Ботанічні й біологічні особливості

Ботанічні й біологічні особливості. 
Овес (Avena L.) відноситься до сімейства злакові. Серед значної кількості видів вівсу є культурні й дикоростучі форми (бур'яни - дикий овес, або вівсюг). Культурний овес відноситься до найпоширенішого в культурі виду - вівсу посівного (Avena sativa L.). Овес посівний – однолітня злакова рослина з мичкуватою кореневою системою. Основна маса її складається із придаткових корінців, які йдуть від вузлів кущіння й розходяться від підстави  стебла в усіх напрямках в орному шарі. Стебло - соломина, розділене вузлами на порожні меживузля. Листи -  лінійні, шорсткуваті. Суцвіття - розкидиста китиця. Колоски - 2-3 – квіткові. Квітки – самозапильні. Плід - зернівка. Овес посівний не вимогливий до тепла. Насіння  його може проростати при температурі 3-4°С, а сходи добре переносять весняні заморозки до 3-4°С. Вегетаційний період порівняно короткий (від 98 до 110 днів). Це дає можливість із успіхом вирощувати овес у північних районах, де, однак, небезпечні для нього - осінні заморозки у фазі молочної стиглості зерна. Овес - рослина помірного клімату, найбільш сприятлива для нього температура 15-25 °С. Високі температури овес переносить гірше, ніж ячмінь, тому значення його в посушливих степових районах півдня й південно-сходу падає. Овес - вологолюбна рослина. Багато вологи потрібно під час проростання зерна. При посіві в сухий ґрунт, особливо в холодну погоду, насіння вівса довго можуть пролежати, не проростаючи. Однак і перезволоження ґрунту, що нерідко спостерігається у північних районах на понижених ділянках, також позначається несприятливо на проростанні насіння і появі сходів. Гостру потребу у воді овес відчуває в період від кущіння до викидання волотей. Недоліком є в цей час може привести до різкого зниження врожаю, а іноді навіть і до повної його загибелі. До атмосферної посухи овес сильніше всього чутливий у фазі цвітіння. У цей період для нього найбільш сприятлива волога тиха погода з невисокою температурою (15-18°С). На відміну від пшениці і ячменю, овес вдається на всіх ґрунтах, крім сильнопіщаних і солонцюватих, краще інших зернових культур переносить кислі ґрунти, добре озивається на вапнування, може рости на болотистих ґрунтах й осушених торфовищах.

Значення й райони поширення. 
Овес - зернофуражна культура, розповсюджена в Україні. У нашій країні вирощують овес майже повсюдно, але основні площі його зосереджені на півдні й лісостеповій зоні. Зерно вівса - гарний концентрований корм. Для коней зерно вівса є кращим кормом, а в розмеленому виді (посипання) - гарним кормом для корів, особливо для молодняку, зерно вівсу являє собою цінний харчовий продукт і може бути використане для готування борошна, круп, галет і т.д. У зерні втримується в середньому близько 8% білку. На корм худобі йде також вівсяна солома й полова. Висівають овес також на зелений корм і сіно в суміші з бобовими - викою, горохом, чиною й ін.

Види й різновиди. 
Овес (Avena L.) нараховує 70 видів. Овес поділяють на дві групи видів:

а) однолітні, або дійсні, вівсі - польові злаки;

б) багаторічні вівсі - лукові кормові злаки (наприклад, райграс високий).

У групі однолітніх налічується 16 видів, більшість із яких - дикі рослини (вівсюг). З диких видів вівса найпоширеніші: вівсюг звичайний (A. fatua L.) і вівсюг південний (A. Ludoviciana Dur.). Вони, як злісні бур'яни, засмічують посіви ярових зернових (пшениці, ячменю й ін.). В Україні вирощується в основному лише один вид вівсу - овес посівний (A. sativa L.). Цей вид підрозділяється на три групи: перша - овес розкидистий, друга - овес стислий із плівчастим зерном, третя - голозерні. Друга й третя групи (стислі й голозерні вівсі) мають дуже невелике поширення.

Агротехніка. 
Основний обробіток ґрунту під посів вівсу - зяблева оранка з попереднім лущенням стерні. Добриво безпосередньо під овес звичайно не вносять, його поміщають у сівозміні останньою культурою по вдобреним раніше полях другим або навіть третьою рослиною після внесення добрива. У той же час дані досвідчених станцій і практика свідчить, що мінеральні добрива (особливо азотні), забиті безпосередньо під овес, значна підвищують його врожай. Навесні обробку ґрунту під овес варто починати якомога раніше з боронування, щоб закрити вологу в ґрунті. Подальший передпосівний обробіток ґрунту під овес визначається ґрунтовими й кліматичними умовами. У Чорноземній зоні застосовують культивацію, у Нечорноземній зоні на важких ґрунтах - переорювання на глибину 12-15 див з одночасним боронуванням.

Посів. 
Сіяти овес потрібно якомога раніше й закінчувати в найкоротший термін. При запізнюванні з посівом овес різко знижує врожай. У посушливих умовах південно-сходу, де мало опадів і часто буває посуха, особливо важлива ранній посів. Для посіву варто використати великі вирівняні насіння. Попередньо їх доцільно піддати повітряно-тепловому обігріву, що підвищує схожість насінь вівса й енергію проростання, а в результаті врожай зростає на 2-4 ц із 1 га. Овес звичайно висівають рядковим способом, виходять дружні й сильні сходи. У багатьох господарствах овес сіяють перехресним й вузькорядним способами. Ці способи, як показав досвід, підвищують урожай вівсу на 3-4 ц із I га. Глибина закладення насінь 3-4 см. Якщо верхній шар ґрунту сильно пересихає, насіння вівса заробляють на 4-5 см і глибше. Овес найчастіше страждає від занадто глибокого закладення особливо па осушених болотних ґрунтах.

Просапують посіви вівса рідко, тому що завдяки його швидкому розвитку сходи досить успішно справляються з бур'янами. Однак, якщо овес засмічений, варто провести обробку посівів гербіцидами. Значно підвищують урожаї вівсу післяпосівне боронування й прикочування (на 6-7 ц із 1 га). За даними досліджень, боронування рослин у фазі кущіння знижує засміченість посівів, краще зберігає вологість ґрунту. Збільшення врожаю вівса від боронування в один слід становила по роках від 2 до 6,3 ц із 1 га. Посіви вівсу нерідко ушкоджуються різними шкідниками й уражаються хворобами. Проти шкідників (шведська муха, хлібний пильщик й ін.) найбільш ефективні лущення стерень і глибока зяблева оранка. Проти хвороб (сажки й іржі) краща міра боротьби - протравляння насіння.

Збирання 
Строки збирання вівсу визначаються станом спілості зерна. Для запобігання втрат від його осипання слід забирати овес при повній стиглості зерен на верхівці волоті, не чекаючи дозрівання всієї. Дослідження показали, що прибране зерно в період воскової стиглості (але не молочної), є, повноцінним. Збирання необхідно починати на початку повної стиглості зерна, коли колосся будуть добре обмолочуватися.