Родинно-побутові пісні

 

Нехай миші кужіль трублять,

 

І піду на вечорниці.   

 

Нехай мене хлопці люблять.

 

У таких піснях часто змальовується  образ матері, яка то «виховує»  дочку, а то поблажливо ставиться  до її примхів, чи навіть сама випроводжає  «погуляти»:

 

Послала мене мати    

 

А я собі гуляю,

 

До хлопців погуляти:

 

Як рибка по Дунаю.

 

«Погуляй трохи, доню,      

 

Як рибка з окунцями

 

Я ж тобі не бороню!» 

 

Я, молода, з хлопцями!

 

Тут теж нерідко зустрічаємо  збережені з далекого минулого об-рази-архетипи води, річки, елементів світу природи.

 

Трапляється й прийом самовисміювання, коли дівчина з іронією говорить про себе: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня / три дні хати не мела / сміття по коліна». Найчастіше дівчат ганять за те, що вони ліниві чи погані господині. Хлопців же висміюють за те, що вони хваляться своїми любовними походеньками, ґоноруються, що вміють подобатись дівчатам:

 

Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,

 

Я мандрую тут і там, тут і там,

 

Бо я хлопець мандрівний, мандрівний,

 

Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

 

Ще більш колоритно, з  непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні  взаємини. Поширеною є тема залицяння  кума до куми чи сусіда до сусідки:

 

Ой кум до куми залицявся.           Ти кума, ти душа,

 

Вибирати конопельки обіцявся:  Ти кругом, кума, хороша.

 

Добродушною іронією пронизані  пісні про жінку, яка є невправною господинею:

 

Гоп, мої гречаники,      Молов батько, не віявши,

 

Гоп, мої смачні,           Пекла мати, не сіявши,

 

Чогось мої гречаники  3 помийниці воду брала,

 

Не вдалися вдачні.       Гречаники учиняла.

 

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує  дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але  ті відповідають:

 

Я в середу родилася,   Не піду я за старого,—

 

Кажуть люди — горе. Бородою  коле.

 

У таких піснях старий чоловік  є не трагедією для молодої  жінки, а, навпаки, стає об´єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:

 

Ой ти, старий дідуган,

 

А я молоденька

 

Ізогнувся як дуга,      

 

Гуляти раденька;

 

і просить в Бога:

 

«Поможи, ми, Пане Боже,  

 

І повісь на грушу,

 

Возьми з діда душу.  

 

Щоби старим знати,

 

Возьми з діда душу   

 

Як молодих брати.

 

Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

 

—              Додому, додому, нероба моя,

 

—               Не їла, не пила худоба твоя.

 

—              Най не їсть, най не п є, най  виздихає,

 

—              Допоки у корчмі горівонька є.

 

Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:

 

А я його шаную, До припічка припинаю,

 

Як собаку рудую:        Помиями напуваю.

 

У них злегка чи дошкульно  висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.

 

У жартівливих піснях з  гумором співається навіть про сімейні  трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).

 

Так, хлопець-сирота хвалиться  своїм завзяттям:

 

Нема впину вдовиному  сину, Що звів з ума хорошу дівчину.

 

Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від  самотності:

 

Удовицю я любив,

 

Подарунки їй носив.

 

Носив сало, носив свічки,

 

Носив м´ясо, носив стрічки.

 

Носив гречку, черевички,

 

Носив просо, носив мак.

 

Ось було як!... А раз таки теля припер,

 

 Доки допер, трохи  не вмер,

 

А вона мені змінила

 

І панича полюбила.

 

Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой  що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:

 

Ой упав же комар

 

На помості,

 

Потрощив, поломив Ребра  й кості.

 

Прилетіла муха, Жалкувати:

 

«Ой де ж тебе, комарику Поховати?»

 

«Поховай ти мене В чистім полі,

 

Та й висип мені Високу могилу...»,

 

щоб усі знали, що там похований  «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто  у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім´ї («Ой дівчина горлиця»):

 

Умер батько — байдуже,

 

Вмерла мати — байдуже,

 

Умер милий, чорнобривий.

 

Жаль мені його дуже.

 

Я за батька книш, дала,

 

І за матір книш. дала.

 

А за свого миленького

 

— Цуцика рябенького.

 

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня  і бере свій початок у доісторичні  часи, коли в обряді поховання після  тризни над покійником справляли  похоронну оргію, задум якої полягав  у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи  таким чином перемогу життя. Тому серед слов´ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у  формі діалогів:

 

—              Ой, умру, мила, ой умру мила,

 

—              Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

 

—              Де ж я тебе поховаю, милий мій  миленький,

 

—              Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

 

—      В кропиві, мила, в кропиві, мила,

 

В кропиві уха-ха, мила чорнобривая...

 

Подібні пісні зустрічаються  у всіх слов´янських народів. Ще одним  підтвердженням давності походження цієї групи пісень є численні твори  на сюжет про смерть і весілля  комара (мухи), які, вочевидь, є відлунням  древніх весняних обрядів.

 

Не менш давньою серед  гумористично-жартівливих пісень є  група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких  оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна  любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням  ритуалу кумування. Оскільки у новітню  добу подібні тексти оцінюються негативно  з етично-моральних міркувань, вони виконуються за певних умов з деякою мірою табу. Цей пласт народної творчості недостатньо вивчений, оскільки, за свідченням багатьох дослідників, збирачі фольклору свідомо уникали  запису подібних текстів, оминали цю тематику у своїх розвідках. Однак  ці тексти побутують в народі і  є досить цікавими з огляду на їх древнє походження та відлуння в них  давніх культових ритуалів та язичницького світогляду.

 

Як бачимо, жартівливі пісні  численні за кількістю і розмаїті за тематикою. Вони становлять значну частину української народної пісенності. У них, за висловом М. Закревського, проявляється «привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він  не може жити. Ця веселість тим привабливіша, що вона не підробна, природня; а дотепність, неначе іскра, часто з´являється  несподівано і з блиском».

 

Родинно-побутові пісні дуже давні за походженням. На це вказують елементи магії і міфології, як наприклад, контагіозної магії:

 

...Погнав до Дунаю коня  напувати,

 

Піду я в садочок, зірву  я листочок,

 

На білім пісочку два  слідочки знати.

 

Прикрию, пристелю милого слідочок,

 

Той перший слідочок коня вороного,

 

 Щоб вітер не звіяв,  пташки не ходили.

 

А другий слідочок мого миленького.   

 

Щоб мого милого інші не любили...

 

Є згадки навіть про такі давні ритуали, як людські жертвоприношення, наприклад, у пісні «Ненько моя, вишня...»:

 

Чи ти, ненько моя, пшениці  не жала,

 

Що ти мене маленькою у  сніп не зв´язала?

 

Чи ти, ненько моя, води не носила,

 

Що ти мене маленькою в  криниці не втопила?

 

Чи ти, ненько моя, діжі не місила?

 

Чом ти мене маленькую в  тісті не вмісила?

 

Своїм корінням вони ґенетично  пов´язані з обрядовою лірикою (веснянками, колядками, весільними піснями  та ін.). Тому їх можна вважати спадком  багатьох поколінь, в якому збереглися давні уявлення й звичаї дослов´янської та давньоруської народності, історичні  нашарування пізніших епох. Вони відображають багатогранність життя української  сім´ї, широкий спектр почуттів і  переживань людини, пов´язаних із родинними  стосунками, різноманітними життєвими  ситуаціями. У них втілилась народна мудрість багатьох віків, погляди прадавніх українців на сім´ю, шлюб, людські взаємини, матеріальні і духовні цінності.