Податковий контроль

Дослідженнями різних аспектів злочинності неповнолітніх займались  такі відомі радянські науковці, се¬ред яких можна виокремити таких: Ю. М. Антонян, М. М. Бабаєв, В. Г. Болдирєв, Ф. Г. Бурчак, А. І. Долго¬ва, В. М. Дрьомін, І. П. Лановенко, Г. М. Міньковський, Я. М. Шевченко та інші. У нашій державі цією про¬блематикою займались такі провідні науковці: Ю. А. Амбросімова, Ю. Б. Бахін, М. М. Биргєу, О. М. Джужа, Л. С. Дубчак, О. П. Закалюк, Т. Л. Кальченко, Я. М. Квітка, І. В. Козубоовська, О. Г. Колб, Т. М. Малкова, О. М. Павлик, С. Г. Поволоцька, О. С. Стеблинська, І. О. Топольськова, В. І. Шакун та інші.

Вивчення причин девіантності серед неповнолітніх та молоді відбувалося  в різні періоди розвитку нашо¬го  суспільства. Так, Г. М. Міньковський, ще у 1968 р. зазначав, що « ... психологія підліткового та юнацько¬го віку має суттєві особливості: нестача життєвого досвіду, спадковість, невміння правильно оцінювати ок¬ремі  явища, емоційна збудливість, недостатній  розвиток системи навичок соціального гальмування і ін.». До того ж до цих особливостей додається прагнення молодої особи до самостійності, демонстрації сміливості, схильність ставити себе на місце авторитетних героїв фільмів тощо2. Це твердження актуальне і тепер, і ба¬гато в чому зумовлює високий ризик виникнення й укорінення у молоді антигромадських поглядів та зви¬чок, що цілком природно може спонукати до скоєння правопорушень.

Необхідно відзначити, що протягом 60-80-х років XX століття пояснювали схильність неповнолітніх до протиправної поведінки  лише «вадами виховання у сім’ї». Причому таке пояснення було цілком доречним, оскільки на той час функціонувало  чимало культурно-оздоровчих закладів, відповідних організацій, що зай¬малися роботою з молоддю, проводилася  ідеологічна та пропагандистська робота. Крім того, між соціальни¬ми організаціями  і міліцією була належним чином налагоджена  взаємодія. Більшість інспекторів  міліції у справах неповнолітніх  мали педагогічну освіту. Молодь активно  залучали до «суспільно корисної праці», а також до членства у громадських  формуваннях з охорони громадського порядку. Слід додати, що крім про- рахунків у вихованні молоді, як причини  протиправної поведінки, тоді ще вказували  на їхню незайнятість навчанням чи «суспільно-корисною працею». Поширеною  була практика відвідувань дільничним інспекто¬ром міліції за місцем проживання молодих осіб, яким виповнилося 18 років  і які не працювали чи не навчалися.

Українські кримінологи  виділяють ряд негативних обставин, що відіграють вирішальну роль у форму¬ванні  особи неповнолітніх, здатних у  певній ситуації вчинити злочин.

О. М. Джужа уважає незадовільні умови виховання в сім’ї однією із причин формування у повнолітньо¬го девіантної поведінки4. Сім’ї належить пріоритетне місце у процесі  формування і розвитку особистості  від моменту її народження і вона є одним з найстародавніших соціальних інститутів. Вона являється першим вихователем дитини і середовищем  передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних навичок і умінь, тому, безперечно, основну причину корисливо-насиль¬ницької злочинності слід шукати в особливостях сімейного оточення.

У сучасних умовах економічної  кризи у нашій державі дедалі помітніше стає криза сім’ї як соціального інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що невідомі. Криза виявляється в тому, що сім’я  дедалі гірше реалізовує свої основні  функції - організацію подружнього  життя, народження і виховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і  робочої сили. Матеріальне неблагополуччя сім’ї часто штовхає батьків  до пошуків додаткового заробітку. Як наслідок, батьки значний час  приділяють увагу роботі, що відо¬бражається  як у виїздах на тривалий час до сусідніх регіонів і навіть країн  так і постійному затриманні на роботі: батьки взагалі не приділяють уваги  своїм дітям вдома або витрачають на це менше однієї години. Діти все  частіше залишаються під наглядом бабусь, дідусів, інших родичів - осучаснена причина дитячої бездоглядності. Особливого масового характеру це явище  набуло у прикордонних регіонах нашої  держави. Вказане вже приносить  свої негативні наслідки. Зменшення  уваги та послаблення контролю з  боку батьків відбуваються негативні  зміни в поведінці дитини: пропуски занять без поважних причин, зниження рівня успішності у навчанні, агресивна  та неспокійна поведінка, вживання алкоголю та наркотиків, тютюно- паління тощо. Результатом відсутності батьків  є прояви девіантної (антисуспільної) поведінки дітей та втя-гування  дітей до злочинної діяльності. Одночасно  відбуваються зміни в системі  цінностей дітей, батьки яких перебувають  на заробітках: школа стає питанням престижу, а не здобуття освіти.

Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом  з дітьми, є не лише брак вільного часу. Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім’ї є  батьківський контроль і взаємини між  дітьми та батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з  друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим дитина займається після  школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про  взаєморозуміння, з іншого- про батьківський контроль, мета якого - попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних «ви¬падковостей».

Із збільшенням віку зменшується  поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, про  що яскраво підтверджує проведене  опитування в рамках дисертаційного дослідження О. М. Семенишиним.

Ним встановлено, що серед  учнів середніх шкіл кожний 10-й вказав, що мати ніколи не знає, де і що вони роблять у вільний час (після  школи, увечері), та кожний 5-й - що батько не проінформований з цих питань5. Отже бачимо, який відсоток займають проблеми здорового способу життя i мають  зважати на знання членів сім’ї  щодо цих питань.

Наступним чинником злочинності  неповнолітніх у сучасних умовах є негативний вплив у найближчому  оточенні - побутовому, навчальному, виробничому  з боку однолітків чи дорослих. Нестача  спілкування, емоційна вседозволеність, яку діти нерідко відчувають у  власних родинах, потреба у належності до рефе¬рентної групи можуть бути частково компенсовані уважним доброзичливим  ставленням педагогів. Шкільне середовище відіграє важливу роль у становленні  особистості, задоволенні її духовних потреб6. Разом із тим важливо  відзначити, що школа, на думку дітей, є тим місцем, де вони найчастіше зустрічаються з жорсто¬ким ставленням та знущаннями (як з боку учнів старших  класів та однокласників, так, дещо меншою мірою - вчителів).

Об’єктивні й суб’єктивні  чинники, що викликали масовий відтік вчителів зі школи, одночасно спричи¬нили  зниження вимог до тих педагогів, які залишилися у школі. Мають  місце непоодинокі випадки прини¬ження  гідності дітей вчителями. Нерідко  конфіденційна інформація щодо проблем  дитини та її сім’ї розго-лошується  і стає предметом обговорення  у класному колективі, серед батьків, що травмує психіку, погіршує моральний  стан дитини. Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів  стало оцінювання на¬вчальних досягнень  учнів. Нерідко 11-12 балів може отримати лише той учень, який займається з  вчителем на додаткових (платних) заняттях.

Поширенню злочиннності серед  неповнолітніх сприяє відсутність  цілеспрямованої профілактичної діяльності адміністрації навчального закладу. Педагогічні колективи не завжди проводять належну роботу з неповнолітніми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильне оцінення тим несприятливим  симптомам, що спостерігаються у  поведінці неповнолітніх, не намагаються  прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то во¬ни зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо  інтенсивний.

Враховуючи ж те, що інституції, на які покладено обов’язок дбати  про виховання підростаючого  по¬коління, нині часто діють ізольовано, не одержують практично ніякої допомоги з боку громадськості, держа¬ви, суспільства, опинившись сам-на-сам із всіма труднощами процесу виховання, вони нерідко  почувають себе безсилими перед  виконанням складних завдань загальновиховного  і профілактичного характеру7. Крім того, у теперішній час існує проблема недостатнього забезпечення позашкільних закладів сучасними про¬грамами  та методичними посібниками, централізовано не здійснюється їх друк та доставка, немає  єдиного переліку програм за всіма  напрямами позашкільної освіти. На практиці здебільшого керівники  гуртків кори¬стуються власними програмами, які затверджуються місцевими  органами освіти як авторські.

Однією з причин злочинності  неповнолітніх є їх незайнятість та не працевлаштованість після закінчен¬ня  навчального закладу. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре  забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді. Тривала відсутність занять у непо¬внолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських  поглядів та звичок. Щорічно тисячам  випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, багато підприємств відмовляються брати  на роботу підлітків, які не мають  відповідного досвіду та відповідаль¬ності. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою  вони не забезпечувати¬муться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість «відсіяних» зі шкіл. Як результат - майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали8. У той же час питома вага злочинів, вчиненних пра¬цюючими неповнолітніми складає лише 1,8 % (1 473 злочинів)9.

Для підприємств, багато з  яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання нині - вижи¬ти  й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не беруть на роботу. І це не¬зважаючи  на те, що у ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню  та розвитку молоді в Україні» наголошується: «Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця  на строк не менше двох років після  завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно- технічних  і вищих навчальних закладах...».

Залишається однією з негативних обставин, що відіграє не останню роль у формуванні особи непо¬внолітнього, підбурювання з боку дорослих злочинців. Злочинні угруповання неповнолітніх  останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу  й агресивно-корисливу. Відходять  у минуле «ідео-логічні» розборки, протистояння, набіги, «прикордонні» сутички, вся  та боротьба, під час якої задовольня¬лися  звірячі інстинкти. Ситуація швидко «перевиховує» делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погро¬зи зараз  можна бути кримінально покараним. І тут роль дорослих щодо втягнення  підлітків у злочинну діяльність простежується особливо яскраво.

Колишні угруповання підлітків  чисельністю до 100 осіб з певними  ознаками розрізнення - черепами, ме¬талевими  відзнаками тощо - втрачають сенс. Створюються  мобільні групи з 10-20 осіб, які «працюють» під керівництвом дорослих, хоча здебільшого  вони виявляють і власну ініціативу: охорона більш «авторитет¬них»  злочинців, вимагання, знищення «на  замовлення» торговельних наметів, участь у розбійних нападах, грабежах тощо. Як і раніше, ці групи мають  дисципліновану, скуту страхом розправи організацію, за¬конспіровані, створюють  у разі потреби алібі, збирають для  допомоги засудженим і їх сім’ям касу з грошей («общак») і навіть мають  озброєння.

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, де проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкуван¬ня з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже доро¬жить своїм становищем у ній. Крім того, майже половина школярів входять до таких маргинальних угрупувань з метою розібратися зі своїм кривдником за допомогою сили або своїх друзів, адже міліцію така особа взагалі не сприймає як інститут, який може йому допомоги. Підтвердженням цьому є питома вага групової злочинності серед злочинів, вчинених неповнолітніми за період 2005-2009 рр., яка складає 46,5 % (38 332 злочинів з 81 802), а які раніше вчиняли злочини - 12,8 % (10 352 злочинів)11.

У свою чергу, багато хиб  спостерігається у роботі правоохоронних органів і судів у профілактиці злочин¬ності неповнолітніх. Іноді  безпідставний лібералізм, своєрідну  «данину моді» виявляють судді, коли не бе¬руть під варту під  час провадження досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які  вчинили тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м’які вироки, якщо покарання  не пов’язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба  обережно вирішувати питання про  позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються  так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі «коле¬ги». Адже значною  мірою всепрощенням породжується рецидивна  злочинність неповнолітніх.

Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи кримінальної міліції у  справах дітей (далі - КМСД), орієнтуючись здебільшого на розкриття вже  вчинених злочинів. Іноді спос¬терігаються випадки небажання працівників  КМСД утруднювати себе напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну  ро¬боту, її формалізм. Часто бракує необхідної взаємодії правоохоронних органів у цій сфері. Що до Служби у справах дітей, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вис¬тачає кадрів та фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверд¬жується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього має хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.

Досить часто неповнолітні правопорушники серед причин, які  штовхнули їх на скоєння злочину, назива¬ють перегляд відповідних відеоматеріалів. Адже, на думку О. Бугери, існуючі  у суспільстві соціальні норми, прагнення, потреби і громадська думка значною мірою формуються саме з допомогою засобів масової  інформації. Телеекрани сучасного телебачення  заповнили сцени насилля, безкарність  злочинця, еротики тощо, що є однією з причин криміналізації молоді. Вказаним негативним тенденціям сприяє відсутність  у сучасного підлітка позитивного  героя з відповідними ідеалами для  наслідування. Оскільки в нього ще не сформовані свої принципи поведінки, він переймає їх у більш «сильної»  особистості, у тому числі, що про¬пагується  з телеекрану, викликаючи деформацію духовного життя підростаючого  покоління.