Складові процесу клобалізації

3.3. Зміна ролі держави

Економічна глобалізація характеризується зміною ролі держави у розвитку національних економік. Процес глобалізації світової економіки значною мірою обмежує здатність урядів контролювати механізм проведення економічної політики, яка має вирішальний вплив на рівень зайнятості та стабільності національної економіки. В умовах зростання глобалізації світового господарства класичні інструменти національної економічної політики, призначені для активізації економічного зростання та стримування кризових явищ в економіці, значною мірою втрачають свою дієвість [9].

ТНК та фінансова децентралізація роблять держави залежними від процесів, що відбуваються на світових ринках, і нерідко зумовлюють негативний вплив на економіку окремих країн. Суттєво впливають на самостійну економічну політику урядів рішення міжнародних економічних організацій і дії ТНК, що нерідко суперечать національним інтересам країн

При глобалізації кожна країна не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають у суперечність з принципом непорушності державного суверенітету тією мірою, якою державні кордони перешкоджають економічній ефективності і в цілому соціальному прогресу. Підкорюючись економічній доцільності, держави відкривають свої кордони і підпадають навалі іноземних валют, наркотиків, міжнародних терористів, потоків інформації, що надходять з інших країн.

Все це неминуче знижує ефективність функціонування державного апарату і примушує шукати нові способи розв'язання нагальних внутрішніх економічних і соціальних проблем. Звужуючи сферу діяльності національних урядів, економічна глобалізація послаблює підвалини державного суверенітету. Держава втрачає значення гаранта збереження демократичних засад суспільства. Починають діяти закони вільного ринку, а не національних парламентів. Життєво важливі для всієї країни рішення приймаються людьми, яких ніхто не знає, і які не пройшли через публічні процедури хоча б за формою демократичних виборів і нерідко керуються не інтересами більшості населення країни, а своїми винятково корпоративними інтересами. Відбувається збільшення впливу капіталу на економіку, суттєво зменшується роль держави в економіці. її функції переходять до приватних осіб, регіональних або міжнародних організацій. Світ рухається до свого нового стану, де держави починають втрачати кордони, а економічні відносини зумовлюють зміни політичні. Спеціалісти називають цей процес економічним універсумом [18].

Отже, глобалізація – це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний простір "над країнами", що відрізняється від того, який існує всередині країни. Його остаточна мета – формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої, на думку спеціалістів, є сама оновлена глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин.

В такій економіці головними суб'єктами будуть транснаціональні компанії як організації, що не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно здійснювати економічну діяльність. Вони будуть мігрувати по всьому світові з метою отримання конкурентних переваг та надійних і великих прибутків [9].

Більшість спеціалістів, що займаються дослідженнями глобалізації світової економіки, вважають, що в даний час немає достатніх підстав вважати, що глобалізована світова економіка уже створена.

Відбуваються процеси глобалізації, які в перспективі можуть привести до її створення. В сучасний період вони здійснюються нерівномірно в галузевому розрізі. Є галузі, повністю глобалізовані (автоперевезення, комп'ютерна, автомобільна та фармацевтична промисловості), частково глобалізовані (телекомунікації, космонавтика) та національні.

Один із відомих дослідників глобалізації К. Омаї вважає, що для визначення ступеня глобалізації економіки можна використовувати такі показники: присутність підприємства, його товарів та послуг у всіх економічних зонах так званої тріади (ядро, буферна зона і периферія); існування інших транснаціональних зв'язків та наявність світової стратегії, яка координується групою чи підприємством.

Характерною особливістю економічної глобалізації в сучасних умовах є те, що країни, які перебувають на різних рівнях економічного розвитку, знаходяться, відповідно, на різних ступенях включення в глобалізаційні процеси, а понад 50 країн з найнижчим рівнем економічного розвитку – фактично поза межами глобальних змін [18].

 

4. Культурна складова глобалізації

Для сучасних світових процесів властивим є таке явище, як культурна глобалізація, що характеризується зближенням культури між різними країнами та зростанням міжнародного спілкування. Це веде до того, що популярні міжнародні культурні явища можуть поглинати національні або перетворювати їх на інтернаціональні. Багато дослідників розцінюють це як втрату національних цінностей і виступають за відродження національної культури.

Термін «культурна глобалізація» з’явився в кінці 80-х рр. у зв’язку з процесами зближення націй та розширенням культурних контактів народів. Це поняття можна визначити як прискорення інтеграції націй у світову систему у зв’язку з розширенням сучасних транспортних засобів та економічних зв’язків, формуванням транснаціональних корпорацій та світового ринку, впливом засобів масової інформації. Глобалізація є одним найяскравіших ознак сучасного етапу суспільного розвитку, і відбувається не тільки в політиці, економіці, праві, але й у таких сферах, як мистецтво, освіта, виховання, наука [2].

Прояви глобалізації в сфері культури:

1) перетворення планети в "світове село" (М. Маклуен), коли мільйони людей завдяки засобам масової інформації практично миттєво стають свідками подій, що відбуваються в різних куточках Земної кулі;

2) прилучення людей, що живуть  в різних країнах і на різних  континентах, до одного і того  ж культурного досвіду (олімпіади, концерти);

3) уніфікація смаків, сприйняття, уподобань (кока-кола, джинси, "мильні опери");

4) безпосереднє знайомство із  способом життя, звичаями, нормами  поведінки в інших країнах (через  туризм, роботу за кордоном, міграції);

5) поява мови міжнародного спілкування  – англійської;

6) поширення уніфікованих комп'ютерних  технологій, інтернет;

7) "розмивання" місцевих культурних  традицій, їх заміна масовою споживчою культурою західного типу [15].

Існують як прибічники, так і противники культурної глобалізації. Спочатку розглянемо переваги процесу.

 

4.1. Переваги культурної глобалізації

Глобалізація дає можливість різноманітним культурам стати більш відомими, вийти за межі етнічної або національної обмеженості. Таким чином втілюється принцип плюралізму культур. Завдяки інформаційним технологіям збільшується об’єм інформації, яку отримує індивід, що веде до розширення світогляду, знань про інші культури. Віртуальні музеї, картинні галереї, сховища найвизначніших бібліотек, доступ до яких можливий через мережу Інтернет, дають можливість ознайомлюватися з творами мистецтва незалежно від місця їх знаходження [17].

 

4.2. Недоліки культурної глобалізації

На жаль, глобалізаційні процеси зараз проходять не на засадах об'єднання чи співіснування рівноправних економічних, політичних, культурних світів, а саме на засадах уніфікації та асиміляції, яка позбавляє окремі цивілізаційні архіпелаги не тільки їхньої суті, але просто їх знищує.

Культурна уніфікація зазвичай полягає у тому, що людина чи група людей насправді відмовляється, наскільки може, від своєї культурної конвенції, виходить зі своєї культурної традиції, щоб по можливості увійти в іншу, яка здається їй привабливішою, чи в яку вона змушена увійти. Однак, зазвичай вона не попадає у відповідний культурний контекст, а у певний проміжний культурний конструкт, з його урізаними формами, мовою, дискурсом [17].

Безперечно, у ході глобалізації втрачаються величезні поклади культурної пам'яті та знань. Але занепад культур не є характеристикою тільки сьогодення. Вражає не це, а швидкість, з якою це відбувається у глобальну епоху. Врешті-решт, кількість цих змін зможе і якісно змінити культурне лице світу та уодноманітнити не лише культурні пропозиції, але і культурні розв'язки завдань, що неминуче поставатимуть перед людством, а це саме по собі є небезпечним.

Вже сьогодні нам загрожує певний "електронний тоталітаризм", коли електронні ЗМІ, Інтернет, супермаркети не лише поширюють, але й нав'язують настільки технічно зорієнтовану культуру, що її можна вже визначити як дегуманізовану. Вона перетворюється у набір техногенних культур-клонів, які продукує вже не людина, а техніка, – від синтезованої музики до синтезованого віртуального медіа-простору. Однак, техніка не здатна витворити щось оригінальне, вона тільки комбінує та відтворює те, що у неї конструктивно чи програмно закладене. Натомість, культура гібридизує, взаємодіє зі своїм реальним оточенням [22].

На останок хотілося б звернутися до В. Вернадського, який у своїх щоденниках не раз наголошував на тому, що той факт, що ноосфера є явищем глобальним і вимагає прояву людства як єдиного організму зовсім не означає, що з культурного боку всі народи рано чи пізно повинні об’єднатись у деякій мегакультурі і свої унікальні національні культури принести їй у жертву [2]. Шлях до об’єднання людства в культурному вимірі ноосфери пролягає через діалог локальних, національних культур, тому подальша глобалізація повинна проходити на основі локальних ініціатив, доброї волі та поваги до національних відмінностей.

 

5. Екологічна складова цивілізації

Саме в останній чверті  ХХ  ст. в процесі науково-технічної революції через  інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію господарські навантаження на планеті різко стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення та відновлення. Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є  виробники енергії, усі промислові об`єкти, екстенсивне сільськогосподарське  виробництво, військова  промисловість і військові об`єкти, всі види транспорту.  Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом [12].

Проявом екологічної кризи є: кількісне та якісне виснаження природних ресурсів, зменшення площі лісів та сільськогосподарських угідь, запасів прісної води, забруднення океанів, розширення зони пустель; інтенсифікація  природних  катаклізмів, стихійних лих та катастроф; глобальна зміна клімату, хімічне та радіаційне забруднення атмосфери, руйнування озонового шару, виникнення  парникового ефекту; незворотні втрати у генофонді планети у зв’язку із зникненням  багатьох видів тварин і рослин тощо; зростання генетичних загроз людській популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формування збудників нових хвороб.

Екологічні проблеми породжені неузгодженістю економічної, демографічної та природно-ресурсної сторін процесу економічного розвитку, які формуються на національному рівні з наступним розвитком цих тенденцій у глобальному масштабі.

В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці та капіталу. Іншими словами, економічна глобалізація полягає у глобалізації ринків та збільшенні організаційних структур економіки.

Сьогодні розвиток національних економік, забезпечення найсприятливіших умов для розвитку держави неможливі без співробітництва з міжнародними об’єднаннями, такими як СОТ, МВФ, Світовий банк та ін., адже вказані організації займаються питаннями регулювання фінансових ринків, удосконалення національних економічних політик, встановленням торгових тарифів. Під впливом глобалізаційних процесів відбувається перебудова економічних відносин. У результаті та під впливом інтеграційних процесів різного характеру і масштабу відбувається формування «геоекономіки» [16].

З метою протидії поведінці розвинутих країн та ТНК у економічно відсталих країнах звертаються до політики протекціонізму. Нині з’явився термін “екологічний протекціонізм”. Екологічний протекціонізм – це політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продаж і використання екологічно небезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і становлять загрозу здоров’ю населення.

Вирішити національні екологічні проблеми не можна лише силами однієї країни, або за рахунок інших країн. Природне довкілля не визнає державних кордонів, екологічні прорахунки та недоопрацювання в певному місці насправді завдають шкоди іншим державам і негативно впливають на глобальну економіку.

Екологічна економіка означає запровадження нового підходу, за якого всі країни прагнули б розвитку, який би об’єднував інтереси виробництва з інтересами збереження й підвищення значення еколого-ресурсної бази і забезпечував високий життєвий рівень для всього людства [19].

 

 

ВИСНОВОК

Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Існують і переваги її і недоліки. Глобалізація дозволяє:

• поглиблювати міжнародний розподіл праці;
• ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього затратах);
• здійснювати економію на масштабах виробництва, що потенціально може сприяти зниженню цін, а значить, стійкому економічному зростанню, підвищенню рівнів зайнятості й життя;
• підвищити рівень продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширювати передову технологію, а також посилити конкурентний тиск на користь безперервного введення інновацій у світовому масштабі.