Доказова медицина: передумови виникнення, історичні відомості, визначння, методологічні засади

Рис. 5. Піраміда рівнів медичних публікацій (A. McCibbon, CE  Session Handout:”Evidence-Based Medicine for Librarianse: Panning Por Gold”, 1997)

В – відносна переконливість доказів: є достатня кількість даних на користь того, щоб рекомендувати певне положення.

С – достатніх доказів немає: дані є недостатніми для надання рекомендації, але вони можуть бути представлені з урахуванням деяких обставин.

D – достатньо негативних доказів: їх вистачає, щоб рекомендувати відмовитися від використання певного методу в конкретній ситуації.

Е – вагомі негативні докази: вистачає суттєвих доказів, щоб виключити певний метод із рекомендацій .

Американське Агентство з політики в галузі охорони здоров’я і наукових досліджень (Agency for Health Care Policy and Research) запропонувало спрощену шкалу таких рівнів доказів (у порядку зменшення їхньої вірогідності):

І а – дані мета-аналізу рандомізованого контрольованого дослідження (РКД);

І b – результати як мінімум одного РКД;

ІІ а – результати добре організованого контрольованого дослідження без рандомізації;

ІІ b – результати як мінімум одного належно організованого квазіекспериментального дослідження;

ІІІ – результати неекспериментальних досліджень;

ІV – звіт експертного комітету чи думка та/або клінічний досвід авторитетних спеціалістів ) [9].

Для практикуючих лікарів, які мають лише елементарні уявлення про клінічну епідеміологію та статистику, цілком прийнятною може бути оцінка вірогідності доказів із різних джерел згідно з рекомендаціями Шведської ради з оцінки методології в охороні здоров’я (Swedish Council on Technology Assessment in Health Care), за якими вірогідність результатів знижується в такому порядку:

• рандомізоване контрольоване клінічне дослідження;
• нерандомізоване клінічне дослідження з одночасним контролем;
• нерандомізоване клінічне дослідження з історичним контролем;
• когортне дослідження;
• дослідження типу «випадок-контроль»;
• перехресне клінічне дослідження;
• результати спостережень.

Проте зростання кількості та збільшення якості клінічних досліджень за останні 10 років відіграють важливу роль у прийнятті практичних рішень у повсякденній клінічній діяльності. Практикуючому лікарю досить складно розібратись у безперервно зростаючому інформаційному потоці; суттєву допомогу в цьому йому надають систематизовані огляди з різних проблем профілактики, діагностики та лікування багатьох захворювань. Головна перевага огляду – об’єднання інформації з декількох досліджень, що дає змогу одержати об’єктивне уявлення про клінічний ефект втручання, яке аналізується порівняно з окремо взятим клінічним дослідженням. Систематизовані огляди є однією з найбільш важливих складових доказової медицини [10].

Одним із різновидів систематизованих оглядів є мета-аналіз. Часто мета-аналіз розглядається як вищий ступінь доказовості і стає основним у виборі найбільш ефективних лікувально-профілактичних та діагностичних втручань. Метою мета-аналізу є оцінка ефективності досліджуваного втручання, а також виявлення і пояснення неоднорідності або гетерогенності результатів досліджень у підгрупах пацієнтів. Він повинен представити точкові та інтервальні (95% довірчий інтервал) оцінки узагальненого ефекту втручання (рис. 6) [11].

Рис. 6. Система взаємодії Системного огляду та мета-аналізу

З іншого боку, відомо, що результати наукових медичних досліджень усе більше впливають не тільки на розробку нових стандартів та протоколів ведення пацієнтів, але й на фармацевтичний бізнес. Тому актуальнішою стає проблема аналізу інформації, яку репрезентують різні медичні видання, представники фармацевтичних компаній та провідні у своїй галузі спеціалісти.

Висновки

Лікарю необхідно навчитися самостійно оцінювати вірогідність інформації та відрізняти її від прихованої реклами. Крім того, йому потрібно зважено підходити до думки авторитетів та чужого досвіду. Насамперед, джерелами, які можуть бути використані лікарем для підтримки свого професійного рівня та розв’язання клінічних проблем, мають бути виключно наукові статті та рекомендації МОЗ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Клавдій_Гален
2. Гарвей У. Анатомические исследования о движении сердца и крови у животных. – М.; Л., 1948.
3. Мирський М.Б. Хірургія від давнини до сучасності (Нариси історії). - М., 2000
4. http://vnauke.by/schkola/Osnovy-dokazatelnoj-mediciny-Biomedicinskaja-statistika/Istoriya-vozniknoveniya-dokazatelnoj-mediciny-35
5. Begg C., Cho M., Eastwood S. et al. // JAMA. - 1996. - V. 276. - P.637-639
6. Chalmers I., Altman DG Systematic reviews. - London: BMJ Publishing Group, 1995.
7. Бащинский С.Е. // Междунар. журнал мед. практики. – 2005. – № 1. – С.32–3
8. http://rpht.com.ua/article/1398.html
9. Chalmers I., Altman D.G. Systematic reviews. London: BMJ Publishing Group; 1995:1
10. DerSimonian R., Laird N. Meta-analysis in trials. Control Clin Trials 1986; 7: P. 177-188
11. Lubsen J. Mega-trialis: is meta-analysis an alternative? Eur J Clin Pharm 1996; 49; P. 29-33

 

 

 

 

 

 

 

1 Гален вважав, що людське тіло складається із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за хворими і розкриття трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії: «Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла». [1]

2 (William Harvey) (1578-1657) - англійський лікар, засновник сучасних фізіології і ембріології.

3 (Vesalius, Andreas) (1514-1564), італійський натураліст. Народився 31 грудня 1514 (або 1 січня 1515) в Брюсселі (Бельгія). Вивчав медицину в Брюсселі, Лувене і Парижі. У 1537 отримав ступінь бакалавра медицини в Лувене, в тому ж році - ступінь доктора медицини в Падуї. З 1539 - професор Падуанського університету

(Morgagni, Giovanni Battista) (1682-1771), італійський лікар. Народився 25 лютого 1682 в Форлі. Прославився дослідженнями в області анатомії, результати яких виклав в Анатомічних записках (Adveraria anatomica omnia, 1719). Проводячи розтину, описав численні патології, аномалії, пухлини різних органів. Прагнув не тільки викладати основи патологічних процесів, а й давати відомості про патогенез, симптоматиці і діагностиці відповідних захворювань. Плодом його багаторічних пошуків стала праця Про місцезнаходження і причини хвороб, виявлених анатомом (De sedibus et causis morborum per anatomiam indigatis, 1761), в якому викладено основи патологічної анатомії як науки. Морганьи вперше описав багато анатомічні структури, названі пізніше його ім'ям.