Податковий контроль

Як органічний елемент  державного управління ДПС має власну структуру, що представлена чітко ієрархизованою системою органів податкової служби — від районних податкових інспекцій  до державної податкової адміністрації, яка є центральним органом  виконавчої влади. Тому розгляд організаційно-правових проблем проходження державної  служби в ДПС з позицій загальнодержавного будівництва стає не тільки доцільним, але й закономірним.

Незважаючи на те, що організаційно-правовий і соціально-політичний інститут державної  служби в незалежній Україні створений  порівняно недавно, він уже в  багатьох відносинах і сферах життєдіяльності  суспільства заявив про себе як значний  фактор державотворення. Свідченням цього  є той факт, що після розпаду  СРСР українська державність не тільки не загубилася в нетрях перебудовних процесів, але й піднялася на весь зріст на власному соціально-економічному і політи-ко-правовому фундаменті, національній самобутності. Як внутрішня, так і міжнародна діяльність нової  держави дістає усе більше визнання й авторитет.

Можна вважати, що податкова  система в рамках державного управління в Україні є найважливішою  адміністративною, економічною, фінансовою і правовою функцією держави. Щоправда, як і в будь-який швидкозроста-ючій системі, у ній є слабкі ланки. Завдання полягає в тому, щоб цю систему оптимізувати і поступово  робити її більш вдосконаленою, що відповідає сучасним принципам оподаткування. Така можливість, мабуть, значно розшириться з прийняттям Верховною Радою Податкового кодексу й інших основних законодавчих актів.

Державна служба в органах  ДПС є видом професійної управлінської  діяльності. Функції ДПС, затверджені  Законом України «Про державну податкову  службу в Україні», мають управлінський  характер, це: організація різних перевірок, направлення запитів. ДСП мають  також оглядати, вимагати, вилучати, залучати, карати і заохочувати. Тому державна служба в органах ДПС  за своїм змістом і формою є  управлінською діяльністю по регулюванню  своєрідних явищ, пов'язаних з формуванням  державного бюджету, її сутність, як і  будь-якої іншої державної служби, полягає в наступному: 1. Державна служба — це професійна діяльність; державна служба це професія державного службовця. 2. Компетенція державних  органів визначається у межах  їх професійної діяльності. 3. Ця діяльність спрямована на забезпечення функціонування державних органів. 4. Ця діяльність полягає у виконанні посадових  обов'язків. [1].

Тут доречно зазначити, що поняття «державний службовець», як і поняття «державна служба», не перекривають такі поняття, як «службовець» і «служба». Л.Коваль, наприклад, аналізуючи професійну службу, вказує, що, крім служби в державних органах, службовець проходить службу в недержавних  структурах (в органах самоврядування, об'єднаннях громадян, приватно-правових структурах). Загальна служба припускає  проходження її в сферах державного сектора виробництва, в органах  транспорту, в органах, завданнями яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави, у навчальних і наукових організаціях, закладах охорони здоров'я  і культури. Деякі дослідники зазначають, що терміни «державна служба»  і «державний службовець» варто  розглядати в широкому і вузькому розумінні. Державна служба в широкому розумінні зводиться до виконання  службовцями своїх обов'язків  у всіх державних організаціях: в  органах державної влади, на підприємствах, в установах, в інших організаціях. У вузькому розумінні — це виконання  державними службовцями безпосередньо  своїх обов'язків. У широкому розумінні  державним службовцем є особа, що у порядку, встановленому правовими  актами, обіймає посаду в державній  організації, органі державної влади, на підприємстві, в установі та в інших організаціях. У вузькому розумінні під державним службовцем мають на увазі громадянина, який обіймає в порядку, встановленому правовими актами, посаду в державному органі [2].

Інші автори поділяють  державну службу на цивільну (служба в  державних органах, органах місцевого  самоврядування) і мілітаризовану (військова  служба, служба в органах МВС та ін.). Цивільна служба, у свою чергу, може бути загальнофункціональним виконанням загальних, стандартних, традиційних  для всіх сфер діяльності державно-службових  функцій, що не мають галузевої специфіки (наприклад, діяльність персоналу в  адміністрації області, відділах міністерств  і держко-мітетів); спеціальної —  реалізація спеціально встановлених у  нормативних правових актах повноважень  службовців, котрі обіймають посади в державних органах, що мають  яскраво виражену галузеву компетенцію  практичної діяльності персоналу (наприклад, суддя, державний нотаріус, дипломат)[3].

Мілітаризована служба, до якої належить і служба в податковій міліції, має певні ознаки, що визначаються при аналізі нормативних І  правових актів, які встановлюють правове  становище цих видів державної  служби і службовців. Дана служба має  особливі положення про дисципліну, про посадові функції службовців та власні статути.

На мою думку, поняття  «службовець» варто розглядати в  контексті понять, що характеризують сучасну соціальну структуру  українського суспільства, таких як «соціаіьний клас», «соціальний  прошарок», «соціальна група» та ін. Отже, уданому контексті службовці  можуть розглядатися як соціальна група, що складається з осіб, котрі виконують, як правило, стандартні функції по управлінню, обороні, безпеці й охороні держави. При цьому дана соціальна група  внутрішньо структурована на окремі функціональні елементи. Це: 1. Державні службовці — працівники органів  державного управління. Структуровані  по органах і галузях державного управління, службово-посадових категоріях, рангах і званнях. 2. Військовослужбовці, функціональні обов'язки яких полягають  в обороні держави. Структуровані  в органах управління по військах і родах військ, посадах і званнях. 3. Службовці органів національної безпеки, Структуровані по родах  служби (СБУ, прикордонні війська), посадах і званнях. 4. Службовці правоохоронних органів, Структуровані по відповідних органах (суд, прокуратура, МВС), посадах і званнях. 5. Службовців органів охорони, Структуровані по відповідних органах (пожежна охорона, відомча і позавідомча охорона, особиста охорона та ін.), посадах і званнях. 6. Службовців органів управління виробничої і невиробничої сфери, освіти і науки, охорони здоров'я та ін., Структуровані по галузях, органах і посадах.

Усі вони мають визначені  владні повноваження в рамках своїх  службових обов'язків, керуються  Конституцією України, законодавчими  актами, службовими положеннями і  статутами. В органах, де вони проходять  службу, існує ідентична для всіх ієрархічна організація керівництва  і підпорядкування, чіткий розподіл посадових повноважень і обов'язків, заснований на званнях, рангах і категоріях службовців. І найголовніше, що усі  вони «займають посади в державних  органах та їх апараті щодо практичного  виконання завдань і функцій  держави та одержують заробітну  плату за рахунок державних коштів»[4].

За роки розвитку незалежної України у багатьох цих групах сталися помітні зміни в їхніх  функціях, структурі, а також у  складі службовців. Відхід від однопартійної  системи політичного керівництва  країною спричинив значні зміни  в стилі і методах роботи державних  службовців. Замість ленінських вимог  до службовців радянського апарату, затверджені такі основні принципи: служіння народу України; демократизму і законності; гумапізму і соціальній справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональній відповідальності за виконання службових обов'язків  і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого  і регіонального самоврядування; додержання прав підприємств, установ  і організацій, об'єднань громадян[4].

Наші дослідження показали, що в системі ДПС зазначені  принципи в основному «працюють», але мають місце проблеми, пов'язані  з низьким рівнем професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відповідальності кадрів. Тут є чимало об'єктивних причин, пов'язаних в основному  з відносною «молодістю» системи  ДПС, неповною визначеністю з прийняттям і введенням у життя Податкового кодексу, недосконалістю інших законодавчих актів, що регулюють діяльність службовців ДПС. Разом з тим мають місце і явні прорахунки в доборі кадрів, що, природно, впливає на ставлення платників податків до працівників органів ДПС.

Діяльність державних  службовців, у тому числі і податківців, зі зміною суспільного і державного устрою України все більше набуває  демократичних рис з вираженою  соціальною спрямованістю. Разом з  тим загальнодемократичні перетворення не ліквідували ряду негативних традицій, які процвітали раніше в адміністративно-командній  системі державного управління. Це насамперед бюрократизм і корупція, протекціонізм і умисне порушення  законодавства. «Бюрократизм у діяльності держслужбовця, — говориться в «Кодексі основних правил поведінки державного службовця» (Бюлетень законодавства  і юридичної практики України. — 2002. — № 1. — Державна служба в  Україні), — це дії (або бездіяльність) державного службовця, внаслідок яких вирішення будь-якого питання  свідомо зволікається щодо додержання суто формальних вимог». А звідси і  зниження ефективності діяльності управлінських  структур на фоні загального збільшення чисельності державних службовців, особливо на місцевому рівні.

Сучасна бюрократична система  України характеризується значною  мірою відчуженням функцій управління суспільством від самого суспільства. Це пов'язано з недосконалістю основних демократичних інститутів країни, практичною відсутністю цивільного суспільства. В системі державного управління має місце ісрархічність, регламентованість  у відносинах між її інститутами, розподіл ролей і статусів у середині її, наявність відповідної системи  цінностей орієнтації, прагнення  до уніфікації і то-талізації режиму управління тощо.

Бюрократизація впливає  і на органи ДПС шляхом підпорядкування  своєму жорсткому ритму, певному  тиску. Бюрократичною цю структуру  можна назвати вже тому, що вона має ієрархічну структуру, яку можна  представити у вигляді сходів, де службовець, який стоїть на її відповідній  сходинці, спілкується в процесі  діяльності тільки з безпосереднім  керівником, який стоїть сходинкою  вище або на одному рівні з підлеглими. Від усіх інших ланок він ізольований.

Характерна риса вітчизняної  бюрократизації полягає також у  тому, що чим вище службове становище  або статутна посада службовця, тим  більшими соціальними і посадовими привілеями він наділяється з  великою кількістю матеріальних благ. Це накладає тяжкий відбиток на суспільство  в цілому, на спосіб життя різних груп і прошарків населення. Тому суспільство все більше схиляється до індивідуалістичної свідомості, орієнтованої на успіх, на прагнення підвищувати  рівень матеріального добробуту  особистими силами. Соціальна політика держави нерідко дезорієнтує  громадян своїми намірами, які часто  входять в протиріччя з реальним життям. Звідси -свідомість і психологія людей нерідко знаходяться в  деформованому стані, що дає основу для зростання злочинності, алкоголізму, розпусти та інших соціальних аномалій.

Нова система державного управління не змогла перебороти бюрократизм, більш того, під тиском різних несприятливих  факторів становлення української  державності він став, на мою думку, відкритим знаряддям протистояння проведенню ряду економічних і адміністративних реформ. У ряді випадків чиновницький апарат відірваний від життєвих проблем  більшості населення. Перед бюрократизмом  рядовий громадянин нерідко відчуває страх, беззахисність і повну  безнадійність у вирішенні насущних проблем.

На фоні величезного числа  невирішених завдань значним  гальмом зміцнення і зростання  авторитету державності є корупціонізм і вимагательство, що негативно впливають  на мораль службовців. Непоодинокими  випадками є прояви фактів корупції, що стало основою для прийняття  спеціального Закону України «Про боротьбу з корупцією». Велику шкоду загальнодержавним  інтересам заподіює практика лобіювання, особливо поширена в тих органах  державного управління, від яких залежить підготовка принципових рішень економічної  політики держави. Лобіювання в діяльності державного службовця, вважає В.Коваленко, можна виразити так: «це здійснення державним службовцем у той чи інший спосіб за плату впливу на підготовку, хід і наслідки вирішення  питань у державних органах та їх апаратах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях у неправомірних інтересах певних фізичних і юридичних осіб»[5, 162].

Лобізм (кулуари — англ.) — різновид закулісної політики розвивається в нашій країні не перші роки. Ще при адміністративно-командній  системі впливові діячі різних галузей  народного господарства і політики різних рівнів прагнули вчинити тиск на постанови державних органів  і навіть рішення судів. Звичайно вони вдавалися і до підкупу, і  до вчинення зустрічних послуг тощо.

Недоліки в діяльності органів державного управління мають  системний характер, тому що залишилися: по-перше, у спадщину від адміністративно-командної  системи недавнього минулого; по-друге, придбані вже в ході становлення  нової системи державності в  процесі виходу з кризи. Тому боротьба з недоліками не може підмінюватися  ніякими «заходами», якими б радикальними зовні вони не здавалися. Вона буде реальною тільки в контексті всього процесу глибокої демократичної  перебудови державних структур.

На вирішення безпосередньо  цих проблем і проблем подальшого удосконалення управління за допомогою  державної адміністративної системи  спрямована адміністративна реформа, що проводиться в Україні на основі Указу Президента України від 22 липня 1998 р. «Про заходи щодо впровадження Концепції  адміністративної реформи в Україні». «За своєю суттю, — вважають В.Б.Авер'янов і О.Д.Крупчан, - адміністративна  реформа є комплексом узгоджених між собою заходів, спрямованих  на суттєве підвищення рівня управління життєво важливими процесами  в суспільстві шляхом науково  обгрунтованого створення ефективно  працюючого механізму державного управління, розвитку адміністративного законодавства, покращення кадрового, інформаційно-технічного і фінансово-матеріального забезпечення виконавчої владі»[5, 8].

У процесі адміністративного  реформування перебувають й органи ДПС.

  2.Практичне завдання.

Учні професійно – технічного коледжу (бюджетна установа) у процесі  професійної практики, під наглядом викладачів, надають споживачам послуги  з ремонту телевізорів, приймачів, комп’ютерів та інших технічних  приладів за що отримають плату. Чи повинен коледж сплачувати податки  від отриманих доходів? Можливо  використовувати отриманні доходи на виплату винагороди учням та викладачам? Підлягають ці доходи оподаткуванню?

 Які податки повинні  сплачувати юридичні особи і  як вони встановлюються? Які податкові  платежі стягуються з  доходів  фізичних осіб?

Відповідь

Кошторис   видатків   державного   навчального  закладу,здійснюваних за рахунок тих доходів і прибутків,  що  їх  одержано від надання  платних  послуг,  складається  за кожним видом послуг відповідно до Положення про порядок  складання  єдиного  кошторису доходів і видатків бюджетної установи,  організації, затвердженого постановою  Кабінету  Міністрів  України від 21 лютого  1997  року