Франчайзинг в системі міжнародного трансферу технологій

На нашу думку, регулювання  переддоговірних відносин законодавством України і ухвалення закону, аналогічного Типовому закону UNІDROIT, є дуже важливим, оскільки це допоможе запобігти багатьом конфліктам, які можуть виникнути  під час виконання франчайзингового договору.

Серед європейських країн  Франція перша почала законодавчо  регулювати франчайзинг. Закон № 89-1008 «Про розвиток комерційних торговельних підприємств і покращання їх економічного, правового і соціального оточення» (закон Луї Дубена (Loi Doubin) — міністра, що вніс його на розгляд в парламент  Франції), прийнятий у 1989 р. і який набув чинності 1 квітня 1990 р. Вказаний закон містить дві основні  вимоги: по-перше, франчайзер зобов’язаний надавати потенційному франчайзі інформацію про франшизу як мінімум за 20 днів до підписання франчайзин-гового договору, а, по-друге, ця інформація має містити  «такі вичерпні дані про запропоновану франшизу» (законом не встановлений вичерпний перелік категорій інформації для розголошення), які дозволять іншій стороні прийняти виважене рішення.

В Іспанії при укладанні  франчайзингових угод сторони керуються  Актом №7/96 від 15 січня 1996 р. «Про положення  в роздрібній торгівлі щодо регулювання  франчайзингового режиму» і постановою про створення реєстру франчайзерів від 13 листопада 1998 р. Постанова про  створення реєстру фран-чайзерів містить не тільки вимоги щодо їх реєстрації, але і визначає обсяг інформації про франшизу, яку має отримати франчайзі не пізніш, як за 20 днів до підписання франчайзингового договору або сплати відповідно до нього будь-яких франчайзингових платежів.

У Китаї франчайзинг регулюється  Циркуляром міністерства внутрішньої  торгівлі «Про заходи адміністрування  франчайзингових операцій», № 124 від 14 листопада 1997 р., сфері дії якого, так само як і у Франції, підлягають будь-які договори з передачі права  користування об’єктами інтелектуальної  власності. Циркуляр передбачає обов’язкову  реєстрацію франчайзингового договору в Китайській мережі асоційованих підприємств (China Chain Enter-prises Associaton), а також опублікування інформації про франшизу.

Як було зазначено вище, тільки три країни регулюють франчайзингові правовідносини після укладання  франчайзингового договору. До їх числа  належить Російська Федерація, де франчайзингові відносини регулюються Цивільним  кодексом (ЦК). Слід зазначити, що в російському  законодавстві відсутнє поняття  «франчайзинг», воно замінено поняттям «комерційна концесія», хоча в коментарях до ЦК Російської Федерації вказано, що комерційна концесія — еквівалент відомого в західному законодавстві  поняття «франчайзинг» (або «франшиза»)». ЦК Російської Федерації не зобов’язує франчайзера надавати франчайзі  будь-яку інформацію про франшизу до підписання франчайзингового договору. Інформація про франшизу та її експлуатацію має бути надана лише в ході виконання франчайзингового договору, тобто після прийняття на себе франчайзі визначених зобов’язань.

Поряд з широким застосуванням  франчайзингу у внутрішній торгівлі багатьох країн, він також застосовується і в міжнародній торгівлі. Як правило, експортерами франшизи є компанії США, Канади й ряду європейських країн, які  мають спеціальне законодавство, що зобов’язує франчайзера розкрити інформацію про франшизу на переддоговірній  стадії. Реципієнтами франшиз є компанії країн, в яких або взагалі не існує  будь-яких нормативних вимог щодо розкриття інформації, або обсяг  інформації, що підлягає розкриттю, не є чітко окресленим.

При укладанні і виконанні  договорів міжнародного франчайзингу завжди виникає питання про те, право якої держави буде застосовуватись  до правовідносин, встановлених цим  договором. В силу принципу lex voluntatis сторони в якості права, що застосовується, можуть обрати як право держави франчайзера, так і право держави франчайзі, або право будь-якої третьої держави. З точки зору максимального захисту  інтересів франчайзі доцільно в  якості права, що застосовується, обирати  право держави, в якій законодавчо  закріплені максимальні вимоги щодо розкриття інформації про франшизу2.

Отже, якщо українське підприємство укладає договір міжнародного франчайзингу з франчайзером, в країні якого  діють вимоги щодо розкриття інформації про франшизу на переддоговірній  стадії, доцільно вказати право держави  франчайзера в якості права, що застосовується.

У законодавстві України  договір франчайзингу поки що не знайшов  свого відображення. Однак, Конституція  України (Cт. 42) гарантує кожному громадянину  право здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а  Цивільний кодекс, у свою чергу, в  Ч. 2 Ст. 4 передбачає виникнення цивільних  прав і обов’язків з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Отже, не буде помилковим твердити про правомірність укладання зазначеного договору. На сьогодні при укладенні договору франчайзингу застосовуються загальні положення договірного права.

В Проекті Цивільного кодексу  України (далі — Проект) та в Проекті  Закону «Про франчайзинг» передбачається більш детальна регламентація цього  договору. Відповідно до cт. 1178 Проекту, за договором франчайзингу одна сторона (правовласник) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій  діяльності користувача комплекс виключних  прав, належних правовласникові, в тому числі право на фірмове найменування і (або) комерційне позначення правовласника, на секретну комерційну інформацію, а  також інші передбачені договором  об’єкти виключних прав — знак для товарів і послуг тощо.

Договір франчайзингу передбачає використання комплексу виключних  прав, ділової репутації і комерційного досвіду правовласника в певному  обсязі (зокрема, з визначенням мінімального чи максимального обсягу використання) із зазначенням або без зазначення території використання стосовно певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, одержаних від правовласника  або вироблених користувачем, здійснення іншої торгової діяльності, виконання  робіт, надання послуг). Сторонами  в договорі франчайзингу можуть бути комерційні організації та фізичні  особи, зареєстровані як індивідуальні підприємці.

Договір франчайзингу є оплатним, двостороннім та консенсуальним. У  Проекті (ст.1179) передбачається, що договір  франчайзингу має бути укладений  в письмовій формі, недодержання якої спричиняє недійсність договору. Договір франчайзингу реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридичної  особи або індивідуального підприємця, що виступає за договором як правовласник.

Незважаючи на відсутність  правового регулювання договору франчайзингу, українські підприємці використовують франчайзингову систему  у своєму бізнесі. За чотири роки, без  досвіду, методологічної допомоги та підтримки  закону, в Україні відкрилося 16 пунктів  мережі закладів швидкого харчування — «Піца Челентано» та «Картопляна  хата». До кінця 2002 р. їх планувалося  відкрити ще 28 (загалом — 44). А враховуючи темпи розвитку українських фаст-фудів, вони протягом кількох наступних  років за чисельністю можуть перевищити на українському ринку кількість  заокеан-ських «гамбургерниць», яких на кінець 2004 р. заплановано відкрити 853.

Відома Російська компанія «ЛУКОЙЛ» відкриває в Україні  АЗС також на умовах франчайзингу.

З одного боку, франчайзингова система допомагає малим підприємствам  уникнути ряду перешкод із заснуванням  і функціонуванням власного бізнесу, з іншого — як корпоративна структура  вона обмежує діяльність франчайзі. Але оскільки франчайзинг дедалі більше приваблює дрібних підприємців, то переваги переважають над недоліками4.

Переваги системи для  франчайзі полягають у тому, що:

• за певну фіксовану плату франчайзі має можливість навчитися ефективних методів управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;
• користуючись розробками материнської компанії, франчайзі ідуть у ногу зі споживчим попитом;власник малого підприємства має можливість користуватися перевагами, які доступні тільки великим компаніям;
• конкуренція відносно невелика (франшиза знижує гостроту суперництва на визначеному сегменті ринку).

До недоліків слід віднести:

• обмеженість самостійності, підприємницької ініціативи;обсяги продажу встановлюються власнику франшизи відповідно до політики маркетингу компанії-франчайзера;
• небезпека краху у випадку банкрутства або зменшення популярності франчайзера;
• проблеми спадкоємності справи: у разі смерті особи, на яку оформлена франшиза, у родичів можуть виникнути проблеми зі спадщиною, якщо франшизою передбачено обов’язковий продаж справи у разі смерті франчайзі.

З позиції франчайзера  перевагами вважаються:

• збільшення ринку збуту при мінімальних вкладеннях;
• економія на матеріальному заохоченні найманих працівників: франчайзі як власник підприємства має особистий стимул до максимізації прибутку;
• одержання додаткового прибутку шляхом поставок франчайзі уніформи, упаковки, устаткування для залів та офісів;
• франчайзі, безпосередньо обсуговуючи споживача, точніше відчувають його настрої, коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є продуктивним джерелом новаторських ідей.

Водночас слід зазначити  ряд недоліків:

• зниження гнучкості системи управління, складність у переміщенніоб’єкта;
• неможливість заміни «небажаного» франчайзі, навіть якщо він невміло управляє точкою: доки він не порушив умови франшизи, він «недоторканний»;
• проблеми з обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у тому, що одержує від франчайзі правдивий звіт про діяльність;
• складність проведення контролю: погана репутація одного франчайзі здатна заплямувати репутацію всієї мережі, зашкодити авторитету торгової марки.

Отже, підбиваючи підсумки в  цілому, необхідно вказати, що для  розвитку франчайзингу в Україні  існує ряд перепон:

• нечітка нормативно-законодавча база, яка не регулює багато вищезгаданих питань, пов’язаних з франчайзингом;
• проблеми фінансово-кредитного характеру;відсутність необхідного інформаційного забезпечення;
• недостатня обізнаність підприємств щодо можливостей і особливостей такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг. Відсутність знань, в першу чергу правових, необхідних для ведення бізнесу як в якості франчайзера, так і в якості франчайзі;
• брак відповідних консультаційних структур.

Для вирішення проблем  розвитку франчайзингу в Україні  необхідно зміцнити законодавчу  базу шляхом прийняття Закону України  «Про франчайзинг», де передбачити  переддоговірне регулювання відносин між франчайзером і франчайзі, особливості  правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингів, а також, крім субфранчайзингу, доречно  передбачити існування регіонального  франчайзингу і франчайзингу, що розвивається. Для підвищення обізнаності підприємств  про ведення бізнесу способом франчайзингу і збільшення кількості  консультаційних структур цього  профілю необхідно більше уваги  приділяти вивченню цього на практичних заняттях у вищих навчальних закладах, а також проводити наукові  дослідження франчайзингу

2.3 Ефективність франчайзингових  угод в системі міжнародного  трансферу технологій

Франчайзинг - свого роду симбіоз “великого” і “малого” бізнесу. Таке з'єднання являє собою  союз, де з однієї сторони є енергія  і зобов'язання окремого підприємця, а з іншої сторони є ресурси, комерційна міць і величезний досвід великої компанії. Якщо все це з'єднати, то ми одержимо енергію, відповідальність, силу, ресурси і досвід - виграшну комбінацію з величезними шансами  на успіх! Підприємці усього світу знають франчайзинг як безпечний спосіб, щоб:

• Допомагати людині вести бізнес самостійно, але не бути в ньому самотнім;
• Допомагати компаніям ефективно розширюватися, не несучи великих витрат на створення і підтримку масивного адміністративного комплексу і не випробуючи труднощів у керуванні широкою мережею корпоративних підприємств;
• Допомогти компаніям <span class="List_0020Paragraph__Char" style=" font-fami