Особливості концепції адативних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………3

1 Визначення поняття адаптивності процесів розвитку підприємства………………………………………………………………………4

2 Особливості концепції  адативних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу………………………………………………………….9

3 Адаптивний цикл за Р. Майлсом та Ч. Сноу…………………………13

ВИСНОВОК………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Р. Майлс і Ч. Сноу зуміли об'єднати безліч організаційних теорій і спробували встановити зв'язок між різними способами, за допомогою яких організації формулюють свої стратегії, структуру і процеси управління. Вони вважають, що діяльність організації спрямована на вирішення трьох проблем: підприємницької, технічної та управлінської, процес вирішення яких утворює адаптивний цикл. Хоча реакції на адаптивний цикл у кожної організації носять індивідуальний характер, всі вони можуть бути розподілені по декількох умовним категоріям. Грунтуючись на результатах своїх досліджень, Р. Майлс і Ч. Сноу визначили чотири базових архетипи організацій: захисників, вишукувачів, аналізаторів і суб'єктів, що діють під впливом зовнішньої стимуляції (реакторів). У більш пізніх роботах вони доводили, що успіх організації залежить від ступеня відповідності між різними елементами стратегії, структури і процесу управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ АДАПТИВНОСТІ ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

 

Згідно тлумачному словнику С. І. Ожегова, поняття адаптація трактується як «пристосування організму до мінливих зовнішніх умов».  З розвитком теорії систем її основні постулати було спрямовано на більшість неоднорідних матеріальних об’єктів реальності, тому адаптація почала розглядатись як «процес пристосування системи до умов зовнішнього та внутрішнього середовища,  іноді як результат такого процесу».  В дослідженнях присвячених системним аспектам діяльності підприємства,  адаптація розглядається науковцями в ракурсі системного підходу,  тому відповідає визначенню процесів пристосування економічної системи та її окремих суб`єктів,  працівників до умов зовнішнього середовища,  що змінюється,  виробництва,  праці,  обміну,  життєвих потреб населення, системи до реальних умов, системи та її окремих елементів до мінливих умов життєдіяльності. 

Підприємства,  так і економіку в цілому розглядають як адаптивні системи. Ці системи поділяють на самонастроювальні та самоорганізуючі.  Самонастроювальні системи відповідно до змін зовнішнього середовища змінюють спосіб функціонування  (підприємство розширює випуск продукції слідом за збільшенням попиту),  самоорганізуючі –  змінюють структуру,  організацію системи  (на підприємстві створено відділ стандартизації у зв’язку із зростанням вимог до якості виробу).

Таким чином, можна стверджувати, що адаптивні процеси є спонтанними процесами організаційних змін, що виникли як реакція на постійні впливи зовні або на незадовільні виробничо-господарчі показники діяльності підприємства та обумовлені низкою послідовних заходів,  які здійснюються у ході тривалого періоду часу і впливають на традиційні критерії, структуру влади та компетентність менеджерів. 

Залежно від об’єкта змін можна виділити структурну та функціональну адаптацію.  Структурна адаптація визначається процесами організаційних змін у структурі підприємства  (реструктуризації, реорганізації та ін. ). Це можливо лише у випадку, якщо всі структури підприємства спроможні в будь-який момент часу з мінімальними втратами для ефективності підприємства в поточний момент почати процес реструктуризації (локальний або глобальний)  за критерієм одержання максимального ефекту від виробничо-господарської та фінансової діяльності у довгостроковій перспективі.

Адаптивність організаційної структури управління полягає в організаційній підтримці поведінки підприємства в умовах,  обумовлених зовнішнім середовищем і стилем керівництва й визначається системними властивостями структуроутворюючих елементів конструктивними (архітектурними)  особливостями,  що відбивають її устрій –  кількість ієрархічних рівнів, склад структурних підрозділів, їх підпорядкованість; функціональними особливостями, що визначають її здатність забезпечувати досягнення поставлених цілей –  норма керованості,  ступінь об'єктивної спрямованості,  ступінь цільової спрямованості,  ступінь однорідності розв'язуваних завдань,  повнота розв'язуваних завдань в одному підрозділі,  трудомісткість рішення завдань управління; здатностями до розвитку, параметрами яких є ступінь адекватності, надійності й ступінь відновлення. 

Функціональна адаптація забезпечується змінами,  що відбуваються в функціях підприємства – реінжиніринг,  стратегічне перепроектування, реконструювання компетенцій, диверсифікація діяльності. 

Управління процесами адаптації можуть носити поточний і стратегічний характер,  бути процесами інноваційного розвитку або процесами пристосування,  виживання підприємства.  Доказом тому єіснуюча концепція Раймонда Е.  Майлса,  Гранта Майлса,  Чарльза К.  Сноу «організаційних процесів»,  в якій автори визначають три групи організаційних процесів:  операційні,  що підвищують продуктивність;  інвестиційні,  що поповнюють поточні активи та надають нові ресурси для підйому економічної активності або різностороннього розвитку;  адаптаційні – процеси перегрупування активів та ресурсів,  що керують реакцією на ринкові можливості та спрямовують зусилля на накопичення та використання знань. 

Адаптаційні процеси представляють три складові:  перша стосується використання поточних активів і ресурсів.  Наприклад,  спроможність набрати,  використати та розформувати міжфункціональну команду, що працює над проектом. Ефективні адаптаційні процеси не тільки дозволяють збирати та використовувати інформацію для управління потоками ресурсів,  а й також регулюють цей процес з тим, щоб тимчасові переміщення активів та інших ресурсів не створювали би дорогих протиріч, що визивають постійні перегрупування можливостей;  друга –  стосується розподілу ресурсів між підприємствами,  особливо як спосіб реакції на швидкоминучі вимоги ринку.  Спроможність швидко та ефективно встановлювати зв’язок з постачальниками,  партнерами та покупцями,  є результатом процесу навчання.  Для організації покращення спроможності ефективно здійснювати подібну взаємодію може мінімізувати низхідні та східні операційні витрати на координацію,  а також підвищити віддачу від тимчасових альянсів;  третя складова характеризує інновації.  Це стосується підприємств-лідерів,  що постійно створюють нові товари (або способи їх застосування), без значних технологічних проривів.  Інші підприємства віддають перевагу зосередженню на постійних потоках інноваційних процесів,  таких,  як застосування передових технологій виробництва для ряду стандартних товарів та послуг. В обох випадках організації отримують вигоду – незвичайно високий прибуток.

Для підприємства найбільш важливим є безперервне удосконалення всіх трьох складових адаптаційних процесів.  Це можливо лише за умов супроводження процесів адаптації процесами пізнання,  навчання, нагромадження та використання досвіду персоналу управління підприємства.  Швидка реконфігурація ресурсів,  програми управління взаємовідносинами та різні інноваційні експерименти –  все це слугує для створення організаційних здібностей і приводить до удосконалення адаптаційних процесів,  сутності організаційного пізнання.  Максимальна додана вартість виникає не за рахунок відкриття будь-якого окремого підходу,  а за рахунок пізнання підприємством поліпшених методів відкриття, що можуть бути використані для безпосередньої адаптації в майбутньому. 

У більш широкому сенсі процеси,  що допомагають адаптації та полегшають її, сприяють організаційному пізнанню.

Дослідники пов’язують процеси адаптації з процесами розвитку і як найбільш значущі фактори для промислових вітчизняних підприємств, що адаптуються до умов ринкових відносин, виділяють:

• технологічні –  перехід від традиційних технологій до високих та надвисоких технологій,  вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією; заміщення не відтворювальних природних ресурсів на відтворювальні; 
• відмова від застосування небезпечних для населення технологій,  що загрожують здоров’ю людей;  повторне використання природних ресурсів та утилізація екологічно небезпечних відходів;
• у структурі потреб –  досягнення зниження матеріало-  та енергомісткості виробленої продукції при збереженні (підвищені) споживчих властивостей товарів; розвиток сфери послуг; значне підвищення якості та надійності споживчих властивостей товарів; підвищення культури споживання;
• виробничі – створення великих компаній з високим рівнем диверсифікації виробництва, навколо яких формується сіть середніх підприємств та підприємств малого бізнесу; 
• орієнтація на розвиток виробничої кооперації в межах регіону та за його межами;  створення умов для виконання робіт повного циклу „розробка –  впровадження”  з метою реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• формування інтелектуально-творчих зон,  що забезпечують розвиток найбільш ефективних напрямків виробничої діяльності та виключають процеси застою в прикладних науках,  техніці та виробництві;
• забезпечення мобільності трудових ресурсів, рееміграційного та міграційного процесів.

Підприємство,  як і всяка система, має граничні можливості адаптації до умов виробництва,  що змінюються, (закономірність еквіфінальності системи). Наявністю граничних можливостей адаптації обумовлена періодично виникаюча потреба в технічному переозброєнні й реконструкції підприємства,  відновленні або підвищенні рівня кваліфікації його персоналу,  зміні стратегічного набору зон господарювання,  зміни філософії бізнесу й виборі такої організаційної структури управління,  яка б відповідала цим факторам.

Визнання адаптивного підприємства як такого,  що  «самонавчається»,  постійно перетворює себе відповідно до змін соціально-економічних умов, сприяє створенню, засвоєнню, захисту та інтеграції знань дозволяє визначити його основні риси:  здатність організаційної структури до автономного цілеспрямованого функціонування у швидко мінливому середовищі,  завдяки нагромадженню,  розвитку, узагальненню й використанню досвіду;  формування у співробітників загальних цінностей,  розділених потреб і поглядів на майбутнє підприємства;  пізнавальна мотивація й сприятливий до самонавчання й розвитку клімат творчого потенціалу співробітників; підтримка процесів групового навчання як важливої передумови майбутнього співробітництва. Таким чином,  адаптивність підприємства є властивою ознакою спонтанних процесів змін на підприємстві, що забезпечує йому ефективне функціонування, успішність на ринку та розвиток шляхом створення, засвоєння, захисту та інтеграції знань.

2 ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПЦІЇ АДАПТИВНИХ СТРАТЕГІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ РАЙМОНДА МАЙЛСА ТА ЧАРЛЬЗА СНОУ

 

 

У звязку з цим заслуговує на увагу концепція адаптивних стратегій підприємств професорів шкіл менеджменту бізнесу в США Раймонда Майлса та Чарльза Сноу. Вони вважають, що для успішної взаємодії підприємства з його зовнішнім оточенням система управління має постійно розвязувати три найголовніші завдання — підприємницького, інженерного та адміністративного характеру. Підприємницьке завдання полягає у виборі сфери діяльності, видів продукції. Інженерне визначає способи виготовлення продукції. Адміністративне завдання має якнайкраще організувати цю роботу і ефективно управляти нею. Метою діяльності підприємства, на думку вчених, є ефективний адаптивний цикл. Це означає, що підприємницьке, інженерне та адміністративне завдання розвязуються узгодженими, взаємодоповнюючими способами, що дають змогу підприємству вижити.

В основі розвідницьких та аналітичних стратегій лежить освоєння нової продукції, послуг, ринків, що є мало характерним для сільськогосподарського виробництва. Тут частіш за все зустрічаються інші два типи. Використовуючи  оборонські стратегії підприємства намагаються підтримати лідируюче становище на вузькому сегменті ринку, конкуруючи з іншими виробниками за якістю та ціною для задоволення потреб певних споживачів. Оборонські підприємства схильні концентруватися переважно на інженерному завданні, розвязання якого є ключем до їх успіху.

       Підприємства з реагуючими стратегіями мають нестійке становище, оскільки не змогли застосувати або втримати оборонську, розвідницьку чи аналітичну стратегії. Вони лише реагують на зміни й роблять це безґрунтовними й невідповідними способами, а тому й працюють погано, вагаються в тому, що робити далі Кризовий стан більшості сільськогосподарських підприємств став наслідком відсутності системних, виважених стратегічних планів й зосередженості менеджменту лише на оперативному управлінні. Застосовуючи реагуючі стратегії адаптації, такі виробники у своїй діяльності більше підкоряються умовам зовнішнього середовища, ніж враховують їх при коригуванні напрямів своєї роботи.

Реймонд Майлс і Чарлз Сноу є відомими американськими вченими: Р. Майлс працює в Каліфорнійському університеті в Берклі, а Ч. Сноу - в Університеті штату Пенсільванія. Обидва вчених спеціалізуються на дослідженнях організаційної поведінки, хоча їх діяльність пов'язана також з іншими науковими дисциплінами, головним чином з вивченням стратегій. Спільно вони випустили тільки одну книгу, Organizational Strategy, Structure and Process ("Організаційні стратегія, структура і процеси") (1978), хоча написали також безліч інших робіт, як самостійно, так і в співавторстві з іншими вченими. Реймонд Майлс якось зізнався, що він не дуже любить писати книги, так як його "самовідданість і ентузіазм зникають після двадцятої сторінки". Однак невелика їх спільна робота стала важливим внеском у вивчення організацій.

В Organizational Strategy, Structure and Process Р. Майлс і Ч. Сноу визначають організацію одночасно як "сформульовану мету і механізм, створений для її досягнення".Уявлення про зв'язок між метою і дією є основною темою цієї роботи, головне завдання якої полягає в дослідженні концепції організаційного відповідності, тобто пристосованості організації і процесів управління до тієї стратегії, для реалізації якої вони були створені.

Раніше Р. Майлс (1975) ідентифікував мети, технології та структури як ключові чинники діяльності організації. Р. Майлс і Ч. Сноу поставили питання про те, чому організації, навіть багато в чому подібні іншим, діючим на тому ж ринку компаніям, розрізняються між собою за цими основними параметрами. В результаті вони прийшли до висновку про те, що причини відмінностей кореняться в самих організаціях. Справа в тому, що дії організацій спрямовані на створення власного зовнішнього середовища; іншими словами організації не є просто реактивними структурами. Рішення, що приймаються організаціями впливають і реально змінюють зовнішнє середовище, в якій вони діють. Р. Майлс і Ч. Сноу розглядають зовнішнє середовище як не просто гомогенне оточення, а скоріше як сукупність факторів, таких як умови ринків товарів і праці, традиції галузі і методи її діяльності, характер державного регулювання, взаємовідносини з постачальниками сировинних і фінансових ресурсів. Кожен з цих чинників надає власний вплив на організацію . Параметри зовнішнього середовища повинні бути приведені у відповідність один з одним і з внутрішніми параметрами організації, такими як область її товарного ринку, її технології, її структури і процеси.