Буття світу і людини

Вона як елемент самосвідомості людини характеризує здатність людини до саморегуляції своєї діяльності, поведінки, різноманітних внутрішніх процесів. У якості основних функцій  волі виділяють: вибір мотивів і  цілей, регуляцію збудників до дій при недостатній або надлишковій їх мотивації, організацію психічних процесів у адекватну систему діяльності людини, мобілізацію фізичних і психічних можливостей у ситуації подолання перепон для досягнення поставлених цілей³¹.

Волею визначається вибір засобів діяльності людини, які можуть носити моральний або аморальний характер.

Мислення – важливий елемент структури самосвідомості людини. На відміну від відчуттів і сприймання, тобто процесів безпосередньо-чуттєвого віддзеркалення, мислення дає непряме, складне й опосередковане відображення дійсності, внутрішнього світу людини. Хоча мислення має єдиним своїм джерелом відчуття, але воно переступає межі безпосередньо-почуттєвого пізнання і дозволяє людині отримувати знання про такі властивості, процеси, зв’язки й відношення дійсності, які не можуть бути сприйняті її органами чуттів. Здатність мислення переходити межі безпосередньо-чуттєвого пізнання пояснюється тим, що діяльність мислення полягає в активному співвідношенні даних практичного досвіду і даних, які являють собою продукт самої мисленнєвої діяльності у вигляді вже існуючих знань, понять.

Пам’ять є також надзвичайно важливим елементом самосвідомості людини. Вона є організацією і збереженням минулого досвіду, робить можливим його повторення, використання в майбутній діяльності або повернення у сферу свідомості.

Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини: виробничій, спортивній, навчальній, ігровій та ін.

Сенсорна пам’ять (від лат. Sensus – почуття, відчуття) – це гіпотетична підсистема пам’яті, яка забезпечує утримання протягом дуже короткого часу (як правило менше однієї секунди) продуктів сенсорної переробки інформації, що надходить в органи чуттів.

Довготривала пам’ять – це підсистема пам’яті, яка забезпечує тривале (години, роки) утримання знань, а також збереження вмінь і навичок, характеризується значним обсягом збереження інформації.

Короткотривала пам’ять – це підсистема пам’яті, яка забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, які надходять в органи чуттів та пам’яті довготривалої. Необхідною умовою переводу матеріалу з пам’яті сенсорної в пам’ять короткотривалу вважається звернення на нього уваги. Центральну роль при короткотривалому утриманні даних відіграють процеси внутрішнього нагадування (назви) й активного повтору матеріалу, який відбивається, як правило, у формі скритого проговорювання.

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Емоційна пам’ять може виявитися сильнішою від інших. Почуття запам’ятовується грунтовно і надовго, але таке почуття не безпредметне. Тому емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане її походження³².

Форми самосвідомості. Однією з перших форм самосвідомості є самопочуття, тобто елементарне усвідомлення свого тіла і того, як воно “вписується” у світ людей і речей. Виявляється, що просте сприйняття предметів у якості існуючих поза даною людиною і незалежно від її свідомості вже передбачає певні форми самовідношення, тобто деякий вид самосвідомості.

Більш високий рівень самосвідомості суб’єкта пов’язаний з усвідомленням себе в якості приналежності до тієї чи іншої людської спільноти, тієї чи іншої культури і соціальної групи.

Найвищою формою процесу  самосвідомості є виникнення свідомості “Я”. Це власне “Я” подібне на “Я” інших людей і разом з тим у ньому є щось унікальне, неповторне.

Наявні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб’єкта, носять назву рефлексії. Рефлексія – це завжди не просто усвідомлення того, що є в людині, а завжди одночасно і “переробка” самої людини, намагання виходу за межі того рівня розвитку особистості, який був досягнутим. Сама рефлексія над станом свідомості, над особливостями тієї чи іншої особистості завжди виникає в контексті усвідомленого або неусвідомленого завдання перебудови системи свідомості й особистості³³.

¹ Більш детально з їх поглядами можна ознайомитись у книгах: Краткий очерк истории философии / Под ред. М. Т. Иовчука и др. – 4 изд. – М.: Мысль, 1981. – 927 с.; Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, Товариство “Знання”, КОО, 1999. – 543 с.; Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624 с. та ін.

² Ленін В. І. Повне зібрання творів: У 55 т. – Т. 18. – М.: Видавництво політичної літератури, 1968. – С. 131.

³ Найбільш повно і детально проблеми розвитку, структури, форм існування матерії викладені у таких наукових працях: Вступ до філософії: В 2 ч. – Ч. 2. – М.: 1989. – С. 51-94; Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К., 1999. – С. 204-209; Кучевский В. Б. Анализ категории “материя”: Монография. – М., 1983; Простір і час: Монографія. – К., 1984. та ін.

⁴ История китайской философии: Пер. с кит. / Общ. ред. и послесл. М. Л. Титаренко. – М., 1989 – С. 55.

⁵ Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей: Поема: Пер з латин. / Пер., передм. та приміт. А. Содомори. – К., 1988. – С. 14.

⁶ Ломоносов М. В. О тяжести тел и об извечности первичного движения // Ломоносов В. М. Полное собрание сочинений: В 10 т. – Т. 2. – М. – Л., 1952. – С. 203.

⁷ Энгельс Ф. Диалектика природы // Маркс К., Энгельс Ф. Полное собрание сочинений: В 50 т. – Т. 20. – М., 1968. – С. 631.

⁸ Ленин В. И. Философские тетради // Ленин В. И. Полное собрание сочинений: В 55 т. – Т. 29. – М., 1969. – С. 231.

⁹ Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – Т. 1: Наука логики. – М., 1975. – С. 327, 390, 396.

¹⁰ Філософія: Підручник / За загальною редакцією Горлача М. І., Кременя В. Г., Рибалка В. Г. – Харків, 2000. – С. 340-341.

¹¹ Там само. – С. 342.

¹² Там само. – С. 343.

¹³ Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – Т. 1: Наука логики. – М.: Мысль, 1975. – С. 270.

¹⁴ Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – Т. 2: Философия природы. – М.: Мысль, 1975. – С. 51-52.

¹⁵ Файнберг В. Я. Специфические черты квантовой теории элементарных частиц // Философские проблемы физики элементарных частиц. – М.: Мысль, 1963. – С. 31, 32.

¹⁶ Александров А. Д. Пространство и время в современной физике // Физическая наука и философия. – М.: Мысль, 1973. – С. 132.

¹⁷ Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – С. 207.

¹⁸ Урманцев Ю. А., Трусов Ю. П. Специфика пространственных и временных отношений в живой природе // Пространство, время, движение. – М.: Мысль, 1971. – С. 217.

¹⁹ Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3 т. – Т. 2: Философия природы / Отв. редактор Е. П. Ситковский. – М.: Мысль, – 1975. – С. 364.

²⁰ Там само. – С. 258.

²¹ Кьеркегор С. Страх и трепет: Пер. с дат. – М.: Республика, 1993. – 383 с.

²² Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – С.365-366.

²³ Філософія. Підручник / За загальною ред. Горлача М. І., Кременя В. Г., Рибалка В. К. – Харків: Консум, 2000. – С. 399-401.

²⁴ Введение в философию: Учебник для вузов: В 2 ч. – Ч. 2. / Фролов И. Т., Араб-Оглы Э. А., Арефьева Г. С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – С. 274-275.

²⁵ Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – С. 305.

²⁶ Філософія: Підручник / За заг. ред. М. І. Горлача, В. Г. Кременя, В. К. Рибалка. –Харків: Консум, 2000. – С. 351-370.

²⁷ Філософія: Навчальний посібник / За ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – С. 230-232.

²⁸ Потебня А. А. Мысль и язык. – Киев: Синто, 1993. – С. 7, 27.

²⁹ Введение в философию: Учебник для вузов: В 2 ч. – Ч. 2. – М.: Политиздат, 1989. – С. 308-309.

³⁰ Сєченов И.М. Избранные философские и психологические произведения. – М., 1947. – С. 504.

³¹ Воля // Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – С. 62.

³² Психологія: Підручник. – К.: “Либідь”, 1999. – С. 221-225.

³³ Введение в философию: Учебник для вузов: В 2 ч. – Ч. 2. – М.: Политиздат, 1989. – С. 313.