Тлумачення норм права

Щодо того, чи вважати не вважати  аутенічне тлумачення нормативним  актом.... 

  У радянській літературі був розповсюджений погляд на аутенічне тлумачення, як на інтерпретаційні акти діючого законодавства. Крім цього погляду існував і такий, що аутенічні акти є акти нормо творення, а не тлумачення. 

У сучасних працях говориться про  те, що більш правильно розглядати аутенічні акти як акти тлумачення. Це підтверджується тим, що тлумачена  норма існує в якості основний поряд з інтерпретаційним актом, що носить лише допоміжний характер. Іншим різновидом   нормативного тлумачення вважають роз'яснення норми особливими органами в силу представлених чи постійних спеціальних чи разових повноважень. Обов'язковість даного роз'яснення обмежується юрисдикцією органа, що дає тлумачення.  

Наступним видом офіційного  тлумачення є тлумачення стосовно до конкретного  випадку. З цього визначення ясно, чому цей вид тлумачення назвали  казуальним. Особливістю казуального  тлумачення  є те, що воно обов'язково тільки у відношенні осіб, для яких воно робиться, має через конкретні обставини і його не можна поширювати на інші аналогічні випадки. (“Розходження між казуальним і   нормативним тлумаченням виражається в різних широті впливу на суспільні відносини”). Найбільше часто казуальне тлумачення виступає у виді мотивувальної частини правозастосовуючого акта. Наприклад, у судових  рішеннях, вироках, правозастосовуючих актах міністерств.

“Неофіційне тлумачення   - це роз'яснення, що не мають формального, юридично обов'язкового значення, тобто позбавлені юридичні чинності”[4 388c.]. Іншими словами неофіційне тлумачення  не породжує юридичних наслідків, а виходить, може бути зроблено будь-якими особами. Звичайно це вчені, адвокати й ін. Значення неофіційного  тлумачення визначається авторитетом суб'єктів, їхньою кваліфікованістю і переконливістю форм, у якій представлене тлумачення. Не володіючи  юридичною чинністю, неофіційне тлумачення, однак, має визначений вплив на правосвідомість і поводження конкретних суб'єктів.  

Неофіційне тлумачення  розділяється на доктринальне і повсякденне. (С.С. Алексєєв виділяє ще і спеціальне компетентне тлумачення, що, по-моєму  думці, є те саме, що і доктринальне тлумачення).  

Доктринальне тлумачення здійснюється висококваліфікованими фахівцями, юристами практиками і має науковий характер. Такі роз'яснення відіграють важливу роль у виробленні єдності розуміння і застосування правових норм.

Повсякденне тлумачення виражається  в з'ясуванні і роз'ясненні права  людьми, що не мають спеціальних юридичних знань. Це тлумачення ґрунтується на життєвому досвіді, даних повсякденного життя, масового свідомості. Сутність повсякденного тлумачення укладається в тім, що тлумачення дається в зв'язку з правозастосовуючою діяльністю. Роль даного тлумачення в даний час росте в зв'язку демократизацією суспільства, залученням його до керування державою (наприклад, до рішення юридичних справ як присяжних засідателів). 

Підводячи підсумок по даному питанню, потрібно відзначити велике значення для правильної й ефективної роботи правозастовача знань основних видів тлумачення норм права. Уміння відрізняти, систематизувати і використовувати різні інтерпретаційні акти є однією  з умов успішної діяльності при кваліфікації поводження суб'єктів права, правильній  юридичній оцінці вчинків людини, складанні юридично аргументованих процесуальних актів і узагальнень правоохоронної практики. Цьому повинна передувати повсякденні робота з виявлення, аналізу і систематизації різного роду роз'яснень.

 

 

1.2. Тлумачення - з'ясування правових норм. 

 

Говорячи про “тлумачення-з'ясування”  правових норм, потрібно розуміти, що таке “способи тлумачення”. Способи тлумачення - це прийоми правила і кошти  пізнання правових норм, використовувані  чи свідомо інтуїтивно суб'єктом для одержання ясності щодо правових норм[11.492c.]. Однак у теорії права поняття “прийом” і “спосіб” прийнято розрізняти. Спосіб тлумачення - це поняття ємне, що включає в себе спеціальні технічні кошти: “прийоми пізнання”. Поняття, у свою чергу, - це термін, що означає конкретну дію інтерпретатора в пізнанні (наприклад: порівняння, аналогія і т.д.). На думку Скакуна способи тлумачення права заздалегідь обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень, специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення  залежить від мети  інтерпретатора і специфіки правової діяльності (пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)

У зв'язку з вищесказаним, а також  спираючи на інші роботи різних авторів по “Теорії права“, можна виділити основні способи тлумачення правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення правових норм, систематичний і історико-політичний. 

Доцільніше всього, на мою думку, починати з граматичного (філологічного) способу тлумачення. Зв'язано це з тим, що будь-яка юридична норма складається насамперед у письмовому виді з урахуванням особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст. 

Суть цього способу укладається в ретельному граматико-синтаксичному проробленні “букви” документа, в аналізі слів, пропозицій і словесних формулювань. При граматичному, а дорівнює і текстуальному аналізі слів істотно важливим є усі: і загальновживане (загальне) значення і виняткове (вузьке) значення слова. Також потрібно враховувати морфологічні характеристики слів, що складають документ, і їхні граматичні зв'язки. 

Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових операцій, що дають можливість за допомогою розбору письмової мови усунути можливі протиріччя тексту і самого змісту норми, між різними нормами, з'ясувати значення  окремих слів і всього тексту в цілому[13. 292 c.]. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови пропозиції в тексті документа, використання союзів, приводів, знаків пунктуації і т.д. Наприклад, при аналізі наступного фрагмента тексту документа: “Страчувати не можна помилувати ”- зміст сказаного буде залежати від того, у якім місці стоїть кома. 

У деяких авторів на першому місці коштують інші  способи тлумачення правових норм. У Скакун можна прочитати, що “критика правових норм виступає як перша ступінь філологічного тлумачення”. Під критикою тут є установлення дійсності й обов'язковості правових норм, при цьому граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом. Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює усього лише її приналежність до законодавця і її обов'язковість.

Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення правових норм є логічний спосіб. Однак  у вітчизняній літературі існують  кілька думок на цей рахунок. Одна з них складається в тім, що логічний і граматичний способи  варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця виражена не тільки у виді логічної організації, логічному побудові змісту правової норми, але й у виді граматичних пропозицій. 

^“Його (граматичного способу) сутність складається в з'ясуванні змісту правової норми за допомогою коштів граматичного аналізу тексту... «, у той же час, як “логічний спосіб тлумачення права укладається у використанні коштів формальної і діалектичної логіки”^.  

Автори, що виступають за об'єднання  граматичного і логічного способів, ґрунтуються на ототожненні граматики і логіки. “ Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно, як лексичну, так і синтаксичну структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки”.  

Я вважаю, що логічний спосіб потрібно виділити як самостійний чи хоча б як рівнобіжний стосовно граматичного способу тлумачення правових норм. Доказом служить те, що логічний спосіб розглядає більш великі внутрішні зв'язки між частинами документа, а  граматичний спосіб - менш великі зв'язки, в основному це терміни й орфографія. До того ж, незважаючи на  органічний зв'язок між граматикою і логікою, вони  все-таки являють собою дві різні галузі знання і, отже, засновані на них способи тлумачення правових норм можуть мати самостійне значення. 

Як і при граматичному способі тлумачення, інтерпретатор, використовуючи логічний спосіб, ґрунтується на тексті юридичної норми,  не виходячи за межі тексту закону. Це тлумачення ґрунтується на правилах формальної логіки і містить крім логічних перетворень наступні прийоми: виведення вторинних норм; висновки з понять; перетворення пропозиції; доведення до абсурду;  доказ від протилежного.

Необхідність у логічному  перетворенні виникає також у  зв'язку з внутрішньою логічною структурою правової норми і її розбіжністю  з зовнішньою формою вираження в статті нормативного акта. Для приклада: структурні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть бути опущені чи знаходитися в інших  статтях чи нормативних актах. У силу цього інтерпретатор буває змушений будувати логічну структуру норми, виходячи з окремих одиниць правового тексту. Так, аналізуючи статтю  КК України, що припускає відповідальність за розкрадання радіоактивних матеріалів, можна виділити лише два структурних елементи. “ Розкрадання або вимагання радіоактивних матеріалів...”- це є гіпотеза.“ ...карається ...позбавленням волі на термін до п'яти років ”- це санкція. А що стосується диспозиції, то вона логічно мається на увазі: забороняється викрадати або вимагати радіоактивні матеріали.  

Здійснюючи уявне перетворення, можна зробити висновок про те, що карається  не  саме “розкрадання або вимагання”, а карається особа, що зробила розкрадання або вимагання. 

Наступний розглянутий  спосіб тлумачення правових норм - це так  називаний систематичний спосіб. Будь-яка правова норма являє собою складову частину права, що взаємодіє  з іншими правовими нормами. Отже, після аналізу змісту норми необхідно розкрити всі її зв'язки й опосередкування. Зрозуміти конкретну правову норму можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї по змісту, що розвивають і деталізують її, а також з'ясувавши значимість акта (закону, указу і т.д.), у якому міститься дана норма, і яке місце вона в цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.

У процесі подібного  тлумачення права пізнаються системно утворюючого зв'язку права: субординації, координації, керування, походження і т.д.   Для виявлення й усунення колізій між правовими нормами використовують правила [14. 188c.]. Наприклад:

- пріоритетної буде  та правова норма, що видана вищим органом (це відбувається у випадку протиріччя між правовою нормою органа нижчого підпорядкування і правовою нормою вищого органа).

- при виникненні протиріччя  між правовими нормами, виданими  тим самим органом, пріоритетної  буде та правова норма, що видана пізніше інших. 

Правова норма пізнається в порівнянні з іншими нормами  права, чим, зокрема, осягається її щирий  зміст. 

Приклади системного підходу можуть бути різними в  залежності від шляху перебування  потрібної норми, від способу  її перебування. Наприклад, від загальних положень про статус суддів України у законі “Про судову систему ” можна перейти до більш конкретних норм у законі “Про статус суддів ”.

А правова норма, присвячена незалежності правосуддя в цілому і незалежності суддів зокрема, знаходить своє відображення в главі КК України про злочини проти незалежності правосуддя і проти суддів зокрема. “У цілому систематичне тлумачення обумовлене взаємозв'язком і взаємозалежністю суспільних відносин, регульованих нормами права”. Ґрунтуючись на вищевикладеному, потрібно зробити висновок, що при тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм  із загальною частиною відповідної галузі права.  

Зіставлення статей особливої  частини кодексів з нормами загальної  частини може уточнити й у кінцевому рахунку розкрити зміст тлумаченої норми, більш чітко визначити її загальну спрямованість і сферу дії.  

Наступний важливий елемент  аналізу правової норми - це історико-політичний спосіб її тлумачення. Оскільки поява  й існування норми права і права в цілому обумовлено різними факторами (наприклад, соціально-економічним), те вивчення цих факторів сприяє більш повному проникненню в зміст діючого законодавства[15. 233c.]. Змістом історико-політичного способу тлумачення є діяльність, спрямована на виявлення змісту правової норми. Це робиться шляхом звертання до історії її прийняття, цілям і мотивам, що визначили введення правової норми в систему правового регулювання. Наприклад, поява законів “Про медицину катастроф” чи “Закону про зброю” було імовірніше всього обумовлене відповідними політичними, економічними, соціальними й іншими умовами, що склалися в країні на той момент.

В літературі в окремих випадках одні способи тлумачення мають перевагу перед іншими. Адже зрозуміло що для розуміння змісту норми не завжди потрібно використовувати в однаковій мірі всі прийоми тлумачення. Іноді можна обмежитись лише граматичним і логічним тлумаченням. Але це не дає підстави для ігнорування яких не будь з вище перелічених способів, адже трапляється, що саме він дозволяє „поставити крапку” в розумінні змісту норми і правильного застосуванні її на практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Тлумачення норм права: поняття і мета.

 

Тлумачення  правових норм — з'ясування змісту та обсягу правої норми для себе та роз'яснення їх для інших[4. 388c.].

У теорії тлумачення як системі знань  про основні закономірності з'ясування змісту правових норм виділяють дві складові частини: правотлумачну техніку та вчення про акти тлумачення.

Термін тлумачення слід розуміти як пізнання. Тому першим елементом тлумачення визнають з'ясування.

З'ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора (пізнавальника).

Тлумачення-з'ясування є  необхідною умовою реалізації правових норм.

Роз'яснення — другий елемент поняття тлумачення.

Під роз'ясненням розуміють  викладення змісту державної волі, яка виражена в нормативних актах[5. 178c.].

Діяльність із з'ясування та роз'яснення змісту правових норм здійснюється та об'єктивізується у  визначених актах.

Співвідношення з'ясування, роз'яснення та акту тлумачення як основних елементів даного поняття може бути охарактеризовано на прикладі взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, яка виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же час акт тлумачення — форма, у межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте  у єдності з його змістом (з'ясування і роз'яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання і пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення — це інтелектуально-вольова діяльність із з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається в особливому акті[6. 203c.].

 

2.1. Тлумачення за суб'єктами.

 

Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види: а) тлумачення за суб'єктами; б) за обсягом; в) за способами; г) за аналогією.