Податковий контроль

Проблемою співвідношення понять «економічні злочини» та «злочини у  сфері економіки» більшою чи меншою мірою займалися такі відомі вчені, як А. П. Закалюк, О. Г. Кальман, В. М. Попович, М. І. Хавронюк та ін. Водночас серед  кримінологів до сьогоднішнього часу так і не утвердилася єдина  думка щодо розв’язан¬ня даної проблеми.

У своїй статті ми ставимо  завдання зробити етимологічний  та праксеологічний аналіз позицій  різних вчених, що тією чи іншою мірою  вивчали дану проблематику.

Перш за все звернемося до мовної семантики понять «економічні  злочини» та «злочини у сфері еко¬номіки»  і встановимо їх смисловий обсяг.

Великий тлумачний словник  сучасної української мови визначає поняття «економіка» як: 1) сукупність суспільно-виробничих відносин; 2) господарське життя, стан господарства (країни, району і т.п.); 3) струк¬тура і фінансово-матеріальний стан якої-небудь галузі господарської діяльності. Відповідно термін «еко¬номічний» стосується організації і ведення економіки1. При цьому відзначимо той факт, що стосовно терміна «економіка» дуже близьким за значенням є термін «господарство», який означає: 1) сукупність виробничих відносин того чи іншого суспільного укладу, спосіб виробництва; 2) все, що складає виробництво, служить виробництву, економіка2. Тому в кримінології словосполучення економічні злочини та господарські злочини здебільшого використовуються як тотожні, однопорядкові.

У свою чергу поняття «сфера»  визначається як район дії, межі поширення  чого-небудь3. Отже, в букваль¬ному значенні сфера економіки означає межі поширення господарського життя  держави, а економічний - це той, що безпосередньо  стосується організації і ведення  господарювання. Тому, на думку швецького  вченого Б. Свенсона4, економічні злочини - це ті злочини, які вчиняються в  процесі економічної (господарської) діяльності, а, на думку В. М. Поповича5, економічні злочини - це ті злочини, що вчиняються не лише в про¬цесі, а  й під виглядом економічної діяльності та із застосуванням фінансово-господарських  інструментів. Та¬ке визначення, на наш погляд, найбільш чітко та повно  відображає специфіку економічної  злочинності.

Разом із тим, у юридичній  науці і практиці не завжди приділяється увага лексичному значенню правових категорій. Натомість кожен автор  намагається висловити власне розуміння  досліджуваних ним понять.

Аналізуючи наукову літературу, можна виділити три варіанти співвідношення понять «злочини в сфері економіки» та «економічні злочини»:

1) ці поняття повністю ототожнюються;

2) ширшим за обсягом вважається поняття «економічні злочини»;

3) ширшим за обсягом вважається поняття «злочини в сфері економіки».

Перший варіант був  використаний українським законодавцем при формулюванні назви розділу VII Особливої частини КК “Злочини у сфері господарської діяльності”. По суті даний розділ включає в  себе власне господарські (економічні) злочини, що вчиняються в процесі  легальної чи псевдолегальної госпо¬дарської діяльності, залишаючи поза увагою інші злочини економічного спрямування, що не обов’язково ма¬ють зв’язок з процесом господарської діяльності. Отже, назва розділу була обрана невдало. Як зазначає В. М. Попович, термін “сфера” необгрунтовано розширює межі правовідносин, які нібито врегульовує в цьо¬му розділі законодавець, адже в межах сфери господарської діяльності можуть вчинятися не лише госпо¬дарські злочини, а й вбивства на замовлення, шантаж і деякі інші злочини.

У науковій літературі ототожнення  економічних злочинів та злочинів у  сфері економіки здебільшого  відбувається шляхом розширеного тлумачення першого поняття. Зокрема в підручнику з кримінології за ре¬дакцією І. М. Даньшина дається наступне визначення економічної  злочинності: «Економічна злочинність  у широкому розумінні включає  в себе злочини, що вчиняються в сфері  відносин власності, господарсько-еко¬номічної діяльності, порушення посадовою  особою своїх обов’язків, що завдали  істотної шкоди еко¬номічним інтересам  державних чи колективних підприємств, в сфері економічної безпеки»7.

Другий варіант співвідношення досліджуваних понять можна знайти в російському підручнику з кримінології за редакцією В. Н. Бурлакова та В. П. Сальникова. Автори цього підручника стверджують, що поняття «злочинність в сфері економічної діяльності»  по відношенню до більш загальної  категорії «еко-номічна злочинність» носить частковий, співпідпорядкований  характер. При цьому економічна діяльність ототожнюється з підприємницькою, а злочинність в сфері економічної  діяльності, на думку авторів, являє  со¬бою не що інше, як злочинність в  сфері підприємництва.

Така позиція, на наш погляд, видається достатньо хиткою. Ми вже  обгрунтували думку про те, що вико¬ристання  в юриспруденції поняття «сфера»  передбачає широке коло правовідносин. З огляду на це, досить дивним виглядає той факт, що економічні злочини  вважають більш загальною категорією, ніж злочини в сфері економічної  діяльності. При цьому дозволимо  собі зауважити, що слід відмежовувати  поняття «сфера економічної діяльності»  та «процес економічної діяльності». Злочини в процесі економічної  діяльності влас¬не і є економічними злочинами. У свою чергу сфера  економічної діяльності за своїм  смисловим навантажен¬ням, враховуючи значення терміна «сфера», є поняттям більш наближеним до категорії сфери економіки. З цього випливає, що злочини в сфері економічної діяльності можуть вчинятися не лише в процесі економічної діяльності, а й у межах інших неекономічних відносин, які однак належать до сфери господарювання (на¬приклад, зловживання службовим становищем, що завдало значних матеріальних збитків державі). Саме то¬му злочини в сфері економічної діяльності є поняттям, якщо не тотожним до категорії злочинів у сфері еко¬номіки, то лише дещо вужчим від нього, однак значно ширшим, ніж економічні злочини.

Помилково також ототожнювати економічну злочинність, чи тим більше злочинність у сфері економічної  діяльності, зі злочинністю в сфері  підприємництва. До економічних злочинів належать не лише підпри¬ємницькі злочини, а й фінансові злочини (виготовлення або збут фальшивих грошей чи цінних паперів; порушення правил валютних операцій тощо), злочини проти бюджетної  системи, злочини в сфері регулю¬вання переміщення майна через митний кордон України (контрабанда) та ін. Підприємницькі злочини є лише одним із різновидів економічних. Цієї думки дотримується і Пленум Верховного Суду України, який в постанові № 3 від 20 квітня 2003 р. зазначає: «Підприємницька діяльність є одним із видів господарської  діяльності, обов’язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність  її здійснення з метою отримання  прибутку»9.

З огляду на наведену нами вище семантику словосполучень, «економічні  злочини» та «злочини у сфері економіки» найбільш прийнятним є третій варіант  їх співвідношення, згідно з яким ширшим поняттям вва¬жаються злочини у  сфері економіки. Яскравим представником  цієї позиції є А. П. Закалюк, який вважає, що сфера економіки включає  в себе наступні складові елементи: 1) власність як юридичне вираження  грошово¬го та іншого майна й інтересів  суб’єкта; 2) інвестиції (кредити), загалом  фінанси; 3) людські ресурси; 4) ре¬чові  ресурси (сировина, матеріали, механізми, інструменти тощо); 5) економічні відносини (виробництва, роз¬поділу, обміну); 6) управління економікою; 7) економічний результат (прибуток, зокрема додаткова вартість). Злочини у сфері економіки  спрямовуються проти згаданих її структурних елементів (усіх або  кожного)10.

На думку О. Г. Кальмана, термін «злочинність у сфері економіки» вживається у трьох розуміннях: у  ши¬рокому, середньому і вузькому. Найбільш розповсюдженим є широке визначення, за яким під злочинністю у сфері  економіки розуміють усі види злочинів, які зазіхають на економіку, права, свободи, потреби учасників  економічних відносин, і порушують  нормальне функціонування економічного механізму, спричиняють різним соціальним цінностям і благам шкоду. У середньому значенні до злочинності у сфері  економіки відносять злочини  проти власності, господарські та корисливі  службові злочини. У вузькому - злочини  про¬ти власності і господарські злочини11. В аспекті співвідношення з економічною злочинністю, на наш  погляд, найбільш влучним є широке визначення злочинності у сфері  економіки. Однак сам О. Г. Кальман  вважає, що застосування широкого підходу  до визначення поняття і структури  злочинності у сфері економіки  не дає можливості встановити її реальні  обсяги, об’єктивні економічні і правові  параметри, розробити ефективну  кримінолого-економічну модель превентивного  впливу. При цьому вчений вживає поняття «злочинність у сфері  економіки» у вузькому розумінні, нерідко  замінюючи цей термін на «економічна  злочинність», вклю¬чаючи до неї власне господарські злочини, злочини в  сфері відносин власності, вчинені  в процесі еко¬номічної діяльності та злочини в сфері відносин обслуговування населення.

Вузьке розуміння «злочинності у сфері економіки» не є виправданим, адже поза увагою залишається значна кількість інших злочинів економічного спрямування. Як зазначає В. М. Попович, злочинне посяган¬ня на встановлені  відносини у сфері економіки  може бути вчиненим як у формі крадіжки, вимагання (реке¬ту), розбійного нападу (вбивства на замовлення), рейдерства, неправомірного втручання чиновників, так у формі привласнення (фінансово-матеріальних цінностей матеріально-відповідальними  чи службовими осо¬бами суб’єктів  підприємництва) інших злочинів проти  власності, податкових злочинів чи інших  господарсь¬ких злочинів12. У свою чергу  російський кримінолог М. Іванов виділяє  категорію службово-економічних  злочинів13, які також належать до сфери економіки, але за суб’єктним складом та особливостями способів вчинення виходять за межі економічних злочинів у тому вигляді, в якому вони представлені у відповідних розділах Кримінальних кодексів України та Російської Федерації.

Разом із тим зауважимо, що великий масив злочинів, які відносяться  до сфери економіки, створює серй¬озну  проблему методологічного характеру  в аспекті можливості формування єдиного підходу щодо за¬побігання такій різноаспектній злочинності. Однак ми вважаємо, що цю проблему можна  вирішити, якщо застосувати комплексний  підхід, який би поєднував у собі заходи протидії економічним, службовим  злочи¬нам, злочинам проти власності, злочинам у сфері обслуговування населення та іншим злочинам економічно¬го  спрямування.

Для розмежування економічних  злочинів та злочинів у сфері економіки  слід врахувати їх наступні особ¬ливості.

Перш за все, це суб’єктний склад злочинів. Так, злочини в  сфері економіки на відміну від  економічних злочинів можуть вчиняти  особи, які не обов’язково повинні  бути суб’єктами господарювання, але  мають відношення до процесу господарської  діяльності (наприклад, службові особи, на яких покладені ор-ганізаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки).

Важливе значення має об’єктивна сторона злочину, а саме характер діяння та спосіб його вчинення. В. М. Попович  вказує, що економічні злочини здійснюються з протиправним використанням легітимних тех¬нологічно-облікових операцій, фінансово-господарських інструментів, організаційно-регулятивних та кон¬трольно-управлінських  прав і повноважень14. З іншого боку, злочини у сфері економіки  не обмежуються ли¬ше фінансово-господарськими та технологічно-обліковими операціями, а передбачають широкий спектр діянь, вибір яких залежить від того, на який з елементів сфери економіки  посягає злочин.

Відмінність між економічними злочинами та злочинами у сфері  економіки, крім суб’єктного складу та способів вчинення, також полягає  в особливостях об’єкта злочинного посягання. Якщо об’єктом еко¬номічних злочинів завжди виступають певні економічні відносини, то для злочинів у сфері  економіки ці відносини не завжди становлять обов’язковий безпосередній  об’єкт посягання, яким можуть бути навіть життя та здоров’я людини, відносини  власності, відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність тощо. Економічні відносини в такому разі лише, так би мовити, обтяжують основний об’єкт зло-чину, виступаючи додатковим факультативним об’єктом.

Для підтвердження даної  позиції наведемо конкретний приклад.

3 липня 2008 р. Печерський  районний суд м. Києва засудив  директора ТОВ «Союз фінансових  ініціатив» за злочини, передбачені  ч. 2 ст. 367 (службова недбалість, що  спричинила тяжкі наслідки) та  ч. 1 ст. 366 (службове підроблення)15. Суть  справи полягає в тому, що підсудна, перебуваючи на посаді директора  ТОВ «Союз фінансових ініціатив»  та будучи службовою особою, у  2007 р. неналежним чином виконувала  свої службові обов’язки, пов’язані  з організацією та веденням  податкового обліку на підприємстві  та із забезпе¬ченням фіксування  фактів здійснення всіх господарських  операцій у звітному періоді,  через несумлінне ставлення до  них, що спричинило тяжкі наслідки  у вигляді ненадходження до  державного бюджету за чер¬вень 2007 р. податку на додану вартість  у сумі 1 288 259 грн. Також було  доведено, що підсудна на підставі  завідомо неправдивих документів  отримала ліцензію на будівельну  діяльність, яка в подальшому  була вико¬ристана нею під  час надання послуг з будівництва  іншим суб’єктам господарювання.

Як бачимо, вчинені злочини, з огляду на кримінально-правову  кваліфікацію за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 367 КК, належать до злочинів у сфері службової  діяльності (розділ XVII Особливої частини  КК). Однак, вихо¬дячи з матеріалів даної кримінальної справи, вказані  діяння мають явно економічне спрямування, адже дер¬жава отримала збитки у вигляді  ненадходження до бюджету великої  суми коштів, а сама засуджена незакон¬но здійснювала господарську діяльність.

Розглянемо детальніше характер інкримінованих підсудній діянь. Дії, кваліфіковані за ч. 2 ст. 367 КК, по¬лягали  у тому, що засуджена, будучи службовою  особою, неналежним чином виконувала покладені на неї за-конодавством та статутом товариства службові обов’язки, а саме: при складанні в червні 2007 р. щомісячних податкових декларацій з податку на додану вартість, не здійснила належний контроль за достовірним  відоб¬раженням в них даних податкового та бухгалтерського обліків ТОВ «Союз фінансових ініціатив» щодо об¬сягу податкових зобов’язань підприємства, внаслідок чого до державного бюджету не було сплачено пода¬ток на додану вартість. Вирішальне значення при кваліфікації даного діяння мала форма вини: умисел чи не¬обережність. У силу того, що в ході досудового слідства та судового розгляду справи було доведено необе¬режне ставлення підсудної до вчинюваних нею дій, даний злочин отримав кваліфікацію за ч. 2 ст. 367 КК. За умови доведення факту умислу дане діяння слід було кваліфікувати за ч. 3 ст. 212 КК як умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Це підтверджує той факт, що вчинений злочин за своїм ха¬рактером незалежно від кримінально-правової кваліфікації має чітко виражене економічне спрямування, а його віднесення до категорії економічних чи службових залежить від особливостей суб’єктивної сторони складу злочину.