Електронна почта

Для розуміння решти інформації потрібно відзначити, що існують локальні (LAN, Local Area Networks) і регіональні (Wide Area Networks) мережі. Мережа Інтернет спочатку була регіональною (Arpanet), а потім стала глобальною, об'єднавши всі регіональні мережі світу. Якщо ваша локальна (або навіть регіональна) мережа не сполучена з Інтернет, то усередині мережі ви можете використовувати будь-які IP-адреси без узгодження з NIC. Звичайно в локальних мережах використовуються особливі IP-адреси.

Будь-яку мережу, незалежно від типу — LAN або WAN, можна розділити на підмережі. Причини розбиття меержі на підмережі криються в ранніх версіях протоколу IP. Тоді існувало декілька мереж класу А, що містять декілька мільйонів вузлів. Крім всього іншого, в таких мережах дуже велика вірогідність колізій, тобто одночасного доступу двох або більш вузлів до середовища передачі даних. Управляти такою мережою вкрай незручно, та і мережа буде переобтяжена власним трафіком. Тому основний принцип розділення — «розділяй і володарюй».

До інших причин розділення відносять створення маленьких підмереж з використанням різних технологій — Ethernet, Token Ring, FDDI, ATM. Ви не можете змішувати ці технології в одній мережі, проте вони можуть бути взаємозв'язаний за допомогою розділення на підмережі.

Розділення на підмережі  може бути також проведено з міркувань  безпеки.

Кожний комп'ютер в  мережі має свою унікальну адресу. Але виявляється, що і мережа (підмережа) також має свою унікальну адресу. Під мережею можна розуміти «пачку» IP-адрес, що йдуть підряд, тобто 192.168.1.0...192.168.1.255. Наймолодша і сама старша адреси резервуються. Молодший (192.168.1.0) є адресою сіті, а старший є широкомовною (broadcast) адресою мережі. Адреса мережі може бути потрібно, коли потрібно вказати всю мережу (підмережа), наприклад, при завданні маршрутизації для цієї мережі.

Уявіть, що у вас є  дві окремі мережі і вам потрібно об'єднати їх в одну. Тоді ця одна «велика  мережа» стане називатися мережею, а дві «маленькі» — підмережами. Пристрій, який забезпечуватиме зв'язок цих мереж (маршрутизацію), називається, як вже було відзначене вище, маршрутизатором. Маршрутизатор може бути як апаратним (окремий пристрій), так і програмним.

В ролі програмного маршрутизатора може виступати будь-який комп'ютер з двома (або більш) мережними інтерфейсами, наприклад, двома мережними платами. Як операційна система може бути встановлений будь-яка мережна операційна система, що підтримує перенаправлення пакетів IPv4-Forwarding. Такою операційною системою може бути Linux, FreeBSD, будь-яка UNIX-система, Windows NT/2000/XP/7. Традиційно в ролі маршрутизатора використовуються UNIX-системи, до яких відноситься і Linux.

Широкомовна адреса використовується для передачі повідомлень «всім  — всім — всім» в рамках мережі, тобто коли потрібно передати повідомлення (пакет) відразу всім комп'ютерам мережі. Широкомовні запити дуже часто використовуються, наприклад, для побудови ARP-таблиць.

Для кожної підмережі  визначена її маска. Фактично, маска - це розмір мережі, тобто число адрес  в мережі. Маску прийнято записувати в десятково-побайтному вигляді:

1.255.255.255.0 — маска на 256 адрес (0...255);

2.255.255.255.192 — маска  на 64 адреси (192...255);

3.255.255.0.0 — маска на 65536 адрес (256*256)

В загальному випадку IP-мережі діляться на три класи: А, В,  С, D і Е.

Мережі класу А —  це величезні мережі. Маска мережі класу А: 255.0.0.0. В кожній мережі такого класу може знаходитися 16777216 адрес. Адреси таких мереж лежать в проміжку 1.0.0.0...126.0.0.0, а адреси хостів (комп'ютерів) мають вигляд 125.*.*.*

Мережі класу В — це середні мережі. Маска такої мережі — 255.255.0.0. Ця мережа містить 65536 адрес. Діапазон адрес таких мереж 128.0.0.0... 191.255.0.0. Адреси хостів мають вигляд 136.12.*.*

Мережа класу С —  маленькі мережі. Містять 256 адрес (насправді  всього 254 хостів, оскільки номери 0 і 255 зарезервовані). Маска мережі класу С - 255.255.255.0. Інтервал адрес: 192.0.1.0...223.255.255.0. Адреси хостів мають вигляд: 195.136.12.*

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

В даний час неможливо  уявити собі жодного серйозного керівника підприємства або організації, який міг би обійтися в своїй роботі без електронної пошти (e-mail – скорочене «electronic mail»), адреса якої указується на візитній картці разом з номерами телефонів і факсів. Електронна пошта є одній з основних послуг, що надаються в глобальній комп'ютерній мережі Інтернет.

За допомогою електронної  пошти можна пересилати повідомлення, підготовлені в спеціальному вікні  шляхом введення буквено-цифрових текстів  з клавіатури комп’ютер.

Окрім таких повідомлень  можлива пересилка заздалегідь підготовлених файлів будь-якого вигляду (текстових, графічних, фотографій і так далі) як додатки до звичайного листа. Як таке застосування може бути відправлений і звуковий файл, що містить декілька фраз типу тих, які зазвичай вимовляються для запису на автовідповідач за відсутності абонента. У програмі будь-якої електронної пошти існує спеціальний режим виклику комп'ютера, що знаходиться в пам'яті, і підмета передачі файлу (режим «Додаток») і його приєднання до листа.

Як додаток до листа, зокрема, може фігурувати і електронна копія документа, який у разі відсутності електронної пошти може бути відправлений за допомогою факсу йди факс-модему. Проте відправка по електронній пошті обійдеться істотно дешевшим з тим же результатом: реципієнт отримає точну копію передаваного документа з підписами, друком, графічними зображеннями і інш., як при використанні звичайного факсу. Зрозуміло, якість копії залежить від роздільної здатності принтера у одержувача документа, але сучасні струменеві і тим більше лазерні принтери забезпечать якість копії, в усякому разі, не гірше, ніж телефаксовый апарат.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Колісниченко Д. М.  Самовчитель Інтернет. BHV-Спб, 2007 р., 496 ст.

2. Константинов Ю. Самовчитель  Інтернет. Підключення, налаштування і результативна робота: швидко і легко, Тріумф, 2009 р. – 176 ст.

3. Левін А. Ш. Починаємо  працювати на комп’ютері. – Діалектика, 2007 р. – 294 ст.

4. Комп’ютер: інструкції  по застосуванню: практична енциклопедія  від ComputerBild+DVD. – 2008 р. 812 ст.

5. Гусев В. С. Ефективна  робота в мережі Інтернет. Самовчитель.  – Діалектика. – 2004 р. 336 ст.

6. Степурин О. В.  Самовчитель роботи на персональному  комп’ютері. – Вільямс, 2006 р. – 320 ст.

7. Якушев А. В. Починаємо  працювати в Інтернет. – Вільям, 2005 р. – 128 ст.

8. Гусев В. С. Освоєння  Інтернет. – Діалектика, 2005 р. –  288 ст.

9. Гусев В. С. Інтернет: навчання, робота, корисні ресурси.  Діалектика, 2005 р. – 256 ст.