Використання диференцийованих завдань у початковой школи

ВИКОРИСТАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИХ ЗАВДАНЬ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Когут О.С.

Хмельницька гуманітарно-педагогічна  академія

Науковий керівник: Крищук Б. С., начальник наукового відділу, кандидат педагогічних наук, доцент

Постановка проблеми.

Державним стандартом початкової  загальної освіти передбачається диференційоване навчання учнів початкових класів, а за мету кожної з навчальних дисциплін ставиться досягнення кожним учнем рівня навченості не нижче обов’язкового. Нові вимоги вимагають нових технологій навчання, які б забезпечили і високий рівень теоретичної та практичної підготовки з предметів,що вивчають у початковій школі, і переорієнтацію навчально-виховного процесу на особистість учня, на сприятливі умови для досягнення кожним належного рівня знань, умінь і навичок.

Актуальність проблеми полягає  в тому, процес засвоєння знань  індивідуальний. Враховуючи загальні психологічні особливості їх, ми тим  самим забезпечуватимемо розуміння  матеріалу кожним учнем. Але досягти  цього нелегко, оскільки здібності  до навчання в дітей різні. Щоб  учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання, слід, глибоко вивчивши індивідуально-психологічні відмінності наших учнів, відповідним чином поєднувати фронтальні, індивідуально-групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут надають диференційовані завдання.

Проте аналіз науково-педагогічних досліджень і практики сучасної початкової освіти, а також власний досвід роботи під час педагогічної практики, дають підстави зробити висновок, що на технологічному рівні питання диференційованого навчання розроблено недостатньо, що й підтверджує актуальність обраної теми дослідження, особливо в умовах переходу на нові програми і підручники.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі організації диференційованої форми роботи з учнями, а також використання диференційованих завдань у практиці початкової школи присвячено багато досліджень у педагогіці і педагогічній психології. Засади диференційованого навчання розкрито в роботах Ж. Ж. Руссо, М. Монтессорі, Й. Зіккенгера, К. Д. Ушинського, Ю. З. Гільбуха. На сучасному етапі зазначену проблему визнають актуальною В.О.Сухомлинський. О.Я. Савченко, М.В. Богданович, С.П. Логачевська.

Мета статті – розкрити деякі аспекти технології диференційованого навчання у початковій школі, вказати на особливості використання диференційованих завдань.

Виклад основного матеріалу. Навчаючи молодших школярів потрібно пам’ятати, що особливого підходу потребують як учні з низьким і середнім рівнями навчальних досягнень, так і обдаровані. Перед вчителем стоїть завдання навчити кожну дитину, без винятку, добре читати, писати, рахувати, розвивати бажання і вміння вчитися. Але вчити всіх дітей однаково не можна. Звідси випливає необхідність диференційованого підходу в навчанні.[5]

В педагогічній літературі є кілька визначень поняття «диференціація». Найбільш розповсюдженим є таке визначення: диференціація — врахування індивідуальних особливостей учнів у формі, коли вони групуються за якимись ознаками: віковими, статевими, національними, професійними, за інтересами, метою і т. ін. [4, 3].

Диференційований процес навчання — це широке використання різноманітних форм, методів навчання й організації навчальної діяльності на основі результатів психолого-педагогічної діагностики навчальних можливостей, схильностей, здібностей учнів. [ 1,10]

Думку про необхідність роздільного, тобто диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: "До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання".[ 2, 31]

Диференціація передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного  учня в умовах групування дітей в  межах одного класу. Кожен учень  прагне досягти мети своїми зусиллями. Клас працює як одне ціле, і в той  самий час кожен іде своєю  стежиною. За такої форми є можливість підійти до найслабкіших, спокійно працювати з ними безпосередньо  на уроці і, водночас, розвивати здібності  сильних учнів. Адже ефективність уроку  – це не кращі відповіді окремих  учнів. А хороші знання всіх. Основою здійснення диференційованого підходу при навчанні молодших школярів є диференційовані завдання.

Диференційовані завдання мають  бути постійною формою навчання. Враховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності різний, конструюються диференційовані  завдання для школярів з різними  навчальними можливостями. Тому необхідно  використовувати такі завдання, що поєднують навчальний процес усього класу з допомогою тим учням, які повільніше сприймають матеріал, і постійним удосконаленням умінь  та навичок сильніших учнів. Отже, основне призначення диференційованих завдань у тому, щоб, знаючи і враховуючи індивідуальні відмінності в  навчальних можливостях школярів, забезпечити  для кожного з них оптимальний  характер пізнавальної діяльності у  процесі навчальної роботи. .[ 2,31] 

 Існують різні класифікації  видів диференційованих завдань  (загальнопедагогічна класифікація,за Богдановичем, Фіцулою, Логачевською) Використовуючи досвід С. П. Логачевської, види диференційованих завдань можна звести до таких видів: диференціація за ступенем складності завдань та диференціація за ступенем самостійності учня [2, 60].

Застосовуючи диференціацію  за ступенем складності, добираються  різноманітні завдання, які можна  класифікувати таким чином:

• завдання, що потребують різної глибини узагальнення й висновків;
• завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується;
• завдання творчого характеру.

При диференціації за ступенем самостійності завдання добираються  одна-кової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про хід рішення дозується від найбільш повної до найменш повної.

Досліджуючи дану проблему,переконалися, що запорукою успіху використання диференційованих завдань є дотримання певних вимог. Так, Савченко О.Я. у своєму посібнику для вчителя «Сучасний урок у початкових класах» [3],сформулювала такі вимоги:

• Систематичне застосування диференційованих завдань на уроках. Але не можна перетворювати всі завдання у стандарт. Для цього неодмінно треба враховувати мету уроку, готовність учнів до роботи;
• Проведення перспективного аналізу для чого плануються завдання, чому їх необхідно використовувати саме на даному етапі уроку, як продовжити цю роботу на наступних уроках;
• Використання диференційованих завдань індивідуальних і групових;
• Вміння передбачати труднощі, що виникають під час розв’язування завдання;
• Організація обов’язкової перевірки виконаних завдань;
• Складання таких диференційованих завдань, які б давали можливість створити однакові умови для всіх учнів, тобто, щоб і слабкий зміг перейти до складнішого завдання.

У своїй  роботі вчителі практикують диференційовані домашні завдання. В основі диференційованих завдань для домашньої роботи лежить систематичне вивчення труднощів, які учні відчувають у засвоєнні матеріалу, вивчення прогалин в їх знаннях, глибокий аналіз виконання самостійних робіт, чітка класифікація помилок.

Підсумовуючи викладене, підкреслимо, що з якого б джерела  не пропонував учитель диференційовані  завдання, обов’язково слід зважати  на ступінь оволодіння учнем попереднім знанням. Не можна слабших і середніх учнів орієнтувати тільки на виконання  спрощених завдань, а сильних  – на прискорене вивчення матеріалу. Диференційовані завдання мають різнитися насамперед ступенем самостійності прийомів розумової діяльності необхідних для їх виконання. В одному випадку завдання можуть містити вказівки про прийому роботи, їх послідовність, і іншому – розраховані на певну самостійність школярів.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Однією з ознак педагогічної технології є можливість її постійного вдосконалення. Досліджуючи дану проблему,ми зіткнулися з іншими питаннями, вирішення яких потребує подальшого теоретичного обґрунтування й методичної розробки. Зокрема, щоб забезпечити успішне застосування технології диференційованого навчання молодших школярів, необхідно розробити систему диференційованого моніторингу навчання досягнень учнів;також розробити системи вправ до кожного етапу уроку, які забезпечують виробленню необхідних індивідуальних навчальних умінь та навичок і дозволяють створити резерв робочого часу.

Ці завдання визначають перспективи  подальших наукових досліджень і практичних розробок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Згуровська Т. Диференційоване навчання  в початковій школі/Т.Згуров-ська //Завуч.––2009р.––№ 32––с.10-13.
2. Логачевська С. П. Диференціація в звичайному класі:[методичний посібник]/ Світлана Панасівна Логачевська - К.: 1998. - 288 с.
3. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. /Ольга Яківна Савченко- К., 1997. - 256 с.
4. Святченко О. Диференціація – умова успішного навчання / О.Святченко// Початкова освіта. –– 2007р.–– № 12.–– С.2-4.
5. Стрілець С. Диференційований підхід на уроках української мови / С.Стрілець// Початкова школа ––2004р. ––№10 ––с.6-9.

 «Допущено до друку» 

(підпис керівника)