Вивчення української мови в початкових класах

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? Або що роблять?, і визначають можливих виконавців перемінних дій.

У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на запитання що робити? Що робить? Що роблять? що робив? Що будеш робити? Називається дієсловом.

Постановка цих  питань фактично становить собою  підготовчу роботу над часовим формами  дієслова й формами однини (множини).

Під час вивчення теми “Дієслово” слід:

• сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови?
• Розвинути уміння свідомо вживати дієслова в цінному і пасивному мовленні.
• Виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів 1 і 2 дієвідмін.

Усі ці завдання розв’язуються одночасно.

Формування загального поняття про дієслово.

Формуючи в  учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

• дієслово – це слова, що називають дію;
• дієслова відповідають на питання що робити? Що зробити? І т.д.

під час вивчення дієслова систематично проводиться  робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точними вживання. З цією метою  організовувати спостереження учнів  за використанням у слові дієслів  синонімів і дієслів – антонімів, а також за вживанням дієслів у переносному теперішньому значенні.

 

Вправи на формування загального поняття  про дієслово.

1. Гра “Що робити?”.

Учитель називає  слово, яке відповідає на питання  хто? учні запитують його, а потім  самостійно добирають і записують слова, які відповідають на питання що робити? І т.д..

Скільки слів запише учень, стільки дістає очок. Знімається два очка за кожну помилку.

2. На дошці  запис дієслова: говорю, йду, розмовляю,  стукаю, крокую, базікаю, мокну.

На які питання відповідають ці слова? Що вони означають?

Як називають  слова, що відповідають на питання що робити? І означають дію? Які дієслова близькі за значенням? А яке дієслово зайве?

Згрупуй і запиши дієслова, близькі за значенням.

2. Гра “Напиши п’ять прикладів з двома дієсловами”.

Учитель пропонує написати п’ять прикладів в яких має бути два дієслова.

1. Краще не обіцяти, як слова не здержиш. 2. Книжка вчить як на світі жити. 3. Правда й з дна моря виринає, а неправда потопає. 4. Хто з правдою зріднився, той грому не боїться.

 

 

Вивчення числа і роду дієслів.

У процесі застосування числа дієслів учні усвідомлюють, що:

• дієслово змінюється за числами;
• дієслова мають два числа – однину і множину.
• При зміні дієслова за частинами змінюється його закінчення, а лише змінюється той же самий.
• У реченні дієслово – присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет – іменник (займенник).

Підготовча робота до сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити? А іншому що робить? Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій.

Формуючи поняття  роду дієслів, учень досягає розуміння  учнями того, що:

• форми мають тільки дієслова минулого часу однини;
• рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменниками (займенниками).

 

Вправи на змінювання дієслів за числами і родами (в минулому часі).

1. На дошці запис.

Липа цвіте. Трактор  оре. Качка пливе. Хто що робить? Що що робить? Назвіть іменники. Назвіть  дієслова. Що означають дієслова. Запишіть за зразками.

Однина 

Липа цвіте.

Множина

липи цвітуть.

2. На дошці вірш.

Гроза прийшла… зітхнули трави,

Квітки головки  підняли,

І сонце, тепле  і ласкаве,

Спинило погляд на землі,

Літає радість, щастя  світить,

Дзвенять пташки в садах рясних.

Сміються знову  трави, квіти…

А сльози ще тремтять на них.

Який стан природи  описує пост? Доберіть заголовок. Назвіть  дієслова. На які питання вони відповідають?

Випишіть дієслова у дві колонки: у першу –  вжиті в однині, у другу –  в множині.

 

Змінювання дієслів за  часами.

Опрацьовуючи  часові форми дієслова, учні застосовують, що:

• дієслова змінюються за часами;
• дієслова мають три часи, теперішній, минулий, майбутній;
• дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять;
• дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять;
• дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбувається після того як про неї сказали.

Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається  ще в 2 класі, коли діти вагаються ставити  до слів ряд питань, серед яких: що робить? Що роблять? Що зробив? Що буде робити?

Свідоме застосування учнями часових форм готує грунт  для наступного  вивчення особових закінчень дієслів.

 

Вправи на розрізнювання часових  форм дієслів.

1. На дошці – запис.

Би…щить –

В…чоріє –

Л…жить – 

С…ніє –

Вставте пропущені  букви. До якої частини мови належить подання слова. Визначити час  дієслів. Поставте їх у минулому і  майбутньому часі.

2. Гра “Наш не наш час”.

Учні поділяються  на три групи: теперішній, минулий, майбутній  час. Учитель проказує речення чи ними їх на дошці. Кили у реченні, наприклад, є дієслова минулого часу, то учні з групи минулого часу піднімають руки, а решта учнів каже: “Не наш час”. Коли у речення є дієслова двох часів, то руки піднімають обидві групи. Виграє та група, учні якої наймення матимуть помилки.

Формування поняття про дієвідмінювання. Змінювання дієслів за особами.

Внаслідок ознайомлення з особливими дієвідмінювання учні повинні знати, що:

• дієслова теперішнього і минулого часу змінюються за особами і числами;
• дієслова мають 1-му, 2-гу, 3-тю особу однини і множини;
• існують два типи дієвідмін – І-ІІ
• до І дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення – уть (ють), що і визначає написання букв е, є в особових закінченнях;
• до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення ать (ять), що й визначає написання букв, и, і в особових закінченнях.

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє що дієслова поділяються в залежності від особових закінчень на дві дієвідміни.

Вивчення неозначеної  форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того що ця форма не має часу, числа, особи і роду.

 

Вправи на визначення особи та дієвідміни дієслова.

1. Гра “Яка дієвідміна”

Вчитель називає  дієслова, учні на пальцях показують до якої відміни належать ці слова.

Виграє той, хто  найменше помилиться.

2. Гра “Яка особа”

Вчитель проказує речення в яких є дієслова. Учні, почувши дієслова на пальцях чи цифрами, написаними на картках, показують якої вони особи. Виграє той, хто жодного разу не помилиться. Для гри можна використовувати такі речення.

1. Спіють груші по садах, відлітать зібрався птах. 2. Бачить – не бачить, чути – не чує, мовчки говорить, добре мудрує. 3. Ми дружимо з книжкою. 4. Гарно ти співаєш! 5. Вранці взимку пташка тремтіла, а до неї друга ж прилетіла. 6. Не співаю я бо поточків і земної травиці ожидаю.
2. Гра “Хто швидше”

Учитель пише на дошці дієслова в неозначеній  формі. Учні повинні списати їх, визначити  дієвідміну кожного дієслова і дібрати  до кожного антонім. Виграє той, хто першим виконає правильно завдання.

Слова для гри: шити (пороти), падати (вставати), заборонити (дозволити), знайти (загубити), любити (ненавидіти).

Вивчення  теми “Дієслова” дає великі можливості для одночасної роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів.

г) Вивчення займенника.

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття  про нього сформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особові займенники.

Формування  граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями  про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд  з цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь  оперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також на удосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи  займенник, учні мають засвоїти, що:

• займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
• займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
• визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;
• займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами;
• займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.

Починається формування поняття про  займенник із ознайомлення учнів  з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.

Розширюючи уявлення школярів про  особові займенники, учитель організовує  спостереження за вживанням їх у  різних текстах.

Вводяться терміни “перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно – середнього, інші особові займенники форми роду не мають.

Опрацьовуючи загальні відомості  про займенник, треба обов’язково  звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З  цією метою корисно запропонувати  в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується  на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто  відмінюваними.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

• займенники змінюються за відмінками;
• зміна займенників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;
• називний і давальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників;
• решта відмінків можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників  за відмінками, учні повинні навчитися  співвідносити форми непрямих відмінків  займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми  мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою  – це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками.

Подаючи формування навичок відмінювання особових займенників 3-ї особи.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого  відмінків з’являється н, учням  давати не слід. Потрібно, щоб вони запам’ятали, що н з’являється у займеннику тоді, коли він вживається з прийменником (у нього, але його),. В орудному відмінку наявність н є постійною ознакою.

У процесі подальшого опрацювання  відмінювання займенників учням  пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні слово, з яким зв’язаний займенник; 2) від цього слова до займенника ставимо питання; 3) за питанням визначаєм відмінок займенника.