Лекции по "Логике"

Візьмімо три  судження: 1. Усі дерева є рослини. 2. Усі громадяни країни є правоздатні. 3. Усі злочини є діяння суспільне  небезпечні.

Ясна річ, конкретний зміст наведених суджень різний, однак вони мають між собою  й дещо спільне. Цим спільним є  спосіб зв'язку складових суджень, їхня структура. Кожне з розглядуваних суджень має предмет судження (логічний суб'єкт): у першому судженні ним є поняття (слово) "дерево", у другому - "громадяни країни", у третьому -"злочин". У кожному з цих суджень є предикат (логічний присудок), який відтворює ознаку, що належить предмету думки. У першому судженні предикатом є поняття "рослина", у другому - "правоздатність", у третьому - "діяння суспільне небезпечні". В усіх трьох випадках суб'єкт і предикат пов'язані словом "є".

Якщо тепер ми відхилилися від конкретного змісту цих суджень і, користуючись символами (S - суб'єкт, Р - предикат), запишемо структуру суджень у вигляді формули, то вона буде для всіх них однією й тією ж:

"Усі S є  Р". Можливі судження, що мають  і іншу структуру.

Логічна форма не є складовою частину змісту. А лише способом, за допомогою якого складові частини змісту  пов’язуються в думки між собою. Логічна форма у цьому сенсі і складає предмет вивчення формальної логіки.

Щоб виявити  логічну форму думки, потрібно абстрагуватись від змісту або значень термінів, що входять у словосполучення. які виражають цю думку. Найпоширеніший спосіб такого абстрагування полягає в заміні цих термінів на символ-перемінні. У цьому випадку замість різних входжень того самого терміну ставиться та ж сама змінна, а замість інших термінів – інші змінні. Таким чином. логічна форма думки – це її структура, що виявляється в результаті абстрагування від змісту і значень нелогічних термінів.

Логічна форма  інформативна. Думки можна підрозділити на класи залежно від типів їхніх логічних форм. Основними з цих класів будуть думки, названі поняттями, судженнями й умовиводами.

Як  самостійна наука логіка сформувалась більше ніж 2.5 тисячі років тому назад (ІV ст. до н.е.). Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У своїх працях, що після смерті мислителя отримали  назву „Органон” (що грецькою мовою означає „засоби пізнання”). Аристотель сформулював головні закони мислення (логічні закони): тотожності, несуперечності. виключеного третього, описав найважливіші логічні операції. розробив теорію поняття та судження, став автором великого розділу логіки – силогістики (дослідив дедуктивний умовивід). Аристотелівське вчення про силогізм склало основу одного з напрямків сучасної логіки – логіки предикатів.

Подальшим кроком у розвитку логіки стало вчення античних стоїків – Зенона, Хрисипа. Воно доповнило аристотелівську теорію силогізму описом складних умовиводів. Логіка стоїків – основа іншого напрямку логіки – логіки висловлювань.

Серед інших  античних мислителів, що розвивали  та коментували вчення Аристотеля зазначимо  Галена, ім’ям якого названа четверта фігура категоричного силогізму; Порфирія, відомого розробленою схемою, що зображує відношення між поняттями („дерево  Порфирія”); Боеція, твори якого тривалий час були головними логічними посібниками.

Успішно розвивалась  логіка і у середні віки, церква успішно використовувала її для  обґрунтування релігійної догматики.

Значних успіхів  досягла логічна наука в Новий  час (ХVІ –ХVІІ ст..) В цей час була створена теорія індукції, розроблена англійським філософом Ф.Беконом (1561-1626). Він зробив критичний аналіз середньовічної схоластики, котра на його думку не може бути методом наукового пізнання. Бекон розробив індуктивний логічний метод. принципи якого виклав у творі „Новий Органон”.

Беконові методи наукової індукції, були пізніше систематизовані  англійським філософом Д.С. Міллем (1806-1878).

Дедуктивна  логіка Аристотеля та індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальнообов’язкової  дисципліни, яка тривалий час  була елементом європейської системи освіти.  Саме цю логіку прийнято називати формальною, так як вона виникла і розвивається як наука про форми мислення. Її ще називають арістотелівською, або класичною, або традиційною .

Подальший розвиток логічної науки пов’язаний з іменами  таких видатних західноєвропейських  філософів як Р.Декарт, Г. Лейбниць, І Кант та ін.

Французький мислитель  Р.Декарт далі творчо розвивав ідею дедукції, сформулював правила наукового  дослідження, які виклав у творі „Правила для керівництва розуму”.

Значний внесок у дослідження логічних проблем  зробив німецький філософ Г.Лейбниць (1646-1716). Крім того, що він сформулював  закон достатньої підстави, він заклав підвалини математичної логіки. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами вирахувань з використанням формалізованої мови згодом дістав назву математичної або символічної логіки.

Таким чином, та частина логіки, котра вивчає логічні  форми, називається формальною логікою. Формальна логіка вивчає закони і правила, яким підлягає мислення людини в процесі пізнання нею істини.

Формальна логіка досліджує форми мислення як форми відтворення відносно постійних,  якісно визначених предметів і явищ, стійких зв’язків і відносин. Вона вивчає структуру готових, що вже склались, форм думок, відокремлюючись від процесу їх формування і розвитку. До завдань формальної логіки не входять дослідження того. Чому наше мислення набуває форму понять, суджень, умовиводів, як вони склались у процесі становлення людини і її мислення або яку пізнавальну роль виконує кожна логічна форма. Формальна логіка аналізує лише одну сторону мислення – їхню структуру. Саме цим вона відрізняється від будь-якої іншої науки, що вивчає мислення.

Формальна логіка, вивчаючи мислення з боку його логічної структури, відокремлюється від конкретного змісту думки. Але формальна логіка не може ігнорувати зміст думки повністю: вона досліджує логічні форми як змістовні, а не „чисті” форми. Формальна логіка абстрагується від конкретного змісту, щоб виявити структуру логічних форм, розкрити закони побудови та зв’язків думки. У самому ж процесі мислення закони і правила формальної логіки настільки тісно пов’язані з конкретним змістом, що ми не можемо перевірити їхню дію, не звертаючись до конкретного змісту думки.

Між думками  існують зв’язки, що залежать тільки від їхніх логічних форм. Такі зв’язки  мають місце і між поняттями, і між судженнями, і між умовиводами. Так, між думками логічних форм „всі S є Р” та „деякі S є Р” існує наступний зв’язок: якщо істинна перша з цих думок, то істинна й інша, незалежно від того, який нелогічний зміст цих думок.

Тепер ми можемо сформулювати найголовніше положення  формальної логіки, відкрите більше, ніж 2,5 тисячі років „батьком логіки”  – Аристотелем, котрий перший побудував логічну систему. Отже, відкриття Аристотеля:

правильність  міркування залежить лише від форми  цього міркування.

А, отже, не залежить від змісту. Цю дивовижну закономірність нашого розуму і помітив видатний мислитель Давньої Греції. З неї  випливає, що якщо ми самі довільно прийняли два судження за істинні, то вимушені прийняти і третє судження, яке пов’язане з двома першими.

Досягнення  сучасної логіки використовуються  майже в усіх галузях знання, бо вона досліджує загальні засади правильного  міркування, зв’язки між засновками та висновками незалежно від того, з якої сфери пізнання взяті ці засновки.

Стосовно кожної людини, логіка сприяє підвищенню загальної  інтелектуальної культури, формуванню логічно правильно мислення, основними  рисами якого є чітка визначеність. послідовність, несперечливість та доказовість.

Освоєння основ  логіки дасть можливість свідомо  будувати правильні міркування, відрізняти їх від неправильних, уникати логічних помилок, вміло і ефективно обґрунтовувати істинність думок, захищати свої погляди і переконливо спростовувати хибні думки та неправильні міркування опонентів.

Знання логіки є невід’ємною частиною правників. Це зумовлено специфікою їхньої діяльності (будь то прокурор, суддя, слідчий, адвокат, юрисконсульт, вчений-правознавець, законотворець тощо), що полягає в постійному застосуванні особливих логічних прийомів і методів (визначень і класифікацій, доведень і спростувань). Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно струнку, аргументовану промову, визначити протиріччя в показах потерпілого, свідка чи обвинуваченого; побудувати судову версію; послідовно та обґрунтовано скласти офіційні документи (протоколів допиту, огляду місця злочину, обвинувальних висновків, рішень. постанов, рапортів).

Останнім часом  виник розділ логіки, названий логікою норм. Логіка норм дозволяє спростити вирішення багатьох питань права, наприклад. легко знаходити протиріччя в кодексах чи інших нормативних актах, з’ясовувати, чи випливає ця норма з інших норм і чине є її включення в нормативний акт непотрібним, чи робить знову прийнятий нормативний акт зайвим раніше прийнятий нормативний акт чи доповнює його тощо.

Людина, що оволоділа  логічною культурою вміє міркувати  швидко і правильно, а, отже, переконливо  і красиво. Логічна культура –  це не природжена властивість. Нею не тільки можливо, але й потрібно оволодівати.

Значення вивчення логіки не зводиться тільки до підвищення культури мислення. Той факт. що логіка першою з усіх наук оформилася в  якості строгої системи наукового  знання. указує на потребу людства не тільки вирішувати конкретні пізнавальні проблеми прикладного, практичного характеру. але й осмислювати сам феномен пізнання і на цій основі встановлювати правила, норми й ідеали для раціональних пізнавальних процедур.

 

 

Лекція 2. 1. Поняття як форма мислення.

1. Загальна характеристика поняття.
2. Ознаки поняття.
3. Логічна характеристика поняття: зміст і обсяг. Закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття.
4. Види понять.

Ключові слова: поняття, ім’я, істотні та неістотні ознаки; обсяг поняття, елемент обсягу, зміст поняття,  родові та видові поняття, одиничні, загальні, нульові (пусті) та збірні поняття, конкретні та абстрактні, відносні та безвідносні, позитивні та негативні поняття.

Оволодіння  будь-якою наукою неможливе без опанування системою понять цієї науки.

Поняття – це форма мислення, в якій відображається сутність предметів і явищ в їхніх істотних, необхідних ознаках.

Кожне поняття  – це думка про окремий предмет  або явище природи або суспільства, окремі властивості цих предметів чи явищ, окреме слово чи групу слів. Поняття можуть утворюватись і про неіснуючі, нематеріальні предмети, адже навіть коли об’єкт нашої думки уявний, він все одно існує як предмет нашої думки. Таким чином, предмети у логіці – це не лише матеріальні речі, але й живі істоти, їх властивості, відношення між ними, знаки й знакові системи, які їх позначають і заміщають у процесі мислення.

 В мові  поняття виражається одним словом  або словосполученням, тобто ім’ям. Ім’я – це мовний вираз, що означає предмет або множину предметів. Розуміння імені означає утворення думки про основні ознаки названих предметів, а також про клас цих предметів.

Думаючи про  якийсь предмет або явище ми одночасно  подумки охоплюємо властивості  цього предмета чи явища. Кожен предмет  має величезну кількість властивостей. Думка в кожному окремому випадку відображає лише частину цих властивостей. Думка про властивості предмета називається ознакою.

Ознаки бувають  істотними та неістотними. Істотними  є ті ознаки, кожна з яких необхідна, а їхня сукупність достатня для того, щоб дати відповідь на запитання: що це таке? Таким чином, істотні – це ті ознаки , котрі необхідно належать предмету, виражають його сутність. Істотні ознаки обов’язково належать кожному із предметів, сукупність яких утворюють певне поняття. Неістотні – це ті ознаки, які можуть належати, але можуть і не належати предмету і які не виражають його сутності. Неістотні ознаки характеризують кожний із існуючих предметів.

Істотність  цих ознак є дещо відносне, що залежить від точки зору на предмет. Залежно від мети, що ставиться, одні й ті самі ознаки одного й того ж предмету є в одному випадку істотними, а іншому – неістотними. наприклад, колір шкіри для утворення поняття про людську расу – істотна ознака, а для утворення поняття про податківця – неістотна.

Логічними характеристиками поняття є його зміст та обсяг. Зміст поняття – це сукупність істотних ознак предмета або множини однорідних предметів, відображених у цьому понятті. Наприклад змістом поняття „корупція” є сукупність двох істотних ознак:

1. „поєднання державних структур зі структурою злочинного світу у сфері економіки”;
2. „підкуп і продажність суспільних і політичних діячів, державних чиновників та посадових осіб”.

Щоб вказати  істотні ознаки поняття, необхідно  порівняти між собою цілий ряд предметів.

 Порівняння  показує, які ознаки необхідні  і достатні для того, щоб відрізнити  цей предмет від інших. Звідси  випливає, що в кожному понятті  крім думки про його зміст  слід вирізняти думку про сукупність  тих предметів, які охоплюються  цим поняттям.

Предмети, схожі  між собою, складають сукупності однорідних предметів, котрі називаються  класами (множинами). Отже, обсяг (об’єм) поняття – це певна сукупність, множина, кількість, клас предметів, кожен з яких має ознаки, відображені у змісті. Наприклад, під обсягом поняття „товар” передбачається множина усіх матеріальних виробів, що пропонуються ринку зараз. в минулому або в майбутньому.

Кожен із предметів, що мислиться в понятті, називається  елементом його обсягу. Елемент обсягу – це окремий предмет, що має усі ознаки, включені у зміст даного поняття. Або, простіше кажучи, кожен предмет, до якого можемо віднести ім’я, що виражає це поняття. Обсяг поняття може входити в обсяг іншого поняття і складати при цьому лише його частину. Наприклад, обсяг поняття „податкова служба” повністю входить в обсяг іншого, більш широкого поняття „служба”, але цілковито його не вичерпує.