Шпаргалка по "Социальная педагогика"

- здійснює патронажну  роботу: разом з медиками виявляє  хворих дітей і разом з батьками  допомагає дітям у формуванні  здоров’я;

- організація дитячих і молодіжних ініціатив (клуби, секції);

- здійснюється консультаційна  робота індивідуально та через  роботу шкільного радіо та  ЗМІ висвітлюються всі питання,  які торкаються життя школи,  випуск стінгазети;

- робота з проблемними  сім’ями;

корекційна робота з  дітьми „групи ризику” та слабовстигаючими учнями;

зв’язки з громадськістю;

соціально-педагогічна  профілактика.

Соціально-педагогічна  робота в школі спрямована на створення  сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення  її культурних і духовних потреб, відновлення  соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

 

33. Розкрийте перспективи розвитку альтернативних форм опіки дітей-сиріт та соціальних сиріт.

    Кодекс про  шлюб та сім’ю України акцентує  увагу на проблемі захисту  дітей і передбачає кілька  форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування:

• усиновлення (удочеріння);
• передача їх під опіку;
• виховання в сім’ї громадян України;
• повне державне утримання в навально-виховних закладах .

Сучасна соціальна політика спрямована на розвиток нових форм опікування дітьми-сиротами. За останні роки в Україні поширюються малокомплектні дитячі будинки змішаного типу. В таких закладах проживає 15-30 дітей віком від 3 до 16-17 років, що дає змогу працювати індивідуально з кожним, розширює коло спілкування дітей.

За підтримки ЮНІСЕФ в останні  роки ХХ століття розпочалася реалізація проекту „Трансформація інститутів піклування про дитину в Україні”, в рамках якого проводиться цілеспрямована робота по створенню нових форм державної  опіки, які б максимально враховували потребу дитину в сімейній обстановці. Однією з пріоритетних форм сімейного виховання і турботи про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування визнається дитячий будинок сімейного типу. Дитячий будинок сімейного типу – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менше як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу, враховуючи рідних і прийомних, не повинна перевищувати 10 осіб.

Близькою щодо вимог до виховання  і життєзабезпечення дітей-сиріт  є інша форма опіки – прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Загальна кількість дітей у такій сім’ї, враховуючи рідних і прийомних, не повинна перевищувати 5 осіб.

Як форма захисту дитинства  у розвинутих країнах світу поширено, є  тимчасова сім’я, яка створюється з метою улаштування дитини на період з’ясування її подальшої долі (повернення в рідну сім’ю, влаштування в інтернатний заклад). Прийомними батьками виступають спеціалісти, яким турбота про дитину зараховується в трудовий стаж. Термін перебування дитини в такій сім’ї може коливатися від одного місяця до кількох років. В Україні такий тип не поширений, практикується довготривала опіка – до досягнення дитиною повноліття.

Для тимчасової опіки над дітьми створення дитячі притулки – заклади соціального захисту, які піклуються над дітьми від 3 до 18 років. Сюди приймаються неповнолітні, які заблукали, жебракують, бездомні, покинуті батьками, залишили сім’ю або навчальний заклад: вилучені кримінальною міліцією у справах неповнолітніх із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров’ю; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку. Вони можуть перебувати в ньому не більше трьох місяців.

 

 

 

37. Розкрийте зміст поняття „сирітство” та „Соціальне сирітство”, з’ясуйте причини цього соціального явища та шляхи його подолання.

Сирітство – це соціальне  явище, яке зумовлене наявністю  в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, котрі  залишилися без піклування батьків  внаслідок позбавлення останніх батьківських прав, до визнання їх у встановленому порядку недієздатними, такими, що пропали без вісті.

Соціальне сирітство – це соціальне  явище, яке обумовлене ухиленням  або відстороненням батьків від  виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна категорія дітей, котрі внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин стали сиротами при живих батьках.

Найбільш поширеними причинами  того, що батьки уникають свого природного обов’язку щодо виховання власної дитини є: зловживання алкоголем, наркотиками, жебрацтво, ув’язнення батьків, позашлюбне народження дитини, важкі матеріальні та погані житлові умови, нездоровий морально-психологічний клімат в сім’ї.

Соціальне сирітство  залежить від багатьох факторів, зокрема від: спадковості (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічного фактору (дефекти шкільного і домашнього виховання), соціального фактору (надмірна комерціалізація суспільства, закриття дошкільних, позашкільних закладів, соціально-економічні умови сім’ї, безробіття, збіднення морального середовища (переоцінка цінностей, складність стосунків), криміногенність суспільства; страта престижності освіти та вплив культу сили).

Серед причин, які лежать в основі соціального сирітства  виділяють такі: добровільна відмова  батьків від неповнолітньої дитини; позбавлення батьківських прав через  аморальну, асоціальну поведінку і  ставлення до дитини з метою її захисту; смерть одного з батьків, вбогість населення; зростання наркоманії та алкоголізму; збільшення кількості сімей, в яких батьки за станом здоров’я, фізичного чи психічного,, не здатні виховувати дітей, більшість з них розумово відсталі; збільшення кількості сімей, в яких відсутні нормальні умови проживання; неповнолітні матері залишають своїх дітей.

Основною формою соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим  батьківського піклування є соціальний патронаж. Соціальний патронаж – це система заходів щодо підтримки  умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності дітей-сиріт з метою подолання життєвих труднощів. Він передбачає організацію постійної роботи в дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях, дитячих будинках, інтернатних установ.

 

 

61.Охарактеризуйте девіантну поведінку як форму соціальної дездаптації та проаналізуйте фактори і причини їх виникнення.

Поведінку, що характеризується відхиленням від прийнятих норм, називають девіантною.

Девіантна поведінка (від лат. – відхилення) – дії і вчинки людей, соціальних груп, які не відповідають офіційно (чи неофіційно) встановленим у певному суспільстві (соціальній групі) моральним і правовим нормам, які ведуть людину до ізоляції, лікування, виправлення чи покарання. Основними видами девіантно поведінки є злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція, сексуальна девіація. У визначені йдеться про „норми”, які регулюють діяльність, поведінку людей (правові , моральні, етичні).

Девіантна поведінка  поділяється на дві групи: 1) поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); 2) поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, які виявляються у формі проступків і злочинів.

На формування девіантної поведінки впливають також як зовнішні (в тому числі соціально-економічні), так і внутрішні (частково психологічні) фактори. До перших належать безробіття, низький рівень життя, голод та певна субкультура тих чи інших верств суспільства, аналіз і опис яких є прерогативою соціологів, економістів, політиків. Виходячи з цього, можна назвати причини, які обумовлюють девіантну поведінку:

• недостатність розумового розвитку в цілому (але не патологія) – саме це стає на заваді правильного самоаналізу поведінки і прогнозування її наслідків;
• недостатність самостійного мислення, внаслідок чого стає більшою конформність і навіюваність.

Причин виникнення соціальних відхилень дуже багато і вони дуже різні. Звичайно, всі вони в процесі  розвитку суспільства видозмінюються. Але основним джерелом відхилень  є соціальна нерівність (неоднакові можливості задоволення потреб). Це явище об’єктивне, притаманне суспільству. При цьому слід мати на увазі, що одним із критеріїв прогресивного розвитку є диференціація, яка викликає конфлікти і відхилення. Головним у процесі девіантної поведінки є не сам по собі рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, а розрив  можливостях і задоволення для різних соціальних груп. Тому можемо зазначити, що соціальні відхилення як на індивідуальному, так і н груповому рівні не є випадковістю. Ці процеси певного поширення в суспільстві. Проте сама особистість є не тільки об’єктом впливу найближчого оточення, але й постійно діючим  суб’єктом. Тому все, що формується у  психіці особистості зовнішньо зумовлене. Останнє дає той факт лише через психіатричний стан суб’єкта, через почуття, думки, які формуються в навколишньому середовищі. Отже, особистість посідає центральне місце в причинному ланцюгу; соціальні причини девіантної поведінки – особистість – девіантна поведінка.

Фактори, які впливають на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного і сімейного виховання); соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

41. Визначне основні засади волонтерського руху та конкретизуйте зміст, види, форми і методи соціально-педагогічної діяльності з волонтерами.

Волонтерство – це діяльність, спрямована на допомогу іншим, як здійснюється не заради грошової компенсації, матеріальної користі й не ґрунтується на примусі.

14 вересня 1990 року на 110му Конгресі  Міжнародної асоціації волонтерів  було прийнято Загальну декларацію  волонтерів, за якою волонтерська  діяльність розглядається як  інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. В Декларації підкреслено, що волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності в межах різного роду асоціацій.

У практичній діяльності волонтери  дотримуються певних принципів:

• визнають право на об’єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми не залежно від їх расової належності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища;
• поважають гідність і культуру всіх людей;
• надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства й братерства;
• визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють колективному забезпеченню цих потреб;
• ставлять перед собою мету перетворити волонтерство на елемент особистого розвитку, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями, а не користувачами;
• стимулюють почуття відповідальності;
• заохочують сімейну, колективну та міжнародну солідарність.

Сферами діяльності волонтерів в Україні є: житлово-комунальна сфера, охорона здоров’я, працевлаштування, соціальний догляд, відродження культурних, національних, творчих, релігійних традицій.

Залежно від віку людини, її місця  навчання, роботи, рівня освіти розрізняють  такі групи волонтерів:

• підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл і середніх спеціальних професійних закладів;
• студенти вищих навчальних закладів;
• батьки проблемних дітей та підлітків (дітей-інвалідів, неповнолітніх, групи ризику), які об’єднуються у груп  самодопомоги;
• волонтери – фахівці (психолог, педагоги, соціальні педагоги, юристи, лікарі).

Формами роботи з різними групами  волонтерів визнають лекцію, бесіду, рольову гру, ділову гру, «мозковий штурм», дискусію, колоквіум, тренінги, семінари-практикуми, конференції, круглі столи із залученням державних і громадських структур з питань взаємодії та функціонування Школи волонтерів.

Залежно від змісту волонтерської діяльності розрізняють психологічні, педагогічні та соціологічні методи соціально-педагогічної діяльності з волонтерами.

Серед психологічних методів виділяють такі:

• діагностика психологічного стану волонтерства на різних етапах процесу соціального навчання, внутрішніх якостей;
• корекція порушень психологічних функцій волонтера, особливо волонтерів-клієнтів;
• психотерапевтичні тренінги (успішності, розвиваючі, комунікативні, коригуючі, стимулюючі);
• психологічний відбір волонтерів для підготовки за тим чи іншим напрямком роботи;
• консультування волонтера;
• спостереження;
• тестування з питань діагностики та розвитку можливостей волонтера;
• анкетування;
• опитування волонтера з питань обізнаності, рівня підготовки.