Тлумачення договору: основні види і цілі

                            МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАІНИ 

                          НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРИТЕТ

                                    Інститут міжнародних відносин

                                      Кафедра міжнародного права      

 

 

 

 

 

                                                   Курсова робота  

                   з дисципліни :  «Основи теорії міжнародного права »

                на тему: « Тлумачення договору: основні види і цілі »

 

 

 

 

 

                                                                                                                     Виконала  

                                                                                                    Студентка ІІ курсу

                                                                                                                    205 групи

                                                                                Савік Василиса Олександрівна

 

 

                                                                                                  

                                                                                                  Науковий керівник :

                                                                               

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

       ВСТУП

 

       РОЗДІЛ 1. Сутність та правова природа тлумачення 

  1.1. Поняття та наука тлумачення  права 

  1.2. Способи, прийоми та правила  тлумачення

 

       РОЗДІЛ 2. Особливості тлумачення договору 

  2.1. Договір, як правова категорія  та правила його тлумачення 

  2.2. Тлумачення цивільних, адміністративних  та міжнародних договорів 

 

       ВИСНОВКИ........................................................................................................

       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             ВСТУП

 

 

        Актуальність дослідження. Прогресивний розвиток права пов'язаний з неухильним розширенням сфери договірних відносин, основою яких є принципи згоди і волі.  Зазначена тенденція є універсальним значенням договірних начал як у політичному так і в економічному житті. Саме договір став своєрідним локомотивом, що привів у погоджений рух величезний комплекс суспільних зв'язків, які раніше мали хаотичний характер.

Договір є однією з найбільш давніх правових конструкцій, і його конституююча ознака – досягнута контрагентами згода – набуває визначального значення в сучасному праві. Не випадково, що запровадження права у життя, у поведінку людей завжди пов’язане зі з’ясуванням змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів. Іншими словами, необхідність тлумачення супроводжує право у самих різних формах його прояву.

Значення тлумачення права істотно зростає у теперішній час, коли соціальна і юридична практика поступово відходить від традиційних для нашого суспільства уявлень про право як установлення держави, а в юридичній доктрині актуалізується думка про необхідність розрізнення “правових” і “неправових” законів, про доцільність закріплення в законодавстві та інших правових нормативах різних механізмів, що дозволяють блокувати дію “застарілих”, “несправедливих”, “абсурдних” та інших розпоряджень такого характеру. 

Тим часом, проблема тлумачення права в ракурсі тлумачення договору в загальнотеоретичному правознавстві по суті не одержала належного висвітлення, а сьогодні потрібна не тільки докладна наукова розробка проблеми, але і створення методики тлумачення договору, з урахуванням сучасних правових реалій, способів, прийомів і правил здійснення інтерпретаційної діяльності.

Метою роботи є визначення сутності, особливостей та значення тлумачення договору.

З метою дослідження пов’язані постановка і вирішення таких задач:

аналіз поняття “тлумачення права” з урахуванням великої кількості існуючих підходів;

дослідження тлумачення права і праворозуміння в їхніх взаємозв’язку і взаємообумовленості;

виділення різновидів тлумачення права та організаційних форм інтерпретаційної діяльності у правовій сфері;

Об’єктом дослідження є інтерпретаційна діяльність, яка здійснюється у правовій сфері, зокрема, у сфері договірних відносин, та її видова характеристика.

Предметом дослідження є тлумачення договору, яке здійснюється при формуванні, реалізації і застосуванні права.

Незважаючи на те, що питання тлумачення договору в загальнотеоретичних юридичних дослідженнях вчених України поки що не одержали детальної розробки, можна виділити розгляд цієї проблематики у роботах В.Б.Авер’янова, Ю.Л.Власова, А.А.Козловського, А.М.Колодія, В.Є.Мармазова, Ю.М.Оборотова, Н.Н.Пархоменка, П.М.Рабіновича, Н.О.Саніахметової, О.Ф.Скакун, О.В.Сурілова, Ю.М.Тодики, Є.О.Харитонова та ін. Основною метою роботи є дослідження в рамках системного підходу методології тлумачення права, науковий аналіз загальнотеоретичних основ тлумачення договору, а також дослідження його теоретичної і процесуальної моделі, перевірка її на реалізуємість на прикладі цивільного, адміністративного і міжнародного договорів, розробка практичних рекомендацій з удосконалення інтерпретації договорів.

 

 

                                           

РОЗДІЛ 1

 

                    Сутність та правова природа тлумачення

 

•         1.1. Поняття та наука тлумачення права       

 

 

Проблематика розуміння поняття, сутності, природи, змісту та структури системного способу тлумачення правових норм не є новою, однак єдиних підходів до цих питань на сьогодні в юридичній науці не вироблено. Окрім того, проблематика системного способу тлумачення правових норм потребує відповідного наукового саме загальнотеоретичного переосмислення в контексті сучасних реалій розвитку права, тих особливостей, які впливають на його зміст, результативність тощо. Проблема тлумачення права на рубежі тисячоліть виступає як важливий елемент юридичної антропології, визначає збагнення права в його ретроспективі і перспективі.[3,114]

Тлумачення права, як складний вольовий процес, спрямоване на встановлення точного змісту норми права, індивідуального рішення, договору, іншого правового явища, з його оголошенням для відома. Тлумачення права структурно  включає  два  взаємозалежних  компоненти:  з’ясування  і  роз’яснення. У вітчизняній юриспруденції немає єдності стосовно розуміння терміна “тлумачення права”, що вимагає проведення наукових досліджень проблеми тлумачення права.

Використання терміна “тлумачення права” як основного є найбільш доцільним з позицій: загальнофілософської – як результат вирішення співвідно-шення загального й одиничного; структурної – яка включає в себе галузі права, правові інститути, правові норми, нормативи й інші правові явища; змістовної – де головним є не власне формулювання терміна, а його справжній зміст; конкретної –тлумаченню підлягає правове явище, що складає відокремлено або у сукупності з іншими явищами “правову матерію”.

Різноманіття прояву тлумачення в механізмі дії права може бути конкретизоване по таких сферах: нормо-(законо)проектній – для з’ясування змісту проектів нових нормативних (законодавчих) актів; правотворчій (законотворчій) – для з’ясування наявних правових нормативів, що знаходяться у певному взаємозв’язку з правовими нормативами, які перебувають у стані розробки і прийняття, тобто тлумачення права сприяє здійсненню діяльності у контексті певного “правового розвитку” соціальних відношень; правореалізаційній – для отримання необхідних знань нормативних розпоряджень суб’єктами правовідносин при дотриманні, використанні, виконанні; при застосуванні права – у процесі правового регулювання суспільних відносин, власно втручаючись у вирішення соціально значущих для суспільства та особистості індивідуально-конкретних життєвих ситуацій; при систематизації права – для з’ясування дійсного змісту норм права у контексті їхніх системних зв’язків; при правовій пропаганді – для роз’яснення змісту різноманітних правових явищ.[4,78]

Сучасні уявлення про тлумачення усе більше ґрунтуються на юридичному праворозумінні, що дозволяє вирішити багато проблем, які виникають при інтерпретації прав і обов’язків окремих суб’єктів, при здійсненні договірних відносин. Виділювані в науковій літературі два концептуальні підходи у правотлумачній діяльності – статичний і динамічний, виступають не тільки як ініціюючі при виникненні об’єктивних і суб’єктивних теорій тлумачення права, але і продовжують поперемінно займати домінуючі позиції у доктринальних підходах до неї. Разом з тим, у сучасних умовах усе більше переважає динамічний підхід, який тлумачить право в його розвитку у контексті результатів соціальної практики.

Перевага юридичного праворозуміння найбільш яскраво виявляється у розвиткові доктринальних наробітків в інтерпретаційній діяльності. Теорія тлумачення права в Україні має свій позитивний розвиток, що обумовлено об’єктивізацією цілого ряду соціально-правових і організаційно-правових факторів світового і національного характеру, найважливішим серед яких є рух України до світових і європейських стандартів, і прямо пов’язана з задачею побудови правової держави.

 

 

         1.2. Способи, прийоми та правила тлумачення

 

В юридичній теорії і практиці використовуються різні терміни для позначення понять, які стосуються тлумачення: метод, спосіб, прийом, правила тлумачення. У рамках дисертації застосовується термін “спосіб”, тоді як термін “метод” означає більш загальне відношення до проблеми. Термін “прийом” несе в собі процесуально-функціональні характеристики і може виступати як конкретна дія, спрямована на розуміння права. Термін “правило” можна визначити як типізований зразок конкретної поведінки, стереотип, форму заздалегідь передбаченої поведінки, наслідуючи яку, можна досягти оптимальних результатів. Видова (діяльнісна) характеристика процесу тлумачення права, що знаходиться на більш високому рівні узагальнення, дозволяє не тільки реалізовувати інтерпретаційну діяльність, але і вводити її у певні рамки, підкоривши прийомам логіки і принципам професійної діяльності.

У кожній правовій системі в процесі історичного розвитку виробляється комплекс правил інтерпретації, які дозволяють на практиці тлумачити правові нормативи. У єврейському праві, багато в чому заснованому на релігійних джерелах, виокремлюються “тринадцять правил тлумачення Тори”, які використовуються при інтерпретації сучасного єврейського права. У Великій Британії в процесі тлумачення статутів (законів) склалася система інтерпретації, яка здійснюється судом з використанням презумпцій, тобто вихідних положень, вироблених у процесі багатовікової практики та інших правил тлумачення. При цьому, правила тлумачення законів доповнюють презумпції і визначають ті межі, в рамках яких англійські судді можуть вважати себе вільними робити те, що вони вважають за необхідне.[9,87]

На сьогодні вже майже ні в кого не виникає сумніву щодо доцільності закріплення цих положень у цивільному законодавстві, адже досить часто необхідно встановити відповідність між волею контрагентів та їх волевиявленням, зокрема, при недостатньо повному і нечіткому формулюванні окремих умов договору, при виникненні суперечностей між контрагентами стосовно сутності договору, порядку та способу виконання договірних зобов’язань, при використанні в договорі незрозумілих термінів тощо, коли сторони при викладенні умов договору або не звернули уваги на редакцію договору в цілому чи окремих його частин, або встановлюючи певні умови, розуміли їх неоднаково. Як зазначали представники ще дореволюційної правової школи, будь-який правочин містить волю особи й, безумовно, можливі випадки, коли виникає сумнів стосовно змісту і обсягу її вираження в ньому; нерідко зустрічаються випадки, коли необхідно з’ясувати, яким був істинний намір сторін, які вчинили правочин, що не завжди можливо зробити, виходячи з буквального смислу слів, у яких вони висловили свою волю.

Стаття 213 ЦК встановлює загальні правила тлумачення правочинів, а також суб’єктів цієї діяльності – ними можуть бути як самі сторони правочину, так й суд. Питання про правила і «матеріальні» підстави застосування цієї статті ЦК вже було предметом дослідження окремих правознавців, таких як: М. М. Сібільов, О. А. Беляневич, С. А. Агафонов, С. О. Теньков та деяких інших. Водночас процесуальні підстави, механізм і процесуальна форма розгляду судами вимог про тлумачення змісту правочину й взагалі їх юрисдикційність у межах цивілістичних процесів залишаються поза належною увагою сучасної юридичної науки.[1]

Питання про юрисдикційність окремих вимог, які розглядаються у порядку цивільного й господарського судочинства, є визначальним при вирішенні питання про обсяг судової юрисдикції судів окремих судових юрисдикцій. У науці цивільного процесуального права під судовою юрисдикцією розуміється компетенція органів судової влади, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями, на здійснення правосуддя у формі того чи іншого виду судочинства щодо певних правовідносин .

Статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) і 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) закріплюють базисні (загальні) положення щодо визначення юрисдикції загальних і господарських судів при здійсненні відповідно цивільного і господарського судочинства. Однак у деяких випадках, спеціально обумовлених законом, як то, наприклад, ч. 2 ст. 213 ЦК, правові підстави й процесуальні форми розгляду окремих вимог, які прямо віднесено законом до судової юрисдикції, через їх нетиповість потребують самостійного обґрунтування.[1]