Основи екологічного виховання учнів початкових класів

Початковий етап побудови виховного процесу характеризується перш за все залученням учнів в наочно-перетворюючу діяльність серед природи. Цілі етапу – привчання школярів до розумного природокористування, праці, заощадження природних ресурсів, засвоєння практичного досвіду відносин до природного середовища. Участь в діяльності, особливо коли вона здійснюється в колективних формах, виявляє здатність зважати на товаришів, надавати їм допомогу, поєднувати ділові і особисті інтереси, орієнтуватися на правила поведінки серед природи [17, C. 17-19].

На матеріалі праці по догляду за просіками, участь в прибиранні урожаю, в посадці лісопарків виявилася необхідність пасивного підходу вчителів до формування трудових і економічних відносин школярів. Кожен вид діяльності, вище на позицію особи в цілому, найбільш сприяє розвитку окремих властивостей школярів, вихованню етично-естетичної спрямованості на природне середовище. Тому діяльність керована вчителем, потребує системної організації. Результатом виховання на даному етапі стають практичні знання і зусилля школярів, особистий досвід дії на середовище і заощадження багатств, збагачення пізнавальних інтересів, потреба в діяльності серед природи. Значно активізуються ділові відносини класу, росте взаєморозуміння, з'являється прагнення порівнювати себе з товаришами, наслідувати кращим з них, заслужити пошану і авторитет.

На другому етапі побудови виховного процесу ведучою стала учбова діяльність школярів. Не будучи включеною безпосередньо в працю, охорону природи, вона допомогла систематизувати враження про природу і особисту діяльність, відкрила можливість з'єднати практику взаємодії з природою і освітою. Основна увага приділяється зв'язку діяльності в природі з навчанням російській мові і літературі. Розвиток мови і мови школярів, робота з творами література, образотворчого мистецтва, музики дозволяє глибше розкрити школяру духовну цінність природи, по новому освітити роль турботи про навколишнє середовище і її раціональне використання в задоволенні потреб суспільства. Прагнення школяра до діяльності і пізнання природи багато в чому обумовлені віком і доступною системою.

Особливим етапом в побудові виховного процесу є цілеспрямоване формування особи школяра [13, С. 3].

Необхідно розрізняти попутне формування якостей особи, яке відбувається в різноманітній діяльності, і різних відносинах з людьми, природою, і спеціально організованого виховання особи. Спеціальна організація виникає при постановці на даному етапі виховання конкретної мети, при індивідуалізації дії педагога і залучення школярів в справи серед природи, які вважають формування світогляду, переконання, ціннісні орієнтації, мову, волю, характер. У відносинах між вчителем і учнем реалізуються функції: зміцнення і збагачення зв'язків з природою, специфічного розвитку практичних відносин, організаторського поєднання педагогічного і системного підходу.

Необхідне посилення екологічного виховання молодших школярів. Посилення екологічного виховання – важлива вимога реформи школи. Це найважливіша вимога, витікаюча з представлень сучасної екології, набула законодавчого характеру. Воно засноване на декількох принципах, які широко відомі:

Загальний зв'язок з живою природою. Все живе зв'язане в єдине ціле ланцюгами живлення і іншими способами. Ці зв'язки лише в деяких випадках очевидні для нас, лежать на поверхні, частіше ж вони приховані від наших очей. Порушення цих зв'язків може мати непередбачувані наслідки, швидше за все небажані для людини.

Принцип потенційної корисності. Ми не можемо передбачати, яке значення для людства набуває для людства того або іншого вигляду в майбутньому. Змінюються обставини, і тварина, до якої зараз відносяться як до шкідливого і непотрібного, може опинитися і корисним, і потрібним. Якщо ж ми допустимо зникнення якого-небудь вигляду, то дуже багато в майбутньому ризикуємо втратити.

Принцип різноманітності. Жива природа повинна бути різноманітною, тільки в тому разі природні співтовариства зможуть нормально існувати, будуть стійкі і довговічні [4, С. 49-52].

Нарешті, інша сторона справи – краса. Людина навряд чи буде щасливою, якщо він позбудеться можливості бачити прекрасне. Отже, ми зобов'язані зберегти все видове різноманіття тварин і рослин.

Важливе виховне завдання: переконувати що вчаться в тому, що всі ці істоти – такі ж наші «сусіди на планеті».

Щоб успішно здійснювати екологічне виховання школярів, сам вчитель, без сумніву, повинен відмовитися від ряду традиційних установок. Мається на увазі і що упровадилася в нашу свідомість прагнення ділити природу на шкідливу і корисну, і глибоко помилкового, але вельми живучого гасла «підкорення природи», «панування над природою» і погляд на комаху як на щось несерйозне, не особливо потрібне, нарешті, широко поширений погляд на природу як на другорядний предмет.

Дуже важливо, щоб вчитель постійно шукав нові, ефективні прийоми навчання і виховання, цілеспрямовано поповнюючи свої знання про природу.

Школа як центральна система екологічного виховання школярів повинна бути активним організатором зв'язку з установами для розширення сфери природоохоронної діяльності що вчаться різного віку і формуванні у них відповідального відношення до природи [16, С 10-12].

 

1.2. Зміст екологічної  освіти

 

Початкова школа – найважливіший етап інтенсивного накопичення знань про навколишній світ, розвитку багатогранних відносин молодшого школяра до природного і соціального оточення, сприяючий становленню особи, формуванню екологічної культури.

Зародження сучасних тенденцій екологічної освіти в початковій школі можна віднести до кінця 60-х – початку 70-х років двадцятого століття, коли вона переживала цілий ряд серйозних перетворень, зокрема, введення в учбовий план нового предмету «Природознавства». Ці перетворення проходили в період актуалізації проблеми охорони природи, тому, не дивлячись на задум розробників курсу – створити інтегровану дисципліну природничонаукового циклу, в нім знайшли віддзеркалення деякі питання взаємин людини з природним оточенням.

Початкова природничонаукова освіта, що має в російській школі глибокі і міцні традиції і багатий арсенал практичного досвіду, останніми роками переживає значне оновлення. У зв'язку з актуальністю даної проблеми єдиного підходу до її реалізації немає. Існують різні програми і методики викладання природознавства, де враховуються питання екологічної освіти і виховання. У «програмно-методичних матеріалах початкової школи» (1999) пропонуються програми декількох авторів, де традиційний курс природознавства розглядається під різними назвами. Проаналізуємо деякі з них.

Пріоритетною метою сучасної початкової освіти є розвиток особи дитини. Ця мета досягається через гуманізацію процесу навчання, через створення потенціалу стійкого розвитку дитини. Частиною такого потенціалу є курс «Природа і люди», розроблений З.А. Клепініної. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання курсу [5, С. 28-29].

Перше завдання полягає в тому, щоб дати таким, що вчиться загальні знання про світ людей і мир природи як найближче оточення дитини і про взаємини в системах «чоловік – людина», «природа – природа», «природа – людина».

Друге завдання направлене на вдосконалення пізнавальної і практичної учбової діяльності дітей.

Третє завдання полягає в розвитку особових якостей дитини: наукового світобачення, екологічної, санітарно-гігієнічної і етичної культури, емоцій, творчих здібностей, відчуття патріотизму і так далі.

Провідними принципами відбору змісту і конструювання курсу зберігаються загально дидактичні принципи, а також специфічні принципи, розроблені в класичній методиці природознавства. Реалізація специфічного принципу – екологічній спрямованості – здійснюється по схемі: взаємозв'язок «природа – людина», «людина – природа» – правила відношення людини до природи (загальні правила охорони природи) – доступна природоохоронна діяльність дітей даного віку (вирощування рослин, підгодівля тварин, збір насіння і рослин, розповсюдження їх серед населення, догляд за домашніми насадженнями і тому подібне) – правові норми охорони природи. Ці ідеї розглядається як причина і наслідок, і приводять до розуміння суті науки екології. Реалізація принципу екологічної спрямованості в представленій системі сприяє формуванню екологічної культури.

Основна ідея першого класу – взаємозв'язок учня зі всім навколишнім світом; другий клас присвячений мові географічних карт, які знайомлять нас з нашим великим будинком – планетою Земля; третій клас показує роль життя і живих організмів в підтримці порядку на наший планеті; четвертий клас присвячений людині і його місцю на Землі. Оскільки головними проблемами людства в XXI столітті будуть екологічні, то курс «Cвіт і людина» розроблений з екологічних позицій [2, С. 6].

В даний час «Зелений будинок» – цілісна система учбових курсів, що забезпечує ознайомлення молодших школярів з навколишнім світом, їх природничонаукова і екологічна освіта. Вона включає курси:

«Ознайомлення з навколишнім світом» (1-і і 2-і класи);

«Природознавство» (3-и і 4-і класи);

«Світ навколо нас» (1-й клас трирічної початкової школи);

«Екологія для молодших школярів» (факультативний курс для 3 класу);

«Планета загадок» (факультативний курс для 4-го класу).

Особливості системи:

• вирішує проблеми спадкоємності, пов'язані з переходом дитини від дошкільного до початкової освіти і від початкового, – до вивчення природних наук в середній ланці;
• включає як основні, так і факультативні курси, що дозволяє повніше враховувати інтереси і можливості дітей.

На першому етапі навчання молодші школярі знайомляться з навколишнім світом. При цьому елементи екологічних знань постійно присутній в курсі, проте вони не відособлені, а органічно вписані в загальний зміст, що включає природні і соціальні аспекти. Такий підхід, на мій погляд, відповідає як пізнавальним потребам дітей, так і завданням екологічної освіти, оскільки направлений на усвідомлення що вчаться різноманіття і єдності світу, місця і ролі в нім людини. Учбовий матеріал представлений змістовними лініями: природа, життя міста і села, здоров'я і безпека, спілкування, первинні географічні уявлення [10, с. 70-74].

У подальших класах діти вивчають «Природознавство». Цей, традиційний для початкової школи, предмет в рамках «Зеленого будинку» корінним чином оновлений. По суті, наново збудовано його сучасна екологічна версія, що спирається на властиве молодшим школярам емоційну чуйність, допитливість і, разом з тим, здатність оволодіти певними теоретичними знаннями. У основу курсу покладені ідеї різноманіття природи, її екологічної цілісності, єдності природи і людини. У третьому класі ці ідеї розкриваються в процесі вивчення природних компонентів (повітря, вода, грунт, рослини, тварини і так далі.), а в четвертому класі – при вивченні природи України і рідного краю.

 

1.3. Особливості  формування екологічної культури  в молодшому шкільному віці

 

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства.Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.

Школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища [11, С.3].

Початкова школа – початкова ланка формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань.

Дитина приходить до 1 класу. У неї ще не сформовані стійкі погляди, переконання, інтереси. Тому завдання вчителя – сформувати мислення та екологічну культуру кожного учня, навчити молоде покоління жити за законами природи, домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за все живе на Землі, турбота про збереження природи стали рисами характеру кожної людини.

Навчання екології має бути активним, цікавим, раціональним, максимально наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути перенасиченості психічною інформацією, яку діти неспроможні належним чином сприйняти.

В.О.Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально, непримиренною до зла.

Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.

Екологічна культура молодшого школяра охоплює:

- знання про взаємозв¢язки  в природі та усвідомлення  людини як її частини;

- розуміння необхідності  берегти навколишнє середовище;

- уміння і навички позитивного  впливу на природу;

- розуміння естетичної  цінності природи ;