Мусульманське право

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2013 в 20:39, курсовая работа

Краткое описание

ЗДослідження ісламу взагалі і ісламського права як його складової зокрема на сьогоднішній день має особливе звучання. На цій основі інтерес до об'єктивної і безпристрасної оцінки цих феноменів має велике значення. Інтерес до феномену ісламського права протягом всієї історії існування ісламської цивілізації проявлявся різним чином. Якщо цей феномен привертав до себе увагу своїм динамізмом у початковому періоді свого існування, в так званий період "ісламського ренесансу", то в подальшому він пішов на спад. Процвітання ісламської цивілізації і модернізація ісламського права в епоху Османської імперії, особливо в XIX с

Вложенные файлы: 1 файл

Мусульманське право.docx

— 64.96 Кб (Скачать файл)

Вступ

Дослідження ісламу взагалі і ісламського  права як його складової зокрема  на сьогоднішній день має особливе звучання. На цій основі інтерес до об'єктивної і безпристрасної оцінки цих феноменів має велике значення. Інтерес до феномену ісламського права протягом всієї історії існування ісламської цивілізації проявлявся різним чином. Якщо цей феномен привертав до себе увагу своїм динамізмом у початковому періоді свого існування, в так званий період "ісламського ренесансу", то в подальшому він пішов на спад. Процвітання ісламської цивілізації і модернізація ісламського права в епоху Османської імперії, особливо в XIX ст., змушує по-новому розглядати всі процеси, що відбуваються всередині ісламського світу. Особливий інтерес викликає ісламське право наприкінці XX - початку XXI ст., коли після розпаду наддержави - СРСР і соцтабору відбувся зсув балансу інтересів, на якому тримався порядок протягом майже століття, який викликав певний вакуум, який заповнився різними проявами крайнього ісламського толку. Особлива теоретична та практична значимість досліджень, присвячених розкриттю суті ісламського права і проблем його еволюції і модернізації, пояснюється також складною геополітичною ситуацією, що склалася в світі, характеризується масштабною глобалізацією, обумовлює зближення національних правових систем та мобілізацію потенціалу їхньої співпраці. Дослідження цієї теми виводить нас на рівень знаходження спільних точок дотику, необхідних для цивілізованого співіснування правових систем і правових культур, і сприяє зниженню напруженості, пов'язаної з так званим "конфліктом цивілізацій".

Актуальність  даної теми полягає в тому, що останнім часом взаємини мусульманського і немусульманского світу досить сильно загострилися, притому приклади цьому можна знайти як в Росії, так і в інших країнах. Також, вивчаючи дану тему мені б хотілося вивчити традиції, культуру і права ісламського народу. Мусульманське право - складне соціальне явище, яке має глибоке вплив на історію розвитку держави і права цілого ряду країн Сходу. Іслам - є однією з трьох (поряд з буддизмом і християнством) світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу, мабуть, найбільш близько стикається з державою і правом. Сполучною ланкою тут виступають мусульманське право і ісламська правова ідеологія, що роблять значний вплив на міжнародну політику. Виділяючи державний характер ісламу, мусульманське право завжди перебувало в центрі його вчення і будучи системою норм сприймалося ще й як універсальна політико-правова доктрина. Вивчення мусульманського права, як самостійної правової системи, представляє не тільки історичний, загальнотеоретичних, а й практичний інтерес. Роль, яка в даний час відводиться мусульманському праву в правовому розвитку, політики та ідеології країн Сходу, що наочно підтверджує, що воно зберегло ще досить широкі можливості активно діяти в новій історичній обстановці. Говорити про шаріат значить торкнутися найважливішої сторони ісламу - однієї з великих світових релігій, вік якої наближається до чотирнадцяти століть, а чисельність послідовників перевищує 1/6 населення сучасного світу.

Об’єктом даного дослідження є  мусульманське право, або шаріат, та його основні особливості.

Предмет дослідження - це аналіз правових джерел шаріату та визначення їх сутності.

Мета роботи: розкрити те, що являє собою шаріат насправді: показати його нерозривний зв'язок з ісламом, описати його джерела та виявити основні. Вивчення правових джерел ісламу, обґрунтування важливості Корану, Іджми та Сунни у житті мусульманина з точки зору збереження та укріплення віри окремої людини. риси.

Мета даного дослідження визначила  наявність низки завдань, які  полягають у наступному:

  • Визначити особливості становлення і розвитку мусульманського права;
  • Встановлення політичних передумов виникнення ісламу;
  • Проаналізувати джерела мусульманського права та їх сутність;
  • Визначити основні інститути мусульманського права.

Для виконання поставлених завдань  використовувалися наступні методи:

  1. метод історизму, тобто при вивченні причин виникнення та розвитку шаріату було з'ясовано, коли і за яких обставин він виник, які основні етапи в своєму розвитку пройшов і чим став тепер;
  2. метод системності, який орієнтував на комплексне розуміння знань з історії ісламу та шаріату;
  3. синтез теоретичного матеріалу, концепцій і думок різних авторів з приводу релігійних та правових традицій ісламу.

Розділ I. Особливості становлення і розвитку мусульманського права

 

Шаріат (мусульманське право) органічно  пов'язаний з ісламом, його вченням. Відповідно до юридичної енциклопедії "Шаріат - звід релігійних і правових норм, складений на основі Корану і  Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкового, карного і шлюбно-сімейного права". Іншими словами, шаріат - це правові  розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам  розглядає правові настанови  як частку єдиного божественного  закону і порядку. Звідси велінням і  заборонам, які складають норми  шаріату, також приписується божественне  значення. Шаріат розвивався як суворо конфесіональне право. Особливо на перших порах шаріат загалом і його доктринально-нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові настанови, але й релігійну  догматику і мораль. У результаті норми шаріату (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ("людські") відносини, а з іншого боку - визначали відносини мусульман  з Аллахом (ібадат). Введення в шаріат божественного провидіння і релігійно-морального початку знайшло своє відображення у своєрідності праворозуміння.

Дії мусульманина, яким надавали рівною мірою правовий і морально-релігійний зміст:

  • обов'язкові,
  • рекомендовані,
  • дозволені,
  • покарання без застосування,
  • заборонені та підлягають покаранню.

Визнання  божественного передбачення в шаріаті  з неминучістю, породила і велику значимість питання до свободи волі мусульманина і її меж. Релігійно-філософські  школи, які зіткнулися з цього  приводу, зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) взагалі  заперечувала свободу волі людини. Норми, що містять також обов'язки, визначили все життя правовірного мусульманина (щоденне здійснення молитви, дотримання посту і правил поховання і т.д.). Не випадково особливістю норм, що складають шаріат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і Шаріату були властиві норми, які відносилися ще до общинного устрою, що містили елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення і уявленні про безсилля людини перед богом, споглядальності і покірності. У Корані особливо підкреслено необхідність для мусульманина виявляти терпіння і смиренність: "Терпіння, адже Аллах з терплячими" (8.48). Таким же чином в шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися халіфу і державній владі: "Підкоряйтесь Аллаху і коріться Посланцям і власникам влади серед вас" (4.62). Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права була його цілісність. Разом з уявленням про єдиного бога - Аллаха - затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний порядок. Мусульманське право на перший план висуває не територіальний, а конфесіональний принцип. Мусульманин, знаходячись у будь-якій іншій країні, повинен дотримуватися шаріат, зберегти вірність ісламу. Поступово з поширенням ісламу і перетворенням його в одну з основних релігій світу шаріат став своєрідною світовою системою права. Як конфесіональне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулює не суворо окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступає у якості всеохоплюючої і всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді країн Азії та Африки. Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свою дію на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату спричинило за собою і все більший прояв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом з утвердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином стався розкол шаріату, де поряд з ортодоксальним напрямком (суннізм) виникло і інший напрямок - шиізм.

Але хто ж такий пророк Муххамед і як з’явився сам іслам, роль якого  в розвитку шаріату є невід’ємною?

40-річному Махаммеду з'явився ангел Джібраіл (Гавриїл), який відкрив йому дивовижну здатність говорити віршами від імені Аллаха. З цих віршів поступово за багато років і склався Коран. Пророцтва Мухаммеда не викликали захоплення у його одноплемінників і навіть родичів. На нього звалились особисті біди: помер дядько-вихователь, дружина Хадіджа, таким чином, його більше нічого не тримало серед одноплемінників. Гоніння за пророком і всім його родом змусили Мухаммеда здійснити втечу (хіджру-букв. "виселення") з Мекки до сусіднього міста Медини (Ясриб). Мединці підтримали Мухаммеда тому, що в цьому місті було більше прихильників нової віри, а також, певною мірою, це було місто-конкурент - Мецці. Хіджра сталася в 622 р., котрий став в мусульманстві точкою відліку нової ери. За мусульманським календарем в році 354 дні, а рахунок часу ведеться за місячним циклом (скрізь в ісламському світі, крім Ірану). Незадовго до Хіджри Мухаммед здійснив таємничу і чарівну подорож на крилатому коні з людським обличчям, побував в Єрусалимі, Віфлеємі і Хеброні. Пророк зустрічався там із Авраамом, Мойсеєм і Ісусом Христом, що остаточно переконало його в богообраності. Після спільної молитви з пророками (якою керував Мухаммед) йому було запропоновано три посудини: з водою, молоком і вином. Мухаммед обрав молоко, що символізувало вірний шлях, котрим підуть його послідовники. Вино з тих пір стало забороненим для мусульман. По одному з переказів Мухаммед зійшов на "сім небес" по опущеним до нього сходам і познайомився з пристроєм раю і пекла.

Вся ця складна  подорож відбувалося як би поза часом: з перекинутого Мухаммедом перед  відправлення глечика до його повернення не встигло витекти ні краплі води. Зібравши своїх прихильників з Медини (число яких швидко виросло), пророк розбив військо Мекки, але згодом війна прийняла затяжний характер. Під час цієї війни відбулася  дуже важлива подія - Мухаммед повністю розірвав стосунки з іудеями.

Спочатку  він намагався залучити їх на свою сторону у війні з непокірною Меккою, але іудеї фактично відмовили  йому у підтримці, більш того, племена, проповідуючі іудаїзм, опинилися в  таборі ворогів Мухаммеда. У 630 р. Мухаммед повертається в Мекку переможцем. Місто стає центром ісламу, а мусульманство - релігією всіх арабів. Як раз в цей  час і зародилась ідея війни мусульман  з усіма невірними. Загроза "ісламізації" дійшла до самої Візантії. Почалась ера арабських завоювань, які  прийняли форму релігійної війни - джихаду (зусилля), або Газават (так були названі  походи Мухаммеда проти Мекки). Про  сутності джихаду в Корані є неоднозначні висловлювання. Джихад в давнину  дійсно вважався важливим і священним  обов'язком мусульман, однак трактування  його різні. В ісламі існує точка  зору, що священна війна стає обов'язком  тільки тоді, коли на громаду мусульман  хто-небудь нападає. В таборі супротивника в будь-яких випадках заборонено вбивати  жінок і неповнолітніх, а дорослих чоловіків встановлено обертати у військовополонених. Останніх можна вбити або перетворити на рабів (полонених, що прийняли іслам, вбивати не можна). Така оборонна доктрина джихаду найбільш характерна для більшості ідеологів ісламу в наші дні. Існує й взагалі інше тлумачення джихаду як духовної боротьби людини з самим собою, власним гріхом. Не встигши, очевидно, віддати останні вказівки про долю об'єднаної в результаті релігійних війн Аравії і про свого спадкоємця, пророк Мухаммед помер у 632 р. Перед смертю він перебував на вершині слави, поєднуючи в собі єдиного вождя, правителя і духовного лідера всіх арабів. Мухаммед - безперечно історична особистість і, незалежно від того, вірити в його богообраність чи ні, не можна не визнати, що він входить у невелике коло історичних діячів, глобальним чином втрутившихся в хід історії. Майже не виникає сумнівів також і в тому, що Коран - результат своєрідного пророчого осяяння і дійсно був написаний як непізнане творіння.

Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Халіфаті. Мусульманське  право виникло у процесі розпаду  родоплемінного ладу і становлення  феодального суспільства в Арабському халіфаті. Воно відображало взаємодію  двох засад - релігійно-етичної та власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета - купця з Мекки (570-632 pp), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабську державу і поклав у його основу іслам. На формування мусульманського права, що нерідко позначається терміном "фікх", великий вплив справили як іслам, так й інші давні релігійні течії. Чималу роль при цьому відіграло звичаєве право. Після смерті Магомета до початку VIII ст. його справу продовжували чотири "праведних" халіфи - Абу-Бакр, Омар, Осман, Алі та інші сподвижники пророка. Володіння релігійною і світською владою (законодавчою, виконавчою, судовою) відкривало їм широкий простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і Суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому "праведні" халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки.

У VIII-Х  століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні релігійних джерел до потреб суспільного розвитку, узяли  на себе завдання вдосконалити мусульманське  право. Першим кроком стала поява  “рай” (араб. - думка) - відносно вільного власного розсуду юристів, застосовуваного для тлумаченні норм Корана і Суни. Таким кроком був “іджтихад" (від араб. іджтихада - виносити самостійне рішення) - формулювання компетентним факіхом нових правил поведінки на основі Корана і суни у разі їх "мовчанки". Особи, які набули право самостійно вирішувати питання, обійдені в Корані і Сунні, стали називатися муджтохідоми. Бурхливий розвиток іджтихаду призвів до того, що мусульманські вчені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і Сунною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням.

На початку  VIII - усередині Х століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - "золотою добою". З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків - сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі "мовчанки" Корана і Сунни.

Информация о работе Мусульманське право