Система аналітичних жанрів. Новації у жанроутворенні

Специфіка будь-якої інформаційної замітки у новинній агенції чи редакції полягає в тому, що через брак часу її практично ніколи не вдається вичитати респонденту чи компетентній особі.

Як приклад трагічного непорозуміння у тексті замітки, слід навести звістку, що на початку 2006 року травмувала всю Америку.

 Під час катастрофи в США на шахті у провінційному містечку штату Західна Вірджинія, згідно з інформаційною заміткою, була врятована зміна, яка перебувала під землею. Репортер видав бажане за дійсне – насправді люди загинули. Рідні та близькі, які вийшли до воріт шахти зустрічати своїх близьких були неймовірно шоковані, побачивши їх мертві тіла. Так, одна інформаційна замітка послужила приводом для трагедії читачів цілого містечка [3, 9].

З особистого досвіду роботи кожен український журналіст може згадати десятки подібних історій, але, на щастя, з менш драматичним фіналом.

Існують газетні замітки, що увійшли в історію світової цивілізації, послуживши першим кроком  у відліку нової доби. До таких заміток слід віднести, безперечно, перші інформації про жовтневі події в Петрограді у 1917 році, повідомлення ТАРС про запуск у космос корабля з першою людиною-космонавтом, коротке інформаційне повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС.

Замітка в таких випадках є своєрідним першоелементом, атомом, з якого згодом конструюються інші газетні матеріали: репортажі, кореспонденції, нариси тощо. Відбувається класичний взаємоперехід жанрів. Невелика інформаційна замітка переходить у межах інформаційних жанрів в інтерв’ю, репортаж. Коли подія (катастрофа на ЧАЕС – яскравий приклад) починає осмислюватися на рівні суспільної свідомості, факт інтерпретується на рівні аналітики. Другим канонічним правилом будь-якої інформаційної замітки, включаючи її розширений варіант, є максимальна лапідарність викладу. Практично не допускаються метафоричність, алегорія, недомовленість. Завдання будь-якої інформаційної замітки – стисло, яскраво і максимально інформативно подати факт події.

Динамічний розвиток сучасної інформаційної замітки спричинився до третього правила, що практично канонізувалося. Розширений заголовок уже сам по собі  передає зміст невеликої замітки, хоча може бути доповнений першим реченням, спеціально виділеним особливим шрифтом (як правило, напівжирним). Згідно з правилом “перевернутої піраміди” якраз у першому реченні міститься квінтесенція всього змісту. В сучасних періодичних виданнях вважається, що читачеві часом досить ознайомитися із заголовком і першим реченням, щоб визначитися з тим, чи варто далі читати  текст.

О. Чекмишев, дотримуючись концепції швидкого розвитку факту як жанру, зазначає, що “оскільки факт не має заголовка, слід особливу увагу звернути на формування першої фрази, аби вона не містила таких елементів, які можуть зіграти роль опосередкованого коментарю чи оцінки” [97, 41].

Можна цілком погодитися з цим положенням. Оскільки ставлення до факту як складника в системі інформаційних жанрів було з’ясовано вище, зазначимо лише, що факт справді не потребує ані відповідного заголовка, ані коментарю у першій фразі. Певну роль у цьому випадку може відіграти добре продумана рубрика і грамотне подання (рамка, фото, колаж) самого тексту.

Щодо техніки написання інформаційної замітки, то вона є досить індивідуальною, хоча включає в себе всі класичні компоненти журналістського пошуку і методи збирання інформації. Інтерв'юер працює з блокнотом і диктофоном. При можливості журналіст пропонує респонденту самому записати в блокнот потрібні прізвища, назви, цифри. Юридичної сили (у разі помилки при друкуванні інформаційної замітки) такі нотатки не мають. Відповідальність за помилку в газеті в кінцевому результаті несе видавець, проте власноруч записана респондентом інформація в блокноті інтерв’юера може служити моральним виправданням для останнього.

Передача інформації телефоном не бажана, зараз текстовий матеріал, графіки ефективніше і простіше передати через інтернет або sms-повідомлення.

На відміну від щоденних газет, щотижневики та журнали оперативної інформації практично не потребують, тому повідомлень у вигляді традиційних інформаційних заміток у них немає, натомість присутні розширені новини з коментарем, чітко виявленою авторською позицією, тобто розширені інформаційні повідомлення тяжіють до аналітики.

Диференціація між новинною інформацією у журналі та газеті в принципі однакова в усьому західному журналістикознавстві.

Ось що пише про цей факт німецький дослідник З. Вайшенберг: “Спираючись на усталену редакційну практику, ми розрізняємо короткі новини (замітки) та більш розлогі новини або кореспонденції. Проте ця практика впливає на зміст і стиль, адже кореспонденція дає можливість більш детально описати події з використанням примірників розповіді” [12, 83].

Навіть у межах одного факту замітка в газеті буде відрізнятися від інформації в журналі. І це характерно для видання будь-якої країни. Жанрові новації кореспонденції мають певні ознаки, залежно від менталітету національного читача. Так, наприклад, у німецькій пресі кореспонденції, що загалом визначаються як більш детальні новини, діляться на опис фактів (fact story), опис подій (action story) та опис, що базується на цитатах (quotre story). При цьому дослідник зазначає, що ця класифікація стосується лише змістового наповнення, а побудова залишається незмінною для всіх трьох видів кореспонденції – журналіст дотримується принципу “перевернутої піраміди”, виносячи ключову інформацію на початок повідомлення [12, 84].

Українське журналістикознавство такий поділ за методом описання події у інформаційній (розширеній) замітці чи кореспонденції не практикує, натомість прийняте досить умовне розмежування за тематикою: політичні, економічні, культурні. Певним чином це наслідок практичної діяльності інформаційних агентств доби соціалізму, коли інформаційні добірки розсилали регулярно і централізовано редакціям, поділяючи їх за тематикою того, що висвітлювалося в них. Централізований розподіл інформації був на той час необхідний, оскільки тоталітарне суспільство передбачало цензурну заборону на висвітлення великої кількості фактів тогочасної дійсності.

На регіональному рівні добірки з центральних інформаційних агентств відігравали роль офіціозу. Їх розташовували, зазвичай, на першій сторінці газети, решта сторінок заповнювалися інформаційними замітками, написаними штатними кореспондентами на основі місцевих фактів. За умови, коли газети активно користувалися рубриками і тематичними сторінками, замітки неодмінно мали чітку тематичну ознаку. Звідси і пізніший поділ заміток за тематичною ознакою уже в радянських посібниках з журналістикознавства.

Традиційною для заміток в українській пресі ще з радянських часів стала їх композиція. Найпопулярніший початок такої замітки – так званий узагальнений вступ. Маючи суто інформативний, подекуди менторський характер, цей вступ максимально звужено інформує про основну подію. Узагальнений вступ – характерна ознака інформації, що надходить з інформагентств, де за традицією домінують консервативні погляди щодо творення інформаційного продукту.

З практики західної журналістики до нас прийшов так званий “модифікований вступ”. Він менш формалізований, ніж узагальнений вступ, який уже в першому реченні має якнайбільше відповідей на ключові питання, а тому важко сприймається [12, 114]. Модифікований вступ активно впроваджується українськими газетярами там, де йдеться про використання оригінальних матеріалів закордонних інформагентств. Цим шляхом модифікований вступ в інформації закріплюється у підсвідомості читачів, і слід сподіватися, що через кілька років він стане звичним для національної новинної журналістики.

Перше речення у модифікованому вступі має ознайомлювальний характер, повідомляє про якусь подію чи факт, не коментуючи їх. Вже друге речення починається зворотом на зразок: “Це стало зрозуміло…”; “Це випливає …”; “Цілком очевидно, що …”. Зрозуміло, що подібна варіативність на початку новинного повідомлення приваблює читача своєю оригінальністю і самим стилем звертання – довірливим, індивідуальним. На підсвідомому рівні спрацьовує відповідний рефлекс щодо конфіденційності повідомлення, яке газета сповіщає нібито тобі одному. Для старшого покоління, яке виросло у тоталітарну епоху, цей принцип, як свідчить газетна практика, завжди спрацьовує, бо масова свідомість була призвичаєна головним чином до закритої інформації.

Крім того, модифікований варіант вступу має і суто мовно-стилістичні переваги. Відійшовши від канонів класичного початку в інформаційній замітці, журналіст може змінювати стиль невеликого повідомлення, одночасно розширюючи мовний запас. Модифікований вступ у новинній інформації часто продукується у молодіжній пресі України, зокрема у загальнонаціональній “Студентській газеті”. Так само оптимально для читачів, середній вік яких сягає 25 років, зрозумілим і досить оригінальним є анонімний вступ до новинного повідомлення. Анонімний вступ має своїм завданням максимально зацікавити читача несподіваною, загадковою першою фразою: “Вони вийшли із засніженого студмістечка…”; “Вона потребує одночасно фітнесу і вечірок, шампанського і зустрічей …” та ін. Зрозуміло, що більш консервативне мислення читачів старшого віку органічно не сприймає подібні новації, насамперед у традиційних новинах. Однак читач, обтяжений стереотипами старої журналістки, охоче сприймає подану оригінальним чином новинну інформацію. Досить показовим є той факт, що у журналістикознавчій науці близького закордоння питанням оригінальних початків у новинній інформації увага не приділяється. У спеціальній літературі автор не знайшов жодної згадки про новації у жанроутворенні інформаційної замітки. Насамперед це пов’язано з тим об’єктивним чинником, що в Україні, як і на території так званого СНД, журналістська наука не встигає проаналізувати і систематизувати новації у професійній журналістиці. Так само малорозробленою залишається проблема техніки написання замітки за тієї умови, якщо змінюється колись традиційна перша фраза (вступ).

Водночас вважається, що найбільш оптимальною для відповіді на запитання хто? є практика, коли у замітці йдеться про відому пересічному читачеві особу. Після визначення цієї особи, замітка відповідає на запитання що? Тобто, що власне вчинила, виголосила, пообіцяла ця VIP-особа.

І, навпаки, коли в замітці фігурує особа чи об’єкт маловідомий широкому загалу, першою фразою має бути відповідь на запитання що?

Це логічне, послідовне і найбільш оптимальне рішення з огляду на читацький інтерес. Так само, з урахуванням читацьких уподобань і найбільш зручної форми подання матеріалу, редакція або сам журналіст може прийняти рішення про початок газетної замітки із запитання де? або коли?

Тут слід наголосити, що деякі інформаційні агентства (Рейтер, ЮПІ), як правило, зазначають місце і час події перед новинами: “Лондон, … червня”; “Москва, … липня” – тому запитання з визначенням події у часі й просторі відпадає саме по собі.

Проте, коли такого визначення на початку новин немає, журналісти можуть вдатися до нетрадиційного початку, в якому міститься відповідь на запитання де?  коли?

Німецькі фахівці свідчать, що “дедалі більше щоденних газет відмовляються від питання коли?” [12, 118].

З огляду на конкуренцію з боку аудіовізуальних ЗМІ, подібний факт можна легко пояснити. Запитання коли? актуалізується у випадках, коли подія чи факт уже мали місце у минулому,  і важливо провести історичну ретроспекцію, щоб подати новини якнайповніше. Запитання коли? дуже актуальне на початку новини, якщо йдеться про події, що мають статися у майбутньому.

“З першого січня 2006 року в Україні буде запроваджено парламентсько-президентську систему”; “На початку наступного місяця будуть введені нові розцінки штрафних санкцій ДАІ” – найбільш характерні приклади новинного початку, що відповідає на запитання коли?

На запитання де? замітка відповідає одразу, коли конче потрібно сповістити читачеві місце події. Такого плану замітки характерні для воєнних і кримінальних новин. І,  навпаки, практично не вживається подібний початок, коли йдеться про події культурно-мистецького життя. Зрозуміло, що однозначно відповісти,  де саме було задумано художній твір чи музичну композицію, не в змозі навіть її автор. Крім того, культурологічні замітки воліють надавати перевагу все ж якісній характеристиці факту, а не його часово-просторовим параметрам.

Досить рідко, але новинні замітки можуть починатися з відповіді на запитання як? Це цілком природно, коли наголошується на тому, яким саме чином було здійснено ту чи іншу акцію: “За допомогою спонсорів редакції журналу “Реальность фантастики” і загальнонаціональної “Студентської газети” було організовано конкурс серед студентів України на краще фантастичне оповідання”.

За умов прискореного розвитку ультрасучасних технологій, початок новинної інформації, що відповідає на запитання як?, буває єдино правильним варіантом. Запитання як? не підміняє собою коментар в інформаційній замітці, воно лише показує шлях досягнення мети: “За допомогою технологій “стелс” були розсекречені РЛС Іраку під час останньої кампанії”.  Також із запитання як? починається новинна замітка, де йдеться про можливість для конкретного індивіда здійснити певну дію. “Лише комплексна підготовка, що поєднує працю в бібліотеці і пошук в Інтернеті, дала можливість академічній групі вирішити складне завдання”. 

Досить поширеним у західній новинній журналістиці є початок інформації із запитання чому? Зазначимо, що в 90-х роках минулого століття цей початок був надзвичайно популярним у багатьох матеріалах перших українських незалежних газет.

Це було цілком зрозуміло суто з психологічних причин: спроба суспільної свідомості прояснити питання моральної та історичної відповідальності конкретних індивідів і партій за деструктивні явища у загальнолюдському цивілізаційному процесі. Зараз в українській новинній пресі початок, що відповідає на запитання чому?, має більш утилітарний характер: “Через перебої в електроенергії на кілька годин була знеструмлена дитяча клініка “Охмадит” у столиці України”.