Екологічні правовідносини, законодавчі акти екологічного права

Об’єкти спеціального користування відзначаються чітким відокремленим закріпленням лише за деякими суб’єктами природокористування і встановленням права природокористування тільки через видачу спеціальних дозволів на його здійснення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

Віднесення природних об’єктів загального чи спеціального природокористування базується на правовому статусі кожного з них, визначеному екологічним законодавством.

Також згідно зі ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси ділять на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: територіальні та внутрішні морські води; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; лісові ресурси державного значення; природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об’єкти тваринного світу у межах територіальних і внутрішніх морських вод, водойм, розташованих на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів державного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України та корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про концесії» від 16.07.99 концесією визнається надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння) за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

У концесію можуть надаватись об’єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для діяльності у таких сферах, як: водопостачання, відведення та очищення стічних вод; збирання та утилізація сміття (ст. 3 цього Закону).

Потрібно зазначити, що забезпечення охорони навколишнього природного середовища важливе для всіх галузей народного господарства і всіх об’єктів природи. Об’єктами природи, що підлягають охороні, є всі об’єкти екологічного права, зазначені вище.

ВИСНОВКИ

Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваже¬ного суб\'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомо¬гою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов\'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушен¬ня. Він оформляється у встановлених законом випадках у ви¬гляді письмового документа (акта-документа). Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю: закони; підзаконні нормативні акти. Закон — нормативно-правовий акт представницького вищо¬го органу державної влади (або громадянського суспільства (без¬посередньо народу), який регулює найважливіші питання сус¬пільного життя, установлює права і обов\'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої за¬конодавчої процедури. Теорія закону сформулювала такі основні і найважливіші ознаки закону. 1. Закон приймається тільки вищими представницькими органами державної влади - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом). 2. Закон регулює основні, найбільш значимі, найважливіші суспільні відносини, обумовлені винятковою компетенцією вищого органа державної влади. При правовому регулюванні, здійснюваному законом, останній повинний бути точним, чітким і ясним. 3. Закон володіє вищою юридичною чинністю в правовій системі країни. Будь-який інший правовий акт, виданий не на підставі і не на виконання закону, а тим більше не відповідний, або такий, який суперечить закону, скасовується у встановленому порядку. 4. Закон є нормативним актом, тобто встановлюючим загальні правила поводження (норми), обов\'язкові для всіх громадян, державних органів, громадських організацій і установ, посадових осіб (або для фізичних і юридичних осіб, зазначених у самому законі). 5. Регулюючи відповідні суспільні відносини, закон найбільше стійкий, стабільний і піддається зміні, доповненню або скасуванню лише у виняткових випадках у силу об\'єктивної суспільної необхідності. 6. Закон приймається в особливому порядку, передбаченому Конституцією і регламентом парламенту. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пра¬ва і свободи громадян. Конституційні закони: закони, на які посилається конституція або необхідність ух¬валення яких прямо передбачена чинною конституцією; закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної консти¬туції. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль¬кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші¬стю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Список використаної літератури

1.      Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України.

2.      КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

3.      Тищенко Г. В. Екологічне право: Навч. посібник. — К.: Юмана, 2001.

4.      Основи безпеки життєдіяльності. Підручник. – К., 2001.

5.      Основи екології / За ред. Заїки М.І. – К., 2002.