Формування часових уявлень у дітей старшого дошкільного віку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА Педагогічний інститут

Кафедра дошкільної освіти

Формування часових уявлень у дітей старшого дошкільного віку. КУРСОВА РОБОТА

з напряму підготовки 6.010101 Дошкільна освіта

Виконала:

Калайда Леся Сергіївна,

студентка ІІІ курсу,

групи ДОб-1-13-2,Од

Науковий керівник:

Вертугіна Валентина Миколаївна,

старший викладач

 

Допущено до захисту

на засіданні кафедри

дошкільної освіти,

протокол № від 2014 р.

Завідувач кафедри

____________Г. В. Бєлєнька                                                                 Робота захищена

«____»______________2014 року

з оцінкою____________________

 

                                                Київ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ЧАСОВИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.....................................

1.1. Проблема формування часових уявлень у дітей дошкільного віку у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених ......................................

1.2. Особливості сприйняття часу дітьми дошкільного віку............

1.3. Завдання, зміст, методика формування часових уявлень у дітей дошкільного віку………………………………………………………….

Висновки до першого розділу..................................................................

РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ЧАСОВИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ……..

2.1. Аналіз стану сформованості часових уявлень у дітей молодшого дошкільного віку…………………………………………………………

2.2. Методика роботи з формування часових уявлень у дітей молодшого дошкільного віку ……………..................................................................

2.3.Контрольний етап експерименту ...............................................

Висновки до другого розділу................................................................

ВИСНОВКИ..........................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..

ДОДАТКИ.............................................................................................

 

Вступ

Час є важливим фактором у житті людини. Формування уявлень про час слід розпочинати ще в дошкільному віці. Оволодіння часовими уявленнями допомагає дітям повніше і точніше сприймати навколишній світ, розвиває в них образне і абстрактне мислення.

Сучасні умови праці вимагають від людини уміння стежити за перебігом часу в процесі діяльності, розподіляти її в часі, реагувати на різні сигнали з певною швидкістю і через задані часові інтервали, прискорювати або уповільнювати темп своєї діяльності, раціонально використовувати час. У всіх видах діяльності людини так чи інакше потрібна орієнтація в часі, відчуття часу. В свою чергу відчуття часу спонукає людину бути організованим, зібраним, допомагає берегти час, більш раціонально його використовувати, бути точним. Час є регулятором не тільки різних видів діяльності, але і соціальних відносин людини.

Дітям вже в дошкільному віці життєво необхідно навчатися самим орієнтуватися в часі: визначати, правильно позначаючи в мові, відчувати його тривалість, міняти темп і ритм своїх дій залежно від наявності часу. Уміння регулювати і планувати діяльність в часі створює основу для розвитку таких якостей особистості, як організованість, зібраність ,цілеспрямованість, точність, необхідних дитині при навчанні і в повсякденному житті.

Разом з тим специфічні особливості часу як об`єктивній реальності утруднюють його сприймання дітьми. Час завжди в русі, перебіг часу завжди здійснюється в одному напрямі – від минулого до майбутнього, воно необоротне, його не можна затримати, повернути і «показати».

В педагогічній практиці постає питання як дитині продемонструвати час. Час сприймається дитиною опосередковано, через конкретизацію часових одиниць і відносин в явищах життя і діяльності, що постійно повторюються. Більшою точністю відрізняються уявлення дітей про такі проміжки часу, навичка розрізнення яких формується на основі особистого досвіду. Тому дітей треба знайомити з такими проміжками часу, якими можна вимірювати і визначати тривалість, послідовність, ритмічність їх дій, різноманітних видів діяльності.

В дошкільному віці діти ще не співвідносять часові відчуття з об`єктивним перебігом часу, проте йде постійний процес накопичення знань про предмети і явища навколишнього світу, організовані в часі. Цьому сприяє розвиток мови, мислення, усвідомлення свого власного життя.

Мета дослідження:

- теоретично обґрунтувати  та експериментально перевірити  розвивальну методику формування  часових уявлень у дітей дошкільного  віку засобами вправ, завдань, ігор  в різних видах діяльності  дошкільників у межах розробленої  логіко-структурної моделі.

Завдання курсового дослідження:

- вивчити теоретичні засади  формування у дітей дошкільного  віку уявлень про час;

- проаналізувати рівень  сформованості знань у дітей  дошкільного віку про час;

- експериментально перевірити  ефективність запропонованої системи  роботи.

Об'єкт дослідження: особливості формування у дітей дошкільного віку часових уявлень.

Предмет дослідження: формування у дітей дошкільного віку.

Структура. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

 

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ЧАСОВИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Проблема формування часових уявлень у дітей дошкільного віку у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених

Проблема формування у дошкільнят уявлень про простір і час знайшла розробку в працях психологів ( Л. А. Венгер , Л. С. Виготський , П.Г.Гальперін , О.М.Дьяченко , А.Н.Леонтьєв , А. А. Люблінська , С.Л.Рубинштейн та ін), педагогів ( Ф.С.Блехер , Т.І.Ерофеева , А.Н.Леушіна , Т.Н.Мусейібова , З.А.Міхайлова , Б.Нікітін , В.П . Новикова , Т.Д.Ріхтерман , Е.В.Сербіна , А.А.Смоленцева , Т.В.Тарунтаева , Є. І. Тихеева та ін.) Аналіз психологічних досліджень дозволив нам виявити , що вчені вивчали такі аспекти цієї проблеми : особливості уявлень дітей про час і простір , генезис їх розвитку , особливості сприйняття часу і простору , психологічні функції , що зумовлюють сприйняття часу і простору , роль сенсорного досвіду у сприйнятті часу і простору . Аналіз педагогічних робіт дозволив нам виявити, що дослідження здійснювалися за напрямками : формування системи уявлень про час і простір , роль дидактичних ігор та занять у формуванні просторово - часових відносин , взаємозалежність мовної активності дитини і розуміння просторово - часових категорій , педагогічні умови дошкільних установ , що забезпечують становлення просторово - часових уявлень .

Теоретичною основою нашого дослідження виступило вчення А.Н.Леонтьева про значеннях часу і простору як знаків життєдіяльності людини , що визначають характер його відносин із світом .

Дітям вже в дошкільному віці життєво необхідно навчитися самим орієнтуватися в часі : визначати , змінювати час ( правильно позначаючи в мову) , відчувати його тривалість ( щоб регулювати і планувати діяльність у часі) , змінювати темп і ритм своїх дій залежно від наявності часу. Уміння регулювати і планувати діяльність в часі створює основу для розвитку таких якостей особистості , як організованість , зібраність , цілеспрямованість , точність , необхідних дитині при навчанні в школі і в повсякденному житті. Якщо реальний час дозволяє дитині планувати свою діяльність , то художньо - відбите час і простір забезпечують освоєння філософських категорій простору і часу за допомогою сенсорних еталонів - відчувати час , насолоджуватися ним , розуміти наповнюваність простору і короткочасність миті , відчувати ритм простору і часу. Саме мистецтво запам'ятовує час і простір , але дані можливості літературних і живописних творів використовуються вкрай бідно. Це протиріччя , виявлене нами в ході аналізу філософських і психолого - педагогічних досліджень , дозволило визначитися в напрямку дослідження , позначити його актуальність і теоретичну значимість. Рівень розвитку дитини цілком залежатиме від розуміння педагогом функцій мистецтва і майстерності використання його в освітньому процесі. Аналіз психолого - педагогічних досліджень дозволив виділити основні фундаментальні принципи психічного розвитку дитини , що обумовлюють можливість пізнання їм філософських категорій "простір" і "час " ( Л.С.Виготський, А.В.Запорожец , А.Н.Леонтьєв , Д.Б. Ельконін та ін.) Такими принципами виступили: творчий характер розвитку; соціокультурний контекст розвитку; Сензитивність в засвоєнні мови , знаків , символів , сенсорних еталонів , предметних і розумових дій ; діяльність і спілкування як рушійна сила розвитку , засіб навчання і виховання; періодизація дитячого розвитку ; зона подальшого розвитку; активного действованія ; інтеріоризація і екстеріорізація як механізм розвитку та навчання .

Сприйняття часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості , послідовності явищ дійсності (Д. Б. Ельконін ) . Сприйняття і орієнтування в часі у людини , як стверджує філософія і психологія , складаються і формуються на соціальній основі в процесі його життєдіяльності і в практиці широких суспільних зв'язків і відносин . До теперішнього часу в дошкільних освітніх програмах не йшлося про властивості часу , які можуть бути засвоєні дітьми , а осягнення даного феномена здійснювалося через практичну діяльність самої дитини. Наш принциповий підхід як раз і полягає в тому , що здійснюється пошук умов в дошкільному закладі , які б дозволили дітям освоювати час як загальну категорію , обусловливающую регуляцію соціальних відносин. За даними дослідження Д. Б. Ельконіна , чуттєве відношення часу до форми первосігнальние зв'язків соціально опосередковується вже в перші місяці життя дитини. Надалі чуттєве відображення часу у формі первосігнальние зв'язків включається в систему зв'язків другосигнальних і зазнає суттєві якісні зміни . Якісно іншим стає і " відчуття часу " , вдосконалення якого базується на постійному освоєнні дитиною одиниць його виміру . У створеній нами програмі ми намагалися посилити ціннісний аспект у розумінні та відчуванні часу - дисциплінує людину , робить його цілеспрямованим , сприяє організації спільних дій.

У своїх роботах Б.Г.Ананьев вказує , що подібно до загальної природі відображення навколишнього світу , відображення простору і часу виступає в двох основних формах , які одночасно є і ступенями пізнання: безпосередньої ( чуттєво- образної ) і опосередкованої ( логіко - понятійної ) . Взаємозв'язок і єдність цих основних форм відображення виявляється в області відображення просторово -часових відображень об'єктивної дійсності. Значить на основі чуттєвості віддзеркалень і орієнтування в часі , у дитини починає складатися вища форма орієнтування і відображення часу - " логіко - понятійна " або " теоретична " ( за термінологією Б.Г.Ананьева ) . Перехід до нового рівня відображення і орієнтування в часі пов'язують зазвичай з періодом становлення мови зі спеціалізацією словникового складу і граматичної будови мовлення дитини . Особлива роль у цьому процесі відводиться освоєння дитиною спеціальної термінології "тимчасової " і навчальної функції дорослого. Хотілося б зауважити , що в нашому дослідженні визначається новий теоретичний підхід до формування просторово - часових уявлень у дошкільників . Суть його полягає в тому , що ми намагаємося продовжити логічний ланцюг пізнання часу і простору від почуттєвого до логіко - понятійному та ціннісним . 
У сприйнятті часу беруть участь три перцептивних дії : оцінка , відмірювання :і відтворення тимчасового інтервалу 
 
    при оцінці людина словесно визначає продемонстрований йому матеріал (наприклад , 1 хвилина) ; 
    при відмірюванні сам оцінює названий йому матеріал ; 
    при відтворенні повторює продемонстрований йому інтервал . 
 
На думку Д. Б. Ельконіна , для пізнання різних сторін часу потрібна функція різних коркових структур мозку. Найменшою точністю характеризується словесна оцінка інтервалу часу. Саме ж точне сприйняття часу спостерігається при відтворенні тимчасового інтервалу . Це обумовлено тим , що при оцінці і відмірюванні людина внутрішньо вважає , співвідносить інтервал з еталоном, що зберігається в пам'яті , а при відтворенні , крім внутрішнього звірення , є можливість зіставляти з продемонстрованим матеріалом. Таким чином , можна говорити про особливу роль слова і сприйняття в оцінці часу . Відмінність точки зору Д. Б. Ельконіна про три складових у сприйнятті часу з нашою авторської точкою зору полягає в тому , що дітям дошкільного віку доступно сприйняття ціннісно значущого сенсу часу і простору в житті людини. Даний підхід обумовлений , з одного боку , соціокультурної характеристикою кінця ХХ століття - стрімкість змін , спрессованность дій людини , скорочення часу і простору , необхідних для досягнення його цілей , діловитість сучасної людини , здатного мобілізувати дій і зусиль , що дозволяють в оптимальний термін отримати результати. З іншого боку , це обумовлено і психологічними особливостями дитини дошкільного віку - сприйняття миттєвості, протяжності часу , сприйняття простору як місця свого буття. Для набуття досвіду підпорядкування часу своєї діяльності і діям дитині необхідно з раннього дитинства навчитися цінувати час , розуміти його незворотність і миттєвість , підпорядковувати свої дії часу і час своїм цілям. 
У роботах А. А. Люблінська зазначалося , що діти дошкільного віку відчувають труднощі в сприйнятті часу і у них відносно пізно розвиваються часові уявлення , як тягучість , плинність , незворотність (неможливість повернути минуле і поміняти місцями сьогодення і майбутнє) , періодичність , одномірність . Сприйняття дітьми цих особливостей дуже ускладнена через відсутність наочних форм , не підлягає чуттєвого споглядання , тому сприймається опосередковано , через рух або якусь діяльність , пов'язану з визначенням часу або через чергування якихось постійних явищ . С.Л.Рубинштейн пише: " При тотожності значень цих тимчасових позначень конкретний момент реальності , на який вони вказують , безперервно пересувається. Ця трудність , з якою дитина не відразу може впоратися. Тому дошкільнята часто запитують дорослих : " Зараз вже завтра або ще сьогодні  
Сприйняття часу людиною підготовлено всім ходом розвитку людства. Свідоме сприйняття часу у людини складалося в процесі соціально - виробничої практики. У людини орієнтування в часі має дві різні , взаємодоповнюючі один одного форми відображення часу : 
 
    Одна з них - це безпосереднє відчуття дійсності , обумовлене вісцеральної чутливістю , на базі чого утворюються умовні рефлекси . 
    Інша - власне сприйняття часу , найбільш складна і сучасна форма уяви , яка, розвиваючись , на загальній органічній основі , тісно пов'язана з узагальнюючої функцією другої сигнальної системи. Безпосереднє сприйняття тимчасової діяльності виражається в нашій здатності відчувати її , безпосередньо оцінювати і орієнтуватися в часі без всяких допоміжних засобів. Цю здатність називають " почуттям часу".

Інтерес дітей до тимчасових відносин виникає дуже рано. І хоча малюки із працею опановують спеціальними тимчасовими термінами , вони в міру розвитку мови починають правильно користуватися тимчасовими відтінками дієслів теперішнього, минулого , майбутнього часу . Старші дошкільнята вже більш чітко локалізують в часі події , що володіють відмінними , якісними ознаками . Вони починають розрізняти частини доби , пов'язуючи їх із звичними для цих відрізків поділу , співвідносячи до певного часу і деякі події , добре чи знайомі і емоційно привабливі : " Ялинка - коли зима" , " поїдемо на дачу , коли літо " та інше. 
 
Генезис розвитку уявлень про простір і час у дошкільнят характеризується тим , що діти чотирьох - п'яти років щодо точно визначають невеликі проміжки часу , про зміст яких мають певне уявлення на основі особистого досвіду. У дошкільнят утворюється ясне для конкретних подій уявлення про минуле, сьогодення і майбутнє . Що ж стосується уявлень про більш тривалих проміжках часу , то навіть у старших дітей вони не точні. Тим більше дуже невиразні їх подання про далеке минуле .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Особливості сприйняття часу дітьми дошкільного віку

З матеріалістичних позицій час, як форма існування матерії виражає відповідні відношення всіх матеріальних явищ у нескінченному розвитку світу: відношення в процесі розвитку, відношення послідовності стадій розвитку і змін. Розгорнення реальних явищ завжди має часові характеристики: тривалість, порядок слідування, швидкість перебігу, частоту повторень і ритм. Характерними особливостями часу є його плинність, неперервність та необерненість . Це виявляється у тому, що час завжди у русі, має тільки один напрям – вперед, від минулого до майбутнього; час неможливо затримати, повернути, «показати».

Спостереження онтогенезу часових уявлень дитини свідчать, що рівень відображення часу удосконалюється у дітей з віком. У немовляти відчуття часу, з`являючись з моменту народження, як і голод, спрага, біль є тривалим, воно переплітається з відчуттям зусилля, потреби в чомусь. Поступово дитина своїми діями пристосовується до швидкості, частоти і правильності подій в навколишній дійсності.

У своєму розвитку дитина, ймовірно, повторює – в дуже прискореному темпі – той довгий і давній шлях, яким людство, розвиваючись від первісного стану, дійшло до сучасного поняття часу. Це теж був шлях відчуття, сприйняття, дослідження і освоєння світу. На найперших порах джерелом відчуття і переживання часу було, напевно, прагнення перетворити бажане на доступне. Як говорив ще сто років тому французький психолог М.Гюго: «Час закрив доступ до себе істоті, яка нічого не бажала б, ні до чого не прагнула…Майбутнє – це не те, що йде до нас, а те, до чого ми йдемо».