Складові процесу клобалізації

 

2. Визначення поняття, ознаки, структура глобалізаційного процесу

Глобалізація – це сукупність економічних, соціальних, технологічних, політичних і культурних явищ та процесів, спричинених змінами у світовому виробництві, споживанні й торгівлі. Це також інтенсифікація всесвітніх суспільних зв’язків, які охоплюють найвіддаленіші куточки земної кулі і події, що трапляються  в одному місці, впливаючи на ситуацію в іншому. 

Саме посилення взаємних зв’язків і залежностей та вразливості як окремих людей і їх спільностей, так і держав, що набуло до початку ХХІ ст. справді глобального масштабу, є основним об’єктивним змістом феномену глобалізації [6].

У документах ООН глобалізація розглядається як неминучий процес формування загальних принципів облаштування суспільного життя, що є прийнятними для світової спільноти і об’єднують усі країни світу.

Глобалізація охоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, самі умови існування людства. Глобалізація виражається в таких процесах:

• зміцнення зв'язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки;

• зростаюча інтенсивність взаємозв'язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення внаслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій;

• виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, руйнування граней між місцевими й всепланетарними подіями [7].

Українські вчені Д.Г. Білорус, А.М. Поручник та Д.Г. Лук’яненко сформували структуру глобалізаційного процесу, яка подана на рис. 1.

До головних ознак глобалізації можна віднести:

• взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;
• інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;
• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
• становлення єдиної системи зв’язків і нової конфігурації світової економіки [8].

 
Рис. 1. Структура глобалізаційного процесу [8].

 

На сцену світового економічного життя виходять нові дійові особи, які нині є головними суб’єктами світогосподарських процесів.

Такими суб’єктами є:

• міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);
• країни “великої сімки”;
• багатонаціональні корпорації;
• великі міста [8].

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли дедалі більше суб’єктів світогосподарських зв’язків не мають певної державної належності [6].

 

2. Глобалізація в історії

Процес глобалізації існував не тільки в останні два століття, але і в інші епохи, включаючи стародавню історію. Факт існування глобалізації і глобальної економіки в давнину підтверджується провідними економічними істориками.

Ряд економічних істориків: Клайн, Коль, Карділіас і Шерратт, − незалежно один від одного висунули й обґрунтували концепцію про те, що в Месопотамії в епоху розквіту Вавилона і Ассирії і дещо раніше в східному Середземномор'ї (III-II тисячоліття до н.е.), склалися дві «світ-системи», дві глобальні економіки, що охопили цілий ряд сусідніх держав і народів [13].

Сучасні західноєвропейські нації вперше зіткнулися з глобалізацією в кінці епохи середньовіччя: різке зростання торгівлі між західноєвропейськими містами та країнами призвело до того, що вже з другої половини XII ст., за визначенням І. Валлерстайна, почала формуватися «європейська світова економіка», тобто глобальна економіка, яка охопила більшість європейських країн [11].

Проте ще раніше з глобалізацією зіткнулися Стародавня Русь і Візантія. Зокрема, на думку ряду економічних істориків, інтенсивна міжнародна торгівля в Середземномор'ї зникла невдовзі після краху античного світу, і період її відсутності тривав протягом VII-VIII століть [14]. Але потім, протягом IX століття, ми знову бачимо поступове зростання міжнародної торгівлі, яка тепер охоплює не тільки східне Середземномор'я (насамперед, Візантію), а й територію Древньої Русі. Інтенсивна міжнародна торгівля між Візантією, Руссю та іншими сусідніми країнами, судячи з археології, досягла свого піку в X-XI століттях. Про це свідчить велика кількість скарбів і розсипів візантійських монет, знайдених на території України та Росії, що відносяться саме до зазначеного періоду [13].

Однак ще до цього, в IX ст. глобалізація охопила сусідній регіон − регіон Поволжя, Каспію і держави арабського Сходу [11]. Основними торговими шляхами в торгівлі Русі з арабським Сходом і Закавказзям були Волга і Каспійське море.

Таким чином, в цей період паралельно розвивалися два процеси регіональної глобалізації: один з них, пов'язаний з торговельним шляхом Волга − Каспій, почався вже в кінці VIII ст. і тривав до кінця X ст.; другий, пов'язаний з торговельним шляхом Середземне − Чорне море − басейни річок, що впадають в Чорне море (Дніпро, Дон, Дністер, Південний Буг), розпочався у другій половині IX століття і тривав до другої половини XII століття. Перший із зазначених торгових шляхів називався в ту епоху «Із Варяг в Перси», другий − «Із Варяг в Греки».

В основі глобалізації завжди лежала ринкова економіка (капіталізм). Неможливо собі уявити глобалізацію − інтенсивну міжнародну торгівлю − в неринкових умовах, наприклад, в умовах панування натурального господарства або жорсткою планово-розподільної системи. Різкий розвиток міжнародної торгівлі, який складає сутність глобалізації, завжди був результатом дії стихійних ринкових сил, і ніколи не міг стати результатом якого-небудь плану або розподілу.

У XII-XIII ст. одночасно з початком розвитку ринкових (капіталістичних) відносин в Західній Європі [20] почалося бурхливе зростання європейської торгівлі і формування «європейської світової економіки» (відповідно до визначення Валлерстайна). Після деякого спаду в XIV-XV ст. цей процес продовжився в XVI-XVII ст. У ці сторіччя стійке економічне зростання в Європі поєднувався з успіхами в мореплаванні і географічними відкриттями. В результаті португальські та іспанські торговці поширилися по всьому світу і зайнялися колонізацією Америки. В XVII столітті Голландська Ост-Індська компанія, яка торгувала з багатьма азіатськими країнами, стала першою справжньою міжнаціональною компанією.

В XIX столітті швидка індустріалізація призвела до зростання торгівлі та інвестицій між європейськими державами, їх колоніями і США. У цей період несправедлива торгівля з країнами, що розвиваються носила характер імперіалістичної експлуатації.

У перші десятиліття XX століття процеси глобалізації тривали, чому не змогла завадити навіть Перша світова війна. В цілому за період з 1815 по 1914 обсяги сукупного експорту країн Європи виросли приблизно в 40 разів. Але зростання міжнародної торгівлі тривало і в 1920-і роки, коли відбулася лібералізація зовнішньої торгівлі західноєвропейських країн. Різкий обвал міжнародної торгівлі та згортання глобалізації відбулися в 1930-і роки, після початку Великої депресії і введення провідними західними державами в 1930-1931 рр. високих імпортних мит. [21]

Після Другої світової війни глобалізація відновилася в прискореному темпі. Їй сприяли поліпшення в технології, які привели до швидких морських, залізничних і повітряних перевезень, а також доступності міжнародного телефонного зв'язку. Усуненням бар'єрів для міжнародної торгівлі з 1947 року займалася Генеральна угода з тарифів і торгівлі (GATT − General Agreement on Tariffs and Trade) − серія угод між основними капіталістичними і країнами, що розвиваються. Але справжній прорив у цьому напрямку стався після «Кеннеді-раунду» (серії міжнародних конференцій в рамках GATT в 1964-1967 гг.). У 1995 році 75 учасників GATT утворили Світової організації торгівлі (СОТ).

Також існують великі регіональні зони економічної інтеграції. У 1992 році Європейський союз став єдиним економічним простором після укладення Маастрихтських угод. Цей простір передбачає скасування митних зборів, вільний руху праці і капіталу, а також єдину грошову систему на основі євро. Менш тісна інтеграція спостерігається між учасниками Північноамериканської зони вільної торгівлі: США, Канадою і Мексикою. Більшість колишніх радянських республік вступили після його розпаду в Співдружність Незалежних Держав, що забезпечує елементи загального економічного простору.

 

3. Економічна складова глобалізації

Глобалізація економіки – багатогранні процеси, що відбуваються у світовому господарстві. При всій її багатоманітності можна виділити найхарактерніші риси чи ознаки, що розкривають суть економічної глобалізації (рис. 2).

Рис. 2. Основні риси глобалізації економіки [9].

 

Економічна глобалізація насамперед характеризується інтернаціоналізацією господарського життя. Це об'єктивний процес виникнення і розвитку зв'язків між національними економіками різних країн, що охоплює всі сторони економічного життя країн. Економічна глобалізація проявляється у поглибленні процесів обміну товарами і послугами, розширенні міжнародного руху капіталів, посиленні трудових міграційних процесів у межах світового господарства, зростанні ролі міжнародних науково-технічних зв'язків [9].

Цей процес зародився і розвивався із становленням товарно-грошових відносин. В останній третині XX ст. він розвивався особливо активно, що зумовлено революційними змінами в науково-технічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній та соціальній сферах. Посилилася економічна цілісність світового господарства, що реалізується на ринкових міжнародно-інституційних засадах. Усе це посилює глобальні тенденції у світовій економіці.

Суттєвою ознакою глобалізації економіки є розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що проявляється в усуненні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних країн.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений рядом факторів:

• нерівномірністю розподілу ресурсів між різними країнами, що впливає на їх економічний розвиток;
• закономірностями науково-технічного прогресу, які зумовлюють об'єднання зусиль багатьох країн;
• тенденціями демографічного розвитку, що посилюють відмінності між країнами у кількості та якості населення;
• різким скороченням відстаней завдяки розвитку транспортно-комунальних мереж;
• наявністю і необхідністю спільного розв'язання таких проблем, як екологічна, продовольча, сировинна, використання Світового океану та космосу [10].

Під впливом цих факторів здійснюється процес міжнародної економічної інтеграції, який відбувається у двох напрямах: транснаціоналізації економічної діяльності та її регіоналізації. Обидва напрями формують глобальну інтеграцію як одну з найважливіших ознак процесу економічної глобалізації [10].

 

3.1. Посилення відкритості національних  економік

З інтернаціоналізацією тісно пов'язана ще одна суттєва риса економічної глобалізації – посилення відкритості національних економік. Остання є зменшенням перешкод на шляху потоків капіталів та товарів. Відкритість означає, що економічна політика країни повинна орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт повинні бути альтернативою внутрішньогосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною економічної діяльності суб'єктів національної економіки.

Відкритість національної економіки передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання усіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, відповідність світових і внутрішніх цін, доходів та господарського права, конвертованість національної валюти. Створюються і розширюються єдині для усіх національних економік стандарти, цінності та принципи функціонування. Все це приводить до обмеження регулюючих функцій держави і переходу зовнішньоекономічної діяльності на мікроекономічний рівень [18].

 

3.2. Роль транснаціональних корпорацій

Характерною ознакою глобалізації є зростаюча роль у світовій економіці транснаціональних корпорацій (ТНК). В останній третині XX ст. їх кількість суттєво збільшилася – якщо в 1970 р. їх було 7300, до складу яких входило 27,3 тис. зарубіжних філій, то на початок XXI ст. нараховувалось 77 тис. ТНК, що мали 770 тис. зарубіжних філій. Ще вищими темпами зростало їх виробництво. Якщо у 1970 р. річний оборот ТНК становив 620 млрд дол., то на початку XXI ст. їх валовий продукт оцінюється у 8 трлн дол. Зросла і частка активів ТНК. Так, наприклад, у 1945 р. вона становила 4,9% щодо валового світового продукту, а у 1995 р. – майже 57%, а частка ТНК у світовому виробництві науково місткої продукції становила 80-90%.

Посилення ролі ТНК досягається і через процес концентрації капіталу серед них. Ядро глобальної системи транснаціонального капіталу становить 500 найбільших ТНК, що укорінилися в 150 країнах світу і контролюють понад половину світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі і до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології, ноу-хау. П'ять найбільших ТНК контролюють понад половину світового виробництва товарів тривалого користування, а також літаків, електронного обладнання та автомобілів. Усе це свідчить про посилення ролі ТНК у світовій економіці і прискорює процеси глобалізації економіки.

Понад 20 тис. ТНК базуються у країнах, що розвиваються. Це означає, що транснаціоналізація економіки охоплює не лише розвинуті країни [10].