Екологічні правовідносини, законодавчі акти екологічного права

Мінестерсво транспорту та зв’язку України

Дерхавний  економіко-технологічний університет транспорту

Реферат на тему :

Екологічні правовідносини, законодавчі

акти екологічного права.

Виконав: студент

Групи: 1-КІКС

Перевірила: викладач

Завальнюк О.О.

Київ 2009

Зміст

1.      Вступ.

2.      Зміст.

3.      Висновки.

4.      Список використаної літератури.

Вступ

              В сучасних законах багатоьх держав основну роль відіграють законодавчі акти екологічного права, вони слугують для урегулювання екологічних відносин.

              В сучасному світі з розвитком промисловості данні нормативні документи просто потрібні для існування людства в майбутьньому.

              В данному ревераті більш докладно розглянені ці документи.

Поняття та склад екологічних правовідносин

               Суспільні відносини, що врегульовані еколого-пра­вовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права, носять назву екологічних правовідносин. Як будь-які правовідносини, вони мають свою структуру. До складу екологічних правовідносин належать суб’єкти, об’єкти та зміст.

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру. Різномантність і складність екологічних відносин зумовлює різноплановий характер самих суб’єктів, їх статус та взаємовідносини. З одного боку, нор­мами екологічного права врегульовані проблеми використання
природних ресурсів, з іншого — охоплюються природоохоронні проблеми. Так, власник земельної ділянки зобов’язаний додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля (п. «б» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу). Тобто, один і той же суб’єкт має різнопланові статуси, які надзвичайно взаємопов’язані.

Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).

Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).

Відповідно до ст. 13 Конституції України основним суб’єктом права власності на природні ресурси є народ України.

Під суб’єктами права природокористування розуміють фізич­них і юридичних осіб, які в установленому порядку набули пра-
ва користування природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо ефективності їх використання,
відтворення та охорони. До них належать: фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи (підприємства, установи, організації різних галузей господарювання в Україні, громадські об’єднання, релігійні організації, військові організації і формування, іноземні держави, міжнародні організації та об’єднання, іноземні підприємства).

У той же час існування людини поза навколишнього середовища неможливе. Людина не виживе без повітря, води, їжі. Але інтенсифікація людської життєдіяльності, розширення використання об’єктів довкілля призводить до заздалегідь непередбачуваних кардинальних і навіть катастрофічних змін у природі. Це покладає на людей певні обов’язки. Так, згідно із ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може погіршувати екологічної ситуації і природні якості землі. Одночасно, основною функцією держави є забезпечення нормальної життєдіяльності кожної людини, яке неможливе без нормального стану довкілля. Зокрема, на державні органи покладається обов’язок щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу (ст. 16 Конституції України). Так, Верховна Рада України наділена у цій сфері такими повноваженнями: затвердження загальнодержавних програм з питань охорони довкілля; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (визначені ст. 85 Конституції України); прийняття законів з питань використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; введення правового режиму надзвичайного стану та зон надзвичайної екологічної ситуації, екологічної безпеки (визначені ст. 92 Конституції України).

Президент України здійснює такі повноваження, як прийняття у разі необхідності, рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України вирішує питання щодо забезпечення діяльності по виконанню вимог нормативно-правових актів з охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з цих питань. Зокрема, діяльність Уряду України в сфері екологічної, техногенної безпеки і цивільного захисту населення спрямована на: створення надійних гарантій безпечної життєдіяльності людей; досягнення високих норм та стандартів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природ­ного і техногенного характеру; розв’язання проблем, спричинених надвисоким техногенним навантаженням (запобігання виникненню надзвичайних ситуацій шляхом реалізації державних, регіональних, місцевих та об’єктових програм, спрямованих на зниження рівня техногенно-екологічних ризиків); створення нових механізмів впливу на зниження техногенного навантаження об’єктів підвищеної небезпеки, насамперед шляхом удосконалення дозвільної діяльності з обов’язковим страхуванням від техногенних ризиків; радикальне реформування сил реагування на надзвичайні ситуації; підвищення безпеки проживання населення у сейсмічно небезпечних районах; підтримку і сприяння реалізації спільних міжнародних проектів з питань цивільного захисту населення і територій.

Потрібно також згадати про систему уповноважених державних органів, що здійснюють державний контроль у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Ними виступають Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет ядерного регулювання України, Державний комітет по земельних ресурсах України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та їх відповідні органи на регіональному рівні, а також відповідні Ради народних депутатів. Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюють органи прокуратури, зокрема створені спеціалізовані екологічні підрозділи.

На сучасному етапі головним (провідним) органом у системі центральних та інших органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України), на яке покладено завдання забезпечення раціонального використання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Відповідно до п. 4 Положення «Про Міністерство екології та природних ресурсів України», затвердженого Указом Президента України від 29.05.00 зазначене Міністерство: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; організовує розробку і реалізацію загальнодержавних програм з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності, сприяє розробці регіональних програм з цих питань та координації їх виконання; здійснює державний нагляд за станом ядерної та радіаційної безпеки в державі, контролює розробку і реалізацію заходів, спрямованих на запобігання аваріям на ядерних установках, та забезпечення готовності до ліквідації їх наслідків; організовує та здійснює державну екологічну експертизу; організовує проведення моніторингу навколишнього природного середовища, створення та функціонування екологічних, географічних та інших інформаційних систем; забезпечує ведення державних кадастрів родовищ і проявів корисних копалин, державного балансу запасів корисних копалин, державних кадастрів рослинного і тваринного світу та державного водного кадастру, формує Державний фонд родовищ корисних копалин і Державний фонд надр; координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності та ін.

Відповідно до Положення про Службу охорони природно-заповідного фонду України (Служба держохорони), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.00 Служба держохорони: здійснює охорону природних комплексів природних заповідників, біосферних заповідників, національних природ­них парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків; здійснює охорону диких тварин і місць їх перебування у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду; забезпечує порядок використання природних ресурсів; забезпечує додержання вимог щодо відвідування територій та об’єктів природно-заповідного фонду; інші функції.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію охорони Чорного моря Міністерства екології та природних ресурсів України, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.09.00, та відповідно до Положення про Державну інспекцію охорони Азовського моря Міністерства екології та природних ресурсів України, теж затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.09.00 створені Державні інспекції відповідно охорони Чорного та Азовського морів, які є територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів України і входять до сфери його управління.

Зазначені інспекції здійснюють: контроль у процесі функціонування діючих підприємств, експлуатації споруд та інших об’єктів, водо-, пило-, газоочисного обладнання, апаратури та інших природоохоронних споруд, включаючи контроль за наявністю і станом обладнання та апаратури для обліку використання природних ресурсів, систем контролю за викидами, скидами забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище і додержання встановлених термінів їх атестації; контроль у процесі експлуатації механічних транспортних засобів, суден, військових кораблів та інших плавучих об’єктів і споруд, що знаходяться у внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України в частині додержання нормативів викидів (скидів) забруднювальних речовин і допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту, та ін.

Відповідно до Указу Президента України від 28.10.96 було створено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яке забезпечує проведення у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків і наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток. До складу Міністерства для виконання покладених на нього завдань входять: сили цивільної оборони; авіаційні пошуково-рятувальні сили; сили реагування на водних об’єктах; державна воєнізована гірничо-рятувальна служба.