Феномен жіночого політичного лідерства в сучасній Україні

На міжнародному рівні  існують кілька документів, що констатують міжнародне визнання проблеми надання рівних прав жінкам та чоловікам та визначають напрями її вирішення. Це, зокрема, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, і Цілі розвитку тисячоліття ООН (ЦРТ) [44; 98].

Відповідно до статті 7 цієї Конвенції, держави-учасниці застосовують всі відповідні засоби для ліквідації дискримінації до жінок у політичному та суспільному житті. Декларація про ЦРТ, своєю чергою, закликає уряди забезпечити гендерне співвідношення на рівні від 30% до 70% для будь-якої статі у виборних органах і вищих органах виконавчої влади до 2015 р. Україна, приєднавшись до цих документів, також фактично визнала існування проблеми та взяла на себе зобов’язання її вирішити, як на національному, так і на регіональному рівнях.

Про рівне представництво жінок і чоловіків у виборних органах також ідеться у документах Європейського Союзу, що важливо  з огляду на євроінтеграційні прагнення  України. Зокрема це такі документи, як Резолюція Європейського парламенту стосовно жінок у процесі ухвалення рішень від 2 березня 2000 року № B5-0180/2000 та Резолюція Ради Європи щодо збалансованої участі жінок і чоловіків у процесі ухвалення рішень від 27 березня 1995 року № 95/C 168/02 [32, с. 486].

На практиці в Україні, жінки та чоловіки не мають рівних можливостей для рівноправної участі у політичному житті, особливо на регональному рівні. На рівні обласних рад жінки становлять 11% загальної кількості депутатів. Лише три жінки обіймають посади голів облрад. Величина гендерної диспропорції різниться залежно від регіонів України – від 16% загального складу облради у Сумській області до 7% у Тернопільській.

Вцілому по Україні серед загального числа державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування переважають жінки – 75,75%. Однак слід звернути увагу на різке зменшення представництва жінок з підвищенням категорії посад державних службовців. Так, чисельність жінок-керівників шостої категорії становить 75,9%, а першої – 10,1%, тоді як чоловіків – навпаки. Тобто жінки найменше представлені саме на тому рівні, на якому приймаються та виконуються відповідальні державні рішення. Проведений аналіз гендерних портретів Закарпатської, Сумської, Херсонської, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської та Чернівецької областей чітко підтверджує зазначені співвідношення і показує суттєві гендерні диспропорції у всіх областях .

Жінки традиційно представлені переважно на нижчих щаблях державної служби. Чим вище категорія посади, тим менший там відсоток жінок. Так, найбільший відсоток жінок виявлено серед посадовців найнижчої 6 категорії та спеціалістів 4-7 категорії. Дивлячись на такі дані, можна сказати, що жінки більше представленні у виконавчих органах влади, ніж у законодавчих, які обираються, проте і тут більший відсоток складають чоловіки [97, с. 22].

Спостерігається певна  тенденція: чим нижча за рівнем рада, тим більш гендерно-збалансованою вона є. Так, у міських радах обласних центрів ситуація з представництвом жінок вже трохи краща. Загалом в Україні жінки мають 15% місць у виборних органах влади. Лідерами є Чернігівська і Вінницька міські ради, у яких відповідно 22% і 20% жінок загальної кількості депутатів. Найменше представництво жінки змогли вибороти у Житомирській і Київській міських радах, де вони становлять 8% загальної кількості.

На рівні місцевих рад жінки представлені не менш як третиною голосів. Порівняно з результатами попередніх ситуація погіршилася. Тоді жінки у депутатському корпусі  місцевих рад посіли 42,5% загального складу сільських, селищних, міських, районних та обласних рад.

Отож, на 2010 р. кількість жінок-депутатів в Рівненській обласній раді складає 6%, в Рівненській міській владі – 11%, в районних радах області – 17%, в міських радах Рівненської області – 26%, в селищних радах – 41%, в сільських – 44%  [79, с. 19].

З 3 по 15 жовтня 2010 р. в Україні було проведено Фондом «Демократичні ініціативи» загальнонаціональне опитування думки громадян щодо участі жінок в політиці. Не секрет, що представництво жінок в органах місцевого самоврядування набагато менше, в порівнянні з чоловіками. Для прикладу: в Хмельницькій міській раді, 86% від загального складу ради складають чоловіки, і лише 14% – жінки (30 чоловіків і лише 5 жінок). Респонденти, які взяли участь в опитуванні, прагнуть більшого залучення жінок у політику і владу. Прихильників ідеї збільшити представництво жінок в органах місцевої влади аж 47%. Серед причин чому жінки мало представлені в політиці, найпопулярнішою відповіддю була «бракує часу через зайнятість вдома» – 31% опитаних. Більшість респондентів вважають, що ситуацію можна виправити запровадивши норму закону, яка б зобов’язувала місцеві організації політичних партій формувати партійні списки кандидатів в депутати з врахуванням гендерної рівності. Запровадження законодавчого представлення жінок і чоловіків у прохідних частинах партійних списків однозначно підтримують і жінки, і чоловіки. Загалом за таку ідею висловилися 53% опитаних [97, с. 13].

Але є і інший бік  цієї проблеми. Справа в тому, що прослідковується тенденція до зменшення бажання самих жінок займатися політикою та висувати свої кандидатури на місця депутатів. Зокрема, на останніх парламентських виборах 2012 р. було зареєстровано 60 округів, які взагалі не представлені жінками, а у Рівненській області не було жодного кандидата-жінки, щоб позмагатися за депутатський мандат. Мережа громадського контролю за гендерною рівністю на парламентських виборах 2012 р. визначила «дружні» й «недружні» області до кандидаток-жінок. ТОП-області – «дружні» до кандидаток-жінок:

1. Київська область  – 20%

2. Чернігівська область,  Автономна Республіка Крим –  19%

3. м. Севастополь –  18%

ТОП-області – «недружні» до кандидаток-жінок:

1. Рівненська область  – 0%

2. Закарпатська область  – 3%

3. Волинська, Запорізька  області – 8% [36].

Як ми бачимо, те що жінки займають більший відсоток при владі на місцевому рівні, ще не говорить про якийсь причинно-наслідковий зв’язок щодо їх представництва у Верховній Раді України, тобто наявність певного росту в політичній кар’єрі у регіоні, ще не дає змоги легко потрапити у вищі ешелони влади. Жінкою-політиком бути нелегко і на регіональному рівні, про це зазначають самі представниці влади в Рівному, говорячи про те, що є колосальна відмінність у стрімкості політичної кар’єри між жінкою та чоловіком. Щоб довести що вона чогось варта, жінка в своєму арсеналі повинна мати чи не вдвічі більше енергії.

Слід зауважити, що для  подолання проблеми недостатнього  представництва жінок в органах  влади в Україні потрібен ще немалий  відрізок часу, хоча би для того, щоб  викорінити гендерні стереотипи із свідомості громадян, але пришвидшенню цього процесу може посприяти тільки досконале законодавство, яке б забезпечувало гендерний паритет у політиці.

Підтримувальні дії  є заходами державної або партійної  політики щодо забезпечення збалансованого представництва. Вони спрямовуються на подолання першопричин гендерного дисбалансу у виборних органах і реалізуються через:

- підтримку ініціатив жінок з висування своїх кандидатур на керівні посади;

- надання фінансової допомоги жінкам-кандидатам;

- організацію для них спеціальних курсів, семінарів і конференцій та ін.

Для того, щоб забезпечити  гендерну рівність, хоча б більше, ніж  на 9%, потрібно змінити виборчу систему  на пропорційну за закритими списками на парламентських та місцевих виборах, застосувати універсальні законодавчі квоти жінок у партійних списках, що забезпечить рівні можливості обом статям, або як варіант, встановлення квот представництва безпосередньо партіями, тобто індивідуальні квоти. А вже після цього встановити жорстку паралель забезпеченя цих умов і на нищих рівнях влади [13, с. 8].

Для забезпечення гендерної  рівності в місцевих органах влади, представниці деяких міст України запроваджують  проекти, що допомагають жінкам-лідеркам міста активізуватися та брати участь у громадському та політичному житті міста. Зокрема, у Полтаві громадська організація «Об’єднання жінок-депутатів м. Полтава» за підтримки Українського Жіночого Фонду реалізувала проект «Змінюємось ми – змінюється суспільство». У рамках проекту відбулося чимало акцій та різноманітних заходів. Так, представники громадських організацій проводили опитування щодо місця і ролі жінки в політиці, організували кілька дискусійних клубів «Жінки в політиці – шлях до змін», «Жінки-лідери: конкуренція чи співробітництво?», «Жінка і суспільство: виклики XXI століття». А ще активно пропагували тему на телебаченні, радіо та шпальтах газет. Уже з перших кроків до реалізації задуму долучилися жінки-представниці багатьох громадських організацій та партій, що активізувало їх діяльність на шляху до вирішення нагальних проблем громади Полтави. Завдяки цьому проекту Полтавській міській раді інтереси громади представляють 34% жінок, а загалом у місті – 39%, на відміну від 18% і 23%, відповідно в раді попереднього, п’ятого скликання. Посаду секретаря міської ради обіймає жінка, також жінка очолює ленінську районну раду Полтави [71].

Створення таких проектів та активна діяльність таких організацій  є одним з найефективніших  механізмів впливу на забезпечення балансу  гендерної пропорції в органах  влади саме на регіональному рівні і дає змогу жінкам-активісткам робити перші кроки до владних лав.

Рівненська область  теж налічує організації, які  сприяють підвищенню ролі жіноцтва у  громадському та політичному житті. Сюди безпосередньо можна віднести Рівненське обласне об’єднання громадян «Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка», однією з головних цілей якого є впровадження гендерної рівності в суспільстві.

У 2006 р. Центр «Чайка» розпочав новий проект «Жінка і влада», який був частиною мережевого проекту «Участь жінок у громадсько-політичному житті», який здійснювали 27 громадських організацій України за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Цей проект направлений на підсилення та підтримку активних жінок Рівненщини, залучення жінок-лідерок до активної участі у суспільно-політичному житті громади. Метою було привернення уваги громадськості на гостру проблему участі жінок у процесі прийняття рішень на різних рівнях та досягнення гендерного балансу в політиці. Основним завданням було підвищення рівня правової освіченості жінок регіону, зокрема жительок малих міст і сіл Рівненщини, розвиток лідерських якостей у молодого жіночого активу, підвищення рівня гендерної культури лідерів осередків політичних партій та рухів. В першу чергу у тренінгах брали участь жінки-кандидатки у депутати, жінки-держслужбовці, громадські діячки та молоді жінки-лідери [69]. Цей проект показав достатньо ефективні результати за рік діяльності, оскільки учасницями було розроблено збірник щоденних практичних порад «Новообраній депутатці місцевої ради», а також було розроблено звернення до депутатів обласної, міських, районних рад Рівненської області та органів державної влади з пропозиціями, що повинні бути враховані при формуванні регіональної політики.

Чітку позицію з питання стратегії щодо збільшення кількості жінок у своїх лавах у м. Рівному висловила жіноча частина партії ВО «Батьківщина», що має назву ВГО «Жінки батьківщини», представниці якої, активно виступають за активізацію жіночого руху, розвивають політичну свідомість жінок, залучаючи жінок-активістів партії до кадрового резерву. Ця організація має розгалужену мережу структурних підрозділів, але через відсутність фінансування є проблеми в організації роботи. Більше в жодної політичної партії не зареєстровано такого жіночого крила. Дана організація наразі немає представництва у виконавчому комітеті, тому практично не пов’язана з процесом прийняття рішень у партії, але вона ініціює створення школи політичного лідерства для жінок [67].

Отже, можна констатувати наступне: попри те, що на регіональному рівні дещо більший відсоток представництва жінок в органах влади, аніж на загальнодержавному, це не дає змогу сказати про великий відсотковий відрив, оскільки і на місцях жінки мають рівні права з чоловіками лише де-юре. Деяку різницю можна прослідкувати в установах державної служби, де кількість жінок на посадах більша, ніж у представницьких органах, і це пов’язано з тим, що в нашому суспільстві панує стереотип, що жінка краще справляється з виконавчими обов’язками. Беручи до уваги Рівненську область, можна стверджувати, що вона відстає у рейтингах по активності жінок у політичній діяльності, про це стверджують останні парламентські вибори 2012 р., на яких від Рівненщини не було представлено жодної жінки-кандидата у народні депутати. Але вирішення цієї проблеми беруть на себе громадські організації суспільно-політичного спрямування, що представлені у м. Рівне, які борються з пасивністю жінок-лідерів, з гендерними стереотипами і тим самим залучають їх до активної громадсько-політичної діяльності.

3.2. Приклади жіночого політичного лідерства у Рівненській області.

Взявши до уваги вищесказане, ми бачимо, що регіональний рівень представництва жінок у органах влади не особливо відрізняється від національного. На регіональному рівні цю проблему вирішувати вдається навіть важче, оскільки немає достанього державного фінансування проектів, які могли б посприяти забезпеченню гендерної рівності у політичній діяльності.

Не є винятком Рівненська область, у якій за даними Гендерної мапи України, після виборів до місцевих рад 2010 р. представництво жінок та чоловіків в обласних радах кардинально різниться: жінки – 8,75%, чоловіки – 91,35%. І хоча ці показники є меншими, ніж у більшості областей України, але такі області як Хмельницька, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Полтавська, Житомирська поступаються Рівненській, тому що там жіночий склад обласних рад складає менше 8% [23].

Незважаючи на низьке кількісне відношення жінок у  органах влади, в області є  низка успішних жінок-політиків, котрі відіграють важливу роль у політичному житті області і мають повне право називатися політичним лідером. Зокрема це, Людмила Валентинівна Туровська – три роки тому ставши депутатом по мажоритарці, працює сьогодні на своєму окрузі так, ніби вибори завтра. У сесійній залі Рівненської міськради позаочі її називають «залізна леді». Завжди виважена, спокійна і навіть холоднокровна у прийнятті рішень. Для неї не існує перешкод, якщо вона впевнена в своїй правоті. І в той же час це жінка, яка часто допомагає знайти компроміс, здавалось би, непримиренним опонентам [82]. До своєї професійної діяльності підходить дуже серйозно, про це кажуть і її оточуючі, які у житті звикли бачити її завжди доброю і усміхненою. Головною її рисою є те, що вона не звикла програвати, і це дає їй змогу вигравати, навіть у програшних для неї ситуаціях. У 2010 р. виграла вибори на абсолютно програшному для неї окрузі. Принаймні так думали оточуючі, адже проти неї йшли тогочасний керівник міста та розкручений молодий політик від опозиції.