Стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

        

 

 

 

 

Доповідь

З дисципліни: «Торговельне підприємництво»

на тему: « Стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

 

 

Підприємництво-це провідний  сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює  новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання  послуг і зайняттю торгівлею і  має на меті сприяння прибутку.

Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва.

Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств. Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями.

Малі підприємства, у сучасній ринковій економіці, залишаються важливою частиною господарської системи. Ця категорія підприємств є не тільки найбільш численною (понад 70%), а й  справляє помітний вплив на економічне життя суспільства. Малі підприємства сприяють вирішенню проблем зайнятості і підвищення конкурентоспроможності цілих галузей. Помітна їх роль і  в інноваційному процесі.

Хоча термін «мале підприємництво»  набув широкого поширення, чіткого  визначення його значення немає. У категорію  малих включаються зовсім різні  за характером діяльності підприємства. У господарській практиці використовується статистичний принцип визначення цього  типу підприємств. Критеріальним ознаками при цьому виступають кількість зайнятих, обсяг господарського обороту або вартість активів, кількісні ж критерії мають національну специфіку. У США до малих підприємств відносять господарські одиниці з числом зайнятих до 500 осіб, в Японії - до 300, у скандинавських країнах - до 100. В Україні до малих підприємств відносять комерційні організації, гранична чисельність працівників яких не перевищує: у промисловості, будівництві та на транспорті - 100 осіб, у сільському господарстві та науковій сфері - 60 чоловік, в оптовій торгівлі - 50 чоловік, в роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні - 30 осіб, а також усі суб'єкти підприємництва без створення юридичної особи.

Результати проведеного  аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про  те, що найбільша частина малих  підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств  з приватною формою власності - 34,5%, з державною - лише 1,3%.

Малі підприємства з приватною  формою власності забезпечують 22% усієї  виручки (валового прибутку) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу  та 24% - балансового їх прибутку, а  з колективною формою власності - 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні  малі підприємства з колективною  формою власності стають життєздатними  за рахунок об'єднання капіталу кількох  засновників, спільного ведення  бізнесу, привабливих умов обмеженої  відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

В європейських країнах мале і середнє підприємництво є основою  соціально-економічної моделі. Воно займає переважну частку в таких  галузях економіки, як оптова та роздрібна  торгівля, харчова промисловість  та будівництво, стимулює розвиток конкуренції  в європейській економіці, примушує великі компанії покращувати ефективність виробництва та впроваджувати нові технології.

16 лютого 2009 року Прем'єр-міністр  України та віце-президент Єврокомісії  Гюнтер Ферхойген підписали в Києві Декларацію про встановлення співробітництва між урядом і ЄК щодо політики у сфері розвитку малих та середніх підприємств. Декларація стала практичним  втіленням реалізації Європейської хартії малих та середніх підприємств, до якої Україна долучилась раніше.

Підписання Декларації - початок реального обміну досвідом для підтримки малого та середнього бізнесу. Найближчим часом планується налагодити практичну роботу між  структурами ЄС і Державним комітетом  України з питань регуляторної політики та підприємництва для чіткої реалізації підписаних угод. Це дасть змогу  скоординувати зусилля України  і перейти на нову якість у співпраці.

За підсумками 2009 року в країні розпочали свою діяльність 16,6 тис. нових малих підприємств. Причому, якщо на початку реформування економіки спостерігалось переважно активне утворення нових торговельних підприємств, то сучасна ситуація характеризується виникненням нових транспортних підприємств, підприємств у сфері операцій з нерухомістю, готельному та ресторанному бізнесі, освіти, охорони здоров'я та інших. Поряд з торгівлею (33,9%) найбільшу питому вагу займають підприємства - суб'єкти підприємницької діяльності з надання послуг в сфері нерухомості, інжинірингу та надання послуг підприємцям (21,4%).

Загальна кількість суб'єктів  малого підприємництва на кінець 2009 року складала 2576,5 тис. одиниць, що на 74% більше у порівнянні з відповідним показником 2001 року. Причому, до 2009 року в країні  зберігалась позитивна тенденція  збільшення кількісного показника малих підприємств майже в усіх регіонах України.

Розподіл питомої ваги малих підприємств за основними  видами економічної діяльності у 2009 році виглядав таким чином: 32% малих підприємств від їхньої загальної  кількості працювали у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займалися 23,3% малих підприємств. 5,1% підприємств функціонували у сфері транспорту і зв'язку, 3,2% - займались готельним та ресторанним бізнесом; 3,2% - надавали комунальні та індивідуальні послуги, здійснювали діяльність у сфері культури та спорту; 1,4% - здійснювали фінансову діяльність. У сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги працювало 1,3% малих підприємств, у сфері освіти  - 0,6%.

Узагальнюючи позитивні  і негативні сторони розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, можна зазначити, що за кількісними  оцінками розвиток цього сектору  економіки практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує  показник кількості суб'єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який у 2009 році досяг 56,6 одиниць (у Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42, Португалії - 66, Італії - 72).

Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського  стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й  за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю  економічно доцільних створюваних  робочих місць і соціальних гарантій тощо. У 2009 році за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивності на 9,3%, середні - на 4,1%, а малі - лише на 0,6%. В окремих видах економічної  діяльності, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров'я, випереджаючі темпи росту продуктивності праці забезпечували середні підприємства.

Основними принципами державної  політики є створення сприятливих  умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

• системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;
• цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації.;
• рівноправного доступу суб'єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних інформаційних та інших ресурсів.

Незважаючи на ряд прийнятих  останнім часом вищими органами державної  влади й управління нормативних  документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчать про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу.

Вони мають проблеми виробничого  характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської  діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного  виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності  населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у  валовому внутрішньому продукті України  становить лише 9%. Виручка від  реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3% від загального обсягу продукції  промисловості України.

На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні  в найближчій перспективі є:

• формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;
• забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;
• стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної  законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної  власності; розробку дійових законодавчо-нормативних  актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення  діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення  сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів  для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької  діяльності.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі: створення  розвинутої мережі фінансово-кредитних  установ, страхових фірм, інвестиційних  та страхових фондів; розвитку товариств  взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи  стимулювання комерційних банків, які  надавали б пільгові кредити малим  підприємствам.

Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити  чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від  приватизації державного майна, на підтримку  малих підприємств; створити систему  гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності.

І, безумовно, для зміцнення  та подальшого розвитку позитивних тенденцій  становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за усе, певна активізація державної  підтримки малого підприємництва, яка  передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам  усіх сфер вітчизняної економіки.

У цьому плані доцільно обґрунтовано і виважено використовувати  ті механізми, які напрацьовані в  традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з  найголовніших завдань економічної  політики. Ця підтримка може забезпечуватися  завдяки дерегулюванню, зменшенню  адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих  підприємств у вигляді єдиного  податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволити створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві.

Винятково важливою проблемою  є питання поліпшення доступу  до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для  залучення іноземного капіталу в  сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків  тощо, формування сітки фінансово-кредитних  установ, інвестиційних та інноваційних фондів.

Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної  методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в  цілому є неминучим, проте воно значною  мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України.