Аналіз передумов і тенденції розвитку кризових явищ в економіці України

 

 

Антикризове управління —  це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів  і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи —  аналіз і прийняття швидких заходів  ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Процес розгортання  фінансово0економічних криз в Україні.

                

 

 

2.1. Передумови та чинники  кризових явищ в Україні. 

Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися  наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної  власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.  
         Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.  
         Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Національним банком.  
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низька несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже е складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту. Ще один показовий приклад. Рівень ВВП з кожним роком зростає . Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство.

Подальше зволікання з  реформами та зростання економічної  нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу  гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже  наприкінці цього року.

Щодо основних передумов  економічної нестабільності сьогодення, являються економічні помилки скоєні в минулому. Наприклад протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:  
·     зниженні обсягів ВВП (на 0,4^°/о), реального рівня споживання населення (на 1 О,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;  
·     високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);  
·     зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні - на 28% 
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалість кризи:  
·     у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії, електроенергетики);  
·     різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно вексельна маса при високому офіційному (1, 52% ВВП) неофіційному (1,0°/о) дефіциті бюджету та рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);  
·     збільшилася також обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% від планової суми).  
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції; посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.  
        Водночас приріст доданої вартості в промисловості був набагато нижче показника товарного росту, що свідчить про переважний вплив на останній показник збільшення виробництва проміжної продукції (вугільної, металургійної, електроенергетичної). У багатьох випадках це було пов'язано з монопольним положенням постачальника, приміром, в електроенергетиці зафіксований приріст промислового виробництва на 6,6% при скороченні виробництва основного продукту галузі - електроенергії - на 0,5%.  
        Також, можна відмітити, що значний вклад в розвитку кризових явищ на початку становлення України, як самостійної держави відіграло дефіцитне становище на ринках. Насамперед звужена ємність внутрішнього ринку, деформована його структура, закладено потенціал подальшого росту цін, були вкрай малі інвестиції в основний і оборотний капітал. Нестача оборотного капіталу компенсувалася ростом зовнішнього боргу України, межі якого вже перевищили критичний рівень. Такі тенденції розвитку не найкращим чином вплинули на економічне становище  в наш час. Україна й досі розплачується за ті дії, які були зроблені в минулому.

 

 

 

 

 

2.2. Криза 90-х років,  як наслідок розпаду СРСР.

 

Фінансова криза в Україні  пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією  національної системи грошового  й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після  грошової реформи у 1996 році вдавалося  підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою  ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також  у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього  й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх  кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році — 27,4 відсотка, в 1994 році — 24,0 відсотка, в 1995 році — 23,2 відсотка, в 1996 році — 16,8 відсотка, в 1997 році — 27,3 відсотка, в 1998 році — 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і  нагромадження боргу. Залучалися прямі  кредити НБУ, надавались урядові  гарантії щодо іноземних кредитів українським  підприємствам урегульовувалися боргові  взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній — 75 %).

ІІ половина 1994 р. — І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими  організаціями. За цей період зовнішній  борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній — 12,4 млрд. дол. і внутрішній — 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)[1]З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол.

 

Розмір державного боргу, млн. грн(таблиця 1.1)

	Внутрішній	Зовнішній
2000 р.	20780,6	43435,0
2001 р.	21018,4	42273,9
2002 р.	21386,0	43082,7
2003 р.	20523,7	45609,5
2004 р.	20953,3	46729,0
2005 р.	19188,3	43956,3
2006 р.	16607,7	49506,0
2007 р.	17806,4	53487,9
2008 р.	44666,5	86023,1
2009 р.	63781,4	121170,9

 

Як свідчать дані таблиці, у 1992—1994 рр. офіційно визнавався рівень безробіття (частка безробітних від  загальної кількості економічно-активного  населення) набагато менший від природного. Згодом ці показники, хоча й були вищими, але, за твердженнями багатьох учених, значно відхилялись від існуючих. Відхилення офіційних даних від  фактичних спричинене особливостями  використовуваної методики розрахунку кількості безробітних, а також  існуванням значного прихованого безробіття. Застосування під час розрахунку рівня безробіття методології Міжнародної  організації праці (МОП) і використання вибіркових опитувань населення  дає інші показники. Вони відображені у табл.1.2.

Таблиця 1.2

Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань)

Роки	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Рівень безробіття (% )	5,6	7,6	8,9	1,3	1,9	1,7	1,7	0,1	9,1

 

Порівняння даних таблиць  свідчить, що показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань  із застосуванням методології МОП  у 1995—2003 рр. у середньому в 2—3 рази перевищували дані офіційної статистики. У той час безробіття існувало одночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного. У майбутньому  прогнозують прискорене зростання  структурного безробіття на тлі збільшення як офіційного безробіття, так і  безробіття, розрахованого за методологією МОП. Зростання структурного безробіття зумовлене невідповідністю між існуючою структурою пропозиції на ринку робочої сили, діючою системою освіти та структурою попиту на робочу силу сучасних інвесторів.

У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992—1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін  перевищував 50 %), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10—50 %).

Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. — 6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18 %.

У 1995—2000 рр. зі вступом економіки  у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна  цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні  роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція. Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язку національної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдо рахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів і зовнішнього боргу .

Зафіксовані у таблиці  дані свідчать, що до 1998 р. сальдо балансу товарів і послуг мало від'ємне значення, тобто Україна більше імпортувала, ніж експортувала. Узагальнюючим показником економічної ситуації в Україні впродовж 90-х років XX ст. є динаміка реального ВВП. Дані таблиці, зображені на графіку (Рис. 1.5), свідчать, що у 1992—1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

 

Рис. 1.5.

Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним ,оскільки він не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміною економічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економіки соціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують як структурний спад, або як структурну кризу.

Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала  упродовж п'яти років. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках — їх гальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спаду реального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін, нестійкою зовнішньоекономічною позицією.

Причини економічної кризи  в Україні успадковані від  колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні  у 90-х роках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня  населення; 3) зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а  з іншого —катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

На відміну від класичної  кризи, в Україні, як і в інших  країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої —ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої — причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою.