Фермерське землекористування

                                                            19

встановити внутрішньовидовий пріоритет в межах земель сільськогосподарського призначення на користь земель, що використовується для рослинництва. Нормування розмірів земель сільськогосподарського призначення п. 13 розділу X «Перехідні положення» ЗК України обмежує розмір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у приватній власності: « На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом ». Дане тимчасове обмеження є, як видається, фундаментом радянського земельного ладу. У сучасних умовах нормування розмірів земель сільськогосподарського призначення набуває нового значення, постає задача нормування розмірів земельних ділянок, виходячи не із засад зрівняльного перерозподілу землі, а із економічних та агротехнічних міркувань. При цьому доцільно встановлювати мінімально допустимі розміри земельних ділянок. Першим прикладом подібного нормування у сучасному законодавстві є встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства , що успадковується (ст. 23 ЗУ «Про фермерське господарство», ПКМ від 10.12.2003 № 1908 «Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується»). Нормативи встановлені в залежності від адміністративного утворення (області), у якій знаходиться земельна ділянка. Між тим, на мінімально допустимий розмір земельної ділянки повинні впливати вид сільськогосподарських угідь, тип ландшафту, кліматичні зони (що не збігаються із кордонами областей), рельєф місцевості тощо. У постанові ж уряду, схоже, нормативи просто «взяті зі стелі».

Особливий порядок розподілу та перерозподілу земель сільськогосподарського призначення. Такий особливий порядок встановлений насамперед для їх приватизації для ведення фермерського господарства , особистого селянського господарства, садівництва. Специфічні обов´язки щодо охорони та відновлення

                                                            20

родючості земель сільськогосподарського призначення. В першу чергу на охорону земель сільськогосподарського призначення спрямовані такі заходи з охорони земель, як: 1) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; 2) захист сільськогосподарських угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; 3) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; 4) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь;

4. Новий Земельний кодекс України та перспективи розвитку фермерських   господарств

            25 жовтня 2001 р. Верховна Рада України прийняла новий Земельний кодекс України1. Тим самим був закладений один з наріжних каменів у фундамент правової системи, покликаної забезпечити регулювання суспільних відносин в умовах функціонування в Україні ринкової економіки. 

Чим обумовлене значення Земельного кодексу як доленосного закону, який має не тільки правове, а й політичне та соціально-економічне значення? По-перше, Кодесом закріплені та деталізовані дві, притаманні ринковій економіці, форми власності на землю, а саме публічна (суспільна) власність, 

яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, яка охоплює власність громадян і власність юридичних осіб. Саме такий підхід до

структури форм земельної власності  реалізований в Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р. В ст. 14 Конституції зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А в ст. 142 Основного закону встановлено, що земля може знаходитись і у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. В Земельному кодексі  ці форми земельної власності не тільки проголошені, а й деталізовані та включені в правовий механізм регулювання земельних відносин. Саме положення про право власності на

землю свідчать, що перехідний період від виключної власності держави на

1 Офіційний вісник України. 2001. № 46. ст. 2038

                                                              21

землю до плюралізму форм земельної власності в нашій країні успішно завершений. По-друге, з прийняттям Земельного кодексу підведена риска під існуванням останнього правового релікта колгоспно-радгоспної системи сільськогосподарського виробництва – колективної власності на сільськогосподарські землі. Право колективної власності на землю, яке припинило існування “де-факто” після проведеної у 2000 р. реорганізації носіїв цього права – колективних сільськогосподарських підприємств – у господарські формування ринкового типу (ТОВ, приватні підприємства, фермерські господарства тощо), остаточно (де-юре) “зникло” з нашого земельного законодавства 1 січня 2002 р., коли новий Земельний кодекс вступив у дію2. При цьому, Кодексом встановлені цивілізовані правила функціонування земельного ринку, які мають бути деталізовані в Законі України “Про ринковий обіг земельних ділянок” та ряду інших законодавчих актів. Нарешті, новий Земельний кодекс захищає інтереси вітчизняного сільськогосподарського товаровиробника. Право на придбання у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення маюють лише громадяни України та українські юридичні особи. Іноземні громадяни, особи без громадянства та зареєстровані в інших країнах юридичні особи такого права позбавлені. Навіть, придбавши сільськогосподарську земельну у власність у разі її успадкування, іноземна юридична чи фізична особа чи особа без громадянства зобов”язана протягом року здійснити відчуження такої ділянки особа, яка відповідно до Земельного кодексу України має право на набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність. Таким чином, новий Земельний кодекс України містить цілу низку положень, які сприятимуть розвиткові фермерства у нашій країні як прогресивної форми господарювання на селі. Однак, після введення Кодексу в дію необхідно переглянути і прийняти у новій редакції Закон України «Про селянські (фермерські) господарства» з тим, щоб закріпити та розвинути  в ньому положення основного земельного закону країни щодо використання землі фермерськими господарствами.

2 Див. детальніше: Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Київ. 2001. Стор. 76-79.

                                             22