Сутність і форми міжнародних економічних відносин

Складовою частиною міжнародних економічних відносин є функціонування і розвиток транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони породжені інтернаціоналізацією господарського життя, що посилило міжнародні виробничі зв'язки і призвело до трансформації міжнародних компаній у транснаціональні корпорації. Це найбільші компанії світу, національні за капіталом і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності. їх особливість - наявність активів за рубежем, які виникають на базі прямих інвестицій.

У межах сучасних ТНК склалися міжнародні виробничі комплекси, єдність яких забезпечується численними виробничими, фінансовими і управлінськими зв'язками. Міжнародні виробничі комплекси функціонують на основі внутрішньофірмового поділу праці, коли філіали однієї корпорації у різних країнах світу спеціалізуються на випуску окремих вузлів, а також і корпорацій, які здійснюють окремі операції, спільно беруть участь у виробництві готової продукції.

Так, ТНК, які виробляють радіоелектронні товари, найбільш трудомістку частину виробничого циклу перенесли за межі країн базування у Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань, використовуючи при цьому значний розрив у рівні оплати праці. Подібні тенденції помітні у діяльності іноземних фірм на території країн СНД.

ТНК виникли як американські і до середини 80-х років XX ст. більшість з них залишались американськими. В сучасних умовах у складі ТНК світу помітно зростає частка корпорацій Японії і Західної Європи. Але корпорації США продовжують утримувати провідні позиції у світовому господарстві.

Однією з найдавніших форм міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Вона являє собою обмін товарами та послугами між двома партнерами, в ролі яких можуть виступати держави, їх фірми або окремі підприємці різних країн.

Міжнародну торгівлю утворюють два зустрічних потоки товарів та послуг - імпорт і експорт. Національна економіка, яка широко залучена до міжнародної торгівлі, належить до відкритих.

Ступінь відкритості національної економіки визначається за допомогою відношення експорту або імпорту країни до її ВВП. Країни, що мають значні матеріальні ресурси та місткий внутрішній ринок, менше залежать від міжнародної торгівлі. Країни з обмеженими матеріальними ресурсами та які не можуть ефективно виробляти необхідні для внутрішнього споживання товари, значною мірою залежать від зовнішньої торгівлі.

Міжнародна торгівля відіграє важливу роль у розвитку та зростанні ефективності національного виробництва кожної країни. Ізольованість від участі у функціонуванні та розвитку світового господарства окремої країни у сфері міжнародної торгівлі не сприяє створенню високоефективної національної економіки. Міжнародна торгівля є тією формою міжнародних економічних відносин, яка сприяє розвитку виробництва тих видів продукції у кожній з країн, для яких вони мають найбільш сприятливі умови. Це служить основою для формування міжнародної спеціалізації країн світового господарства на виробництві окремих видів продукції.

Міжнародна торгівля здійснюється в різних режимах. Режим вільної торгівлі передбачає, що при перетині митних кордонів на шляху товарних потоків не має жодних бар'єрів. Однак це існує не завжди. Досить часто держави встановлюють торговельні обмеження при здійсненні експорту або імпорту товарів у вигляді митних платежів, податків, квот тощо. Тому антиподом режиму вільної торгівлі є протекціонізм, який передбачає застосування різноманітних обмежень у міжнародній торгівлі. Все це є свідченням того, що міжнародна торгівля здійснюється та розвивається не стихійно. Вона регулюється міжнародними угодами, національним законодавством за допомогою економічних та адміністративних методів, що застосовуються окремими країнами на власній території. Йдеться про застосування заборонного мита і квот на імпорт.

Торгове мито являє собою своєрідний податок, який застосовується при імпорті певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету. Інколи мито застосовується для обмеження імпорту для захисту національного товаровиробника.

Імпортні квоти визначають максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані в країну за певний проміжок часу. Вони також застосовуються з метою обмеження імпорту певних товарів на внутрішній ринок, і в такий спосіб захищають національного товаровиробника.

Крім цих методів регулювання міжнародної торгівлі, застосовуються різноманітні адміністративні, технічні та інші види торговельних обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями назв. До них належать національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до маркування і пакування товарів, внутрішні податки і збори, вимоги до вмісту місцевих компонентів і т. д. Деякі з них застосовують центральні органи державної влади, інші - регіональні.

Здійснення міжнародної торгівлі на засадах протекціонізму не завжди е виправдане. Така політика не сприяє максимальному задоволенню потреб окремих груп споживачів країни, породжує зростання цін на імпортні товари. Закритий національний ринок є менш конкурентоздатним, що не стимулює підвищення продуктивності праці та якості продукції національного виробництва. З огляду на це відкрита національна економіка більш ефективна, тому що створює можливості для користування перевагами міжнародного поділу праці та спеціалізації.

Поряд з національною зовнішньоторговельною політикою та законодавством, що регулюють процес внутрішньої та зовнішньої торгівлі, остання здійснюється відповідно до системи міжнародних юридичних правил. Зміст зведеної системи правил міжнародної торгівлі регулюється Генеральною угодою про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яку було укладено ще у 1948 р. двадцятьма двома країнами світу. Нині до цієї угоди приєдналося сто десять держав, тобто більша частина країн світу.

З 1995 р. ГАТТ перетворилася на Світову організацію торгівлі (СОТ), членами-засновниками якої стала 81 країна (нині членами цієї організації є 140 держав). Створення СОТ — результат переговорів у межах "уругвайського раунду", який тривав з 1986 по 1995 p. СОТ, крім принципів ГАТТ, містить Угоду з торгівлі послугами (ГАТС), Угоду з торговельних аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій.

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється також у межах відповідної компетенції Міжнародною торговельною палатою та ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку). їхними головними функціями є заохочення міжнародної торгівлі; визначення принципів і політики міжнародної торгівлі; ведення переговорів і розробка багатосторонніх правових актів у сфері торгівлі; узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі.

Система регулювання міжнародної торгівлі базується на основі дотримання декількох принципів:

По-перше, участь у цій системі добровільна: жодна з країн примусово не приєднується до неї. Коли якась країна виявляє бажання приєднатися до цієї системи, то вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які в ній діють.

По-друге, країни, які належать до ГАТТ/СОТ, взаємодіють одна з одною на засадах режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.

По-третє, зменшення кількості торговельних бар'єрів між країнами-членами ГАТТ/СОТ досягається у процесі переговорів. Система ГАТТ/ СОТ і режим вільної торгівлі — не тотожні. Навіть держави, що приєдналися до системи ГАТТ/СОТ, зберігають ряд митних тарифів на імпорт. Водночас ця міжнародна організація ставить за мету сприяти подальшій лібералізації міжнародної торгівлі, заохочуючи своїх членів до переговорів про взаємне скорочення торгових бар'єрів.

По-четверте, дотримання правил "справедливої торгівлі", дія яких проявляється в тому, що країнам-членам ГАТТ/COT не дозволяється збільшувати тарифи після того, як вони погодилися на їх зниження під час переговорів. Країни-члени угоди ГАТТ/СОТ мають право запроваджувати значні торговельні обмеження тільки в тому разі, коли іноземний імпорт завдає значної шкоди національній економіці. При цьому йдеться про такі обмеження, що можуть здійснюватися лише справедливим і недискримінаційним способом. Іншим проявом справедливого здійснення міжнародної торгівлі є надання імпортованим товарам національного режиму. Це означає, що після того, як такий товар ввезено до країни, на нього має і поширюватися національне законодавство та податки в тих параметрах що й на товари, вироблені в межах цієї країни.

Основні тенденції розвитку світової торгівлі в сучасних умовах проявляються у декількох процесах.

Якщо на перших етапах розвитку світового господарства у міжнародній торгівлі переважав вивіз із аграрних країн сировини і продовольства та зворотній ввіз до них з економічно розвинених країн промислових товарів, то в умовах НТР структура міжнародної торгівлі змінюється. У ній зростає частка продукції обробної промисловості і знижується - видобувних галузей.

Відносно низька частка сільськогосподарської продукції у міжнародній торгівлі зумовлена тим, що досягнення НТР в цій галузі сприяли самоза-безпеченості продуктами харчування багатьох країн. Впливають на цю тенденцію і обмежені фінансові ресурси окремих країн для імпорту сільськогосподарської продукції та продуктів харчування.

Змінюється співвідношення частки окремих країн і їх груп у міжнародній торгівлі. З 60-х pp. минулого століття неухильно зменшується частка американського експорту у міжнародній торгівлі і зростає частка країн Західної Європи та Японії.

Характерною тенденцією розвитку світової торгівлі є зростання значення міждержавного регулювання зовнішньоторгових операцій. Таке регулювання діє з 30-х років XX ст. Після Другої світової війни міждержавне регулювання міжнародної торгівлі набуло подальшого розвитку.

У міжнародних економічних відносинах технології розглядаються як розвинений фактор виробництва, який характеризується високою міжнародною мобільністю. Поняття "технології" трактується як сукупність науково-технічних знань, які можна використати при виробництві товарів і наданні послуг. Вони можуть являти собою самостійні способи перетворення ресурсів на товари і послуги. У цій якості технології можуть виступати у вигляді конструкторських рішень, методів та виробничих процесів. Технології інколи поєднуються з іншими видами ресурсів, тобто уречевлюються в нових машинах і приладах, у працівниках з кращою освітою або професійною підготовкою. Історично вихідною формою переміщення технологій є не їх самостійний рух, а рух у поєднанні з капіталом і робочою силою.

Динамічний розвиток науково-технічного прогресу в другій половині XX ст. породив виникнення світового ринку технологій, який функціонує поряд зі світовими ринками товарів і капіталів. Матеріальною основою існування цього ринку є міжнародний поділ технологій. Останній являє собою таке, що історично сформувалося або було набуте, зосередження цього специфічного товару в окремих країнах.

Нерівномірність науково-технічного прогресу створює значні технологічні відмінності між країнами. Тому в міжнародній торгівлі з'являється специфічний товар - технології, міжнародне переміщення яких згладжує технологічні відмінності між країнами.

Основною формою міжнародної передачі технологій є ліцензії. При укладанні ліцензійної угоди власник передає права на нематеріальні активи покупцю на певний термін і за домовлену плату. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми, торгові марки, програми і т. д.

Використання винаходу або іншого об'єкту ліцензування передбачає ліцензійні винагороди (плата за ліцензії). Серед їх основних форм слід виділити роялті, тобто періодичні відрахування (як правило поквартально або річними внесками), які встановлюються у відсотках від фактично отриманого прибутку або обсягу продажів при комерційному використанні ліцензії.

Крім того, використовується і така форма, як паупіальний платіж. Він являє собою одноразову винагороду, сума якої зафіксована в ліцензійній угоді. Інколи паушальні виплати розбиваються на декілька виплат відповідно до етапів практичної реалізації ліцензії.

Важливою формою міжнародної передачі технологій є інжиніринг, який охоплює широку сукупність видів технологічної діяльності, спрямованих на підвищення ефективності зарубіжних інвестицій, мінімізацію витрат на реалізацію різноманітних проектів. Інжиніринг охоплює складання техніко-економічного обгрунтування проекту, розробку генеральних планів і креслень, управління і нагляд за будівництвом, приймально-здавальні роботи. Після закінчення будівництва нового об'єкту і передачі його в експлуатацію інжиніринг полягає в наданні послуг з організації процесу виробництва і управління підприємством.

Контракти "під ключ" як форма міжнародної передачі технологій передбачають укладання угоди на будівництво об'єкта, який після його повної готовності до експлуатації передається замовнику. Такі проекти, як правило, реалізують великі будівельні фірми і фірми-виробники промислового обладнання, між якими поділені відповідні ринки.

Контракти на управління є специфічною формою міжнародної передачі технологій. їх сутність полягає в тому, що фірма однієї країни відряджає своїх менеджерів до зарубіжної фірми для виконання управлінських функцій на певний термін і за певну плату.

Необхідність використання контрактів на управління виникає в тому разі, коли існує нагальна потреба домогтися суттєвого зростання ефективності функціонування фірми, а власні менеджери не здатні його забезпечити. Використання таких контрактів можливе і в тому разі, коли здійснюються прямі зарубіжні інвестиції від фірми-постачальника нового технологічного обладнання. У зв'язку з цим потрібна допомога у вигляді управлінських послуг. Контракти на управління укладаються і тоді випадку, коли іноземні інвестиції націоналізуються, а колишньому власнику пропонують продовжити управління підприємством до того часу, доки місцевий персонал не буде здатний ним керувати.