Шпаргалка по "Філософії"

  Науковий світогляд грунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань. Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

 

17.Поняття наукового методу. Методологія, метод, методика. Філософія і науковий метод.

 

Науковий метод - це спосіб, підхід, інструмент, прийом, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет. Це комплекс різноманітних засобів, який дає можливість знайти оптимальний шлях до наукової істини.

Під методом теоретичного дослідження розуміється сукупність прийомів досягнення мети, поставленої наукою, чи вирішення конкретного дослідницького завдання, а під методологією - вчення про систему методів, що використовується у певній науці.

 Метод дає можливість:

а) об'єднати дані різних наук, що мають відношення до питань управління;

б) віднайти закони їх зв'язку, що містяться в самому управлінні;

в) обґрунтувати ці закони та використати  в управлінській практиці ті висновки інших наук, що допоможуть знайти оптимальні варіанти структури, форм і засобів управління.

Метод дає можливість перевірити практикою  цінність нової науки

Методологія - застосування до процесу пізнання принципів світогляду, тобто співвіднесення отриманих даних з іншими фундаментальними науками і в першу чергу з філософією.

Метод - путь, способ решения задачи. 
Методика: совокупность методов для достижения какой-то цели. 
Методология - наука о обо всем этом

Бурхливий розвиток мануфактурного виробництва  породило необхідність широкого активного залучення природних ресурсів в процес матеріального виробництва. Для цього було потрібно наукове і філософське вивчення природи, тому найбільш гостро постало питання про метод наукового вивчення природи.

Бекон (1561-1626 рр..) Був родоначальником англійського емпіризму -що визнає почуттєвий досвід джерелом знань і вважає, що зміст знання може бути представлене або як опис цього досвіду, або зведено до нього. Індуктивний метод Бекона широко використовується

Французький філософ Р. Декарт (1598-1650 рр..), Представник раціоналістичного підходу до вивчення явищ природи. Суть методу Декарта:

«у пізнанні слід відштовхуватися від деяких індуктивно ясних, фундаментальних істин, тобто - тверде і чітке уявлення, що народжується в здоровому розумі допомогою воззренія самого розуму, настільки просте і чітке, що воно не викликає жодного сумніву».

Декарт сформулював три наступних правила дедуктивного методу:

1) у всякому питанні має міститися  невідоме;

2) це невідоме повинно мати  якісь характерні особливості, щоб дослідження було спрямовано на осягненнясаме цього невідомого;

3) у питанні має міститися  щось відоме.

18. Методи емпіричного та теоретичного пізнання. Індукція і дедукція в науковому пізнанні.

 

Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін.

Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін.

Головна мета теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, 'ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного.

Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує.

Емпіричне пізнання, досліджуючи  властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче подальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.

Індукція—на підставі знання про окремі предмети даного, класу виходить загальний висновок, що містить яке-небудь знання про всі предмети класу.

Дедукція — процес виведення висновку, що гарантовано слідує, якщо вихідні припущення істинні та висновок на їх підставі є чинним. Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується.

 Дедукція була вперше  описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель. Дедукція: логічно неможливі хибні висновки за вірних припущень.

Природа індукції й дедукції, як і всіх інших елементів пізнання, сугубо діалектична, вони нерозривно зв’язані між собою, представляючи діалектичну єдність. Кожна з них застосовується на відповідному етапі пізнавального процесу, одна без іншої втрачає своє значення й не може, бути дійсним знаряддям пізнання.

 

19.Чуттєве і раціональне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм у науковому пізнанні.   Проблема інтуїції.

 

Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях — чуттєвому (етреігіа — досвід) й раціональному (theoria — розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що вони розглядаються не просто як різні здатності суб'єкта, а й як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок з поняттями "явище та сутність", "зовнішнє і внутрішнє", "одиничне й загальне" тощо.

 Чуттєве пізнання є безпосереднім  результатом прямої взаємодії  органів чуття суб'єкта із зовнішнім  світом, хоча воно й опосередковане  біологічною передісторією людини та її істо-ричним розвитком. Певне значення тут мають і предмети чуттєвого сприйняття, які тією чи іншою мірою вже сформовані людською працею. Оскільки чуттєве пізнання базується на без-посередній взаємодії суб'єкта й об'єкта пізнання, тому і воно має конкретно обрану чуттєву форму вираження і дає знання явищ.

Раціоналізм — в тому, що він  відриває логічне пізнання від чуттєвого, від матеріально-предметної практики людства. У класичній філософії  нерідко він поєднувався з  ідеалізмом у розумінні природи, самого розуму (вчення Декарта про "вроджені ідеї", монадологія Лейбніца, трансценденталізм Канта тощо)

Діалектико-матеріалістична філософія  засвоїла позитивні моменти сенсуалізму  й раціоналізму, відкидаючи їх недоліки, обмеженість та однобічність. Вона пояснює діалектику чуттєвого й раціонального пізнання, визначає їх місце і роль у пізнавальному процесі, розкриває джерела цих рівнів та форм пізнання, що перебувають у площині практичної діяльності.

Таким чином, в житті кожної людини, незалежно від його професії, зустрічаються ситуації, коли при нестачі інформації і часу для прийняття відповідального рішення, спрацьовують інтуїтивні механізми. 

Слід зауважити, що в даний час  не тільки досить широко варіюються оцінки ступеня участі інтуїції в процесі  наукового пізнання, а й ведеться полеміка про те, що ж, власне, являє собою сама інтуїція і який сенс слід вкладати в це поняття.

Метою даної роботи є спроба на основі огляду деяких досліджень, присвячених проблемі інтуїції, показати місце інтуїції в процесі пізнання, розглянути можливі механізми її дії.

Основні завдання: 

- Простежити еволюцію поглядів  на природу інтуїції і створити  наукове уявлення про неї; 

- Виділити  найбільш характерні риси і  форми наукової інтуїції.

наука - надбання всього людства, тоді як поет чи художник може творити в своєму замкненому світі. Будь-який вчений на початковому етапі свого наукового становлення користується працями інших учених, виражених у логічно вибудованих теоріях і складових науку "сьогоднішнього дня". Саме для наукової творчості слід зайвий раз підкреслити важливість попереднього накопичення досвіду і знань до інтуїтивного осяяння і необхідність логічного оформлення результатів після нього.

 

20.Емпіричний рівень пізнання. Форми емпіричного пізнання. Поняття наукового факту та емпіричного закону.

 

Емпіричний - це такий рівень знання, зміст якого отримано з досвіду (спостереження, вимірювання, експеримент). На цьому рівні знання фіксує якості та властивості досліджуваного предмета, доступного чуттєвого споглядання. Дані спостережень і експериментів утворюють емпіричну основу теоретичного дослідження. Необхідність у такого роду відомостях часом виступає причиною поділу наук на експериментальні і теоретичні, хоча, звичайно, на практиці не можна домогтися положення, коли з експериментальних дисциплін начисто буде усунена теорія, а з теоретичних вилучено будь-яке згадування про експеримент.

 

Форми:

опис, порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент, аналіз, індукція, а його найважливішим елементом є факт.

 

1. відчуття - відображення у свідомості людини окремих сторін, властивостей предметів, безпосередній вплив їх на органи чуття; 
2. сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні сукупності всіх своїх сторін, синтез даних відчуттів; 
3. подання - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, впливав на органи чуття в минулому, але не сприйманого в даний момент.

 

 Науковий факт (науковий результат) — нове знання, здобуте у процесі фінансових наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації. Під науковим фактом розуміють відображену у висловлюванні об'єктивну реальність. Результат фінансової науки має багатовимірну (у гносеологічному значенні) структуру, у якій можна виділити чотири складові: об'єктивну (реальні фінансові явища, процеси, події, які є похідною основою для фіксації пізнавального результату, що називається фактом); інформаційну (інформаційні посередники, які забезпечують передачу фінансової інформації від джерела до адресата — засобу фіксації факту); практичну (зумовленість факту наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання та експерименту); когнітивну детермінацію факту (залежність способів фіксації та інтерпретації фактів від системи похідних абстракцій фінансової теорії, теоретичних схем, психологічних установлень).

Емпіричний закон є результатом індуктивного узагальнення дослідів і являє собою ймовірносно-істинне знання. Збільшення кількості дослідів саме по собі не робить емпіричну залежність достовірним знанням, оскільки емпіричне узагальнення завжди має справу з неповним досвідом.

Головною пізнавальною функцією, яку виконує наукове пізнання на емпіричному рівні, є опис явищ.

 

 

21.Теоретичний рівень пізнання. Форми теоретичного пізнання. Проблема зв'язку теоретичного та емпіричного.

 

Теоретичний рівень знання спирається на абстрактне мислення, для якого вихідним пунктом дослідження виступають результати, отримані в ході чуттєвого сприйняття. Аналізуючи проблеми наукового пізнання, необхідно виходити з факту існування складних і суперечливих зв'язків між емпіричним і теоретичним рівнями наукового знання. Орієнтація на якесь одне з цих гносеологічних напрямків не призведе до розуміння суті цих зв'язків. Бо гносеологія емпіризму обмежується підсумовуванням, зіставленням і узагальненням даних емпірії, а однобічність всеохватного теоретізма - своєрідної реакції на вузький емпіризм - ігнорує наявність емпірії як самостійний елемент пізнання.

Форми: Система законів, теорія, ідея, теоретичні поняття, наукова картина світу, парадигма, стиль мислення тощо

Проблема - форма теоретичного знання, змістом  якої є те, що ще не пізнано людиною, але що потрібно пізнати. Інакше кажучи, це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді. Проблема не є застигла форма знання, а процес, що включає два основних моменти (етапу руху пізнання) - її постановку і рішення. Правильне виведення проблемного знання з попередніх фактів і узагальнень, уміння вірно поставити проблему - необхідна передумова її успішного вирішення.

Гіпотеза - форма теоретичного знання, що містить припущення, сформульоване на основі ряду фактів, справжнє значення якого невизначено і потребує доказів. а) одні з них стають справжньою теорією, б) інші видозмінюються, уточнюються і конкретизуються, в) треті відкидаються, перетворюються в оману, якщо перевірка дає негативний результат. Висування нової гіпотези, як правило, спирається на результати перевірки старої, навіть у тому випадку, якщо ці результати були негативними.

Теорія - найбільш розвинена форма наукового  знання, що дає цілісне відображення закономірних і істотних зв'язків визначеної області дійсності. Прикладами цієї форми знання є класична механіка Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія самоорганізованих цілісних систем (синергетика) і ін