Теоретичні засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Розділ 1: Теоретичні засади регулювання  зовнішньоекономічної діяльності

в Україні.

 

 

1.1.   Характеристика причин та передумови  розвитку зовнішньоекономічної діяльності

Серед процесів, які визначають особливості  розвитку сучасного світу, провідним  є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи  можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії  та переплетіння. Тому нині важко назвати  країну, яка б не була суб’єктом  міжнародних економічних відносин і не зазнавала впливу зовнішнього  середовища.

Якщо  розглядати економіку країни з точки  зору функціональної орієнтації, то вона складається з двох секторів: внутрішньої  та зовнішньої економіки. Призначення  внутрішньої економіки - задоволення  потреб споживачів за рахунок внутрішнього виробництва, зовнішньої - вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою  підвищення загальноекономічного добробуту  країни. Таким чином основний критерій виділення цих двох секторів - наявність  економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні  країни. [12, с. 17].

Виходячи  з цього можна додати визначення зовнішньоекономічних зв'язків як комплексної  системи різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів  у різних галузях економіки.

В історичному  аспекті зовнішньоекономічні зв'язки є продуктом цивілізації, оскільки виникають з появою держави і  еволюціонують водночас з її розвитком. В економічному аспекті зовнішні економічні зв'язки - це операції пов'язані  з обігом товарів, послуг, грошових коштів і капіталу між різними  економічними і валютними законами.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінність  в сировинних ресурсах; відмінності  в людських

 

ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.

Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.

Відмінність в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту потенціалу.

Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в результаті пошуку роботи у світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоловік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений в регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес носить об'єктивний характері сприяє регулюванню зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. У 1990-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 300 млрд. доларів США щорічного інвестиційного потоку.

Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка зазвичай призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна

 

і політична  блокада, війна та ін.). у свою чергу  політична стабільність створює  сприятливі умови для розвитку міжнародних  економічних відносин.

Різний рівень науково-технічного розвитку. За посередництва зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й завдання диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень в країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку.

Специфіка географічного  положення, природних і кліматичних  умов. Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно - географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати зазначені валютні надходження (Швейцарія, франція, Італія, Єгипет, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію ( Польща, країни Прибалтики).

Таким чином, більшість країн світу, маючи  обмежену ресурсну базу і вузький  внутрішній ринок, не в змозі виробляти  з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні  зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного  потенціалу. [20, с. 36].

Отже,    необхідність    існування зовнішньоекономічних    зв'язків

обумовлюється тим, що різні країни мають різні  виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві  такої продукції, яка значною  мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить

 

прибуток  кожній країні учасниці, задовольняє  потреби споживачів у продукції кращої якості

Залежно від напрямку товарного потоку зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на експортні, коли товари вивозяться із країни, імпортні - при ввезенні товарів до країни та транзитні, тобто товаропотік іде через країну до інших держав.

За  структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших  країн поділяються на кілька груп: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.

Якщо  взяти за критерій об'єкт зовнішньоторговельної  операції, то даний вид взаємовідносин систематизується на товарні операції, надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності та операції з інтелектуальною  власністю. Зовнішньоторговельні операції з товаром можуть здійснюватись  у різних формах. Це може бути купівля-продаж, тобто безпосередній перехід  права власності на товар від  продавця до покупця, або опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерські, агентські  і т.д). різнобічні форми операцій зустрічної торгівлі (бартер, компенсаційні  угоди, зустрічні закупки тощо).

Останнім  часом у сфері зовнішньоекономічної діяльності зростає питома вага не продажу товарів, а надання різного  виду послуг: інжинірингових, страхових, послуг зв'язку, діяльність у сфері  інформаційного обміну та транспортного  обслуговування , роялті та ліцензійні послуги.

Але найбільш прогресуючим видом зовнішньоторговельних  операцій є торгівля інтелектуальною  власністю - франчайзинг, ноу-хау, консалтинг.

Серед  фінансових  операцій  у  сфері  зовнішньоекономічних  зв'язків

домінують взаємовідносини з міжнародного кредитування, страхування, обслуговування   міжнародних   платежів,   депозитні   та   інші   міжнародні

банківські  операції.

До  виробничих операцій відносяться взаємовідносини  з орендного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції  та спільне підприємство.

Досить  поширеним на сучасному етапі  розвитку зовнішньоекономічної діяльності є відносини у сфері міжнародних  інвестицій. При цьому вони існують  у самих різнобічних формах: пряме  інвестування, тобто вкладення капіталу в підприємництво та нерухомість, портфельні інвестиції, вкладення капіталу в  цінні папери.

 

 

1.2.   Характеристика системи  митного регулювання в Україні

Еволюція  розвитку міжнародних економічних  відносин збігається з еволюцією  розвитку та вдосконалення системи  регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних  економічних відносин задіяні і  взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних об'єктів  регулювання даного виду взаємовідносин. (13, с. 25).

При цьому  становлення митної системи як одного із чинників розвитку держави залежить від взаємодії як об'єктивних так  і суб'єктивних факторів. Оскільки організація  митної системи - це складова політики держави і частина економічної  системи, то її реформування відбувається відповідно до еволюції економіки в  цілому. Зі зміною типів і форм державності  змінювались і митна політика, що відповідно відбивалося на ролі митних органів у системі регулювання  державою економічних процесів.

Слово «таможня» походить від тюркського слова «томга», яке означало в  кочових народів Середньої Азії «клеймо», що ставилося на різних предметах, як знак власності. У Стародавній  Русі за монголо-татарського ira «тамгою» називали торгове мито.

Перші відомості про мито на території  України належать до IX століття. Основними джерелами фінансування Київської Русі були: сплата данини, плата за   судочинство,   штрафи,   мито.   Заморська   торгівля   становила   основу економічної системи Київської русі, так як один із найбільших світових товаропотоків «із варяг у греки2 проходив через Київ по Дніпру, перетинав чорне море і закінчувався у Константинополі - центрі торгівлі Середземномор'я. Не випадково, що однією з перших угод, укладених князем Олегом була угода з Візантією (911 року), за якою купцям із Київської Русі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Таким чином, у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за перевезення товарів, перегін худоби через кордони певних територій.

У часи входження України до складу російської імперії питання митної політики були виключно прерогативою царя. Одним  із перших кроків в даному напрямку став наказ Катерини І від 1724 року про «Покровительський митний тариф», згідно з яким товари, що ввозилися  іноземними покупцями, обкладались  митом, а відповідно національні  товари ввозилися без перешкод. Разом  із тим, щоб погасити реальну небезпеку  зменшення митних доходів, Росія  підписала торгівельні договори з Англією (1726 року) і Пруссією (1728 року) про режим взаємного митного  добробуту.

Оскільки  в економічній теорії домінували ідея меркантилізму, то кожна з країн  базувала свою економічну систему на жорсткій політиці стосовно імпорту  товарів. У законодавчому порядку  були встановлені правила провозу  товарів через державний кордон, а для здійснення контролю над  провозом товарів створені спеціальні державні заклади - митниці.

Будь-яке  порушення правил, установлених законодавчими  актами з перевезення товарів  та цінностей через кордон, дістало  назву «контрабанда», а винні  у скоєнні протиправних дій підлягали  покаранню.

Зростання обсягів світової торгівлі на рубежі XIX ст.. у цілому вплинуло на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків як цілих  регіонів, так і окремих країн. В економічній теорії почали домінувати положення теорії «порівняльних» та «абсолютних» переваг, які обстоювали безперешкодний обмін товарами і  послугами. За 50 років (1810-1860 рр.) зовнішньоторговельний  оборот Росії збільшився майже в 3,5 рази.

 

Разом з тим митна політика Російської імперії відображала протекціоністські  тенденції. Наприклад, згідно з митним тарифом 12 березня 1822 року, було заборонено вивіз 21 найменування товару та ввіз 301 найменування. Основними базовими положеннями  були:

• Низьке мито на товари, що необхідні для Росії, виробництво яких не можливе в країні;
• Звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в них є потреба;
• Заборона ввозу товарів, які можуть конкурувати з російськими.

У 1864 році у міністерстві фінансів було створено департамент митних зборів з метою  контролю за митною системою, що значно вплинуло на поповнення державної казни  за рахунок даних платежів. Подальший  розвиток митної системи було спрямовано на виконання митними службами передусім  фіскальних функцій. 10 листопада 1876 року було прийнято рішення про так  звані «золоті мита», тобто митні  збори почали брати тільки в золотій  валюті. Митницям дозволялось крім російської золотої монети, приймати іноземну валюту (золото), купони від  білетів внутрішніх державних «металевих»  займів, білети державного банку, іноземні банківські білети, які розмінювалися  на золото. Основні завдання, що вирішувалися при цьому, це скорочення ввозу іноземних  товарів, забезпечення активного торговельного  балансу, поповнення золотовалютного  резерву країни. Але такий захід  призвів до негативних наслідків - спочатку відбулося підвищення цін на іноземні товари, а потім через відсутність  конкуренції зросли ціни на товари внутрішнього виробництва. Тому з часом  було його відмінено.

Організація і робота митного контролю за радянської доби проходила під безпосереднім  контролем Комуністичної партії. Вже в грудні 1917 року було видано декрет «про дозвіл на ввіз та вивіз  товарів», який встановлював правила  провозу товарів через кордон.

Безперечно, загальний стан економічної  та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток