Фінанси підприємств - це основа фінансової системи України

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи  с самостійним її елементом, проте  ця самостійність відносна всередині  єдиного цілісного.Фінансова система -- це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб [3, c.27].

Фінансові системи  мають певні характерні риси:

· кожна ланка  фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення  фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка  фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

· фінансова система  держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче  закріплена діяльність кожної її ланки;

· залежно від  факторів, що впливають на організацію  фінансів, насамперед на формування й  використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки -- явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи -- динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість  науковців поняття фінансової системи  ототожнювали з поняттям державних  фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи  загалом і окремих її ланок  зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення [6, c.31].

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Фінансовий апарат -- це частина фінансової системи, її, так би мовити, інфраструктура, яка здійснює управління системою,

У літературних джерелах, насамперед у періодиці, трапляються сурогатні визначення на кшталт -- фінансово-кредитна система, валютно-фінансова, грошово-фінансова тощо. Усе це результат поверхового розуміння складних явищ і процесів економічного життя. В економіці кожної держави самостійно існують фінансова, кредитна, грошова або валютна системи [6, c.32].

Їхні функції  різні, як різна також їхня структура і форми впливу на економічні й соціальні процеси. Водночас вони діють в одному економічному просторі, мають тісну взаємодію і взаємозалежність.

1.2. Структура фінансової  системи

Фінансова система -- це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян [14, c.105].

Фінансові системи  держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами  правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України, її можна  представити за схемою, яка наведена на рис. 1.1.

32

Рис. 1.1 Структура фінансової системи України

Чільне місце  у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту -- основного джерела фінансових ресурсів ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки  належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється  на фінанси освіти, охорони здоров'я, культури, науки, оборони й інших  підрозділів. Характерною особливістю створення та використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування [14, c.107].

У не фінансовому  секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної ферми власності зростатиме.

Державні фінанси  можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднують у зведеному бюджеті держави.

Зведений бюджет - це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Принципи побудови бюджетної системи  регулюються бюджетним законодавством і насамперед від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим І місцеві бюджети. Державному бюджету належить центральне місце  в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет -- дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави [10, c.19].

Централізовані  та децентралізовані фонди України  цільового призначення включають  Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні, фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

Державний кредит є  заборгованістю держави перед своїми громадянами і господарськими структурами, іноземними кредиторами, Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування [8, c.37].

Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у  фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсі, основне  призначення яких -- покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

Страхові фонди  створюються за рахунок страхових  внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні  страхових організацій і страхових  компаній різних форм власної. Страхові фонди й резерви -- об'єктивне явище в економіці держави, що пов'язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

Наявність страхових  і резервних фондів фінансових ресурсів дає можливість локалізувати втрати економіки та окремих громадян пов'язані з фактами стихійного лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності.

Фінансовий  ринок -- ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей або валютний ринок -- це створення фондів фінансових ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних операцій. Тут має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

Ринок кредитних  ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

Ринок цінних паперів -- це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску й реалізації цінних паперів які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень, фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави [6, c.33].

Фінанси домогосподарств  є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

До видатків домогосподарств  належать витрати на придбання споживчих  товарів, оплату наданих послуг і  виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю -- це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету  та від господарських структур у  рахунок оплати праці та при одержанні  безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави.

Розділ 2.Особливості  функціонування фінансової системи  України

2.1 Розвиток і  становлення фінансової системи  України

Особливе значення в історії українських фінансів займає період 1917-1920 рр., коли під впливом революційних потрясінь було зроблено кілька спроб відродження української державності та її інститутів. У 2002 р. виповнилося 85 років з того часу, як Українською Центральною Радою було сформовано вищий виконавчий орган - Генеральний секретаріат. Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки Генеральний секретаріат став першим українським урядом XX ст. У його складі з червня 1917 р. діяло Генеральне секретарство фінансових справ. Історію цього фінансового відомства зберегли наші архіви.

В грудні цього ж  року в м. Харкові був створений  радянський уряд і Народне секретарство фінансів у його складі, яке в 1919 р. було перейменовано в Наркомат фінансів, а в 1946 р. - у Міністерство фінансів УРСР.

В Українській державі (квітень - грудень 1918 р.) в уряді гетьмана П.Скоропадського і в Українській  народній республіці (грудень 1918 р. -грудень 1920 р.) в уряді Директорії С.Петлюри фінансову політику здійснювало Міністерство фінансів України. В далекому 1917 р. уряд Центральної Ради наголосив на тому, що разом з будуванням "нового політичного життя" необхідно розробити "основи фінансової політики на Україні". Але громадянська війна, що не втихла в країні, не давала можливості вирішити фінансові проблеми. Потік грошової маси, що надходив в Україну з Росії, істотно зменшився, це перешкоджало здійсненню будь-яких видатків. Уряд Центральної Ради з 1 березня 1918 р. запровадив власну грошову одиницю ~ гривню та ухвалив закон про надходження податків і прибутків, зібраних на території Української народної республіки, в українську казну [12, c.75].