Будова і з'єднання кісток грудної клітини. Скелет верхньої кінцівки

Ключиця (clavicula ) — трубчаста кістка, дещо зігнута у вигляді літери S, розташована між надплечовим відростком лопатки і ручкою грудини. Вона має два кінці: округлий потовщений грудинний (extremitas sternalis) з грудинною суглобовою поверхнею для зчленування з грудиною і сплощений надплечовий (ex-tremitas acromialis) з невеликою надплечовою суглобовою поверхнею для з'єднання з надплечовим відростком лопатки.

Ключиця має дві поверхні — верхню гладку і нижню шорстку та два зігнутих краї - передній і задній. Походження ключиці подвійне: її грудинний кінець виникає з коракоїда і розвивається з хряща, а середній відділ є дериватом покривних кісток.

Скостеніння. Перша точка скостеніння у ключиці людини виникає на шостому тижні ембріогенезу. У 16 — 18 років з'являються ознаки скостеніння в грудинному її кінці. Скостеніння ключиці закінчується до 20 — 25 років життя.

Основні морфологічні особливості скелета поясу верхньої кінцівки, зумовлені їхніми функціями, виявились значним розширенням лопатки і розташуванням її у фронтальній площині. При цьому суглобова западина й надплечовии відросток спрямовані не вентрально, що характерно для скелетів сучасних людиноподібних мавп, а назовні. Усе це поряд з добре розвинутою ключицею й надплечовим відростком лопатки створило широку опору (фіксацію) для м'язів, які відводять і обертають плечову кістку, та одночасно забезпечило великий діапазон рухів вільної верхньої кінцівки.

Вільна частина верхньої кінцівки

Вільна частина верхньої кінцівки (pars libera membri superioris) складається з плечової кістки, двох кісток передпліччя і кісток кисті.

Плече (humerus), або плечова кістка, є типовою довгою трубчастою кісткою; ділиться на тіло (corpus humeri) і головку плеча (caput humeri), яка з'єднується з суглобовою западиною лопатки і обмежується знизу вузькою коловою бороздою — анатомічною шийкою (collum anatomicum). Збоку і спереду від анатомічної шийки розташовані два горбки: великий горбок (tuberculum majus) (збоку), що переходить знизу у гребінь великого горбка, і малий горбок (tuberculum minus) (зсередини) з спрямованим дистально гребенем малого горбка. Між цими горбками і гребенями, до яких прикріплюються м'язи, є міжгорбкова борозда (sulcus intertubercularis), де розміщується сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча. Відразу під горбками плечова кістка дуже звужується; цю ділянку називають хірургічною шийкою (collum chirurgicum) (тут найчастіше відбувається перелом плечової кістки).

На межі верхньої і нижньої половин кістки добре видно поздовжню дельтоподібну горбистість (tuberositas deltoidea) — місце прикріплення однойменного м'яза, а нижче й позаду лежить не завжди добре помітна борозда променевого нерва (sulcus nervi radialis), спрямована навскіс згори донизу і зсередини назовні.

Дистальний епіфіз плечової кістки — виросток плеча (condylus humeri), яким ця кістка з'єднується з кістками передпліччя, ділиться на два відділи: блок плеча (trochlea humeri), спрямований досередини, і головочку плеча (capitulum humeri), розташовану назовні. Кожен з цих відділів має по надвиростку (бічний над головкою, присередній над блоком — epicondilus lateralis et medialis). Позаду медіального надвиростка проходить борозда ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris). За виростком є глибока ліктьова ямка (fossa olecгапі), спереду видно дві менш глибокі ямки: променеву (зовні) (fossa radialis) і вінцеву (зсередини) (foss coronoidea) для з'єднання з кістками передпліччя.

Однією із специфічних особливостей плечової кістки людини є те, що  її діафіза скручена на 150 — 160°. При ьому головка плечової кістки обернена до середини. Це зумовлено пристосуванням лопатки до вертикального положення людини.

Скостеніння. Плечова кістка костеніє на основі хряща. Точки скостеніння з'являються в діафізі на 7 —8-му тижні ембріогенезу, в головці — на першому році життя, великому горбку — в 3 —4 роки, медіальному надвиростку — у 6 —8 років, блокові — в 9 —10 років і в латеральному надвиростку — на 12 —13-му році. Зрощення дистального епіфіза з тілом відбувається в 18 —20 років, проксимального — на 20 —22-му році.

Скелет передпліччя складають дві довгі трубчасті кістки — променева й ліктьова, розташовані в положенні супінації паралельно одна одній, причому перша займає бічне положення, друга — присереднє.

Променева кістка (radius) має два кінці й тіло. Проксимальний кінець кістки тонкий, з циліндричною головкою (caput radii), увігнутою зверху для з'єднання з головкою виростка плечової кістки. Зовні поверхня головки, названа суглобовим обводом (circumferentia articularis), служить для сполучення з ліктьовою кісткою. Головка відділена від тіла кістки шийкою (collum radii). Нижче від шийки на передньоприсередній поверхні кістки є горбистість (tuberositas radii), до якої прикріплюється сухожилок двоголового м'яза.

Тіло променевої кістки донизу поступово стає товщим. Воно має три краї (передній, задній і міжкістковий, спрямований присередньо) і три поверхні (передню, задню й бічну).

Дистальний епіфіз променевої кістки розширений і стовщений, його нижня поверхня є зап'ястковою суглобовою поверхнею для з'єднання з кістками зап'ястка. На внутрішньому краї цієї поверхні міститься ліктьова вирізка (incisura ulnaris), а її зовнішній край закінчується шилоподібним відростком (processus styloideus radii), який добре пальпується під шкірою. 
Перелом променевої кістки найчастіше відбувається на межі середньої і нижньої третин її тіла, тобто в тому місці, де тіло кістки звужене.

Ліктьова кістка (ulna) так само, як і променева, має два кінці й тіло (corpus ulnae). На стовщеному проксимальному епіфізі кістки є блокова вирізка (incisura trochlearis), обмежена ззаду ліктьовим відростком (olecranon), а спереду вінцевим відростком (processus coronoideus). Зовні й безпосередньо під блоковою вирізкою міститься неглибока променева вирізка (incisura radialis) для головки променевої кістки, а нижче від вінцевого відростка — горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae), де прикріплюється плечовий м'яз.

Тіло ліктьової кістки, на відміну від тіла променевої, в дистальному напрямку тоншає. Три чіткі краї (передній, задній і міжкістковий) ділять тіло кістки на передню, задню й присередню поверхні.

Тонкий дистальний епіфіз, або головка ліктьової кістки (caput ulnae), на задньобоковій поверхні утворює суглобовий обвід (circurnferentia articularis) для сполучення з променевою кісткою. Присередньо тут розташований шилоподібний відросток (processus styloideus), що добре промацується під шкірою.

Перелом тіла ліктьової кістки трапляється рідше, оскільки завдяки суглобовому диску ліктьова кістка безпосередньої участі в сполученні з кістками кисті не бере.

Скостеніння. Обидві кістки передпліччя костеніють на основі хряща. У тілах точки скостеніння виникають одночасно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епіфізах воно відбувається раніше і швидше в променевій кістці. Перші точки скостеніння в проксимальному епіфізі променевої кістки з'являються на 3 —4-му, ліктьової — на 8 — 14-му роках життя, а в дистальному епіфізі променевої кістки — протягом перших трьох років життя, ліктьової — у б —8 років. Закінчується скостеніння променевої кістки до 18 — 20, ліктьової — до 20 — 22 років.

Кістки кисті складаються з кісток зап'ястка, п'ястка й пальців. 
Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кількості восьми розташовані у два ряди: ряд, що складається з човноподібної (os scaphoideum), півмісяцевої (os lunatum), тригранної (os triquetrurn) і горохоподібної (os pisiforme) (найслабкішої) кісток, і дистальний, до якого належить кістка-трапеція (os trapezium), трапецієподібна (os trapezoidеи?п), головчаста (os capitatum) (найбільша) і гачкувата (os hamatum) кістки.

Човноподібна, півмісяцева і тригранна кістки своїми проксимальними поверхнями утворюють яйцеподібну поверхню для сполучення з дистальною суглобовою поверхнею променевої кістки. Горохоподібна кістка є сесамоподібною, у сполученні з кістками передпліччя участі не бере й особливим суглобом з'єднується з тригранною кісткою. У ряду кісток зап'ястка з долонної поверхні здіймається зовнішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове підвищення, утворені з одного боку горбками кістки-трапеції і човноподібної кістки, а з другого — гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою. Між цими підвищеннями на долонній стороні утворюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).

Кістки п'ястка (ossa metacarpi) — це п'ять (I —V) трубчастих моноепіфізарних кісток. Кожна з них має циліндричне тіло, основу з плоскими суглобовими поверхнями і кулясту головку. Найдовшою і досить масивною є II п'ясткова кістка, яка на відміну від інших п'ясткових кісток на проксимальній суглобовій поверхні має стрілову борозду. Найкоротша, але й найтовща — це І п'ясткова кістка; III п'ясткова кістка на тильній поверхні основи має шилоподібний відросток (processus styloideus). V п'ясткова кістка найслабша, її відмітною ознакою є розташований на ліктьовому боці основи масивний горбок для прикріплення м'яза. IV п'ясткова кістка за розмірами займає проміжне місце між III і V п'ястковими кістками.

Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен палець (digitus) (названий порядковим числом від променевого краю кисті) утворений короткими трубчастими моноепіфізарними кістками — фалангами (phalanges): по три (проксимальна, середня й дистальна) у II —V пальцях і дві (проксимальна, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви мають І палець — pollex, тобто великий палець, II палець — index, або вказівний, і V — minimus, або мізинець. У кожній фаланзі розрізняють розширену основу, дещо сплюснуте в тильнодолонному напрямку тіло і заокруглену головку. 
Суглобова поверхня основи проксимальних фаланг має увігнуту кулясту форму для сполучення з головкою відповідної п'ясткової кістки, а увігнута суглобова поверхня основи середніх і кінцевих (дистальних) фаланг має стріловий гребінь. Головки проксимальних і середніх фаланг закінчуються блоковою поверхнею, а головки кінцевих фаланг мають горбистість (tuberositas phalangis distalis).

Скостеніння кісток зап'ястка відбувається у певній послідовності: головчастої та гачкуватої — на першому році, тригранної — на третьому, півмісяцевої — на четвертому, човноподібної — на п'ятому, кістки-трапеції — на шостому, трапецієподібної — на сьомому і, нарешті, горохоподібної — на дванадцятому році життя (за М. Г. Привесом).

У кожній п'ястковій кістці й кожній фаланзі виникає по дві точки скостеніння. Перша з'являється в тілі названих кісток у кінці другого місяця ембріогенезу, друга закладається в головці II —V п'ясткових кісток наприкінці другого року життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх фаланг пальців — наприкінці третього року. Скостеніння головки І п'ясткової кістки і всіх фаланг відбувається разом з тілами. Закінчується скостеніння кісток кисті людини у 18 — 20 років [1, с. 82-162].

Заключення

Грудна клітина - одна з частин тулуба. Утворюється грудиною,  ребрами, хребтом, а також м'язами. Вона містить в собі грудну порожнину (Cavum thoracis), а також через зігнутості діафрагми верхню частину черевної порожнини. Укріплена всередині і зовні на грудній клітці дихальна мускулатура забезпечує дихання у сухопутних хребетних.

Грудна клітина за формою конус. Має два отвори ( апертури ) - верхній і нижній. Через верхні отвір в область шиї виступає верхівка легеней, а також проходять стравохід, трахея, судини і нерви. Нижній отвір більше верхнього, він обмежений тілом XII грудного хребця, XI і XII ребрами і реберними дугами, мечовиднимвідростком і закривається діафрагмою.

Грудна клітина людини кілька стиснута , її переднезадній розмір значно менше поперечного. Форма грудної клітини залежить від статі, статури, фізичного розвитку і віку.

Список використаної літератури

1. Атлас анатомии человека, Том I, Р.Д. Синельников, Я.Р. Синельников, издание второе стереотипное, Москва, "Медицина" 1996 г. -1160 с.
2. Привес М.Г., Лысенков Н.К., Бушкович В.И. Анатомия человека. - СПб.: Гиппократ, 2000. - 704 с.
3. Сапин М.Р. «Анатомия и физиология человека» изд. 3-е. М: «Академа», 2002 – 438 с.
4. Федюкович Н.И. «Анатомия и физиология человека» Изд. «Феникс» Р.-н-Д. 2003