоді в законі або в самому договорі, інших документах, які опосередковують відносини сторін, містяться чіткі вказівки, за допомогою яких можна визначити зміст договору. Це стосується ціни, строку (терміну), а можливо й інших умов договорів, які не встановлені взагалі або недостатньо конкретизовані в самому договорі. Існують й альтернативні зобов'язання, по яких боржник має можливість визначити точний предмет надання кредиторові зі встановленого в договорі переліку предметів, діючи за формулою "або - або".

    Для опрацювання змісту договору часто використовуються міжнародні акти і звичаї, наприклад, правила Інкотермс - загальноприйняті у світі норми поведінки. При випрацювані умов договору сторони відповідно до ст. 630 ЦК України можуть встановити в ньому що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, коли вони відповідають вимогам статті 7 ЦК України.

    Нормативне тлумачення дається органами і посадовими особами, спеціально на те уповноваженими; воно поширюється на всі випадки, передбачені нормою; до нього звертаються, коли виникає необхідність додаткового роз'яснення раніше виданого акта або окремих його норм; ці роз'яснення безумовно обов'язкові в процесі застосування права і мають юридичну силу. Адміністративне тлумачення — це роз'яснення, що даються з конкретних питань органами виконавчої влади (центральними та місцевими органами державної адміністрації, державними інспекціями). Таким, приміром, буде роз'яснення, яке дається офіційним органам у конкретній справі в зв'язку із запитом чи скаргою, що надійшли.

    Адміністративний договір є публічно-правовим, а його учасники найчастіше знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, тоді як учасники цивільно-правових договорів виступають рівноправними суб’єктами. Саме тому, в адміністративному договорі завжди так чи інакше відбивається державна воля до створення певного правового стану.

    Використання публічно-правових договорів пов’язане з необхідністю модернізації механізму правового регулювання, формуванням ефективної системи державного керування, зміною політичної і правової систем, де в центрі знаходиться людина як вища соціальна цінність. Мається на увазі встановлення рівних прав щодо вимагання належної поведінки з обох сторін, а також рівного юридичного захисту цих прав у разі їх порушення.

    При тлумаченні адміністративного договору використовується весь арсенал способів і правил тлумачення. Особливої актуальності тут набуває буквальне (граматичне) тлумачення, яке має пріоритет перед всіма іншими видами тлумачення, оскільки базується на презумпції граматично правильного і достовірного вираження сторонами договору своєї дійсної волі. Загальні принципи договірного права стосовно адміністративного договору, у тому числі способи і правила тлумачення, діють з певними обмеженнями, які прямо обумовлені особливостями адміністративно-правового регулювання, оскільки основною метою тлумачення адміністративного договору є  визначення чітких меж компетенційних повноважень і обов’язків сторін. 

    Для ефективного застосування норм міжнародного договору необхідно правильно розуміти його зміст. Тлумачення і є з'ясуванням дійсного значення і змісту міжнародного договору. Такі договори є угодами між державами чи іншими суб’єктами міжнародного права, спрямованими на виникнення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав і обов’язків. Вони  мають особливий суб’єктний склад, а також явно виражену єднальну (договірну) основу. При тлумаченні міжнародного договору використання прийомів тлумачення закону чи цивільно-правового договору відбувається з дуже істотними застереженнями.

    У правовій доктрині і практиці міжнародного права тривалий час домінували два принципи тлумачення, які випливали з ідеї абсолютного суверенітету держав - сторін договору: а) головну роль при тлумаченні договірних положень відіграє намір сторін під час створення тексту договору, і воно з'ясовується насамперед за допомогою аналізу підготовчих матеріалів; б) у разі сумніву договірні положення слід інтерпретувати обмежувальної на користь необмеженої свободи суверенних держав - сторін договору. Проте під час розробки Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Комісія міжнародного права відхилила підхід, згідно з яким при інтерпретації договору слід віддавати перевагу якомусь одному з таких чинників, як текст договору, намір сторін або його об'єкт і мета, оскільки використання одного з них на шкоду іншим чинникам суперечило б практиці Міжнародного Суду ООН. Так, у рішенні у справі про Англо-іранську нафтову компанію від 22 липня 1952 р. Суд заявив, що він не може ґрунтуватися на суто граматичній інтерпретації: він повинен намагатися дати таке тлумачення, яке відповідає природному й обґрунтованому прочитанню документа, належним чином враховуючи наміри сторони.

    Прийоми тлумачення розрізняють залежно від характеру зобов'язань - сприятливих або несприятливих. У першому випадку терміни необхідно вживати в ширшому значенні, а в зобов'язаннях несприятливих - навпаки. Г. Гроцій з цього питання зазначав, що "одні обіцянки містять зобов'язання сприятливі, інші - ні; одні - змішані, інші - посередні. Сприятливі зобов'язання мають рівносторонній характер і спрямовані на взаємну користь; чим значніша і ширша така користь, тим більш сприятливим є і таке зобов'язання, як, наприклад, ті, що сприяють швидше миру, ніж війні, або війні оборонній перед тією, що має іншу мету. Несприятливими є ті обіцянки, згідно з якими обтяжується тільки одна сторона або вона обтяжується більше, ніж інша; які передбачають покарання чи визнання будь-яких актів неправомірними або вносять зміни в попередні зобов'язання. До змішаних належать такі, що вносять зміни в попередні угоди, але з метою миру; зважаючи на значущість блага, яке мають на меті, або змін, що вносяться, вони визнаються то сприятливими, то несприятливими, проте за всіх рівних умов переважає сприяння. У зобов'язаннях сприятливих слова потрібно вживати в ширшому значенні, так щоб включати технічні або дані самим законом позначення".[7,78]

    Велике значення для правильного розуміння міжнародних договорів мають принципи тлумачення, під якими розуміють загальні правила, що враховують особливості міжнародного договору як угоди суб'єктів міжнародного права. Принципами тлумачення міжнародних договорів є насамперед сумлінність і надання термінам договору звичайного значення. Спеціальне значення терміна може надаватися в тому випадку, коли учасники договору мали такий намір. З метою тлумачення контекст договору охоплює його текст, включаючи преамбулу і додатки, а також будь-яку угоду стосовно договору. До уваги також має братися будь-який документ, складений одним або декількома учасниками у зв'язку з укладенням договору. Якщо була будь-яка подальша угода між учасниками щодо тлумачення договору або його застосування, то вона повинна враховуватися при тлумаченні міжнародного договору.

                   

    ВИСНОВКИ

     

    Тлумачення норм права, само по собі, є необхідним й важливим елементом будь-якого правореалізаційного процесу, включаючи правозастосовну діяльність. Саме тлумачення норм права дозволяє суб’єкту права збагнути їхню сутність, цілі та призначення, а також правильно використовувати норми у конкретних правових ситуаціях. Запровадження права в життя неможливе без з’ясування змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів, що визначає значимість тлумачення, яке супроводжує право в самих різних формах його прояву.

    Информация о работе Тлумачення договору: основні види і цілі