Тлумачення норм права

Тлумачення  за суб'єктами: а) офіційне й б) неофіційне, які можуть бути загальними і казуальними.

Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей, поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням».

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст існуючих[9. 179c.]. Нормативне тлумачення стосується всіх випадків, які потрапляють у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які особи можуть виступати суб'єктами даних правовідносин, які риси характеризують зазначений у нормі юридичний факт або у яких формах він може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки тощо.

Казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих  правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу». Воно не має  загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне) тлумачення також може бути офіційним, але не мати загального значення, зводитися лише до конкретного випадку. Такі ситуації, зокрема, виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної справи стосовно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для здійснення судового процесу.

Офіційне тлумачення здійснює компетентний орган чи посадова особа внаслідок службового обов'язку і має юридичне значимі наслідки.

Воно може бути автентичним, легальним та відомчим.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму права. Воно е найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, що створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дає спеціально уповноважений на те орган.

Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної установи того чи іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окремих нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного відомства.

При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи —  акти тлумачення. Ці акти нових норм не створюють, а служать своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальнообов'язкову силу в тих сферах, на які поширюються.

Офіційне казуальне тлумачення:

— роз'яснення, що відображається у правозастосовному акті, є обов'язковим для учасників конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова та ін.);

— роз'яснення осіб, які  є офіційними учасниками правозастосовного  процесу. Рішення фіксуються у матеріалах правозастосовного процесу, мають юридичне значення для всіх учасників даного процесу.

Неофіційне тлумачення — роз'яснення норм права, яке  дається не уповноваженим суб'єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків.

Поділяється на доктринальне, компетентне та буденне.

За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — наукове роз'яснення  змісту правових актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних планів, наукового аналізу права в монографіях, науково-практичних коментарях[8. 212c.]. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології.

Воно може бути систематизоване  і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий  ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Здійснюється також членами  недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком і ґрунтується на поєднанні теоретико-правових знань та особистого досвіду здійснення юридичної практичної діяльності.

Буденне тлумачення —  дається людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав. 

 

2.2.Тлумачення за обсягом, способами, аналогією.

 

Тлумачення  за обсягом: а) адекватне; б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне)  — тлумачення, за якого зміст  і письмовий виклад норми права  збігаються.

2. Обмежувальне (звужене)  — тлумачення, за якого зміст  норми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене)  — тлумачення, за якого зміст  норми права сприймається ширше  його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення: а) мовне; б) логічне;

в) системне; г) історико-політичне; д) телеологічне; е) спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне — з'ясування  змісту правової норми шляхом  безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне — з'ясування  залежно від місця, що його  посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з  іншими нормами інститутів та  галузей права[9. 180c.].

4. Історико-політичне  — з'ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове)  — виражається в аналізі суті  правової норми шляхом з'ясування  її мети.

6. Спеціально-юридичне — аналіз  норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення на: а) аналогією закону; б) аналогією права.

З'ясування і роз'яснення  змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту[10. 322c.]. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Акти тлумачення норм права.

 

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно - правовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна  «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим  для всіх, хто застосовує норми,  що роз'ясняються;

3) не виходить за  межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише  правотворчими або спеціально  уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову  форму вираження акта -документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

- за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

- за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

- за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

- за сферою дії — нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачиться:

а) акти автентичного тлумачення,

6)акти легального (делегованого) тлумачення.

- за повноваженнями інтерпретатора:

 

інтерпретаційні акти правотворчих  органів	інтерпретаційні акти правозастосовних  органів
— засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються  певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)	— засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять  правила застосування норм  права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної  практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

 

Щоб уникнути підміни  актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських  органів. Серед інтерпретаційних актів  правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і господарський суд дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і господарську практику.

Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

Систему основних правових актів можна зобразити так:

 

 

 

 

Правові акти

 

 

 

нормативно-правові акти

акти застосування норм права (індивідуальні акти)

акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові  акти)

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Тлумачення нормативних  актів завжди пов'язано з правосвідомістю і політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор.

При цьому:  посадові особи та окремі громадяни пізнають, які вимоги пред'являються до них, інших індивідів, у чому суть їх права, які дії їм дозволені чи забороняються правом, які мають бути результати недодержання вимог правових норм;  з'ясовуються питання про соціально-політичне значення норми, яка досліджується, як ця норма закріплює завдання, що стоять перед суспільством, висвітлюються її роль у зміцненні правопорядку, її місце у загальній системі права;  є необхідним і важливим елементом юридичної діяльності, хоч здебільшого цей процес зовні показний, оскільки відбувається автоматично» без явно вираженої мети щодо тлумачення словесного виразу правової норми; є тим засобом, за допомогою якого перекидається місток між загальним абстрактним приписом правової норми і окремим конкретно викладеним випадком, що підлягає правовому вирішенню, яке є необхідною сполучною ланкою між ними;  є невід'ємною частиною єдиного процесу застосування права, його не можна розглядати як окрему стадію цього процесу;  необхідне як передумова і для перевірки законності норми, для встановлення меж її дії;  є особливо важливим для осіб і органів, які застосовують правові норми до конкретних життєвих фактів, оскільки застосування права до цих осіб і органів є їх головним обов'язком, тією формою, в якій втілюється зміст їх діяльності;  необхідне не лише там, де виникають правовідхилення, а й там, де право вимагає від людей відповідної поведінки незалежно Від того, чи вчинено правопорушення, чи їх дії є правомірними;  є одним із засобів зміцнення режиму законності, її забезпечення, тому що який би не був конкретний закон, без повного й глибокого його тлумачення неможливо зміцнювати законність і послідовно проводити у життя правову політику;  має особливо важливе соціальне значення з позиції виховного впливу.

Думається, що для найефективнішого виховного впливу права слід:

• ширше застосовувати  автентичне роз'яснення мети законів, використовуючи для цього сам  текст закону;