Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

На тему:

«Екологічна політика Норвегії, Швеції, Японії»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

1. Енергетика та екологічна політика Норвегії
2. Екологічна політика Японії
3. Енергетична та екологічна політика Швеції

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Нині стан навколишнього природного довкілля є одним із найгостріших соціально-економічні проблеми, безпосередньо чи опосередковано які зачіпають інтереси кожної людини. Забруднення природного довкілля газоподібними, рідкими і твердими речовинами і відходами виробництва, що викликає деградацію довкілля і наносячи збитки здоров'ю населення, залишається найгострішою екологічної проблемою, має пріоритетне соціальне і економічне значення.

Екологічна проблема перетворилася на 80-ті рр. однієї із глобальних загальнолюдських проблем. Знову, як і спочатку 70-х рр., вона почала залучати себе найпильнішу увагу учених, політиків, широкого загалу населення в багатьох країн світу. Актуальність і винесла нове звучання проблеми довкілля визначаються появою внаслідок науково-технічного прогресу не раніше можливостей несприятливого впливу особи на одне довкілля в планетарному масштабі. Наслідки такого впливу, часто непередбачувані, можуть бути необоротними. Тому різко зростає відповідальність всіх інших держав і народів за довкілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Енергетика та екологічна політика Норвегії

Норвегія отримує колосальні прибутки від продажу нафти і газу. При цьому країна споживає здебільшого електроенергію, не має внутрішньої газової інфраструктури, як і планів на її створення. 

 

Населення країни та промислові споживачі платять однакову ціну за електрику – близько 1 крони (3 грн) за кВт-год. Кожен має право вільно обрати постачальника, підписавши з ним договір. Рахунок на електрику складається з двох – за ресурс та використання транспортних мереж (тариф встановлюється державою). 

При цьому Норвегія не є членом ЄС, має статус спостерігача в Енергетичному Співтоваристві. Самі норвежці високо цінують торгівельні зв’язки з сусідами та власну економічну стабільність. Чи не мрія? 

В рамках семінару, організованого норвезькою екологічною організацією Naturvernforbundet сіпльно з Національним екологічним центром України, «УЕ» дізнавалася, в чому секрет успішної енергетичної та екологічної політики однієї з найбагатших країн Європи. 

 

Секрет перший – гідроенергетика 

 

98% виробництва електрики в Норвегії  здійснюється «маневровими» потужностями - гідроелектростанціями, що сприяє  розвитку інших ВДЕ без проблем  для енергосистеми.   

 

Країна має 750 ГЕС встановленою потужністю 28 000 МВт, загальним виробітком 120 ТВт/год. Частина станцій належить муніципалітетам, державній «Статкрафт» належить 170 ГЕС у Норвегії, ще 97 ГЕС компанія має у Швеції, Німеччині, Великобританії, Фінляндії та Перу. 

 

 

 

Гідроенергетику, яка є результатом переваг розташування та довгих капіталоємних інвестицій,  поступово доповнює вітрогенерація. Потужності її поки скромніші – 800 МВт при виробітку 2 ТВт/год. Однак є амбітні плани з будівництва різнотипних ВЕС (плавучих, припливних), значна увага приділяється розробці нових технологій. 

 

 

 

Загалом відновлювана електро- і теплоенергетика покриває  60% загального споживання, є плани зі збільшення цієї частки до 78%. 

 

Секрет другий – торгівля та інвестиції  

 

Баланс електроенергетичного ринку Норвегії підтримується за рахунок її участі у скандинавській біржі «Норд Пул». Для обміну електроенергією з учасниками та іншими членами ЄС, Норвегія має спільні ЛЕП з Данією, Швецією, Нідердандами, Фінляндією.  

 

 

 

Одним з пріоритетів уряду зараз є будівництво ліній до Великобританії, Німеччини потужністю близько 1000 МВт кожна (державна компанія «Статнет» планує впоратись до 2018-2021 рр). Вартість прокладки 600-кілометрового підводного кабелю до Німеччини, для прикладу, складає 4 млрд євро. 

 

Важливо відзначити, що з 2012 року в країні введено систему обороту «зелених сертифікатів», котра інтегрована в єдиний ринок за схемою, аналогічною до шведської. 

 

Секрет третій – ефективне управління та оподаткування 

 

Енергополітика Норвегії дуже свідомо скерована на боротьбу зі змінами клімату, хоча у Naturvernforbundet зізнаються, що глобальне потепління потенційно матиме позитивний ефект на обсяги виробітку електрики гідростанціями.  

 

Для досягнення цілей зі скорочення енергоспоживання на 20% та викидів парникових газів на 40% до 2020 року, в країні, окрім свідомих ГО, при уряді функціонує Рада з енергетики, яка дає оцінку ініціативам та готує пропозиції.  

 

За виконання прийнятих рішень у сфері ВДЕ відповідає компанія «Енова» за допомогою Енергетичного фонду Норвегії, котрий акумулює та розподіляє кошти від податку «на розподіл електрики та розвиток чистих технологій». Річний дохід фонду складає близько 2 млрд норв крон (230 млн євро). 

 

Серед досягнень «Енови» - обов'язкова безкоштовна енергосертифікація будівель і промислових об'єктів з 2010 року. Для домашніх господарств є програма дотації 20% від вартості робіт на енергозбергігаюче обладнання, але не більше 30 тис норв крон (4000 доларів). 

 

 

 

 

Важливим здобутком норвежців є також розвиток культури використання електромобілів завдяки податковій політиці. Для прикладу, в Осло такий вид транспорту звільнений від ПДВ при купівлі, не сплачує податку на в'їзд до міста, діє право безкоштовної зарядки та безкоштовної парковки. В результаті, з 2,5 млн машин в Норвегії сегмент електромобілів складає 50 000. 

 

Зазначимо, що найбільшими емітентами, крім авто,  у Норвегії вважають газові електростанції (в країні є лише дві відносно великі ТЕС потужністю 215 та 430 МВт), а також електростації на дотискних морських свердловинах. 

2. Екологічна політика Японії

Японці навчилися поважати природу, і берегти її, зменшувати техніку й технологію і виникає належить до них як до засобів, що допомагають вижити. Боротьба за виживання при вічної загрозу наступу важких часу і стихійних лих, прагнення зробити товари мінімуму сировини – усе це став японців способом життя, і тому марні зусилля вважаються ганьбою, хіба що злочином. У 1989 року, коли Японія повністю ізольована, їй доводилося долати будь-які лиха власними засобами, був голод, землетруси та пожежі, багатьом довелося починати усе з нуля. Можна чесно кажучи, що японці стали майстрами боротьби з кризами.

У Японії гостра проблема охорони навколишнього середовища від шкоди, спричинених діяльністю людини. Особливої актуальності представляє боротьба проти погіршення стану довкілля внаслідок забруднення землі,водоймів і атмосфери виробничими і побутовими відходами, і навіть поширення шуму, вібрації тощо. буд. Є такі мешканці найбільш екологічно несприятливих районів набули поширення специфічні захворювання, викликані забрудненням довкілля. Під тиском громадськості японське уряд було прийняти термінові заходи для поліпшення екологічної обстановки. Природоохоронне законодавство цієї країни нині включає основний в законі про охорони навколишнього середовища. Було створено цілу систему природоохоронних органів на чолі з міським управлінням з питань навколишнього середовища. Значну увагу приділено науково-технічному забезпечення охорони навколишнього середовища. У японському машинобудування склалася під галузь за виробництву очисного устаткування й засобів контролю станом довкілля. Здійснення природоохоронних заходів і структурну перебудову японської економіки сприяли з того що багато традиційні екологічні проблеми, у час вирішені. У водночас зросла небезпеку обману довкілля таких явищ, пов'язані з розвитком НТП (науково-технічного прогресу), як електронне випромінювання, забруднення радіоактивними чи рідкісними хімічними елементами та його сполуками, можливість появи нових біологічних видів внаслідок генетичних маніпуляцій тощо. буд. Другим напрямом природоохоронної діяльності є заходи, створені задля збереження цінних природних об'єктів, флори і фауни. До до їх числа належить регулярне, разів у 5 років, проведення обстежень стану природи, створення охоронюваних територій – природних парків.

Сучасна Японія одна із світових лідерів з розробки нових екологічно чистих технологій. Гібридні автомобілі Honda і Toyota мають високу паливну економічність і низькі викиди. Це з передову технологію в гібридних системах, біопаливом, використанням більш легенів матеріалу і кращої техніки.

Японія розглядає також питання, пов'язані зі зміною клімату і глобальним потеплінням. Як країна, підписала Кіотського протоколу, Японія прийняла зобов'язання щодо скорочення викидів двоокису вуглецю та інші заходи попередження, пов'язані зі зміною клімату. Виконуючи свої зобов'язання в Кіотським протоколом, Японія готується сильно скоротити викиди парникових газів.

Природоохоронна політика Японії з суті нагадує, політику західноєвропейських країн. Серед ефективних чорт японської природоохоронної політики слід назвати:  

• ініціативи місцевих органів влади у сфері охорони навколишнього

середовища, активно підтримувані населенням;  

• розробку й широке застосування нових, екологічно чистих

технологій, завдяки залученню приватного бізнесу; 

• чітко що існує державну систему екологічного регулювання, сформовану під впливом громадського екологічного руху60–70-х років (рух екологічного протесту

було з захворюваннями, викликаними забрудненням довкілля: «хворобою Мінамата» (отруєння метаном і ртуттю), хворобою «ітай-ітай» (отруєння кадмієм), астму (астма внаслідок забруднення повітря, викликаного діяльністю нафтохімічного комбінату)).

Останній чинник стимулював виникнення природоохоронного законодавства Японії. Починаючи з кінця 1960-х років було прийнято цілу серію нормативних актів, серед яких Закон про охорону навколишнього середовища, Основний Закон про контроль над забрудненням, в законі про охороні повітряного басейну, в законі про охороні водних ресурсів немає і ін. У 1971 року у Японії було створено Управлінню з охорони довкілля, покликане забезпечити координацію діяльності різних міністерств в екологічної сфері, проте, попри практиці її функції досить скромні.  

>Префектури Японії мають закони  з охорони навколишнього середовища  проживання і власні екологічні  програми. Заслугою місцевих органів  самоврядування рішенні екологічних  проблем стало висновок добровільних  угод точніше з компаніями  про контроль над забрудненням. У Японії, як в більшості країн  Заходу, у контролі станом довкілля  активно задіяні (поруч із центральними  та місцевими органами влади) численні підрозділи, створені з  промисловою компаніях.

У Японії є стандарти, які важко зустріти її межами. Стандарт озеленення визначає кількість зелених насаджень на освоюваної території. Існує шкала індексів озеленення території.

Існує стандарт зберегти у місті старих заповідних територій природною природи й пам'яток старовини. У Японії є також порядок класифікації архітектурних пам'ятників історії й цілу систему регламентів, пов'язані з їх охороною, реставрацією і експлуатацією.

Стандарт на екосистеми на відміну від фізико-хімічних стандартів забруднення води, повітря, грунту дозволяє інтегративно оцінити якість середовища (якість водойм прісної води класифікується залежно від цього, яка риба там живе).

Екологічну експертизу проходять проекти навіть невеликих підприємств і соціальних об'єктів. У експертизі обов'язково бере участь і саме населення. Можна виділити три найцінніших моменту падіння у японському варіанті екологічної експертизи: стандартизація робіт з експертизі; їх комп'ютеризація; досягнення широкої участі громадськості в обговоренні проекту й контролю над природної середовищем у регіоні. Останнє можливе після наділення місцевих органів влади достатніми правами.

У Японії існує система якнайсуворішого контролю над виконанням стандартів. Важливе місце у організації контролю над становищем навколишнього середовища займає автоматизовану систему моніторингу. Вже 1970 р. у Японії налічувалося 10700 постійних і тимчасових служб моніторингу, зокрема приблизно 4300 станцій контролю над якістю води, 2300 станцій контролю над якістю повітря (рівнів окислів сірки й азоту, зважених частинок і окису вуглецю) і 9100 станцій, вимірюючих рівні шуму й вібрації. Не знайдено поки радикальних способів усунення таких неприємних наслідків технічного прогресу, як постійні шуми транспортних засобів і, і навіть шуми, створювані які у індивідуальному користуванні населення музичними інструментами, телевізорами, радіоприймачами.

Найстрашніше серйозну увагу у Японії приділяють неприємних запахів, джерелами яких є тваринницькі ферми (26%), індустрія сервісу (21 %), промислові підприємства (13%), господарство сусідів (10%), каналізація (7%). Після запровадження стандартів кількість викидів легковиками знизилося 1975 р. по окису вуглецю – у двадцятеро, по вуглеводням і окису азоту - о 12-й, посерномуангидриду - вп'ятеро .

Формування природоохоронного механізму Японії був із принципом «забруднювач платить», у результаті промислові підприємства змушені були розробляти технології контролю над екологічною обстановкою. Що стосується недотримання екологічних стандартів було передбачено притягнення до кримінальної відповідальності. Забруднювач й у відповідність до Законом про компенсацію шкоди здоров'я у зв'язку з екологічним забрудненням має оплачувати постраждалому населенню лікування специфічних захворювань.