Особливості музичного сприймання молодших школярів

  Формування музичних властивостей  і якостей дитини відбувається  не за однозначними законами. Існують різні причини виникнення  нових здібностей, нахилів, інтересів  (наприклад, різний соціальний  досвід, наявність різних поєднань  природних задатків). Отже, і старе  не просто механічно приєднується  до нового, і нове перетворюється  відповідно до природи даного  суб'єкта. Спостереження над процесом  музичного розвитку дитини переконує  нас у цьому.

Отже, слід зазначити, що емоційний вплив музики на школяра є невід’ємною частиною у музичному вихованні та сприйнятті. Завдяки йому у дітей розвивається уява, пам’ять, увага та інші риси, що допомагають краще сприймати музичний матеріал. Дитина виступає не стільки як об'єкт виховання, а і як суб'єкт з усією своєрідністю свого музичного розвитку .

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       1.2.Прийоми та методи розвитку музичного слуху молодших школярів

Розвиток у школярів здатності  повноцінно сприймати музику здійснюється у двох тісно зв'язаних між собою  напрямках. Один з них - розвиток у  широкому плані, коли в дітей формується здатність усвідомлювати роль і  місце музики в житті людини, її багатство і різноманітність, здатність  усвідомлювати й систематизувати  одержувані з навколишнього життя  музичні враження. Інший напрямок передбачає розвиток музичного сприйняття в цілому і окремих його компонентів  як музичної здібності, як психологічного процесу.

Одне із завдань школи - допомагати дітям орієнтуватися  у музиці, учити їх виділяти в  ній "великі" і найбільш помітні  ознаки, орієнтири (музичні жанри, форми, тембри інструментів і співочих голосів). Із цією метою репертуар програми по музиці підбирається таким чином, щоб діти могли систематично й  послідовно знайомитися з різними  музичними жанрами (марш, танець, пісня; опера, балет, симфонія), з різними  музичними структурами й формами (куплетна, тричастинна, варіації, рондо).

Формування в учнів  здатності розуміти музику, розбиратися  в ній - важливе завдання вчителя, яке повинне здійснюватися систематично, послідовно і виконання якого  вимагає тривалого часу. Сприйняття музики являє собою єдність емоційного та свідомого.

Психологи стверджують, що будь-який процес сприйняття предмету, явища  як цілого вимагає виділення його ознак і встановлення зв'язків  між ними. Якщо цього не відбувається, то сприйняття надовго залишається  неясним, недиференційованим.

Здатність до усвідомленого  сприйняття музики ґрунтується на розвитку музичного мислення дітей. Музичне  мислення треба розглядати як одну із різновидів мислення взагалі. Специфічною  його особливістю є те, що воно протікає в емоційній формі. Всі операції й форми музичного мислення (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) проявляються стосовно музичного образу, засобів музичної виразності. Істотною особливістю є й те, що процес музичного мислення відбувається в нерозривному зв'язку з діяльністю музичного слуху і без нього неможливий. Діяльність логічного мислення відбувається в тісному зв'язку з образним мисленням.

Для спеціального та систематичного музичного розвитку на уроках висуваються  ті операції й форми мислення, від  яких найбільшою мірою залежить усвідомленість музичного сприйняття: аналіз музичного  твору (загальна характеристика музики, аналіз виразності окремих засобів), порівняння одного твору з іншим (що в них загальне, що різне)[13].

 Молодші школярі ще недостатньо володіють названими розумовими операціями, їх треба цьому навчати. У тих випадках, коли вчитель допомагає дітям розібратися в музиці, вони краще справляються із завданням. Виявляється, що вони чують і розрізняють окремі елементи музичної мови і розуміють їхнє виразне значення. Однак самостійно виконувати розумові операції вони не вміють. Важливо вчити дітей способам мислення. Привчати спочатку виділяти головне в музиці (її емоційний зміст, загальний характер), потім аналізувати використані композитором засоби музичної виразності.

О.Я.Савченко говорить, що на перших етапах діти знайомляться з виразністю темпу, динаміки (найпростіших, знайомих з життя засобів) і регістра. При цьому використовуються вже знайомі дітям маленькі п'єси; частково вводяться в урок нові п'єски-еталони, у яких той або інший засіб є головним.

Вчитель поступово, протягом нагромадження музичних вражень, формує в дітей уявлення про те, що в  тих невеликих п'єсах, які вони слухають, високий регістр може розповісти про щось маленьке, легеньке, дзвінке, жартівливе, радісне, а низький регістр - про велике, важке, глибоке, страшне, таємниче.

Ознайомлюючись з більшими творами, з "музикою дорослих" уявлення про виразність регістрів  та інших музичних засобів поступово  розширюються й збагачуються.

У наступних класах діти слухають уже справжні поліфонічні  твори і вчаться розуміти виразність поліфонічної фактури.

Аналізуючи з дітьми музичний твір, вчитель вчить їх установлювати  зв'язки між загальним характером музики та використаними композитором засобами виразності. Наприклад, діти міркують: "Це полька, весела музика, тому її темп досить швидкий і звучить  вона голосно. Мелодія в польки стрибкоподібна, тому що танцюють під цю музику злегка підстрибуючи". Або: "У музиці про  Буратіно мелодія стрибкоподібна. Якби вона була плавна, було б несхоже  на Буратіно; адже він веселий, увесь  час скакає й стрибає".

Однією з найважливіших  і корисних для розвитку мислення є операція порівняння. Учитель із самого початку навчання дає дітям  неважкі завдання на порівняння двох творів або двох частин одного твору. Він починає з порівняння загального характеру творів, потім зрівнюються  темпи, динаміка та інші засоби виразності, по мірі ознайомлення з ними дітей.

У першій чверті I класу можна  зрівняти характер пісень: "А я  по лузі" (задирливий танець) і "Марш" Р. Шумана (бадьорий марш). Зрівняти першу  й другу частини п'єси Г. Уствольської "Пляска и плакса" (стрімливо-швидка, "лиха", голосна музика першої частини й тиха, "тягуча", "плаксива" - другої).

Щоб організувати увагу дітей  і полегшити їм розбір твору, можна  спочатку користуватися найпростішою схемою аналізу, що вивішується на дошці.

Характер музики

Темп

Сила звучності

Регістр

Мелодія

Ритм

        Ця  схема набагато полегшує дітям аналіз музики. У цій схемі засоби виразності названі в тому порядку, у якому вони проходяться в першій і другій чвертях I класу (схема написана великими буквами на картонних платівках, які з'єднуються між собою короткими шматочками вузької стрічки. Завдяки цьому вся схема може складатися й розкладатися залежно від того, який елемент музики вчитель хоче виділити).

Освоєння засобів музичної виразності, розуміння їхньої ролі в створенні музичного образу не так просто для дітей, як це може здатися з першого погляду. Наприклад, здавалося б, що вичленовування таких яскравих, примітних для дітей засобів виразності, як темп і динаміка, буде відразу і з легкістю зрозуміло й освоєне дітьми. Однак на практиці все відбувається інакше. Діти чують, що твір грається голосно або тихо, швидко або повільно, але вичленувати ці засоби із загального звучання, усвідомити їхню виразність, назвати, що змінилося при другому виконанні вони не завжди можуть. Ще більшою мірою це відноситься до таких специфічних музичних засобів виразності, як мелодія і ритм.

Тому кожен із засобів  треба окремо й послідовно добре "проробити" з дітьми на коротких, яскравих по музичній мові прикладах-еталонах. Такими прикладами-еталонами можуть служити п'єси, які діти слухають на перших уроках, а також інші, спеціально підібрані твори. Природно, що аналізу  піддаються і основні твори з репертуару по слуханню й співу.

При цьому вчитель може використати найрізноманітніші  прийоми й методи роботи.

Почати можна просто з  розрізнення на слух у п'єсах темпів і динаміки. Потім ввести аналіз твору, використовуючи частину схеми: "Характер музики - темп - сила звучності". Це важливий етап у розвитку сприйняття: виразність темпу і динаміки зв'язується із загальним характерам твору або  з його сюжетом.

Іншим разом можна зіграти  дітям початок "Маршу" С. Прокоф'єва: перший раз - у помірному темпі, другий раз - у більш швидкому, запитати, у чому різниця. На це запитання дітям  відповісти порівняно легко. А от назвати, що саме змінилося в другому  виконанні, багато дітей затрудняються, тому що тут постає завдання вичленовування засобу музичної виразності - темпу.

Гарним прийомом є усна імпровізація. Учитель пропонує дітям  ситуацію: "Уявіть собі, що ви композитори. Як би ви створили музику про Буратіно?" Діти відповідають, якого характеру  повинна бути ця музика (весела, бешкетна, уривчаста) і які, відповідно з цим, вони виберуть засоби виразності (стрибкоподібну мелодію, дрібні, легкі восьмі тривалості; регістр, темп і сила звучності можуть мінятися). Для гарної і ніжної дівчинки Мальвіни діти "складають" зовсім іншу музику, вибирають інші засоби виразності.

Корисно запитувати дітей, який вони пам'ятають музичний твір (з репертуару по слуханню або співу), написаний  в повільному (швидкому) темпі, що звучить  тихо (голосно).

Відчути загальний характер твору й вичленувати окремі засоби музичної виразності допомагає рух  під музику (хоча можливості його використання на уроці дуже скромні) - дітьми усвідомлюється характер музики і у той же час  допомагає вчителеві перевіряти правильність відповіді всього класу.

Рухи під музику і у  характері музики важливі лише на найпершому етапі розвитку музичного  сприйняття. Поступово їх заміняє  здатність словесно характеризувати  музику, а при достатньому рівні  музичного розвитку весь процес сприйняття музики відбувається вже "у розумі"[18, 134-137].

Один із вагомих внесків  у розвиток музичного виховання  поклав  Олександр Якович Ростовський  – професор, вчений-педагог, автор науково-методичних посібників і статей з проблем музичної освіти школярів і професійної підготовки майбутніх учителів музики.  В 1994 році  захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора педагогічних наук на тему: «Педагогічні основи керування процесом музичного сприймання школярів».

Щоб обрати доцільну методику розвитку музичного слуху, О. Ростовський радить врахувати такі положення:

1)  безглуздо вважати, що можна спочатку розвинути музичний слух, а потім приступити до його використання для емоційно насиченого сприймання музики. Не можна підходити до виховання музичного слуху як до особливого завдання, незалежного від завдання виховати музичне сприймання;

2)  на початковому етапі особливо важливий зв'язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсомоторними здібностями. Штучне роз'єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує музичний розвиток дітей;

3)  основою розвитку звуковисотного слуху є формування мелодичного слуху як узагальненої музичної здібності;показником рівня розвитку музичного слуху школярів є здатність змістовно сприйняти чисто інструментальну музику (без зовнішньої програмності).

Досліджуючи вікові особливості розвитку звуковисотного слуху у молодших школярів, О. Ростовський зазначає що в умовах загальноосвітньої школи  у 1-2-му класах не слід прагнути до неодмінної чистоти звуковисотного інтонування, хоча на певному етапі це може стати  домінуючим завданням (наприклад, при  підготовці до заключного уроку-концерту). Це завдання всього етапу навчання. На перших порах важливіше викликати  життєве, нехай навіть не завжди тотожне, але все ж таки образне ставлення  дітей до музики.

Розвиток ладового почуття дітей  виражається в тому, що діти поступово  засвоюють інтонаційне місце  кожного звука, починають відчувати  стійкий і нестійкий характер звуків, тяжіння їх до більш стійких  і відчувати тоніку як найстійкіший звук ладу. Розвиток музичного слуху  у дітей, що зростають в атмосфері  європейської музичної культури, найприродніше  починати з формування ступеневих уявлень  мажорного ладу.

У формуванні ладових уявлень учнів  значну роль відіграє нотний запис. Його слід ввести одночасно з ручними  знаками «ЗО-ВІ» у другій чверті першого класу. Щоб читання нот  було осмисленим і емоційним, можна  використати такий прийом як спостереження  за нотним записом знайомої мелодії, спів за нотним записом. Вироблення початкових навичок читання нот — завдання цілком доступне першокласникам, вважає О. Ростовський. Однак ознайомлення з нотами має цінність настільки, наскільки пов'язане з розвитком  музично-слухових уявлень дітей. На думку вченого, слід пам'ятати, що виховання  інтересу до музики, любові до неї і  музичного смаку важливіше, ніж  формування бездоганного вміння читати і записувати мелодію[15, 43-48].

Отже, слід зазначити, що використання вчителем на уроці найрізноманітніших методів створює можливість більш глибокого співпереживання дітьми музики, розуміння переданих у ній думок, почуттів. На початковому етапі вчитель повинен усіляко домомагати учням у словесному вираженні сприйнятої музики, що надасть школярам більше досвіду та збагатить їхній музичний словник.

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО СПРИЙМАННЯ  МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

 

2.1. Етапи розвитку слухання  музики в I-IV класах