Фінансова система в ринковій економіці

Система фінансів в Україні  тільки з 90-х років почала формуватися  як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої  фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Характер фінансової системи  в той час відображав характер самої системи господарювання і  був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання,  відсутність стимулів до високоефективного праці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі.

Фінансова система України  за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали  відповідного відображення у законодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною  сферою. Це означає, що всі функції  та механізми такого управління (бюджетною  та позабюджетною діяльністю) повинні  у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти  слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних рис попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

2.2 Структура фінансової системи України, характеристика  її складових

Фінансова система України  має досить складну й багаторівневу структуру. Складовими трирівневої системи фінансів є: фінанси первинних структурних ланок економіки, тобтофінанси підприємств і організацій; державні фінанси; фінанси населення. Графічно дану схему можна зобразити так:

Кожна сфера і кожна  ланка фінансової системи України  має своє призначення і свої характерні ознаки. Державні фінанси та фінанси  суб'єктів господарювання становлять основу фінансової системи України, тому що саме в цих ланках відбувається створення, основний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Фінанси  суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. їх обмінно-розподільчі відносини поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні - характеризують грошові потоки, відображають формування й розподіл його доходів. Зовнішні - характеризують зв'язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Діяльність суб'єктів господарювання в значній мірі залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами і регулюється законодавчо - з державою, на підставі угод - з іншими суб'єктами.

      Державний  бюджет - це основний фонд фінансових  ресурсів і головна, визначальна  ланка державних фінансів. Ця  ланка фінансової системи призначена  для фінансового забезпечення  виконання функцій держави (управління, оборони, економічної, соціальної).   Страхування - це окрема ланка  фінансової системи, відображає  відносини з приводу формування  і використання страхових фондів. У фінансовій системі України  воно займає проміжне місце  між суб'єктами господарювання  і державними фінансами. 

 Фінансовий ринок - це важлива складова фінансової системи, яка посідає особливе місце. Специфічність цієї ланки полягає в тому, що вона приймає участь у русі грошових потоків через посередників і фінансово-кредитні установи.

Розділ 3. Фінансова система та її місце в соціально-економічному розвитку України

3.1 Роль фінансових органів у підвищенні ефективності підприємництва

Мале підприємництво є  важливим фактором розвитку та ефективного  функціонування економіки. Місце і  роль малого підприємництва в національній економіці визначаються тим, що воно як особливий сектор ринкової економіки є основою дрібного виробництва, забезпечує швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, забезпечує насичення ринку товарами, послугами й додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці.

Становлення і розвиток малого підприємництва в Україні відбувається в досить складних і суперечливих умовах трансформаційних змін. На сьогодні в Україні існує майже 200 тисяч  малих підприємств, працює близько 1 млн. підприємців без створення  юридичної особи, майже 40 тисяч фермерських  господарств. Мале підприємництво виробляє 11 відсотків загального обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) у цілому по Україні. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи.

Основними чинниками, які заважають  розвитку малого підприємництва, є :

1. відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
2. відсутність реальних і дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
3. надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
4. невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
5. надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Проте темпи зростання  малого підприємництва в Україні  свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу  розвитку в умовах ринкових реформ – про необхідність формування й  проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва.

Нині більшість підприємців (75 відсотків) відчуває дефіцит фінансових ресурсів, про що свідчать результати опитування початківців і вже діючих підприємців. Тому стає зрозумілим, що необхідна активна державна фінансова підтримка малого підприємництва. Її можливо здійснювати у таких напрямах:

• пряме державне фінансування та кредитування суб’єктів малого підприємництва;
• встановлення пільг в оподаткуванні;
• стимулювання підтримки із боку банків, страхових компаній, корпорацій;
• державне гарантування кредитів для суб’єктів малого підприємництва.

Пряме державне фінансування та кредитування малого підприємництва передбачає надання  малим підприємствам коштів із бюджетів і державних фондів.

   До переваг цього методу слід віднести:

• адресність, при використанні якої можна визначити конкретне підприємство, котрому надається допомога;
• оперативність – прискорена процедура надання фінансової підтримки;
• гнучкість – при наданні коштів диференціюється розмір допомоги, її строк, вартість та інші характеристики відповідно до умов конкретного підприємства.

   Серед недоліків основними є зростання витрат бюджету, малі розміри допомоги через дефіцит бюджетних ресурсів.

   Використання методу може  здійснюватися в таких формах:

• субсидування. Передбачає безповоротне надання коштів малому підприємству для покриття ним своїх витрат чи збільшення прибутків.
• кредитування. Передбачає надання кредитів на пільгових умовах сфері малого бізнесу.
• пайове фінансування. Передбачає фінансування лише певної частини від потреби в коштах малого підприємства за рахунок ресурсів бюджетів чи державних цільових фондів.

Важливим методом фінансової підтримки  малого підприємництва є надання  пільг в оподаткуванні.   Пільги в оподаткуванні малих підприємств  доцільно було б встановити за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток малих підприємств;
• введення прогресивного оподаткування прибутку підприємств;
• відстрочення сплати податків.
• введення спрощеної системи оподаткування. Ця система вже діє в Україні відповідно до Указу Президента України  “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року № 727/98.

         Останніми  роками в Україні формується  система гарантування кредитів  для суб’єктів малого та середнього  підприємництва, першим кроком на  шляху до якої було створення  в 1999 році кредитно-гарантійної  установи за Указом Президента  України  “Про утворення кредитно-гарантійної  установи з підтримки малого  та середнього підприємництва”  від 20 травня 1999 року № 540. Основними  завданнями діяльності кредитно-гарантійної  установи є кредитування суб’єктів  малого та середнього підприємництва, підприємців, видача гарантій  за кредитами для малих і  середніх підприємств, а також  пошук потенційних інвесторів  бізнес-проектів, фінансовий лізинг, участь у розробці та реалізації  державних регіональних програм  підтримки малого та середнього  підприємництва.

   Однією з головних проблем  реалізації політики підтримки малого підприємництва є дефіцит фінансових ресурсів. Тому в проекті Національної програми сприяння розвиткові малого підприємництва на 2005-2007 роки вказується на необхідність пошуку нових форм фінансування підприємницької діяльності, передусім за рахунок можливостей ефективних суб’єктів малого підприємництва.

Отже, в Україні закладено основи системи фінансової підтримки малого підприємництва. Але механізм такої системи має надто слабке практичне відображення. Для отримання суттєвого результату необхідно провести реальні реформи. Держава повинна змінити свій статус із кредитора та спонсора окремих одиниць суб’єктів малого підприємництва на роль стимулятора, регулятора та контролера у сприянняі розвитку малого підприємництва.

3.2. Роль фінансової системи у господарській структурі країни та підприємництва

Провідна роль у фінансовій системі  держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється  основна частка валового внутрішнього продукту держави. У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові.

Держава, використовуючи фінансові  методи, може регулювати темпи й  пропорції розвитку окремих галузей  економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи  податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава  може створювати сприятливий інвестиційний  клімат для залучення зовнішніх  джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення.

У фінансовій системі України  виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву “Централізовані  і децентралізовані фонди цільового  призначення”. До неї належать: Пенсійний  фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Усі  централізовані та децентралізовані фонди  на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти  означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби. Тому актуальними є питання наукового обґрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

Підсистема  “Державний кредит” покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються  його доходами. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу  впливати на інфляційні процеси в  державі в бік їхнього зменшення. Сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вклади населення в Ощадному та інших банках, а також продаж державних боргових зобов’язань. Так, на 1 січня 2000 року грошові заощадження населення становили 126 млрд. гривень. Сталися деякі зміни в структурі заощаджень – готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а залишки їхніх вкладів в Ощадному та комерційних банках підвищилися з 17,3 до 19,5%.

Для успішного функціонування цієї підсистеми треба насамперед законодавчо закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом “Про державний внутрішній борг” передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати  підсистема “Страхові та резервні фонди”. Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських  суб’єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької  діяльності, майна та доходів від  різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

• визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;
• створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;
• забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;
• забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним  і фізичним особам у разі настання страхового випадку;