Теорія красномовства Феофана Прокоповича

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Декабря 2013 в 23:30, реферат

Краткое описание

Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль риторичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та гнобителів. Кращі художні твори видатних майстрів слова ставали народними, національними. Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вчений, оратор, письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю українського бароко з його демократичним характером, зв'язком з народною творчістю, умілим використанням культурної спадщини.

Содержание

Вступ………………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Феофан Прокопович як культурний діяч……………………….. 5
Розділ 2. Теорія красномовства Феофана Прокоповича. …………………..9
Висновки……………………………………………………………………..20
Список використаних джерел……………………………………………...21

Вложенные файлы: 1 файл

REFERAT.docx

— 59.41 Кб (Скачать файл)

 

  1. ТЕОРІЯ КРАСНОМОВСТВА ФЕОФАНА ПРОКОПОВИЧА.

 

Феофан Прокопович залишив велику наукову, публіцистичну та художню  спадщину, в якій значна частина  належить риториці. В його часи ще зберігався старий поділ науки і мистецтва, в якому провідне місце посідала риторика, красномовство, ораторська проза. Риторика розглядалася як універсальна наука про слова і життя. Вона охоплювала собою, крім власне риторичної науки, церковне і світське красномовство, філософську та історичну прозу, сягала меж художньої.

«Десять книжок про мистецтво риторики»  — риторика традиційного типу, куди входять п'ять розділів: винахід, розташування, прикрасу, вимова і пам'ять. Крім цієїклассиче¬ской сітки в  прикладної риториці Феофана в окремі книжки виділено вчення «про порушення  пристрастей», «спосіб писання відчуття історії і про листах», «про судовому ісовещательном пологах красномовства», «проепидиктическом, т. е. хвалебному роді красномовства» і «про священному красномовстві».Прикладную риторику яка Феофана за звичаєм, ухваленогоКиево-Могиляпской академії, випереджає загальна риторика (кн. I)[11, c. 119].

Праця Феофана Прокоповича "Про  риторичне мистецтво" ("De arte rhetorika"), написана за тодішньою науковою традицією латиною, звернена до української молоді, про що видно з посвяти:

"Книжок 10 для навчання українськоїмолоді, про що навчає одне і друге красномовство на благо релігії і Батьківщини, викладені преподобним отцем Феофаном у Києві у славній православній Могилянській Академії року 1706". Мудрість ученого, талант педагога, красномовство оратора очевидні вже у "Вступі", який починається такими словами Прокоповича:

"Молоді оратори! Поступивши  до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої  почесної справи, яка сама по  собі справді настільки корисна,  що її належить викладати не  лише для вашого добра, а  и на благо релігії і Батьківщини... Бо це є та цариця душ,  княгиня мистецтв, яку всі вибирають  з уваги на достоїнство, численні  бажають з огляду на користь...

Про навчання, завдяки якому  хтось може оволодіти риторичним мистецтвом, я тверджу: потрібно, щоб  ми намагалися вкласти працю і  зусилля, рівні тому подиву, котрий кожний має перед красномовством... А цього ми слушно не можемо дозволити  і довірити талантові. Якщо його не вдосконалювати, вправляючись наполегливо  у наслідуванні (кращих зразків),то талантові нічим не допоможе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подаєте мені міцну надію, бо ви так  своєчасно зійшлися тут такою  громадою, що здається, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це, гадаю, треба  приписувати не якимсь веслам чи вітрилам, не прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню [12-13].

Я вітаю себе з таким  початком, з якого можна робити висновок, що я привітав вас і  себе з добрим успіхом...

Вас закликає на громадські наради Батьківщина, що так часто  зазнавала спустошень; церква, яка  не раз вела боротьбу з єрессю, благає вас узяти участь в полемічних дискусіях; сама слава кличе кожного  з вас передати своє ім я нащадкам, цього успіху можна домогтися  тільки за допомогою красномовства. Я теж докладу всіх зусиль, щоб  стати вам провідником на цьому  прекрасному шляху, або, принаймні, постараюся бути побратимом і товаришем  у пращ"1 [виділено нами. — Авт.].

Риторика Феофана Прокоповича  складається з 10 книг, у яких висвітлено основні питання риторичного  курсу, що читався ним у Києво-Могилянській академії. Книги мають певний порядок  розділів:

Книжка І. Подає загальні вступні настанови, історію й  джерела риторики.

Книжка II. Про підбір доказів  і про ампліфікацію.

Книжка Ш. Про розташування матеріалу.

Книжка IV. Про мовно-стилістичне  оформлення промов.

Книжка V. Про трактування  почуттів.

Книжка VI. Про метод писання  історії і про листи.

Книжка VII. Про судовий  і дорадчий роди промов.

Книжка VIII. Про епідейктичний, або прикрашувальний, рід промови.

Книжка IX. Про священне красномовство (гомілетику).

Книжка X. Про пам'ять і  виголошування.

Порядок розділів першої книжки свідчить про її зміст:—

Про похвалу красномовству, насамперед про його переваги.—

Про корисність красномовства.—

Поняття риторики, визначення, предмет, мета і завдання оратора.—

Що робить оратора знаменитим.—

Про вади зіпсованого красномовства, передусім про високо-парність, невдале  наслідування, байдужість, недоречність, бундючну патетичність.—

Про шкільне, поетичне, емоційно-насичене або алегоричне, низьке, просте і  т. ін. мистецтво.—

Про причини зіпсованого  красномовства.—

Про троякий рід красномовства  або про стиль високий, поважний, середній, або квітчастий, низький, або буденний.—

Про допоміжні засоби красномовства, насамперед про талант, науку і  вправність.—

Про наслідування, кого і  як наслідувати, де є похвали Цицеронові і Златоустові.—

Перераховуються інші латинські  оратори і святі отці тієї і  тієї мов.—

Перед початком самостійної  праці ораторові подаються загальні настанови.

Прокопович ставив високі вимоги до таланту, знань, мовних умінь  оратора, адже він "проводить найважливіші справи", "розкриває, переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, відкриває таємниці природи, нарікає  на нестійкість долі, говорить про  виникнення і загибель царств і про  суєтну мінливість речей, ставить перед  очі подвиги героїв і царів, величаво прикрашає мужів, що здобули славу, тлумачить священні справи трисвятого і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази і закони... все, що тільки є у природі речей, може бути предметом промов оратора... Він замикає в межах свого слова всі важливі справи" [виділено нами. — Авт.].

У розділі "Про корисність красномовства" Феофан Прокопович пише, що з красномовства походить багато благ як громадських, так і приватних, божественних і вигід людського  життя, тому ті, хто приступить до вивчення цього мистецтва, "хай найперше навчаться бути чесними і корисними  для людського життя". На думку  Прокоповича, вміти люб'язно вітати гостей і складати сердечні побажання  є "маловажні теми для виступу", основне призначення риторики —  патріотичне, формування суспільної думки. Найперше — виголошувати похвали  визначним громадянам і керівникам, які добре і розумно керують  державою, хоробро ведуть війни, "щоб  їхня хоробрість не впала в забуття  і щоб інших спонукала до подібних вчинків". Наступне—"промовою запалити інших до діяльного виконання  завдань" у військовій справі. Далі — безкровно, словом перемагати бунти  і повстання. "А чи вузеньке поле розкривається перед нами при  писанні листів?" — запитує  автор. Він вважає, що посольська служба потребує допомоги красномовців, щоб  захистити державу, зберегти її авторитет  і не вдаватися до зброї. "Наша Батьківщина мовчки благає допомоги красномовства", щоб закріпити  преславні подвиги в історичних пам'ятках і передати нащадкам. Церква також "домагається допомоги красномовних мужів" [15].

Як пристрасний оратор і талановитий педагог, великий  патріот України Прокопович звертається  до учнів:

"Українські юнаки!  Батьківщина, а водночас і церква, щоб не обманути вашого довір'я,  сумлінності, зусиль і праці  для досягнення цих та інших  незчисленних благ, просить вас:  переможіть огиду, здолайте труднощі, не жалійте якусь хвилинку  часу посвятити цій дуже приємній  праці, бо це мистецтво настільки  почесне і корисне, що якби  воно було заховане за океаном,  на самому кінці світу, то  однак його треба б шукати. Адже воно своєю цінністю перевищує  всякі труднощі і працю".

Великого значення надавав  Прокопович теорії і методиці риторики. Основну частину його риторичного  курсу складають розробки стилів і жанрів, композиції текстів, способів словесного вираження, риторичних фігур. В естетичній концепції Прокоповича  риториці належало головне місце, вона—"цариця мистецтв". Тому і в розробці техніки  та методики красномовства він великого значення надавав художньому вимислу  і відповідно художнім засобам (метафорам, епітетам тощо) його вираження, формуванню вмінь образного мовлення шляхом наслідування кращих зразків, виробленню мовних стилів [16, c. 119].

Антична теорія трьох стилів знайшла в творах Прокоповича  нове життя. За цією теорією, найвищий стиль використовується для опису  дуже важливих, урочистих подій, учинків, він потребує емоційно піднесених слів, величної форми, вишуканих образних засобів. Середній стиль є більш  узвичаєним, з помірною кількістю образних засобів, спокійним тоном. Він призначений для істориків, паперистів, які ведуть наукові, ділові справи. Низький, або простий, стиль використовується у промовах про буденні справи, але він не має опускатися до низької розмови.

Феофан Прокопович написав  працю "Про поетичне мистецтво", * побудовану на засадах "Поетики" Арістотеля. І поетика, і риторика, і просвітницько-ораторська діяльність, і художня творчість засвідчили геніальність Прокоповича, якого О. Сумароков називав послідовником "пресладка Цицерона", короною "красноречия российского", ритором "из числа во всей Европе главных".

З риторичної лабораторії  Феофана Прокоповича і нині можна  запозичити багато корисного і цікавого для себе. Сприймаючи основні положення  античної риторики часів Демосфена, Арістотеля, Цицерона, Феофан Прокопович додає до риторичної науки свої ідеї й розвиває їх. Погоджуючись з тим, що риторика — це наука переконання  словом, що вона має загальнолюдське  і суспільне значення, Прокопович наполягає на національній користі  красномовства: риторика — це захист інтересів країни, її авторитету; своєї  батьківщини, увічнення її історії, захист православної віри, уславлення державців, заохочення молоді до подвигів. Дається взнаки епоха Просвітництва, національного відродження, розвитку барокового стилю[17, c. 344].

Від'їжджаючи на посад архієпископа, Прокопович у листі до своїх колег  професорів Києво-Могилянської академії писав: "Треба не йти лише по стежці, що її протоптали інші вчені, але йти  вслід за самостійними науковими  поглядами, себто стежкою, що, творячи  солідну вченість, готує знавців, а не торгашів науки... уже остогидла  до нудоти, якщо можна так висловитися, та наука, що не тече з первісних  джерел, але крапля за краплею в  зіпсованому вигляді тече крізь  пожовклий папір з боліт невмілих учителів-скоморох...".

Прокопович розвинув теорію риторичного ідеалу, сформованого ще Цицероном і Квінтіліаном. Проте  якщо Цицерон на перше місце в  риторичному ідеалі ставив обдаровання, талант, потім винахідливий розум, сприйнятливу і тривку пам'ять, а вже за ними знання і досвід, а Квінті ліан науку, талант і досвід ставив на один рівень, то Прокопович найбільше цінував  знання риторичної науки і наполегливість у навчанні.

За Ф. Прокоповичем, найважливішим  для оратора є вміння дотримуватися  відповідності між стилем, ділом (темою, предметом) і часам.

Прокопович розширює перший розділ риторики "Інвенцію" (про  винайдення справ, предмета, задуму) введенням  ампліфікації, хоча в античній риториці вона розглядалася як риторична фігура в "Блоку ції". Це можна пояснити впливом барокової культури, яка  вже сформувалася і розквітла  у Києво-Могилянській академії і  давала змогу говорити багато і пишно  про те, про що можна сказати  коротко. Ампліфікація як риторична  фігура в класичній риториці розумілася широко: це збільшення, порівняння, міркування, нагромадження. Тому Прокопович переніс  її в перший

розділ: "Завданням ампліфікації є додати речі величі, а метою  — зробити промову сильнішою  і успішнішою... аби те, про що доводять, що воно велике, здавалося й справді  великим".

Ф. Прокопович вбачає користь  ораторства в увічненні історії  своєї батьківщини, "бо так багато її преславних подвигів поминається  глибокою мовчанкою", в захисті  її інтересів і авторитету, в описуванні життя святих людей, що їх "породила Русь, щоб нарешті знали навіть неписьменні.., а також наші вороги, наскільки багата на чесноти наша батьківщина і наша релігія"3.

У "Диспозиції", яку  Ф. Прокопович подає у третій книзі "Про риторичне мистецтво" під  заголовком "Про розташування матеріалу", він дає поради до основних частин промови: вступ обов'язково мас бути майстерним, влучним, дотепним, тому що на його основі у слухачів складається  перше враження про промовця. Розповідь  має бути ясною, стислою (короткою), достовірною, приємною, напруженою. Це досягається психологічно-образною мовою і відсутністю зайвого [18, c. 219].

Найважливішою є друга  частина викладу предмета думки  — це обґрунтування._Воно досягається  вмілим розміщенням доказів (за Арістотелем—це силогізми, ентимеми, епіхрейми, дилеми, індукція). Прокопович визначає три  способи такого розміщення доказів:—

природний (за часом, за місцем, за розвитком тощо);—

довільний (за бажанням, за вибором);—

мистецький (за законами стилю, підстилю, жанру).

Информация о работе Теорія красномовства Феофана Прокоповича