Права людини: поняття, види. Юридичні гарантії, їх забезпечення

VII. За характером  суб'єктів розрізняють:

— права громадян держави;

— права іноземців;

— права осіб без громадянства;

— права осіб з подвійним громадянством.

VIII. За соціальним  статусом:

— права людини, що належать суб'єкту від народження та гарантуються суспільством;

— права громадянина, які надаються, гарантуються та охороняються державою, до якої належить особа.

     Практичний  досвід свідчить, що існує єдність, взаємозв'язок та взаємозалежність  всіх різновидів прав і свобод.

     Проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист. 

      Найпоширенішою у юридичній літературі є класифікація гарантій за наступними критеріями:

а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою.

     Вони, у свою чергу, існують як:

— державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

— судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина;

— право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

2. за практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

     У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

— економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

— політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави тощо;

— організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення.

3. за характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

    Отже найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.     Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, є держава.

     Особливе місце в цій системі посідає Президент України - гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) [1,c.27]. Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність (ст. 92 Конституції України) [1,c.24], призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України)[1,c.27]. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116 Конституції України) [1,c.32]. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

      Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом [1,c.13]. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України.

      Водночас функції щодо створення належних умов для реалізації прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.

     Право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено наявністю відповідних міжнародних договорів України і може бути використане лише після того, як буде вичерпано всі національні засоби правового захисту.

     Сучасний міжнародно-правовий  механізм захисту прав і свобод  людини охоплює міжнародні організації  та установи, що безпосередньо  розглядають питання, пов'язані з  порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини  Економічної і Соціальної Ради  ООН.

2. Комісію з прав людини  ООН.

3. Спеціальні органи ООН.

4.  Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини.

5. Європейський суд із  прав людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – 48с.

2. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини» 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції» // Голос України. — 1997. — 24 лип.

3. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. // ВВР України. — 1996. — № 49.

4. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. // ВВР України. — 1998. -№10.

5. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.). —К., 1996. - 24 с.

6. Годованець В. Ф.  Конституційне право України: Навч. посіб. —К.: МАУП, 2005. - 360 с.

7. Зайчук О. В. , Оніщенко Н. М. Теорія держави і права: Підручник. —К.: Юрінком Інтер,2006. - 688с.

8. Копєйчиков В. В. Правознавство: Підручник. —К.: Юрінком Інтер,2003.-736с.

9. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. —Вид. 3-тє, виправл. та доповн. — К.: Атіка, 2004. - 512 с.

10. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навч. посіб. —К.: Атіка, 2001. - 176 с.

11. Скакун О.Ф.  Теорія права і держави: Підручник. – 2-ге видання. —К.: Алерта, 2011. - 520с. 

12. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права — Х.: Право, 2002. - 432с.